Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №460/2678/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

Суд: Рівненський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 02 квітня 2026 р.

Справа: №460/2678/26

Суддя: О.В. Поліщук

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 квітня 2026 року м. Рівне№460/2678/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1), військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2), у якому просить суд:

визнати протиправним і скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.02.2026 № 249 у частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

визнати протиправним і скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.02.2026 № 36 в частині зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби за призовом під час мобілізації та виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що наказом начальника ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» від 29.01.2026 № 20/ОС-26 був призначений на посаду молодшого інспектора відділу охорони та згідно списку військовозобов`язаних ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» належав до переліку працівників установи, щодо яких оформлюються відстрочки від призову на військову службу на період мобілізації відповідно до переліків посад та професій № 493 від 18.03.2015. З огляду на це, ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачу було оформлено посвідчення про відстрочку № 341 від 02.02.2026. Однак, незважаючи на це, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.02.2026 № 249 про призов на військову службу, позивача було призвано за загальною мобілізацією на військову службу та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.02.2026 № 36 зараховано до списків особового складу цієї військової частини. За позицією позивача, ІНФОРМАЦІЯ_4 мобілізуючи його до Збройних Сил України не врахував, що відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку. Зауважує, що всупереч наданих документів про бронювання за основним місцем роботи, відповідачами були прийняті спірні накази, які на думку позивача, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на що, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

20.03.2026 через підсистему «Електронний суд» від ІНФОРМАЦІЯ_5 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-1 заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що військовозобов`язаний ОСОБА_1 був доставлений 04.02.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідно до даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, станом на 04.02.2026, правом на відстрочку, відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не користувався, та не перебував на спеціальному обліку, як заброньований, був придатним до військової служби, а отже підлягав призову. Звертає увагу суду, що з моменту взяття на облік позивача до ІНФОРМАЦІЯ_5 і до моменту відправки для подальшого проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 , жодних офіційних повідомлень, щодо наявності у позивача підстав про право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», до ІНФОРМАЦІЯ_5 не надходило та позивачем таких документів надано не було. Зазначає, що згідно постанов Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 280/6033/22, від 01.10.2024 у справі № 200/4189/22, від 01.10.2024 у справі № 160/10728/23, право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом. При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця, однак згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, 30.01.2026 відстрочку позивача, яка була надана йому на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 - анульовано через закінчення строку її дії. Зауважує, що Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 по справі № 160/2592/23 висловився, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричиняє відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. З огляду на наведене, позивачу необхідно для поновлення порушених прав скористатися положеннями статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», яка містить вичерпний перелік підстав, за якими військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану, а тому просить суд відмовити у задоволенні позову.

20.02.2026 через відділ документального забезпечення суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-2 заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що оспорюваний позивачем наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.02.2026 № 36 в частині зарахування до списків особового складу військової частини позивача було реалізовано, а його дію було вичерпано в момент його підписання, що у свою чергу є наслідком відмови у задоволенні позову. Також зауважує, що статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено вичерпний перелік підстав, які надають право військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, для звільнення з військової служби. З огляду на вищенаведене, наказ командира військової частини в частині що стосуються прав та обов`язків ОСОБА_1 прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, відтак просить суд відмовити у задоволенні позову.

ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

13.02.2026 представником позивача до суду подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою суду від 16.02.2026 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 17.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчену копію наказу (витягу з наказу) начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.02.2026 № 249 в частині призову та направлення на військову службу під час мобілізації, в особливий період, ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .

17.03.2026 представником позивача до суду подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою суду від 18.03.2026 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.

Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_6 .

У військово-обліковому документі ОСОБА_1 міститься запис про надання відстрочки від призову під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до 30.01.2026. Номер в реєстрі «Оберіг» 110620209317636700012.

29.01.2026 наказом начальника ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» від 29.01.2026 № 20/ОС-26, ОСОБА_1 був призначений на посаду молодшого інспектора відділу охорони та згідно списку військовозобов`язаних ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» належав до переліку працівників установи, щодо яких оформлюються відстрочки від призову на військову службу на період мобілізації відповідно до переліків посад та професій затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України № 493 від 18.03.2015.

Відповідно до посвідчення № 341 від 02.02.2026 про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час, видане військовозобов`язаному ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке засвідчене печаткою цієї установи, позивачу надано відстрочку від призову на військову службу строком на 12 місяців з дня оформлення відстрочки.

В матеріалах справи міститься повідомлення № 341 від 02.02.2026 про зарахування військовозобов`язаного ОСОБА_1 на спеціальний військовий облік, яке засвідчене печаткою ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)».

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.02.2026 № 249 ОСОБА_1 , призвано на військову службу по мобілізації для військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.02.2026 № 36, ОСОБА_1 призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_7 та з 04.02.2026 зарахований до списків особового складу цієї військової частини.

