Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №320/50851/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/50851/25 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Штульман І.В.

суддів: Кобаля М.І.,

Черпака Ю.К.,

при секретарі Красновій О.Р.,

за участю: Сушка Р.М. ,- представника позивача,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Сушка Руслана Миколайовича на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року про відмову у відкритті провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

24 вересня 2025 року адвокат Сушко Руслан Миколайович в інтересах ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач), через підсистему "Електронний суд", звернувся в Київський окружний адміністративний суд із позовом до Головного управління Національної поліції (далі - ГУ НП) в Київській області (далі - відповідач), у якому просив суд визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ НП в Київській області від 04 травня 2024 року №985 «Про визначення місць розташування та проведення досудового розслідування слідчими слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області». У позові зазначив, що слідчим управлінням ГУ НП в Київській області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні 42024112350000121 за частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу (далі - КК) України. 27 березня 2025 року орган досудового розслідування звернувся до слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва з клопотанням про обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою у зв`язку з підозрою його у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, і серед додатків до вказаного клопотання було долучено копію оспорюваного наказу від 04 травня 2024 року №985.

Представник позивача зазначає, що відповідно до частини першої статті 218 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України, досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення. Адвокат Сушко Р.М. відмічає, що за чинним кримінальним процесуальним законом, слідчий суддя обирається зі складу суддів суду першої інстанції та здійснює контроль у межах територіальної юрисдикції суду, де знаходиться орган досудового розслідування. Оскільки ГУ НП в Київській області знаходиться за адресою вул. Володимирська, 15, м. Київ (адреса реєстрації юридичної особи), тобто в територіальній юрисдикції Шевченківського районного суду міста Києва, що підтверджується загальнодоступними відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result).

Згідно частини другої статті 132 КПК України, клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Територіальна підсудність визначається за місцем знаходження (реєстрації) відповідного державного органу, який є юридичною особою та в складі якого знаходиться слідчий підрозділ.

Представник позивача вважає, що орган досудового розслідування як структурний підрозділ ГУ НП в Київській області мав звертатися з клопотанням про обрання запобіжного заходу та з усіма іншими клопотаннями саме до Шевченківського районного суду міста Києва, однак орган досудового розслідування, у виконання оспорюваного наказу від 04 травня 2024 року №985, незаконно звернувся із клопотанням не до Шевченківського, а до Святошинського районного суду міста Києва.

Адвокат Сушко Р.М. звертає увагу суду, що автор оспорюваного наказу №985 посилається в ньому, як на підставу для його прийняття, на статті: 38 КПК України (Орган досудового розслідування); 39 КПК України (Керівник органу досудового розслідування); 40 КПК України (Слідчий органу досудового розслідування); 218 КПК України (Місце проведення досудового розслідування).

Представник позивача вважає, що начальник ГУ НП в Київській області не є керівником органу досудового розслідування і не уповноважений користуватися правами керівника слідчого органу досудового розслідування (статті 39, 40 КПК України).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року відмовлено у відкритті провадження за адміністративним позовом ОСОБА_2 .

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі №320/50851/25, суд першої інстанції виходив з того, що предмет спору стосується повноважень начальника ГУ НП в Київській області, які були вчинені не на виконання владних управлінських функцій, а на виконання норм КПК України. Київський окружний адміністративний суд зазначив, що в межах адміністративної юрисдикції суд позбавлений можливості надати оцінку законності прийнятого, відповідно до статей 2, 38-40 та 218 КПК України, начальником ГУ НП в Київській області наказу №985 від 04 травня 2024 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що повноваження керівника органу досудового розслідування по організації досудового розслідування кримінальних проваджень визначені статтею 39 КПК України, а тому Київський окружний адміністративний суд є неповноважним судом для розгляду кримінальних справ.

