Суд: Кіровоградський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 30 березня 2026 р.
Справа: №340/6585/25
Суддя: О.В. КРАВЧУК
КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/6585/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь військової частини НОМЕР_1 (КОД ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) суму нанесених збитків державі внаслідок безпідставного набуття коштів, у розмірі 149784,28 грн (сто сорок дев`ять тисяч сімсот вісімдесят чотири гривні двадцять вісім копійок).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що солдат ОСОБА_1 безпідставно набув грошові кошти військової частини НОМЕР_5 у формі виплат, на які не мав права, зокрема грошове забезпечення та додаткову винагороду у розмірі 149784,28 грн, оскільки самовільно залишив місце служби під час дії воєнного стану та фактично не виконував військового обов`язку з 22.12.2022, що стало підставою для звернення військовою частиною до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 25 грудня 2025 року відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 10 травня 2022 року №130 призначений на посаду стрільця-помічника гранатометника 1 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_5 .
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 07 листопада 2022 року №311, солдат ОСОБА_1 вважається таким, що перебуває на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні КНП "Устинівська лікарня" Устинівської селищної ради Кіровоградської області.
Відповідно до відповіки від 02 жовтня 2024 року №574 на запит військової частини НОМЕР_5 від 11 вересня 2024 року №4735 солдат ОСОБА_1 дійсно проходив лікування в терапевтичному відділенні КНП "Устинівська лікарня" Устинівської селищної ради Кіровоградської області в період з 03 листопада 2022 року по 22 листопада 2022 року.
За фактом неповернення з лікувального закладу ОСОБА_1 проведене службове розслідування, наказ командира військової частини НОМЕР_5 про результати службового розслідування від 13 листопада 2024 року №437, до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025050010023337 від 27 червня 2025 року внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, правова кваліфікація – частина 5 статті 407 Кримінального кодексу України.
В ході проведення службового розслідування за фактом можливої переплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 , виявлено факт переплати грошового забезпечення та додаткової винагороди, всього у розмірі 149784,28 грн, а саме: переплата за листопад 2022 року становить 38990,45 грн; переплата за грудень 2022 року становить 45148,23 грн; переплата за січень 2023 року становить 43987,60 грн; переплата за лютий 2023 року становить 21658,00 грн.
Позивач стверджує, що за час незаконної відсутності, поза межами військової частини НОМЕР_1 , відповідач відповідно отримував грошове забезпечення в розмірі 391 428 гривень 56 копійок, на яке він не мав права, оскільки відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого.
Враховуючи викладене, оскільки ОСОБА_2 безпідставно виплачено грошові кошти в сумі 149784,28 грн, оскільки самовільно залишив місце служби під час дії воєнного стану та фактично не виконував військового обов`язку з 22.11.2022, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011).
Відповідно до статті 1 Закону №2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.На підставі ч. 1 статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011 до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до ч. 4 статті 9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що питання повернення зайво виплачених коштів не врегульовані нормами спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Цивільним кодексом України.
Згідно з приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї норми матеріального права зобов`язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.
Водночас стаття 1215 Цивільного кодексу України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.
Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.
Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.
Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.
При цьому, суд встановив, що висновком службового розслідування встановлений факт самовільного залишення місця служби під час дії воєнного стану 22.11.2022, у зв`язку з чим матеріали відносно відповідача за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України направлені до Криворізької спеціалізованої прокуратури для внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Суд вважає, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки був відсутній на службі без поважних причин, проте отримував грошове забезпечення за період з листопада 2022 року по березень 2023 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов`язок у поверненні безпідставно набутого грошового забезпечення за вищевказаний період.
За приписами частини 1 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь позивача виплаченого грошового забезпечення за період фактичного невиконання ОСОБА_1 обов`язків військової служби з 22.11.2022 по 01.03.2023 у розмірі 149784,28 грн.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної заяви.
Судові витрати, які підлягали б розподілу на підставі статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у справі відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь військової частини НОМЕР_1 (КОД ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) суму нанесених державі збитків (грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 у період фактичного невиконання обов`язків військової служби з 22.11.2022 року по 01.03.2023 року) у розмірі 149784,28 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК
Оригінал: reyestr.court.gov.ua