Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №420/27261/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/27261/24

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Голуб В.А. та Коваля М.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року (суддя Бездрабко О.І., м. Одеса, повний текст рішення складений 14.04.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні, третя особа: Національне агентство України з питань державної служби, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

29.08.2024 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні, в якому позивач просив:

- визнати протиправними дії Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні щодо відмови у здійсненні перерахунку і виплаті заробітної плати з урахуванням усіх виплат та надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу за період з дня призначення на посаду начальника управління державного контролю на кордоні;

- зобов`язати Південне міжрегіональне головне управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату з урахуванням усіх виплат та надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (згідно підкатегорії Б1) за період з дня призначення на посаду начальника управління державного контролю на кордоні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням сторони подали апеляційні скарги.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати у повному обсязі рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

На обґрунтування апеляційної скарги позивачем зазначено, що посада керівника структурного підрозділу (управління) територіального органу центрального органу виконавчої влади належить до підкатегорії "Б1" посад державної служби категорії "Б", а не до підкатегорії "Б3". Нарахування та виплата заробітної плати Позивачу, а також інших виплат та надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, здійснювалась відповідачем не вірно, оскільки, замість окладу згідно підкатегорії Б1 застосовувався оклад за підкатегорією Б3. Так, з 03.06.2021 по 31.12.2021 відповідач визначив посадовий оклад у розмірі 8 450,00 грн., хоча згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 посадовий оклад Позивача повинен був складати - 10 550 грн. З 01.01.2022 по 31.12.2023 відповідач визначив посадовий оклад Позивача у розмірі 9 000, 00 грн., хоча згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 посадовий оклад повинен був складати - 11 200 грн.

На думку апелянта, судом першої інстанції залишено поза увагою висновок Верховного суду, що викладений у постанові від 05 січня 2023 року по справі №340/2871/21, який полягає у наступному: "44. Вказане спростовується положенням Постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. №15, за якими до підкатегорії Б1 категорії Б відносяться такі посади: - Генеральний директор директорату, директор директорату, директор генерального департаменту, Генеральний директор Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції; - Керівник департаменту, головного управління, служби; - Керівник апарату місцевої держадміністрації; - Керівник самостійного управління, служби; - Керівник самостійного відділу, служби; - Завідувач самостійного сектору. 45. Відповідно до нового штатного розпису Сектор координації діяльності територіальних органів визначений як самостійний. 46. В той час, суди попередніх інстанцій помилково розтлумачили положення Постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. №15 та дійшли до неправильного висновку про те, що запропонована позивачу посада завідувача сектору координації діяльності територіальних органів належить до підкатегорії Б3 Документ сформований в системі "Електронний суд" 09.05.2025 8 як посада керівника сектору у складі служби, а тому є посадою нижчою, по відношенню до тієї яку позивач займав до звільнення, а тому в силу ч.3. ст.87 Закону №889-VIII вона повинна була бути запропонована позивачу за відсутності рівнозначних посад". Отже, як вбачається зі змісту вищезазначеної постанови, позиція Верховного Суду щодо застосування положень Постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. №15, є аналогічною позиції НАДС у вищевказаних роз`ясненнях і підтверджує позицію щодо віднесення посади Позивача до підкатегорії Б1.

Окремо апелянт звернув увагу на те, що відповідач в листі від 08.08.2024 за №Вих-1726/06/20-24 (про відмову у здійсненні перерахунку) також зазначив, що постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 не застосовується до державних службовців, що провели класифікацію посад у 2024 році. Водночас, нарахування позивачу у 2024 році деяких видів виплат (наприклад, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги до основної оплачуваної відпустки, нарахування відпускних та ін.) здійснювалась з розрахунку середньої заробітної плати за 12 місяців, що охоплює 2023 рік. Враховуючи дані обставини, позовна вимога полягає у зобов`язанні здійснити перерахунок та виплатити заробітну плату з урахуванням усіх виплат та надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (згідно підкатегорії Б1) за період з дня призначення на посаду начальника управління державного контролю на кордоні. За вищенаведених обставин, апелянт/позивач вважає, що Відповідачем порушено право Позивача на оплату праці, та оскільки Південне МГУ безпідставно відмовило у здійсненні перерахунку заробітної плати, таке право підлягає захисту у судовому порядку.

Відповідач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Третя особа надіслала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, а рішення суду залишити без змін.

В апеляційній скарзі Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні відповідач, посилаючись на невірне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду першої інстанції матеріалам справи, просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 у справі №420/27261/24 – скасувати.