Не погоджуючись з ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року, представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Сушко Р.М., через "Електронний суд", 30 жовтня 2025 року подав апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати вказану ухвалу суду першої інстанції, а справу направити до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду. Апелянт зазначає, що оспорюваний наказ порушив права і свободи позивача ОСОБА_2 , які полягають у порушенні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) при здійсненні досудового розслідування щодо його підзахисного у кримінальному провадженні №42024112350000121. Апелянт стверджує, що позивач ОСОБА_2 не оскаржує жодного рішення, дії чи бездіяльності начальника ГУ НП в Київській області генерала поліції третього рангу Анатолія Щадило в галузі кримінально-процесуального права, а лише оскаржує рішення вказаного суб`єкта владних повноважень, прийняте ним 04 травня 2024 року у виді наказу №985 при здійсненні владних управлінських функцій, що не регламентується кримінально-процесуальним законом.

На думку адвоката Сушка Р.М., начальник ГУ НП в Київській області, як суб`єкт владних повноважень, не будучи процесуальною особою у кримінальному процесі, прийняв непроцесуальне рішення у кримінальному процесі, яке призвело до порушення органом досудового розслідування, що є структурним підрозділом ГУ НП в Київській області, прав і свобод його підзахисного ОСОБА_2 .

ГУ НП в Київській області у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять посилань на порушення норм матеріального чи процесуального права і зводяться до незгоди із предметною підсудністю, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Сушко Р.М. наполягає на задоволенні його апеляційної скарги, надавши пояснення, які аналогічні викладеному у позовній заяві.

Відповідач, достовірно завчасно знаючи про день, час та місце апеляційного розгляду справи свого представника в суд не направив, надіслав заяву про судовий розгляд без участі представника ГУНП в Київській області.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі №320/50851/25, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає правильним залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відмовляючи 15 жовтня 2025 року у відкритті провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір стосується повноважень начальника ГУ НП в Київській області, які були вчинені не на виконання владних управлінських функцій, а на виконання норм КПК України. Київський окружний адміністративний суд зазначив, що суд в межах адміністративної юрисдикції позбавлений можливості надати оцінку законності прийнятого, відповідно до статей 2, 38-40 та 218 КПК України, начальником ГУНП в Київській області наказу №985 від 04 травня 2024 року, пунктом 1 якого вирішено: «Визначити місцем розташування та проведення досудового розслідування слідчими слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області службові приміщення в адміністративних будівлях за такими адресами в м. Києві: вул. Воздвиженська, 2/1 (Подільський район); вул. Святошинська, 2-А (Святошинський район); вул. Дегтярівська, 15-А (Шевченківський район)». Суд першої інстанції дійшов висновку, що повноваження керівника органу досудового розслідування по організації досудового розслідування кримінальних проваджень визначені статтею 39 КПК України, а тому Київський окружний адміністративний суд є неповноважним судом для розгляду справ кримінальної юрисдикції.

Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zаndv. Аustria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України встановлено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням ним владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Разом з тим, варто враховувати, що хоча публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, в якому обов`язковою є участь суб`єкта владних повноважень, все ж таки сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких саме прав особа звернулася до суду.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, слідчим управлінням ГУ НП в Київській області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024112350000121 за частиною третьою статті 368 КК України.

27 березня 2025 року орган досудового розслідування звернувся до слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва з клопотанням про обрання ОСОБА_2 (позивачу по цій справі) запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у зв`язку з підозрою його у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

Представник позивача вважає, що орган досудового розслідування як структурний підрозділ ГУ НП в Київській області, мав звертатися з клопотанням про обрання запобіжного заходу та з усіма іншими клопотаннями саме до Шевченківського районного суду міста Києва, однак на підставі оспорюваного наказу начальника ГУ НП в Київській області Щадила А. від 04 травня 2024 року №985 «Про визначення місць розташування та проведення досудового розслідування слідчими слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області» протиправно звернувся із клопотанням до Святошинського районного суду міста Києва.