Не погоджуючись з діями відповідачів щодо призову на військову службу під час мобілізації та про зарахування до списків особового складу військової частини, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні» введений воєнний стан.

В подальшому воєнний стан було продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (на момент винесення оскаржуваних наказів діяв у редакції від 04.12.2025, далі - Закон № 3543-XII).

У статті 1 Закону № 3543-XII містяться визначення понять мобілізація та особливий період, відповідно до яких:

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Загальна мобілізація, згідно з ч. 2 ст. 4 Закону № 3543-XII, проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Статтею 23 Закону № 3543-ХІІ встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Так, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: зокрема, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.

Відповідно до статті 24 Закону № 3543-XII бронювання військовозобов`язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.

Згідно з приписами статті 25 Закону № 3543-XII бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють або проходять службу:

1) в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування на посадах:

державної служби категорії "А", голів обласних, районних, районних у місті (у разі створення) рад, сільських, селищних, міських голів - усі військовозобов`язані;

державної служби категорій "Б", "В", в органах місцевого самоврядування - не більше 50 відсотків кількості військовозобов`язаних цих категорій у зазначених органах;

2) в органах державної влади, інших державних органах, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, органах прокуратури, Бюро економічної безпеки України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій, Державній кримінально-виконавчій службі України, Службі судової охорони, в судах, установах системи правосуддя та органах досудового розслідування (крім військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цієї частини), а також на штатних посадах патронатних служб державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;

3) на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень);

4) на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань або функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у тому числі кінцеві бенефіціарні власники таких підприємств, які не є їх працівниками.

Порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов`язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання.

Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що здійснюють бронювання військовозобов`язаних, зобов`язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних, які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються.

З матеріалів справи слідує, що визначена чинним законодавством процедура бронювання військовозобов`язаного ОСОБА_2 дотримана, у зв`язку з чим ІНФОРМАЦІЯ_3 , йому надано посвідчення № 341 від 02.02.2026 про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час строком на 12 місяців з дня оформлення відстрочки.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (на момент винесення оскаржуваних наказів діяв у редакції від 07.01.2026, далі - Закон № 2232-ХІІ).

Частиною першою статті 33 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до частини четвертої статті 33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.

На загальному військовому обліку перебувають резервісти, а також військовозобов`язані, які не заброньовані за центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і закладами освіти незалежно від підпорядкування і форми власності на період мобілізації та на воєнний час.

На спеціальному військовому обліку перебувають військовозобов`язані, заброньовані за центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час (частина перша та друга статті 35 Закону № 2232-ХІІ).

Згідно з частиною першою статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що існує пряма заборона призивати на військову службу резервістів та військовозобов`язаних під час мобілізації, якщо вказані особи є заброньованими в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України на період мобілізації.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154, на момент виникнення спірних правовідносин діяв у редакції від 09.10.2025), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, відповідно до покладених на них завдань (серед іншого):

оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам;

забезпечують захист цілісності бази Реєстру, його апаратного та програмного забезпечення, достовірності даних Реєстру, захист від несанкціонованого доступу, незаконного використання, копіювання, спотворення, знищення даних Реєстру, безпеку персональних даних відповідно до Законів України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», «Про захист персональних даних» та міжнародних договорів у сфері захисту інформації, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України;

взаємодіють з місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування з питань військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час;

здійснюють контроль за проведенням на підприємствах, у закладах освіти роботи з ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час.

За змістом пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Відповідно до частини п`ятої, частини восьмої статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII) органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних (частина дев`ята статті 5 Закону № 1951-VIII).

При цьому, статтею 14 Закону № 1951-VIII визначено, що ведення Реєстру включає: внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним; внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами.

З огляду на наведені норми законодавства, суд зауважує, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та саме на них покладено обов`язок, в тому числі, здійснювати контроль бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час, тобто перевіряти та володіти інформацією з приводу заброньованих осіб з метою недопущення щодо них протиправних дій.

Як вже зазначав суд, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: зокрема, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку, тому позивач мав легітимні очікування на відповідне застосування цієї норми.

Судом встановлено, що 29.01.2026 наказом начальника ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» від 29.01.2026 № 20/ОС-26, ОСОБА_1 був призначений на посаду молодшого інспектора відділу охорони та згідно списку військовозобов`язаних ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» належав до переліку працівників установи, щодо яких оформлюються відстрочки від призову на військову службу на період мобілізації відповідно до переліків посад та професій затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України № 493 від 18.03.2015.

З огляду на це, компетентним органом позивачу надано посвідчення про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час строком на 12 місяців з дня оформлення відстрочки.

