Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №440/180/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 р. Справа № 440/180/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, повний текст складено 27.01.26 по справі № 440/180/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі – ГУ ПФУ в Полтавській області), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо перебування ОСОБА_1 — представника дискримінованої групи громадян України, євреїв та не євреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю — у ситуації забороненої дискримінації порівняно з іншими пенсіонерами, яка полягає у застосуванні до позивача не передбаченого законодавством порядку поновлення пенсії, із протиправним втручанням та безпідставним внесенням змін до його електронної пенсійної справи в режимі «макетної обробки», без використання стандартних алгоритмів розрахунку пенсії ІКІС ПФУ, у значно меншому розмірі, без автоматичних перерахунків, осучаснення й індексації у розмірі, в порядку та у спосіб, не передбачених чинним законодавством на момент нарахування до виплати, зокрема у протоколах/розрахунку № 916040194636 від 06.09.2024 та від 11.09.2024;

- зобов`язати відповідача:

1) Негайно усунути виявлену дискримінацію шляхом:

– скасування всіх змін, внесених відповідачем до електронної пенсійної справи позивача в режимі «макетної обробки», як таких, що здійснені у спосіб, не передбачений чинним законодавством та відновлення попередніх значень;

- скасування результатів протиправних розрахунків пенсії, здійснених із порушенням вимог законодавства, зокрема протоколів/розрахунків № 916040194636 від 06.09.2024 та від 11.09.2024;

2) Застосувати до позивача загальний, передбачений законом порядок поновлення, нарахування та розрахунку пенсії з використанням стандартних алгоритмів програмного забезпечення ІКІС ПФУ, без ручного або «макетного» втручання в електронну пенсійну справу;

3) Включити позивача до кола осіб, яким відповідач проводить індексацію, автоматичні масові перерахунки, доплати та надбавки до пенсії, відповідно до пенсійного законодавства в редакції, чинній на момент здійснення перерахунку пенсії для фактичної виплати;

4) Розробити та впровадити заходи для недопущення подальшої дискримінації позивача як представника дискримінованої групи громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, зокрема шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями та проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України;

5) Здійснити перерахунок поточної пенсії позивача та недоотриманої пенсії позивача починаючи з 01.06.2010 із застосуванням індексації, перерахунків як непрацюючій особі, нарахуванням доплати за понаднормовий стаж у відповідності до ст. 28 Закону 1058-IV та здійснити виплату пенсії в чинній редакції на момент виконання судового рішення, з використанням стандартних алгоритмів програмного забезпечення ІКІС ПФУ, без ручного або «макетного» втручання в електронну пенсійну справу, на визначений банківський рахунок позивача, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати відповідача подати звіт про його виконання у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі №440/180/26 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.

Встановлено позивачу строк для усунення недоліків десять днів з дня вручення копії даної ухвали та роз`яснено, що не усунення недоліків у встановлений судом строк є підставою для повернення позовної заяви.

Роз`яснено, що недоліки необхідно усунути шляхом надання до суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду разом із доказами на підтвердження поважності такого пропуску.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали від 12.01.2026 позивачем 22.01.2026 подано до Полтавського окружного адміністративного суду заяву про поновлення строків звернення до суду, у якій зазначено, що у спірних правовідносинах має місце триваюче порушення прав позивача з боку відповідача, яке полягає у дискримінації ОСОБА_2 шляхом не залучення його пенсійної справи до проведення масових перерахунків пенсії, нараховування пенсії без використання стандартних алгоритмів розрахунку пенсії ІКІС ПФУ у значно меншому розмірі, без автоматичних перерахунків, осучаснень та у не передбачений чинним законодавством порядок та спосіб, а також внесення безпідставних змін до електронної пенсійної справи позивача.

Зауважив, що триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок (виконання обов`язку відповідним суб`єктом або припинення дії відповідної норми закону), у зв`язку з чим стверджував про відсутність факту пропуску строку звернення до суду у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене просив, вважати строк звернення до суду з позовом не пропущеним або поновити строк звернення до суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 у справі №440/180/26 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.

Роз`яснено позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість та порушення судом норм процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 у справі № 440/180/26, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, повинен був надати належну оцінку обставинам, зазначеним у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду та врахувати, що предметом спору є триваюча протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень — Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, яка полягає у системному та щомісячному невиконанні встановленого законом обов`язку щодо належного нарахування, перерахунку та виплати пенсії позивачу.

Переконував, що у випадку триваючої протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень строк звернення до суду не може обчислюватися з моменту первинного порушення, а оновлюється з кожним новим фактом невиконання покладеного законом обов`язку, разом з цим, суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву з підстав пропуску строку звернення до суду, фактично ототожнив триваюче правопорушення з пасивною поведінкою позивача, що є юридично помилковим, суперечить усталеній судовій практиці та не відповідає правовій природі спірних пенсійних правовідносин. А відтак, дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про неповажність причин пропуску строку звернення до суду, не відкривши провадження у справі та не дослідивши істотні обставини, такі як, момент фактичного виявлення позивачем незаконного втручання в його електронну пенсійну справу, характер, механізм та правові наслідки застосування до позивача нестандартного («макетного») механізму розрахунку пенсії, об`єктивну складність виявлення таких порушень без спеціальних знань та без доступу до внутрішніх алгоритмів інформаційно-комунікаційної системи Пенсійного фонду України.