Адвокат Сушко Р.М., який представляє інтереси позивача ОСОБА_2 , просить суд визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ НП в Київській області від 04 травня 2024 року №985.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України).

Відповідно до статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України).

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування регламентовано главою 26 КПК України.

У свою чергу, Законом України "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо уточнення окремих положень" від 22 березня 2018 року №8151 було внесено до КПК України наступні зміни, а саме: клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого загального суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (частина друга статті 132 КПК України); клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (частина перша статті 184 КПК України); обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (частина друга статті 234 КПК України).

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, не надаючи оцінку суті оспорюваного позивачем наказу начальника ГУ НП в Київській області №985, відмічає, що місто Київ взагалі є окремою адміністративно-територіальною одиницею і не входить до складу Київської області, як не входить до неї і будь-який із столичних районних судів.

За змістом пунктів 1, 7 статті 22 Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII, начальник ГУ НП в Київській області очолює поліцію (орган досудового розслідування) та здійснює керівництво її діяльністю, забезпечує виконання покладених на неї завдань, підписує накази поліції.

Начальник ГУ НП в Київській області забезпечує організацію досудового розслідування, в його функції входить керівництво діяльністю поліції щодо розкриття та розслідування злочинів на території Київської області.

Згідно вимог статті 39 КПК України, керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування. Керівник органу досудового розслідування уповноважений: 1) визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих; 2) відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування вмотивованою постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціативи з наступним повідомленням прокурора та призначати іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу або у разі неефективного досудового розслідування; 3) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора; 4) вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим; 5) погоджувати проведення слідчих (розшукових) дій та продовжувати строк їх проведення у випадках, передбачених цим Кодексом; 6) здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого; 7) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Керівник органу досудового розслідування зобов`язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які даються у письмовій формі. Невиконання керівником органу досудового розслідування законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність, а також є підставою для прийняття рішення, визначеного частиною п`ятою статті 36 цього Кодексу, окрім кримінальних проваджень, досудове розслідування у яких здійснюється детективами Національного антикорупційного бюро України.

Керівник органу досудового розслідування під час дії воєнного стану має право своєю вмотивованою постановою, погодженою з керівниками відповідних органів досудового розслідування, утворювати міжвідомчі слідчі групи та визначати у їх складі старшого слідчого, який керуватиме діями інших слідчих.

Оскільки у відповідності до позовної заяви ОСОБА_2 предмет спору стосується повноважень посадової особи відповідача, а саме: начальника ГУ НП в Київській області, який очолює орган досудового розслідування і забезпечує організацію досудового розслідування, в його функції входить керівництво діяльністю поліції щодо розкриття та розслідування злочинів на території Київської області, то колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі були вчинені не на виконання владних управлінських функцій, а на виконання вимог статей 2, 38-40 та 218 КПК України, на які відповідач прямо посилається в оспорюваному наказі.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду відмічає, що за своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс дій, які здійснюються в порядку, встановленому КПК України, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи, в установлений КПК України спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.

За таких обставин, адміністративний суд позбавлений можливості надати оцінку законності вказаному наказу №985 від 04 травня 2024 року щодо дотримання норм КПК України в межах адміністративного процесу, оскільки повноваження керівника органу досудового розслідування визначені саме статтею 39 КПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Із урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу начальника ГУ НП в Київській області від 04 травня 2024 року №985 «Про визначення місць розташування та проведення досудового розслідування слідчими слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області» не є публічно-правовим спором в розумінні КАС України, у зв`язку з чим не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, ухвала Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року про відмову у відкритті провадження по справі №320/50851/25 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ГУ НП в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу постановлена з дотриманням норм права, доводи апеляційної скарги представника позивача висновків суду першої інстанції не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Сушка Руслана Миколайовича - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року в адміністративній справі №320/50851/25 про відмову у відкритті провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції України в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу- залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Штульман

Судді: М.І. Кобаль

Ю.К. Черпак