Рішення від 30 березня 2026 р. у справі №320/603/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2026 року справа №320/603/25

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області про зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії №262440024202 від 09.12.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області ОСОБА_1 ;

???- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області врахувати у страховий стаж ОСОБА_1 , період роботи з 30.12.1992 року по 30.06.1999 рік та повторно розглянути заяву про призначення пенсії з дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України - 02.12.2024 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.12.2024 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком згідно з статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийняло рішення №262440024202 від 09.12.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

До страхового стажу позивачу не зараховано період роботи з 30.12.1992 року по 30.06.1999 згідно трудової книжки позивача, оскільки запис про звільнення скріплено печаткою, яка не містить інформації про код підприємства. Позивач вважає відмову у призначенні пенсії за віком протиправною, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав до суду відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

02.12.2024 року ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком згідно з статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви, за екстериторіальним принципом відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції 16.03.2021 року за №359/35961 структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийняло рішення №262440024202 від 09.12.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Відмовляючи у призначенні пенсії за віком Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виходило з того, що страховий стаж позивача складає 26 років 10 місяців 27 днів, при необхідному стажу для призначення пенсії не менше 31 року.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03.09.1981, до страхового стажу, не зараховано період роботи з 30.12.1992 по 30.06.1999, оскільки запис про звільнення скріплено печаткою, яка не містить інформації про код підприємства (постанова КМУ «Про створення Єдиного реєстру підприємств та організацій України» від 22.01.1996 № 118);

Також, згідно інформації Головного управління Пенсійного фонду у м. Києві за періоди позивача в МПП «Дружба» з 01.10.1996 по 31.12.1996, з 01.01.1997 по 30.09.1997 звіти подані без нарахування внесків, страховий збір не сплачений. З 01.07.1993 року по 31.12.1993 року, з 01.01.1994 року по 31.12.1994 рік, з 01.01.1995 року по 31.12.1995 рік, з 01.01.1996 року по 30.09.1996 рік, 01.01.1998 року по 31.12.1998 рік, 01.01.1999 року по 31.12.1999 рік інформація щодо нарахування та сплати внесків відсутня.

Позивач вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком протиправними, звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом шостим частини першої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004 (далі - Закон №1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином, основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

З матеріалів справи слідує, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком не зарахував до страхового стажу позивачки період роботи з 30.12.1992 року по 30.06.1999 року у МПП "Дружба" згідно записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 03.09.1981, оскільки запис про звільнення скріплено печаткою, яка не містить інформації про код підприємства на печатці. В обґрунтування законності такого рішення зазначив, що згідно з пунктом 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01 1996 №118, ідентифікаційний номер є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єктів і зазначається на його печатках та штампах. З приводу чого, суд зазначає наступне.

22.01.1996 з метою забезпечення єдиного державного обліку підприємств та організацій усіх форм власності Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 118 Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, якою затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України і визначено ввести його в дію з 1 січня 1996 року.

Так, згідно вказаного Положення (в первинній редакції) Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України - це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про підприємства та організації всіх форм власності, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо).

Відповідно до пункту 4 Положення інформаційний фонд Державного реєстру включає такі види даних, як ідентифікаційні - ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності, що є єдиним для всього інформаційного простору України, та його назва.

Таким чином, код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України - це унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, який створений з 1 січня 1996 року. Тобто, код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України почали присвоювати юридичним особам з 1 січня 1996 року.

Опис печаток і штампів був визначений у розділі 4 Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.1993 № 643 (далі - Інструкція № 643).

Так, на момент затвердження Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів було встановлено такі вимоги до печаток: печатки з емблемами з відповідним описом, можуть бути виготовлені тільки в тому випадку, якщо емблема передбачена у статуті або положенні про підприємство, установу, організацію чи господарське об`єднання, затверджена відповідними міністерствами чи іншими центральними органами державної виконавчої влади, або місцевою державною адміністрацією . чи органами місцевого і регіонального самоврядування. Символіка на емблемах повинна відповідати характеру діяльності підприємств, установ, організацій та господарських об`єднань, а також функціям, що виконують згідно за статутами та положеннями такі юридичні особи (пункт 4.2 Інструкції); проста печатка виготовляється круглої або трикутної форми (пункт 4.3 Інструкції"); на печатках по колу або трикутнику кожний реквізит зазначається тільки українською мовою, а для спільних з іноземними фірмами підприємств додатково - мовою співзасновника (п. 4.4 Інструкції).