Наполягав, що вказані обставини не можуть бути встановлені на стадії вирішення питання про відкриття провадження, оскільки потребують дослідження доказів, пояснень сторін та, за необхідності, витребування інформації у відповідача, однак суд переклав на позивача обов`язок доведення обставин, які можуть бути встановлені виключно в межах розгляду справи по суті, що суперечить принципу доступу до правосуддя, завданням адміністративного судочинства, а також положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На думку позивача, такий підхід призвів до необґрунтованого обмеження права позивача на судовий захист та позбавив його можливості ефективно реалізувати.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом – КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання вимог ухвали суду представником позивача адвокатом Вадимом Меламедом подано клопотання про поновлення строку звернення, в якому не вказано жодних обставин, які об`єктивно унеможливлювали реалізацію позивачем його права щодо своєчасного звернення до суду із цим позовом, а також не надано доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 27.01.2026 вимоги суду, викладені в ухвалі від 12.01.2026, не виконані, оскільки подане представником позивача клопотання про поновлення строку звернення до суду не містить поважних причин пропуску строку звернення до суду та не зазначає непереборних обставин, перешкод чи труднощів, що унеможливили своєчасне звернення до суду, та доказів на їх підтвердження.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частинами першою, другою статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи:

1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;

2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);

3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;

4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;

5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);

6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

За визначенням, наведеним у частині 6 статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

На виконання частини 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За приписами пунктів 1, 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо: позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

На виконання положень частин 1 та 2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 вказаної вище статті).

Так, предметом спору до даній справі є, зокрема, протиправність дій відповідача щодо нарахування пенсійних виплат позивачу після їх відновлення із порушенням належного порядку, без відповідних перерахунків та індексацій та з втручанням в електронну пенсійну справу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що перерахунок пенсії передбачає перегляд розміру вже призначеної пенсії у випадках визначених законом, зокрема у зв`язку з прийняттям нових законодавчих актів або наданням додаткових документів, які дають право на подальший перегляд розміру призначеної пенсії, за результатами якого, такі суми вважаються нарахованими та підлягають виплаті. Водночас, пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.

В свою чергу, строки, за які підлягає виплаті пенсія, врегульовані також нормами законодавства у сфері соціального захисту, які є спеціальними відносно правовідносин, що склались між позивачем і відповідачем.

Так, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV), визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми закону стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини Пенсійного фонду України.

Необхідними умовами застосування зазначених положень спеціального закону є факт нарахування сум пенсій за минулий час та доведеність вини пенсійного органу наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких стала невиплата сум пенсій.

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством та безспірному розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Наведений вище правовий висновок було викладено у постановах Верховного Суду від 04.03.2021 року у справі № 480/1704/19 та від 20.07.2023 по справі № 420/8355/22.

Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Колегія суддів наголошує, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.

При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Водночас відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Колегія суддів також звертає окрему увагу на рішення ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06), у якому було встановлено порушення Україною статті 14 у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Проте сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії «презумпції знання закону», тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.

Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

Так, з матеріалів справи вбачається, що з 01.06.2010 позивачу поновлено пенсію, призначену відповідно до Закону № 1058-IV, однак, за твердженнями ОСОБА_1 , протоколи розрахунку № 9146040194636 від 06.09.2024 та від 11.09.2024 містять істотні зміни розміру пенсії у бік погіршення, оскільки її не лише нараховано у розмірі, що не відповідає мінімальному на момент розрахунку, а і визначено у фіксованому розмірі, чинному станом на червень 2010 року на весь період з 2010 року до теперішнього часу.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу у належному розмірі з 01.06.2010 свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат.

Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками, що не було враховано судом першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 по справі № 815/1226/18.

При цьому, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що до відкриття провадження у справі неможливо встановити обставини втручання в електронну пенсійну справу позивача, характер, механізм та правові наслідки застосування до позивача нестандартного («макетного») механізму розрахунку пенсії.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, взагалі не з`ясовував причини пропуску строку звернення до суду та не встановлював дату з якої на його думку слід такий строк обраховувати.

Європейським судом з прав людини зазначено, що “надмірний формалізм” може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах “Zubac v. Croatia”, “Beles and Others v. the Czech Republic”, № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та “Walchli v. France”, № 35787/03, п. 29).

При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 05.12.2018 (справа № 11-989заі18), згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повертаючи позивачу позовну заяву з підстав пропуску строку звернення до суду, допустив надмірний формалізм, не з`ясувавши належним чином всі суттєві обставини у справі та не надавши їм належної правової оцінки, що в свою чергу призвело до помилкового висновку про наявність передбаченої пунктом 1 частини 4 статті 169 КАС України підстави для повернення позовної заяви ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.

З тексту статті 6 Конвенції прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі "Голдер проти Великої Британії" від 21.02.1975р., ЄСПЛ дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду.

Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

За приписами статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до частини 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Підсумовуючи вищевикладене з урахуванням встановлених обставин у справі, колегія суддів вважає, що ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 по справі № 440/180/26 прийнята при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, неправильному застосуванні норм процесуального права, а тому відповідно до вимог частини 3 статті 312 КАС України підлягає скасуванню з направленням до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись ст.112, ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 по справі № 440/180/26 - скасувати.

Справу № 440/180/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії направити до Полтавського окружного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко