Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №380/17424/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2026 рокусправа № 380/17424/25

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військової частини НОМЕР_2 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.08.2025 про відмову ОСОБА_1 в перетині державного кордону України.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.08.2025 йому було відмовлено в перетинанні державного кордону України, у зв`язку з відсутністю підстав для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України № 57.

З таким рішенням позивач не погоджується та звертає увагу, що він є особою, яка виключена з військового обліку, не є військовозобов`язаним, а тому обмеження на перетин кордону, встановлені на період воєнного стану на нього не поширюється. Відтак, звернувся до суду з цим адміністративним позовом, у якому просить скасувати оскаржуване рішення.

Ухвалою судді від 09.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що позивач помилково тлумачить норми законодавства, що регулюють порядок перетинання державного кордону громадянами України, і помилково пов`язує наявність права на перетин кордону з виключенням з військового обліку. Повідомляє, що законодавством визначено чіткий перелік категорій осіб, які мають право на перетин державного кордону України у період введення на території України воєнного стану та досягли 16-річного віку, і будь-якого документа, що підтверджує його належність до однієї з цих категорій, позивач не надав.

З посиланням на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 09.03.2023 у справі №600/2520/22-а звертає увагу, що сам факт зняття/виключення з військового обліку на підставі пп. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану. Тимчасове посвідчення військовозобов`язаного, як документ сам по собі не є достатнім підтверджуючим документом для перетину державного кордону позивачем.

Також з посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 19.09.2023 у справі № 160/14641/22, від 27.09.2023 у справі № 380/16876/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3428/22 звертає увагу, що спірне рішення уповноваженої посадової особи має разовий характер і вичерпало свою дію фактом їх виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення уповноваженої посадової особи жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України.

Відтак, просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наданими позивачем копіями паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного офіцера запасу №1/1/24 від 20.02.1981, позивача 08.01.2024 виключено з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (як такий, що був раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину).

24.08.2025 позивач з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України прибув до міжнародного пункту пропуску «Нижанковичі».

При цьому, останнім пред`явлено паспорт громадянина України для виїзду за кордон та тимчасове посвідчення військовозобов`язаного офіцера запасу №1/1/24 від 20.02.1981 з відміткою про виключення з військового обліку відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За результатами здійснення прикордонного контролю, посадовими особами відповідача прийнято рішення від 24.08.2025 про відмову в перетинанні державного кордону України позивачу, який досяг 16-річного віку, у зв`язку з відсутністю підстав для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України № 57 (зі змінами та доповненнями).

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Зазначеному кореспондує ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII (далі - Закон №3857).

Ця стаття також передбачає, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 грудня 2015 року №389-VIII воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ.

Пунктом 3 Указу № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

В подальшому воєнний стан був продовжений відповідними Указами Президента України та триває до тепер.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ (в редакції на час виникнення спірних відносин) мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних (далі - Порядок №921).

Відповідно до п. 2 Порядку №921 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з п. 20 Порядку №921 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Пунктом 79 Порядку № 921 серед іншого передбачено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього.

Відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.

Пункт 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на дату виключення позивача з військового облік) передбачав, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Частинами 1, 3 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05 листопада 2009 року № 1710-VI встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії.

Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі - Правила № 57).

Згідно з п. 2 Правил № 57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.

Відповідно до п. 2-6 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з п. 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455 (далі - Порядок №1455 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Виходячи з вказаного вбачається, що станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалося законодавством.

Зі змісту оспорюваного рішення відповідача судом встановлено, що позивачу відмовлено в перетинанні державного кордону України, у зв`язку з відсутністю підстав для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України № 57.

Доводи позивача ґрунтуються на тому, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, у зв`язку із тим, що виключений з військового обліку військовозобов`язаних відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що підтверджується відміткою у його військово-обліковому документів.

Позивач вважає вказану обставину такою, що свідчить про наявність у нього права на безперешкодне перетинання державного кордону України в умовах воєнного стану.

Так, суд зауважує, що аналогічні правовідносини вже розглядалися Верховним Судом в постанові від 09.03.2023 у справі № 600/2520/22-а.

У згаданій постанові Верховний Суд погодився з тим, що громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, відповідно до пп. 6 п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підлягали виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) і не входили до кола осіб, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як такі, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Однак, факт зняття з військового обліку на підставі пп. 6 п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.

Системний аналіз норм законодавства, що регламентують порядок здійснення військового обліку, свідчить, що документами, які посвідчують факт виключення особи з військового обліку, є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного з відповідною відміткою.

Водночас Верховний Суд зауважив, що військовий квиток з відміткою про виключення з обліку як документ засвідчує виключно питання військового обліку особи і сам по собі він не є достатнім підтверджуючим документом для перетину державного кордону позивачем в умовах воєнного стану.

У справі № 600/2520/22-а, як і у цій справі суди установили, що, крім паспорту громадянина України для виїзду за кордон, позивач для проходження прикордонного контролю надав тільки військово-обліковий документ з відміткою про виключення позивача з військового обліку відповідно до п.6 ч.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Оскільки позивач під час перетину кордону не надав документів, які б підтверджували його право на перетин кордону, Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у спірних правовідносинах він не мав правових підстав для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.

При цьому Верховний Суд критично оцінив твердження позивача про те, що він не відноситься до категорії військовозобов`язаних, призовників, резервістів, тощо, а тому не може бути обмежений в праві перетину кордону під час запровадженого воєнного стану, оскільки законодавством визначено категорії осіб, які мають право на перетин державного кордону України у період введення на території України воєнного стану та досягли 16-річного віку, і будь-якого документа, що підтверджує його належність до однієї з цих категорій, позивач не надав.

Верховний Суд наголосив на тому, що позивач помилково тлумачить норми законодавства, що регулюють порядок перетинання державного кордону громадянами України, і помилково пов`язує наявність права на перетин кордону з виключенням з військового обліку.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи вищенаведені правові висновки Верховного Суду в справі № 600/2520/22-а аналогічної категорії, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення про відмову позивачу в перетині державного кордону України громадянину України, прийняте відповідачем в межах та на підставі наданих йому повноважень, це рішення відповідає визначеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям, а тому є правомірним.

Що стосується форми і порядку заповнення спірного рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, то наведені позивачем недоліки такого рішення щодо його обґрунтованості, в спірних правовідносинах не можуть бути єдиною підставою для скасування такого рішення, адже позивачем до суду не надано доказів, які б підтверджували його право залишити територію України.

Відтак, оскільки позивачем 24.04.2025 в пункті пропуску «Нижанковичі» при перетині державного кордону не було надано документів, які підтверджують підстави виїзду за межі території України під час введення правового режиму воєнного стану, суд доходить висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Більше того, суд зауважує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX, частину 6 статті 37 викладено у такій редакції:

«Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.».

18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.

Пунктом 4 розділу «Загальні питання» Порядку № 560 передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:

- особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;

- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;

- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;

- засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

Отже, у зв`язку із внесенням змін до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звужено коло підстав для виключення осіб з військового обліку. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави. З часу набрання чинності змін до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», такий поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Відтак, з 18.05.2024 (дата набрання чинності Законом № 3633-IX) особи, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, є військовозобов`язаними, а частина 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

При цьому, суд також враховує, що оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому при пред`явлені позивачем документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України за наявності на те законних підстав.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постановах від 18.04.2024 у справі №260/3528/22, від 23.05.2024 у справі №380/16591/22, від 27.09.2023 у справі №380/16876/22, від 18.04.2024 у справі №260/2850/22, від 11.04.2024 у справі №380/17239/22, від 29.11.2023 у справі № 260/2807/22, від 16.11.2023 у справі № 160/15200/22.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи висновки суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні позову.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяБратичак Уляна Володимирівна