Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №629/9335/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 р. Справа № 629/9335/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Чалого І.С.

суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Близнюківського районного суду Харківської області (головуючий суддя І інстанції Масло С.П.) від 19.02.2026 по справі № 629/9335/25

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту патрульної поліції , Заступника командира взводу 2 взводу 3 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Каращука Сергія Леонідовича

про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Близнюківського районного суду Харківської області з позовом до Департаменту патрульної поліції, заступника командира взводу 2 взводу 3 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Каращук Сергій Леонідович, в якому просить суд:

- поновити строк для оскарження постанови серії ЕНА № 5752639 від 18 вересня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП;

- скасувати постанову ЕНА № 5752639 від 18 вересня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУПАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн, з підстав відмови надати документи посвідчення водія та документи на транспортний засіб за відсутності події і складу правопорушення передбаченого за ч. 1 ст. 126 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення - закрити;

- судові витрати стягнути з Відповідача.

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 19.02.2026 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до заступника командира взводу управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Карашука Сергія Леонідовича, Департамента патрульної поліції про скасування скасування постанови про адміністративне правопорушення – відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом в обґрунтування відмови в позові застосовано норми які регулюють правила дорожнього руху та Закону України "Про Національну поліцію", хоча працівником поліції під час зупинки на вимогу про пред`явлення документів посилався на приписи постанови КМУ № 1455, 1456; керуючись положеннями п. 7 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» та абзацу пункту 10 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1456, тобто вимога про пред`явлення документу не стосувалася порушення правил дорожнього руху водієм транспортного засобу, а саме перевірки та встановлення особи, яка зупинена на блокпосту, який створено 18.09.2025 в районі 159 км траси М29 у Самарівському районі Дніпропетровської області та поліцейські під час чергування у складі наряду поліції на контрольному пункті в`їзду-виїзду, реалізовуючи передбачені п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» повноваження поліції з виявлення та припинення адміністративних правопорушень, керуючись положеннями п. 7 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» та абзацу пункту 10 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1456. Відповідно вимога про перевірку документів передбачає надання працівником поліції документу, який підтверджує законність встановлення блокпосту та уповноваження його на проведення перевірки документів та встановлення особи. Але судом не враховано вимоги і посилання позивача на факт того, що працівником поліції не було надано позивачу підтверджуючі документи про законність вимог зупиники та перевірки документів на блокпосту, а саме Наказ про створення блокпосту та включення працівників поліції до груп оповіщення.

Департамент патрульної поліції подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечував та просив відмовити. Вказав, що саме по собі керування транспортним засобом особою, яка не пред`явила поліцейському посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, вже містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Також посилається на висновки Верховного Суду викладені в постанові від 25.09.2019 у справі № 127/19283/17 стосовно того, що доводи водія щодо наявності у нього права не пред`являти документи на вимогу поліцейського для перевірки, доки останній не доведе, що зупинка відповідного транспортного засобу була законною, не ґрунтуються на вимогах законодавчих актів та не мають відношення до обов`язку водія транспортного засобу мати при собі та пред`явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначені документи. Вказує, що зупинка поліцейським транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 під час його проїзду через блокпост № Х7/дн, Новомосковський пост ДП-15, в районі 159 км траси М29, та вимога поліцейського пред`явити для перевірки посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії є обґрунтованими і такими, що засновані на вимогах чинного законодавства України. Крім того, зауважив, що ОСОБА_1 вже оскаржував постанову по справі про адміністративне правопорушення від 18.09.2025 серії ЕНА № 5752639 з тих самих правових і фактичних підстав у справі № 629/6730/25, за результатами розгляду якої судами обох інстанцій відмовлено у задоволенні позову.

Сторони про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, з урахуванням особливостей, що визначені ст. 268 КАС України.

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України).

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що постановою по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5752639 від 18.09.2025 року, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 грн.

Відповідно до змісту постанови, 18.09.2025 року о 21-53 год. по трасі М29159км, авто під керуванням водія ОСОБА_1 зупинено відповідно до постанови КМУ № 1455, 1456; п. 3, 7 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», при перевірці документів водій відмовився пред`явити документи зазначені в п. 2.1 ПДР України: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на т.з., поліс ОСЦПВВНТЗ (відсутній згідно бази МТСБУ), чим порушив п. 2.4.а. ПДР - керування ТЗ особою, яка не пред`явила посвідчення водія, реєстраційного документа ТЗ, а також поліса обов`язкового страхування.

Позивач, вважаючи вищевказану постанову протиправною, звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги необґрунтовані, а вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення доведена.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, пункту 1 частини другої статті 2 та частини першої статті 7 КАС України, суд при вирішенні справи повинен керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, відповідно до закону. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її відповідно до закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань) регулює Закон України "Про дорожній руху".

Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Відповідно до пункту 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно пункту 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Так, підпунктом "а" пункту 2.1 ПДР встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стосовно доводів апелянта про відсутність законної підстави для зупинки, колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Частиною другою статті 24 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

Пунктом 7 частини першої статті 35 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейському надано право зупиняти транспортні засоби у разі, якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, якій діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 8 цього Закону в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, перевіряти у порядку, визначеному КМ України, документи у осіб, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України.

Процедуру встановлення заходів особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування визначає Порядок встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455 (далі – Порядок № 1455).

Згідно з пунктами 2, 3 цього Порядку правовою основою встановлення та здійснення заходів особливого режиму є Конституція України, Закон України "Про правовий режим воєнного стану, указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях".

Під терміном блокпост мається на увазі посилений контрольно-пропускний пункт, який за рішенням військового командування тимчасово встановлюється на вході/виході (в`їзді/виїзд і) на територію/з території, де введено воєнний стан і встановлено особливий режим (за винятком державного кордону), на якому облаштовуються місця для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, позиції вогневих засобів та бойової техніки, місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу, який виконує завдання на такому пункті, до складу якого можуть входити службові особи військових формувань та правоохоронних органів, які відповідно до закону залучені до здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

За приписами пункту 10 Порядку № 1455 заходи з контролю в`їзду/виїзду включають перевірку на блокпостах: документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи: перевірку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу (документів на транспортний засіб, документів на вантаж, дорожнього листа тощо).

Підпунктом 1 пункту 20 Порядку № 1455 встановлено, що заходи з контролю в`їзду/виїзду на блокпостах включають: перевірку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Підпунктом "а" пункту 2 статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" визначено, що документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус є посвідчення водія.

Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що працівник поліції у спірних правідносинах мав право зупинити транспортний засіб під керуванням позивача та вимагати від нього пред`явити посвідчення водія.

Більш того, блокпости в умовах воєнного стану встановлені в країні з метою, зокрема, виявлення та попередження правопорушення, і позивачем не доведено, що поліцейські, які несуть службу на блокпостах, зобов`язані мати у своєму розпорядженні та пред`являти водіям розпорядчі документи про їх встановлення.

Не пред`явлення водієм документу, що підтверджує його спеціальний статус є належною підставою для адміністративної відповідальності (ч. 1 ст. 126 КУпАП).

Частиною четвертою статті 258 КУпАП унормовано, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно із ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, обставини вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджуються відеозаписом, зробленим портативним відеореєстратором інспектора згідно вимог Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказ Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 № 1026.

На відеозаписі з нагрудного відеореєстратора зафіксовано розгляд справи. З відеозапису вбачається, що працівник поліції неодноразово просив ОСОБА_1 надати посвідчення водія, реєстраційний документ на ТЗ, однак позивач відмовився пред`явити вказані документи.

Наведене спростовує доводи апелянта про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, та пред`явлення посвідчення водія після початку розгляду справи про адміністративне правопорушення не звільняє останнього від встановленої відповідальності.

Доводи апеляційної скарги про порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення також не знайшли свого підтвердження та спростовуються вищезгаданим відеозаписом, яким було зафіксовано, що позивачу, як особі яка притягується до адміністративної відповідальності, було роз`яснено права та обов`язки.

Таким чином, належних підстав для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5752639 від 18 вересня 2025 або наявність обставин, які звільняють від адміністративної відповідальності позивачем не доведено.

Наведені у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом при вирішені спору не повно з`ясовано обставини справи чи не правильно застосовано норми матеріального права.

Що стосується посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 вже оскаржував постанову по справі про адміністративне правопорушення від 18.09.2025 серії ЕНА № 5752639 з тих самих правових і фактичних підстав у справі № 629/6730/25, за результатами розгляду якої судами обох інстанцій відмовлено у задоволенні позову, колегія суддів зазначає таке.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 03.11.2025 по справі № 629/6730/25 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до заступника командира взводу 2 взводу 3 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області, Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі - відмовлено.

Водночас, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 03.11.2025 по справі № 629/6730/25 скасовано.

Прийнято постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

При цьому, відмова у задоволенні позову відбулася з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягало у невирішенні питання заміни неналежного відповідача або залучення другого відповідача, призвело до відмови у задоволенні позову саме з вищенаведених підстав та мотивів, що в свою чергу не свідчить про відсутність порушеного права позивача у спірних відносинах.

Водночас, відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача з заявою про поновлення строку на звернення до суду у разі необхідності, чим позивач і скористався звернувшись до суду з цим позовом в рамках справи № 629/9335/25.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів при прийнятті даного судового рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", заява № 303-A, п. 29)

Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 19.02.2026 по справі № 629/9335/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло

Повний текст постанови складений 02.04.2026 року