На думку апелянта, судом першої інстанції помилково встановлено, що ОСОБА_1 "з 03.06.2021 обіймає посаду начальника відділу господарського забезпечення управління організаційно-господарського забезпечення Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні", що спростовується матеріалами справи, а саме наказом ПМГУ від 03.06.2021 №271-к, відповідно до якого 03.06.2021 ОСОБА_1 переведений на посаду начальника управління державного контролю на кордоні ПМГУ.

Крім того, судом першої інстанції неправильно застосовано п. 6 ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 6 Закону України "Про державну службу" №889-VIII та Постанову Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 №15 "Питання оплати праці працівників державних органів", внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку щодо підкатегорії посади, яку обіймав ОСОБА_1 . Апелянт переконаний, що суд дійшов помилкового висновку про належність посади начальника управління державного контролю на кордоні ПМГУ, яку обіймав ОСОБА_1 до підкатегорії "Б3" категорії "Б", до якої відносяться лише керівники підрозділів, які входять до складу інших самостійних структурних підрозділів територіального органу центрального органу виконавчої влади.

На обґрунтування порушення норм процесуального права відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 122 КАС України, дійшовши помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 не пропустив строк звернення до суду. Апелянт вважає, що саме з моменту набуття реальної можливості знати про розмір посадового окладу (06.2021 року) розпочався строк звернення до суду, який був пропущений. Таким чином, суд дійшов необґрунтованого висновку про дотримання строків позовної давності.

Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалася, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Третя особа надіслала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому зазначило, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи сформовано законне та обґрунтоване Рішення.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, відзиву на апеляційні скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.

З матеріалів вбачається, що згідно наказу Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні від 03.06.2021 №271-к ОСОБА_1 , начальника відділу господарського забезпечення управління організаційно-господарського забезпечення Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні переведено на рівнозначну посаду начальника управління державного контролю на кордоні (а.с. 19).

Зазначена посада була віднесена Південним МГУ до підкатегорії "Б3" посад державної служби категорії "Б".

11.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до Південного МГУ із зверненням щодо здійснення перерахунку заробітної плати за період роботи на посаді начальника Управління з підстав не вірно визначеного посадового окладу у зазначений період, у зв`язку із помилковим віднесенням його посади до підкатегорії Б3, а не Б1.

Листом від 08.08.2024 №Вих-1726/06/20-24 заявника повідомлено про те, що відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 №1409 "Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році" встановлено, що схема посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, під категорій та рівнів державних органів у 2024 році та Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. №15 "Питання оплати праці працівників державних органів", не застосовуються до державних службовців державних органів, що провели класифікацію посад державної служби. Відповідно до наказу ПМГУ від 13 лютого 2024 р. №12-ОД, з 01 січня 2024 р. в ПМГУ введено нову структуру та штатний розпис та проведено класифікацію посад державної служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 29 грудня 2023 р. №1409 "Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році". Враховуючи вищенаведене, підстави для здійснення перерахунку заробітної плати за період роботи на посаді начальника управління державного контролю на кордоні ПМГУ з урахуванням (але не виключно) розміру посадового окладу, премій, надбавки за інтенсивність праці та ін., а також розрахунку середньої заробітної плати, яка бралась для нарахування інших виплат (матеріальна допомога та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та ін.) відсутні.

Не погодившись з вказаною відмовою ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, призначаючи та виплачуючи позивачу заробітну плату з урахуванням усіх виплат та надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу за період з дня призначення на посаду начальника управління державного контролю на кордоні протиправними, виходячи із підкатегорії "Б3", діяв правомірно, оскільки позивач обіймав посаду керівника підрозділу у складі самостійних структурних підрозділів державних органів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних міркувань.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця регулює Закон України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" (далі – Закон №889-VIII, у редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону №889-VIII визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 2 Закону №889-VIII, у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі;

посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

Частиною першою статті 6 Закону №889-VІІІ визначено, що посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.

Пунктом 4 частини першої статті 7 Закону №889-VIII встановлено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Приписами частин першої та другої статті 50 Закону №889-VIII передбачено, що Держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

Згідно зі частинами першою-другою статті 51 Закону №889-VІІІ, з метою встановлення розмірів посадових окладів державні органи поділяються за такими рівнями:

1) Апарат Верховної Ради України, Секретаріат Кабінету Міністрів України, постійно діючий допоміжний, допоміжні, консультативно-дорадчі органи, утворені Президентом України, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, Національна служба посередництва і примирення, Секретаріат Національної тристоронньої соціально-економічної ради, апарати (секретаріати) Ради національної безпеки і оборони України, Центральної виборчої комісії, Рахункової палати, Конституційного Суду України, Верховного Суду, Офісу Генерального прокурора;

2) міністерства, центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом, який встановлений законом, апарати (секретаріати) вищих спеціалізованих судів, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) інші державні органи, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;

4) державні органи, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва та Севастополя;

5) державні органи, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення.

Схема посадових окладів на посадах державної служби та умови оплати праці державних службовців, з якими укладаються контракти про проходження державної служби, визначаються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

З метою упорядкування умов оплати праці працівників державних органів, постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 №15 "Питання оплати працівників державних органів" (далі – Постанова КМУ №15) затверджено, зокрема, схему посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів; перелік посад державної служби, що прирівнюються до відповідних груп оплати праці.

Схемою посадових окладів визначено, що до підкатегорії Б1 відносяться :

Генеральний директор директорату, директор директорату, директор генерального департаменту, Генеральний директор Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції;

Керівник департаменту, головного управління, служби;

Керівник апарату місцевої держадміністрації;

Керівник самостійного управління, служби;

Керівник самостійного відділу, служби;

Завідувач самостійного сектору.

До підкатегорії Б3 посад державної служби відносяться такі посади:

Керівник головного управління у складі директорату;

Керівник управління у складі департаменту, головного управління, служби;

Заступник керівника головного управління у складі директорату, заступник керівника управління у складі департаменту, головного управління, служби;

Керівник експертної групи у складі директорату, генерального департаменту, Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції;

Керівник відділу у складі департаменту, головного управління, служби, самостійного управління;

Заступник керівника відділу у складі департаменту, головного управління, служби, самостійного управління;

Завідувач сектору у складі департаменту, головного управління, служби, самостійного управління та відділу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2015 року №16 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15, якими визначено перелік посад державної служби, що прирівнюються до відповідних підкатегорій.

У зазначеному переліку керівники структурних підрозділів державного органу прирівнюються до підкатегорій Б1 та Б3, зокрема:

керівники самостійних структурних підрозділів державного органу (департаментів, головних управлінь, управлінь, відділів, секторів) - до підкатегорії Б1;

керівники структурних підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державного органу (головних управлінь у складі департаментів, управлінь у складі департаментів (головних управлінь), відділів у складі департаментів (головних управлінь, управлінь), секторів у складі департаментів (головних управлінь, управлінь, відділів)) - до підкатегорії Б3.

Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що основа відмінність між підкатегоріями "Б1" та "Б3" полягає у правовому статусі структурного підрозділу державного органу, зокрема, підкатегорія "Б1" застосовується у разі якщо державний службовець обіймає посаду керівника самостійного структурного підрозділу державного органу, натомість підкатегорія "Б3" застосовується у разі якщо державний службовець обіймає посаду керівника підрозділу у складі самостійних структурних підрозділів державних органів.

У свою чергу, організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначає Закон України від 17.03.2011 №3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади".

За приписами частини першої та другої статті 1 цього Закону, Систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.

Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.

Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.

Частиною третьою статті 3 Закону №3166-VI встановлено, що Положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України.

Згідно частини першої статті 5 Закону №3166-VI міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 23 цього Закону територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.

Пропозиції щодо утворення, реорганізації та ліквідації територіальних органів центрального органу виконавчої влади на розгляд міністрові вносить керівник центрального органу виконавчої влади.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватись, ліквідовуватись, реорганізовуватись керівником центрального органу виконавчої влади як структурні підрозділи апарату центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, та Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади створюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про центральний орган виконавчої влади, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади у межах своїх повноважень видають накази організаційно-розпорядчого характеру та накази, які є адміністративними актами. Накази, які є адміністративними актами, видаються, набирають чинності, оскаржуються, виконуються та припиняють дію у порядку, визначеному Законом України "Про адміністративну процедуру".

Керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади відповідно до законодавства про державну службу.

Порядок призначення на посади керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Інші державні службовці територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівниками територіальних органів центрального органу виконавчої влади.

Працівники територіальних органів центрального органу виконавчої влади приймаються на роботу та звільняються з роботи керівниками територіальних органів центрального органу виконавчої влади.

Правовий статус Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, визначається Положенням про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №667 .

Пунктом 1 цього Положення визначено, що Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Держпродспоживслужба здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи (п. 7 Положення).

Держпродспоживслужбу очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства про державну службу (п. 10 Положення).

