Рішення від 30 березня 2026 р. у справі №953/4263/25 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/4263/25

н/п 2/953/231/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року

Київський районний суд м. Харкова у складі судді Вітюка Р.В.

за участю секретаря судового засідання Глазько С.О.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представниці позивачки ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представниці відповідача ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом (з урахуванням заявив про зміну предмету позову від 08.02.2026) до ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3 ), в якому просить визнати за ОСОБА_1 право власності на частину автомобіля Mercedes-Benz ML 300 CDI, 2010 року випуску, державний номер: НОМЕР_1 , VIN-номер: НОМЕР_2 , зареєстрованого на ОСОБА_3 .

У заяві про зміну предмету позову позивачка вказала, що підстави позову залишаються незмінними.

Позовна заява мотивована таким:

- сторони почали спільне проживання з січня 2015 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син. 21.09.2018 вони уклали шлюб;

- у шлюбі сторони набули у власність майно, зокрема, придбали автомобіль Mercedes-Benz ML 300 CDI, 2010 року випуску, який було зареєстровано на відповідача; грошові заощадження, які зберігались на банківських рахунках в банку, відкритих на ім`я відповідача;

- щодо автомобіля вказує, що автомобіль є неподільною річчю та з урахуванням неможливістю фізичного поділу та спільного користування бажає скористатись своїм правом на стягнення з відповідача в рахунок поділу спільного майна вартості автомобіля;

- відносини між сторонами погіршились і було подано заяву про розірвання шлюбу;

- посилається на положення статті 368 ЦК України, статей 60, 63, 70, 71 СК України.

Виклад позиції відповідача

03.10.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому представник заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволенні.

10.02.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позов з урахування зміненого предмету, в якому вказав, що позовні вимоги про визнання за позивачкою права власності на частину автомобіля просить задовольнити.

27.03.2026 відповідач також подав заяву про визнання позову, в якій, що просить задовольнити позовні вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання за позивачкою права власності на автомобіля задовольнити.

Процесуальні дії у справі

Суд ухвалою суду від 21.05.2025 відкрив провадження у справі, призначив її до розгляду у загальному позовному провадженні.

Підготовче засідання неодноразово відкладалось, у зв`язку з необхідністю належного повідомлення відповідача, вирішення питання про зупинення провадження у справі, витребуванням доказів та клопотаннями сторін.

09.02.2026 до суду від позивачки надійшла заява про зміну предмету позову, в якій вона просила прийняти її до розгляду, здійснювати подальший розгляд в межах наступних позовних вимог: визнати за ОСОБА_1 право власності на частину автомобіля Mercedes-Benz ML 300 CDI, 2010 року випуску, державний номер: НОМЕР_1 , VIN-номер: НОМЕР_2 , зареєстрованого на ОСОБА_3 . У мотивувальній частині заяви вказала, що замінюють вимогу про стягнення грошової вимоги за частку авто на вимогу про визнання за позивачкою права власності на автомобіля. Підстави позову залишаються незмінними.

16.02.2026 від представника відповідача надійшов відзив на заяву про зміну предмета позову, в якій сторона вказала, що отримала заяву про зміну предмету позову та просила позовні вимоги про визнання права власності за позивачкою на автомобіля задовольнити повністю.

Суд ухвалою від 17.02.2026 задовольнив клопотання представниці позивачки про зміну предмету позову, прийняв заяву про зміну предмету позову до розгляду та вирішив здійснювати подальший розгляд з урахуванням поданої заяви. Закрив підготовче провадження та призначив до судового розгляду.

31.03.2026 у судове засідання з`явились сторони та їх представники.

Позивачка та її представниця підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити. Відповідач та його представник вказали що визнають позовні вимоги щодо визнання права власності на автомобіля.

Фактичні обставини, встановлені судом

21.09.2018 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 21.09.2018 серії НОМЕР_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 01.10.2016 серії НОМЕР_4 . Батьками дитини вказані: ОСОБА_3 (батько), ОСОБА_1 (мати).

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником транспортного засобу Mercedes-Benz ML 300 CDI, 2010 року випуску, державний номер: НОМЕР_1 , VIN-номер: НОМЕР_2 є ОСОБА_6 .

