Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №440/6545/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 р. Справа № 440/6545/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2025, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 06.10.25 по справі № 440/6545/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту – ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач), в якому просила суд:

- визнати протиправними дії ГУПФ України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання;

- зобов`язати ГУПФ України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплачувати з 01.03.2025 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 78% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження його граничного розміру, зарахувавши до стажу судді половину строку навчання за денною формою на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка з 1979 по 1984 роки - 2 роки 6 місяців, а також термін виконання обов`язків судді Лохвицького районного народного суду та Великобагачанського районного народного суду - 7 місяців 21 день, визначивши стаж роботи на посаді судді - 34 роки 0 місяців 4 дні.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що внаслідок протиправних дій відповідача, які полягають у відмові зарахувати до страхового стажу половини строку навчання за денною формою на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка з 1979 по 1984 роки - 2 роки 6 місяців, а також періодів виконання обов`язків судді Лохвицького районного народного суду та Великобагачанського районного народного суду - 7 місяців 21 день, позивач отримує щомісячне довічне грошове утримання у меншому розмірі, а саме, у сумі, що складає 70% суддівської винагороди, замість належних їй 78%.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 по справі № 440/6545/25 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу судді половину строку навчання за денною формою на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка з 01.08.1979 по 31.07.1984 тривалістю 02 роки 06 місяців 00 днів, а також періоди виконання обов`язків судді Лохвицького районного народного суду з 20.12.1984 по 21.01.1985, з 11.07.1985 по 09.08.1985 та Великобагачанського районного народного суду з 16.08.1985 по 07.02.1986 загальною тривалістю 0 років 07 місяців 25 днів, а також здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 01.03.2025 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 78% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, за вирахуванням фактично сплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

ГУ ПФУ в Полтавській області, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 по справі №440/6545/25 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про відсутність підстав для зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді для обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці половини терміну навчання та періодів роботи на посаді судді народного суду, оскільки вказане не передбачено Законом України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 (далі - Закон № 1402-VIII).

Позивач, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є суддею у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання.

При призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання з 22.12.2016 пенсійний орган обчислив стаж роботи, який дає право на відставку, тривалістю 30 років 10 місяців 13 днів, зарахувавши до стажу роботи виключно періоди перебування ОСОБА_1 на посаді судді: з 10.02.1986 по 26.03.1998 на посаді народного судді Київського районного народного суду м. Полтави, судді Київського районного суду м. Полтави; з 27.03.1998 по 21.12.2016 - судді Полтавського обласного суду, судді Апеляційного суду Полтавської області.

25.02.2020 Ліквідаційною комісією Апеляційного суду Полтавської області видано ОСОБА_1 довідку вих.№01-46/40/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до норм Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" та Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 у справі №440/3678/20, що набрало законної сили 11.01.2021, зобов`язано ГУПФ України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки ліквідації комісії Апеляційного суду Полтавської області від 25.02.2020 №01-46/40/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 у справі №440/3678/20 ГУПФ України в Полтавській області проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 19.02.2020 з розрахунку 70% суддівської винагороди (стаж роботи на посаді судді 30 років 10 місяців 13 днів).

У березні 2025 року позивач звернулась до ГУПФ України в Полтавській області із заявою, у якій просила здійснити перерахунок її щомісячного довічного грошового утримання, зарахувавши до стажу роботи половину строку навчання за денною формою на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, а також термін виконання обов`язків судді Лохвицького та Великобагачанського районних народних судів Полтавської області.

Відповідач у листі від 11.04.2025 повідомив, що обчислення стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, не належить до компетенції органів Пенсійного фонду України.