Отже, вимога про зазначення на печатці підприємства ОКПО, ідентифікаційного коду (коду ЄДРПОУ, номеру свідоцтва про державну реєстрацію) була відсутня. Згодом, до розділу 4 Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.1993 № 643, було внесено зміни. Так, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.07.1994 № 379 внесено зміни до пункту 4.2 Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.1993 № 643, внаслідок яких пункт 4.2 було доповнено абзацом такого змісту: На печатках і штампах суб`єктів підприємницької діяльності повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію.

З 01.01.2004 набув чинності Господарський кодекс України, відповідно до частини сьомої статті 58 якого на печатках і штампах суб`єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб`єкта включено до державного реєстру суб`єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця. Положеннями пункту 4 розділу Прикінцеві положення Господарського кодексу України було установлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов`язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями. Отже, фактично з 01.01.2004 для суб`єктів господарювання був встановлений обов`язок привести свої печатки у відповідність до вимог частини сьомої статті 58 Господарського кодексу України. Разом з тим, строк приведення печаток у відповідність до зазначених вимог установлений не був.

Верховний Суд в постанові від 07.02.2018 за результатом розгляду справи №275/615/17 підтвердив висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що положення Постанови Верховної Ради України від 11.05.1992 "Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи" № 2318-XII та Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів", затвердженої наказом МВС України від 18.10.1993 № 643 не містять вказівок про нечинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов`язок їх заміни.

Відтак, зважаючи на те, що на час працевлаштування позивача 30.12.1992 у МПП «Дружба» не існувало вимог про обов`язкове зазначення на печатці юридичної особи ідентифікаційного коду Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, оскільки він запроваджений з 1 січня 1996 року, є безпідставними доводи представників відповідачів про обов`язкове зазначення на печатці МПП «Дружба» ідентифікаційного коду, та як наслідок невизнання всього періоду роботи позивачки через відсутність скріплення запису в трудовій книжці про звільнення з роботи печаткою підприємства з ідентифікаційним кодом Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Крім того, згідно з правовим висновком Верховного Суду право пенсіонера на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні (постанови від 07.02.2018 по справі №275/615/17, від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а).

Верховний Суд не відходив від вказаного правового висновку та підтвердив його у постанові від 20.01.2022 року №591/7003/16а, в якій зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно не зарахував позивачу період роботи з 30.12.1992 року по 30.06.1999 у МПП «Дружба»

Щодо посилання відповідача на те, що згідно інформації Головного управління Пенсійного фонду у м. Києві за періоди позивача в МПП «Дружба» з 01.10.1996 по 31.12.1996, з 01.01.1997 по 30.09.1997 звіти подані без нарахування внесків, страховий збір не сплачений. З 01.07.1993 року по 31.12.1993 року, з 01.01.1994 року по 31.12.1994 рік, з 01.01.1995 року по 31.12.1995 рік, з 01.01.1996 року по 30.09.1996 рік, 01.01.1998 року по 31.12.1998 рік, 01.01.1999 року по 31.12.1999 рік інформація щодо нарахування та сплати внесків відсутня, суд зазначає наступне.

Як визначено ст. 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з ст. 20 Закону № 1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст. 106 Закону № 1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.

За змістом вищезазначених норм можна дійти висновку, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не може бути підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи».

Цей правовий висновок підтримано у постанові Верховного Суду від 30.12.2021 у справі № 348/1249/17, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21.

Суд зазначає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі № 414/736/17, від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17, від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а.

Суд наголошує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, відсутність у органу Пенсійного фонду відомостей про сплату страхових внесків роботодавцем не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 30.12.1992 року по 30.06.1999, суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються зібраними по справі доказами, адже підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення №262440024202 від 09.12.2024 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком з цих підстав є протиправним та підлягає скасуванню, відповідний стаж роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах, суд враховує таке.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Адміністративний суд надає оцінку рішенню суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, виключно з огляду на зміст такого рішення.

Суд враховує, що обчислення стажу відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок стажу роботи та встановлювати його достатності для призначення пенсії.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу позивача, який дає право на призначення пенсії за віком періоду роботи з 30.12.1992 року по 30.06.1999, а також повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 п. 1 частини 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної статті для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

До суду позивачем, для підтвердження витрат на правничу допомогу, було подано: копію акту приймання-передачі наданих послуг №11122401 від 11.12.2024, копію договору №11122401 про надання правової допомоги від 11.12.2024.

Враховуючи, що у матеріалах справи відсутні докази сплати фактичних витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 139 КАС визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 27.12.2024.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-245, 250, 271, 287 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії №262440024202 від 09.12.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області Арутюнян Артуру Костянтиновичу.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області врахувати у страховий стаж ОСОБА_1 , період роботи з 30.12.1992 року по 30.06.1999 рік та повторно розглянути заяву про призначення пенсії з дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України - 02.12.2024 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.