Отже, суд констатує, що приймаючи наказ про призов позивача на військову службу під час мобілізації, ІНФОРМАЦІЯ_4 був обізнаний (повинен бути обізнаний з огляду на наведені вище судом положення підзаконних нормативно-правових актів) про наявність у позивача права на відстрочку, у свою чергу посвідчення № 341 від 02.02.2026 є документом, який підтверджує надання військовозобов`язаному відстрочки від призову, тому позивач відповідно до вимог статті 23 Закону № 3543-XII не підлягав призову на військову службу під час мобілізації і як наслідок, безпідставно з 04.02.2026 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

На переконання суду, відповідачем-1 у порядку статті 77 КАС України не доведено правомірності наказу від 04.02.2026 № 249, яким призвано ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації, за таких обставин права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування такого рішення суб`єкта владних повноважень.

З огляду на очевидну незаконність оскаржуваного позивачем акта індивідуальної дії, який хоч і вичерпує дію фактом виконання, його скасування не порушить стабільності публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, а навпаки вказуватиме на неприпустимість допущення неправомірних дій центром комплектування та соціальної підтримки під час мобілізації військовозобов`язаних осіб, які мають право на відстрочку від призову (в даному випадку мають статус заброньованої особи).

Відтак, твердження відповідачів про те, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.02.2026 № 249 у частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 є індивідуальним правовим актом, який вичерпав свою дію фактом призову позивача на військову службу та зарахування останнього до складу військової частини є помилковими та відхиляються судом.

Варто також зауважити, що наведений відповідачем-2 правовий висновок Верховного Суду у справі № 160/2592/23 не є таким, що сформований у подібних правовідносинах та підтверджує позицію відповідача у даній справі, а тому суд не приймає його до уваги з огляду на таке.

Так, у справі № 160/2592/23, основний акцент позивача-військовослужбовця був на тому, що він не проходив ВЛК, при цьому в названій справі позивач оскаржував не акт індивідуальної дії (наказ начальника районного ТЦК та СП про мобілізацію), а дії територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо порушення, допущені під час процедури проведення Військово-лікарської комісії. У свою чергу, предметом судового розгляду у цій справі не є дослідження процедури проведення ВЛК та/ або інших дій (бездіяльності) районного ТЦК та СП, тобто справи не є тотожними.

Зокрема, висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2028 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, від 22.03.2023 по справі № 154/3029/14-ц тощо).

Отже, висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

З приводу позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.02.2026 № 36 в частині зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

Згідно із частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII, одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону № 2232-XII).

Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008 визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі (далі - Положення № 1153/2008, в редакції від 01.01.2025).

Громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом (пункт 2 Положення № 1153/2008).

За змістом пункту 5 Положення № 1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 за № 280, зареєстровано у Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за № 1407/38743, затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, яка визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - Інструкція № 280, в редакції від 20.11.2024).

Відповідно до пункту 2 Розділу ХІІ Інструкції № 280 військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 30-32 розділу II цієї Інструкції.

Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині незалежно від номенклатури посад для призначення. Накази по стройовій частині видаються всіма військовими частинами, що формуються та утримуються на окремому штаті.

За змістом пункту 32 розділу ІІ Інструкції № 280 підставою для видання наказу про зарахування до списків особового складу військової частини (про прийом на роботу працівника) є:

1) для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Водночас, як зарахування до списків особового складу військової частини так і виключення із списків особового складу військової частини проводиться наказом по стройовій частині (п. 33 розділу ІІ Інструкції № 280).

Суд зауважує, що відповідне зарахування здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець.

Відповідно до пункту 6 Положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Згідно пункту 4 частини першої статті 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Тобто для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус військовозобов`язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.

У свою чергу, визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками:

зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного;

протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), що пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого слідують всі наступні, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

В контексті наведеного, оскільки судом встановлено, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.02.2026 № 249 у частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , є протиправним, відповідно прийняте на підставі такого наказу рішення командира військової частини (по стройовій частині) від 04.02.2026 № 36 в частині зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 на відповідну посаду також є протиправним та підлягає скасуванню, не зважаючи на те, що командир військової частини фактично не вчиняв протиправних дій щодо позивача при прийнятті даного наказу.

Тому, визначаючись щодо способу поновлення порушеного права позивача, а також враховуючи висновок суду про відсутність законних підстав для його мобілізації, суд зобов`язує військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини, а відтак позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Водночас, застосування судом способу захисту порушеного права позивача шляхом визнання протиправними та скасування спірних наказів у цій справі є ефективним та належним відновленням порушених прав, який відновить становище позивача до стану, який існував до їх порушення.

При цьому, суд враховує, що за правилами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржуваних рішень, суд дійшов висновку що вони не відповідають наведеним у частині другій статті 2 КАС України критеріям та принципу належного урядування, який, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), пункт 73).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а тому позов належить задовольнити повністю.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл судових витрат між сторонами у відповідності до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказу задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.02.2026 № 249 у частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.02.2026 № 36 в частині зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 .

Зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 03 квітня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_8 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 ) Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Суддя Ольга ПОЛІЩУК

Оригінал: reyestr.court.gov.ua