Згідно пункту 11 Положення (у редакції, чинної на час виникнення спірних правовідносин), Голова Держпродспоживслужби:

1) очолює Держпродспоживслужбу, здійснює керівництво її діяльністю, представляє Держпродспоживслужбу у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами, організаціями в Україні та за її межами;

4) організовує та контролює виконання в апараті Держпродспоживслужби та її територіальних органах Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України;

5) призначає на посаду за погодженням з Першим віце-прем`єр-міністром України - Міністром економіки, головами відповідних місцевих держадміністрацій та звільняє з посади керівників територіальних органів Держпродспоживслужби;

6) призначає на посаду та звільняє з посади за погодженням з Першим віце-прем`єр-міністром України - Міністром економіки заступників керівників територіальних органів Держпродспоживслужби;

7) призначає на посаду та звільняє з посади у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату Держпродспоживслужби;

8) приймає на роботу та звільняє з роботи у порядку, передбаченому законодавством про працю, працівників апарату Держпродспоживслужби;

12) затверджує положення про територіальні органи, самостійні структурні підрозділи апарату Держпродспоживслужби;

Згідно пункту 14 Положення гранична чисельність державних службовців та працівників Держпродспоживслужби затверджується Кабінетом Міністрів України.

Структуру апарату Держпродспоживслужби затверджує її Голова за погодженням з Першим віце-прем`єр-міністром України - Міністром економіки.

Штатний розпис, кошторис апарату Держпродспоживслужби затверджує її Голова за погодженням з Мінфіном.

Пунктом 15 Положення передбачено, що Держпродспоживслужба є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з 03.06.2021 обіймає посаду начальника управління державного контролю на кордоні Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні.

На момент призначення позивача на посаду, правовий статус Південного міжрегіонального головного управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні визначався у Положенні про Південне міжрегіональне головне управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні, затвердженому Наказ Держпродспоживслужби від 13.11.2020 №762, згідно якого Південне міжрегіональне головне управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні є територіальним органом Держпродспоживслужби та їй підпорядковане.

Вказане положення було чинним до моменту затвердження Наказом Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні від 30.05.2024 №27-ОД Положення про управління державного контролю на кордоні Південного міжрегіонального головного управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні, за яким управління державного контролю на кордоні є структурним підрозділом Південного міжрегіонального головного управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні.

Згідно положення про управління державного контролю на кордоні Південного міжрегіонального головного управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні, затвердженого наказом Південного міжрегіонального головного управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні від 18.10.2021 №62-ОД, Управління державного контролю на кордоні є структурним підрозділом Південного міжрегіонального головного управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні.

Аналіз наведених вище норм права в системному взаємозв`язку з обставинами справи, дає підстави для висновку, що посада "начальника управління державного контролю на кордоні ПМГУ" за своїм правовим статусом не може бути прирівняна до підкатегорій Б1.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно розтлумачив положення Постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. №15 та дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, призначаючи та виплачуючи позивачу заробітну плату з урахуванням усіх виплат та надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу за період з дня призначення на посаду начальника управління державного контролю на кордоні, правомірно відніс її до підкатегорії "Б3".

Колегія суддів відхиляє як неаргументовані посилання апеляційної скарги позивача на роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби (листи від 10.07.2024 №6891/10.3-24 та від 10.07.2024 №6891/10.3-24) про те, що посада начальника самостійного структурного підрозділу у складі головного управління (тобто посада начальника управління державного контролю на кордоні Південного МГУ) відноситься до підкатегорії "Б1", а не "Б3", оскільки згадані листи НАДМ за своїм змістом носить рекомендаційний характер.

Варто додати, що Національне агентство України з питань державної служби залучено до розгляду даної справи в якості третьої особи, яка заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Також суд вважає безпідставними посилання позивача в апеляційній скарзі на правової висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 05 січня 2023 року у справі №340/2871/21, оскільки у вказаній справі судом касаційної інстанції було надано правову оцінку дотриманню вимог статті 87 Закону №889-VIII в аспекті наявності пропозиції конкретної (рівнозначної) посади одночасно з попередженням та правових наслідків непогодження / відмови державного службовця від переведення. Предметом спору було законність наказу від 17 травня 2021 року №262-к Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про звільнення із займаної посади директора Департаменту захисту споживачів у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису апарату Держпродспоживслужби відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".

З огляду на викладене колегія суддів констатує, що фактичні обставини та нормативне регулювання у зазначеної апелянтом справі не є тотожними, а тому обставини справи №340/2871/21 не є релевантними до обставин цієї справи.

Доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом норм процесуального права (статті 122 КАС України) також не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі №300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Суд першої інстанції вірно застосував наведену практику Верховного Суду та 14.04.2025 та постановив ухвалу, якою обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Заперечення на зазначену ухвалу в апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не міститься.

Резюмуючи все вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та повно з`ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку, відповідно до норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг сторін не знайшли своїх підтверджень під час апеляційного перегляду справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апелянтів про скасування рішення суду першої інстанції.

У контексті оцінки доводів апеляційних скарг колегія суддів при прийнятті даного судового рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", заява №303-A, п. 29).

Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відтак, апеляційні скарги позивача і відповідача задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя В.А.Голуб

Суддя М.П.Коваль