Згідно з інформацією Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) відповідно до даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів за ОСОБА_3 зареєстровано автомобіль Mercedes-Benz ML 300 CDI, 2010 року випуску, V двигуна – 2987, дата реєстрації 16.08.2022.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Між сторонами склались сімейні правовідносини, спір у справі стосується поділу майна, а саме транспортного засобу. Позивачка, після зміни предмету позову просила визнати за нею право власності на транспортного засобу, який було набуто сторонами під час перебування у шлюбі.

Предметом цього спору є транспортний засіб – автомобіль.

Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі (частина друга статті 181 ЦК України).

Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення (частина перша статті 183 ЦК України).

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України). Тобто якщо втрачається цільове призначення речі, то вона є не подільною. Прикладом неподільних речей є транспортні засоби, побутова техніка тощо (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.11.2022 у справі № 725/7187/19).

Верховний Суд у постанові від 06.03.2026 у справі № 296/2109/23 сформував загальні принципи щодо поділу майна подружжя, а саме:

-основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК) (п. 34);

-тобто статтею 60 СК встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2019 у справі № 339/116/16-ц) (п. 35);

-згідно зі статтями 69, 70 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (п. 37);

-а відповідно до частини першої статті 71 СК майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (п. 38);

-у разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (див. пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20) (п. 39);

-при вирішенні спору про поділ майна суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя, і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу (див. постанову Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 522/17831/20) (п. 40);

-таким чином поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК), або ж реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України (п. 41).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 648/3137/15-ц).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі № 638/2304/17).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц).

У справі, що розглядається суд встановив, що сторони набули автомобіль під час перебування у шлюбі. Тобто майно є спільною сумісною власністю. Указану обставину учасники справи не заперечували.

Водночас позовна вимоги про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності (на врахуванні якої просила представниця позивачки) не є належним способом захисту прав сторін на такий поділ (аналогічного висновку за подібних обставин дійшов Верховний Суд у постанові від 25.09.2024 справі № 711/2195/20).

Так, Верховний Суд у справі № 711/2195/20 дійшов висновку, що ефективним та, відповідно, належним способом захисту під час поділу транспортного засобу, як неподільної речі, є стягнення компенсації частини вартості такого автомобіля.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що позивачка заявила вимогу про визнання права власності на автомобіля без заявлення вимоги про стягнення відповідної вартості (компенсації). Тобто задоволення вимоги про визнання права власності на автомобіля (неподільної речі)не призведе до вирішення питання по суті, оскільки таке рішення зумовить у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу (користування, розпорядження) цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Відповідно, внаслідок ухвалення такого судового рішення не призведе до захисту порушеного права.

На аналогічне розуміння вирішення спору також вказують первісні доводи позивачки, яка вказувала, що автомобіль є неподільною річчю та з урахуванням неможливістю фізичного поділу та спільного користування бажає скористатись своїм правом на стягнення з відповідача в рахунок поділу спільного майна вартості автомобіля. Однак, надалі відмовилась від вимоги про стягнення вартості автомобіля. Суд розглядає справу тільки в межах заявлених позовних вимог (після зміни предмету позову вимогу про стягнення компенсації позивачка прибрала).

За таких обставин, суд зазначає, що позивачка обрала неефективний спосіб захисту, оскільки задоволення позовної вимоги про визнання права власності на автомобіля (неподільної речі) не призведе до захисту порушеного права, тобто обраний спосіб захисту є неналежним, що згідно з усталеною практикою суду касаційної інстанції є самостійною підставою для відмови в позові.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що підставою, передумовою для поділу спільного майна подружжя в судовому порядку є відсутність домовилися про порядок його поділу (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 648/3137/15-ц).

Водночас за обставинами справи відповідач не заперечує проти визнання права власності на на автомобіль за позивачкою, тобто між сторонами наявне порозуміння з цього приводу та, відповідно може бути урегульовано у договірному порядку на умовах, які влаштовують сторін. При цьому наявність такої домовленості та можливості її урегулювання у позасудовому порядку, на переконання суду, не потребує втручання останнього у такий поділ, оскільки між сторонами наявне порозуміння і таке урегулювання може бути вирішено шляхом укладення відповідної угоди. Наведене також вказує на відсутність підстав для задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду заяви

З огляду на викладене, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна не підлягає задоволенню, у зв`язку з обранням неналежного способу захисту.

Судовий збір

З урахуванням пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст. 2, 4, 133, 141, 263 – 265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна відмовити в повному обсязі.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 03.04.2026.

Суддя Роман ВІТЮК