Не погодившись з наведеною позицією пенсійного органу, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки не включення до відповідного стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та роботи на посаді судді народного суду є незаконним, у зв`язку з чим, суд першої інстанції вважав наявними підстави для зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу судді половину строку навчання за денною формою на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка з 01.08.1979 по 31.07.1984 тривалістю 02 роки 06 місяців 00 днів, а також періоди виконання обов`язків судді Лохвицького районного народного суду з 20.12.1984 по 21.01.1985, з 11.07.1985 по 09.08.1985 та Великобагачанського районного народного суду з 16.08.1985 по 07.02.1986 загальною тривалістю 0 років 07 місяців 25 днів, а також здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 01.03.2025 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 78% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, за вирахуванням фактично сплачених сум.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці без обмеження його граничного розміру, суд першої інстанції виходив з відсутності порушених прав позивача у цій частині, оскільки матеріали справи не містять доказів обмеження щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 .

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволення позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли внаслідок відмови першого відповідача у зарахуванні ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, що дає право на одержання щомісячного довічного грошового утримання суді у відставці: половини строку навчання за денною формою на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка з 01.08.1979 по 31.07.1984 тривалістю 02 роки 06 місяців 00 днів, а також періодів виконання обов`язків судді Лохвицького районного народного суду з 20.12.1984 по 21.01.1985, з 11.07.1985 по 09.08.1985 та Великобагачанського районного народного суду з 16.08.1985 по 07.02.1986 загальною тривалістю 0 років 07 місяців 25 днів.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон № 1402-VIII.

Згідно із частинами 1, 3 статті 142 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;

2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Досліджуючи поняття щомісячного довічного грошового утримання судді, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 висновувався на тому, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013(справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Окрім цього, зазначений підхід до статусу судді у відставці та питання належного матеріального забезпечення суддів у відставці знайшов своє продовження у Рішенні Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016, у абзаці другому пункту 3 мотивувальної частини якого, Суд зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Відповідно до положень статті 137 Закону (в редакції, чинній станом на час виходу позивача у відставку 05.09.2024) до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;

2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Відповідно до абзацу 4 пункту 34 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Зазначена норма пов`язує визначення законодавства, яке регулює питання обчислення стажу роботи на посаді судді, із часом призначення чи обрання суддею. Обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.

Станом на момент обрання ОСОБА_1 на посаду судді Київського районного суду м. Полтави (04.06.1999) чинним був Закон № 2862-ХІІ.

Відповідно до частин 1-3, абзаців 1 та 2 частини 3 статті 43 Закону № 2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків.

За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку.

Судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу". Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу".

До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

З метою залучення на посади суддів висококваліфікованих фахівців та підвищення їх соціального захисту президентом України було затверджено Указ “Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів” від 10 липня 1995 року № 584/95, відповідно до пункту 1 якого установлено, що:

- судді, які мають право на відставку та продовжують працювати на посаді судді, одержують заробітну плату і 50 відсотків передбаченого законом щомісячного грошового утримання, належного їм у разі виходу у відставку;

- до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби;

- заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи.

Крім того, згідно з пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Зі змісту долученої до матеріалів справи трудової книжки ОСОБА_2 вбачаються записи:

- № 7 від 01.08.1979 - зарахована студентом 1-го курсу юридичного факультету денної форми навчання;

- № 8 від 31.07.1984 - відрахована з числа студентів у зв`язку із закінченням університету (а.с. 19 - зі звороту).

Колегія суддів враховує, що законодавство, чинне на момент набрання чинності Законом № 2453-VI, передбачало право судді на зарахування до стажу, який дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарного періоду проходження строкової військової служби. Не включення цього стажу до відповідного стажу роботи на посаді судді і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, сформульованими у постановах від 30.03.2023 у справі №280/2167/21, від 28.08.2023 у справі №360/6255/21, від 26.05.2025 у справі №380/25592/23.

Враховуючи те, що стаж роботи позивача на посаді судді становить понад 30 років, до її стажу для цілей обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має бути зарахована половина строку навчання за денною формою у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка з 01.08.1979 по 31.07.1984, тобто 02 роки 06 місяців 00 днів.

Щодо зарахування до стажу роботи на посаді судді періодів виконання обов`язків судді Лохвицького районного народного суду з 20.12.1984 по 21.01.1985, з 11.07.1985 по 09.08.1985 та виконання обов`язків судді Великобагачанського районного народного суду з 16.08.1985 по 07.02.1986, суд встановив такі обставини.

З наявної в матеріалах справи трудової книжки ОСОБА_1 , судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, після відрахування з числа студентів Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка 31.07.1984 у зв`язку із закінченням університету наступного дня (01.08.1984) зарахована стажистом Лохвицького районного народного суду Полтавської області (запис №9), а з 12.08.1985 - переведена стажистом Великобагачанського районного народного суду Полтавської області (запис №10) (а.с. 19 - зі звороту).

Крім того, трудова книжка ОСОБА_1 містить записи про покладання на позивачку виконання обов`язків судді: Лохвицького районного народного суду з 20.12.1984 по 21.01.1985, з 11.07.1985 по 09.08.1985 та Великобагачанського районного народного суду з 16.08.1985 по 07.02.1986.

Відповідно до частини другої статті 27 Закону №2022-X (у редакції, чинній на момент виконання позивачкою обов`язків судді) у разі тимчасової відсутності (хвороба, відпустка тощо) народного судді за поданням начальника відділу юстиції виконавчого комітету обласної, Київської міської Ради народних депутатів виконання обов`язків народного судді може бути покладено рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів на одного з народних засідателів цього суду.

Згідно зі статтею 11 Закону №2022-X була визначена рівність прав народних засідателів і суддів при здійсненні правосуддя.

Водночас, як зазначено вище, відповідно до пункту 34 Перехідних положень Закону №1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Конституційний Суд України у Рішенні від 05.04.2011 №3-рп/2011 вказував, що „професійні судді виконують конституційну функцію – здійснення правосуддя, чим обумовлений їх спеціальний правовий статус“ (друге речення абзацу третього пункту 4 мотивувальної частини Рішення).

Конституційний Суд України щодо єдиного статусу суддів наголошував, що „судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону України та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов`язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов`язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов`язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності“; „Конституція України закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їх незалежності, яка є невід`ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, вона пов`язана з набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею)“; „конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України“ (абзаци третій, шостий підпункту 3.2, абзац десятий підпункту 3.4 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 №11-р/2018).

Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України у Рішенні від 26.03.2024 №3-р(ІІ)/2024 зауважив, що всі судді судів системи судоустрою України мають єдиний статус, який притаманний їм як особам, які виконують виняткову конституційну функцію – чинення правосуддя. Єдиний статус суддів означає однаковість юридичного становища суддів в усіх аспектах, передусім однаковість їх гарантій незалежності та недоторканності, прав і обов`язків, вимог, обмежень, заборон та відповідальності. Водночас забезпечення гарантій незалежності та недоторканності суддів має базуватися на принципі єдиного статусу суддів, який не допускає, зокрема, вибірковості у забезпеченні цих гарантій та зниження їх рівня певній категорії суддів, що не сприяє чиненню правосуддя неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними судами, реалізації конституційного права на судовий захист (абзац третій пункту 4.2 мотивувальної частини Рішення).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 обрана та зарахована на посаду судді Київського районного народного суду м. Полтави 10.02.1986 (а.с. 20).

Водночас до обрання на посаду народного судді позивач у період з 20.12.1984 по 21.01.1985 та з 11.07.1985 по 09.08.1985 виконувала обов`язки судді Лохвицького районного народного суду, а з 16.08.1985 по 07.02.1986 - виконувала обов`язки судді Великобагачанського районного народного суду, що підтверджено записами у її трудовій книжці (а.с. 20 - зі звороту).

Виходячи з конституційного принципу єдиного статусу суддів в Україні, колегія суддів зауважує, що виконання обов`язків народного судді безпосередньо пов`язане зі здійсненням правосуддя, внаслідок чого вищезгадані періоди, протягом яких ОСОБА_1 виконувала обов`язки судді Лохвицького та Великобагачанського районних народних судів, мають бути зараховані до стажу роботи на посаді судді для цілей обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

При цьому суд також звертає увагу на те, що при звільненні з посади судді у відставку Апеляційним судом Полтавської області був складений розрахунок стажу судді ОСОБА_1 , який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (а.с. 40).

Так, до розрахунку стажу позивача зараховані:

- половина строку навчання в Київському державному університеті тривалістю 02 роки 06 місяців 00 днів;

- робота в.о. судді Лохвицького районного народного суду Полтавської області з 20.12.1984 по 21.01.1985 тривалістю 0 років 01 місяць 01 день;

- робота в.о. судді Лохвицького районного народного суду Полтавської області з 11.07.1985 по 09.08.1985 тривалістю 0 років 0 місяців 28 днів;

- робота в.о. судді Великобагачанського районного народного суду Полтавської області з 16.08.1985 по 07.02.1986 тривалістю 0 років 05 місяців 21 день;

- робота суддею Київського районного суду м. Полтави з 10.02.1986 по 26.03.1998 тривалістю 12 років 01 місяць 17 днів;

- робота суддею Апеляційного суду Полтавської області з 27.03.1998 по 21.12.2016 тривалістю 18 років 08 місяців 26 днів.

Однак, ГУ ПФУ в Полтавській області під час обчислення та призначення позивачу довічного грошового утримання судді у відставці з 22.12.2016 зарахувало до стажу роботи на посаді судді виключно періоди роботи суддею Київського районного суду м. Полтави та Апеляційного суду Полтавської області, визначивши, що загальний стаж роботи на посаді судді складає 30 років 10 місяців 13 днів (а.с. 33, у т.ч. зі звороту).

Отже, не включення відповідачем до відповідного стажу роботи позивача на посаді судді, зокрема, періоду роботи на посаді судді народного суду та половини строку навчання на юридичному факультету вищого навчального закладу для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.

Сторонами не спростовується, що довічне грошове утримання позивача обраховується виходячи з 70% суддівської винагороди та наявності страхового стажу на посаді судді у розмірі 30 років 10 місяців 13 днів.

З огляду на вказане, зарахування до вже наявного у позивача стажу роботи, що дає право на призначення та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді, періоду роботи на посаді судді народного суду (7 місяців 25 днів) та половини строку навчання в юридичному університеті (02 роки 06 місяців 00 днів), з урахуванням приписів статті 142 Закону № 1402-VIII, є підставою для підвищення щомісячного довічного грошового утримання позивача та проведення відповідного перерахунку.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що стаж роботи позивача на посаді судді становить понад 34 роки, до якого, зараховується половина строку навчання за денною формою на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка з 1979 по 1984 роки - 2 роки 6 місяців, а також періоди виконання обов`язків судді Лохвицького районного народного суду та Великобагачанського районного народного суду - 7 місяців 21 день, що дає їй право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 78% від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 06 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 19 червня 2018 року у справі № 243/4458/17, від 30 травня 2019 року у справі № 592/2569/17.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності власних дій, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами правомірність власних дій (бездіяльності), які є предметом оскарження позивачем.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання протиправними ді1 Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

А відтак, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Отже, з огляду на викладене, враховуючи не оскарження позивачем рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та обраного способу захисту колегія суддів не вбачає підстав для зміни рішення суду в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу судді половину строку навчання за денною формою на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка з 01.08.1979 по 31.07.1984 тривалістю 02 роки 06 місяців 00 днів, а також періоди виконання обов`язків судді Лохвицького районного народного суду з 20.12.1984 по 21.01.1985, з 11.07.1985 по 09.08.1985 та Великобагачанського районного народного суду з 16.08.1985 по 07.02.1986 загальною тривалістю 0 років 07 місяців 25 днів, а також здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 01.03.2025 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 78% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, за вирахуванням фактично сплачених сум.

Згідно з частиною 1 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з вищезазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 по справі № 440/6545/25 в частині задоволення позовних вимог - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій О.А. Спаскін