Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №140/3130/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 року ЛуцькСправа № 140/3130/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Відділ) про визнання бездіяльності протиправною щодо не зняття арешту з нерухомого майна, накладеного постановою старшого державного виконавця Другого ВДВС МУЮ Денисюк В. С. від 01.08.2013 в межах виконавчого провадження №31836781; зобов`язання відповідача зняти арешт з усього нерухомого майна, яке належить позивачу, накладеного постановою старшого державного виконавця Другого ВДВС МУЮ Денисюк В. С. від 01.08.2013 в межах виконавчого провадження №31836781 на підставі якої 04.03.2014 за №4866930 зареєстровано арешт майна та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 26.01.2026 звернулась до відповідача із заявою, в якій просила зняти арешт з належного їй майна, накладеного на підставі виконавчого листа №1-931, виданого 07.03.2012 Луцьким міськрайонним судом про конфіскацію всього належного майна ОСОБА_1 . Відповідач листом від 03.03.2026 за №23054 повідомив, що в реєстрі речових прав на нерухоме майно значиться обтяження за №4866930 згідно постанови про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення на його відчуження.

Як зазначає позивач, таке обтяження накладено в межах виконавчого провадження №31836781 з примусового виконання виконавчого листа від 07.03.2012 про конфіскацію всього належного майна на праві приватної власності ОСОБА_1 в дохід держави. Проте, виконавче провадження за вказаним виконавчим листом було завершене 27.12.2016 згідно пункту 2 частини першої статті 47 Закону України від 21.04.1999 №606-XIV «Про виконавче провадження», який втратив чинність 05.10.2016 (далі – Закон №606-XIV).Повторний виконавчий документ до Відділу не надходив та станом на 04.03.2026 на виконанні не перебуває. Відтак, у даному випадку, на думку позивача наявна бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з майна позивача, що суперечить законодавству та порушує її права вчиняти дії щодо належного їй майна.

З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін з урахуванням §2 глави 11 розділу ІІ КАС України, призначено у справі судове засідання на 11:00 30.03.2026.

Відповідач, отримавши вказану ухвалу про відкриття провадження у справі - 17.03.2026, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, відзив на позов не подав.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 30.03.2026 представник позивача Марчук М. М. позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та просив їх задовольнити, а представник відповідача Грущук М. В. заперечила проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

У судове засідання 03.04.2026 представники учасників справи не прибули, хоча належними чином були повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи.

З урахуванням приписів частини четвертої статті 229, частини третьої статті 268 КАС України, судовий розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Листом від 03.03.2026 №23054, у відповідь на заяву ОСОБА_1 , Відділ повідомив, що в реєстрі речових прав на нерухоме майно значиться обтяження за №4866930 згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер 31836781, виданий 01.08.2013, видавник старший державний виконавець Другого відділу ДВС Луцького МУЮ. Особа, майно/права якої обтяжуються ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . Вказане обтяження накладено в межах виконавчого провадження №31836781 з примусового виконання виконавчого листа від 07.03.2012 про конфіскацію всього належного майна на праві приватної власності ОСОБА_1 в дохід держави. Виконавче провадження завершено 27.12.2016 згідно пункту 10 частини першої статті 49 Закону №606-XIV (направлення за належністю до іншого відділу ДВС). Повторно виконавчий документ від 07.03.2012 №1-932 про конфіскацію всього належного майна на праві приватної власності ОСОБА_1 в дохід держави до Відділу не надходив та станом на 04.03.2026 на виконанні не перебуває.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

На час накладення арешту на майно позивача і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку регламентувались Законом №606-XIV (який втратив чинність 05.10.2016) та Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Частиною другою статті 2 Закону №606-XIV примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Згідно з частиною другою статті 57 Закону №606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Частиною третьою статті 57 Закону №606-XIV визначено, що постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Аналогічні підстави повернення виконавчого документа стягувачі зазначені в пункті 2 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII .

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону №606-XIV.

Так, відповідно до частини першої статті 50 Закону №606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону №606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

В спірному випадку, прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №31836781 на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону №606-XIV (направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби). Така підстава закінчення виконавчого провадження №31836781 є передбаченою частиною першою статті 50 Закону №606-XIV обставиною, за наявності якої арешт не знімається з майна боржника під час закінчення виконавчого провадження.

Водночас, суд звертає увагу на те, що виконавче провадження №50114019 за виконанням виконавчого листа від 07.03.2012 №1-932 завершено 27.12.2016 згідно пункту 2 частини першої статті 47 Закону №606-XIV.

З огляду на вимоги статті 50 Закону №606-XIV, в редакції, чинній на час прийняття вищевказаної постанови від 27.12.2016 про закінчення виконавчого провадження № 50114019 державний виконавець був зобов`язаний зняти арешт, накладений на майно ОСОБА_1 в межах примусового виконання виконавчого листа від 07.03.2012 №1-932, зазначивши про це у постанові про закінчення виконавчого провадження.

Також суд звертає увагу на те, що у спірному випадку були відсутні, передбачені частиною першою статті 50 Закону № 606-XIV, обставини, за наявності яких арешт не знімається з майна боржника під час закінчення виконавчого провадження: направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

З листа Відділу від 03.03.202 №23054 також видно, що повторно виконавчий документ від 07.03.2012 №1-932 про конфіскацію всього належного майна на праві приватної власності ОСОБА_1 в дохід держави до Відділу не надходив та станом на 04.03.2026 на виконанні не перебуває

Таким чином, під час прийняття постанови від 27.12.2016 про закінчення виконавчого провадження №50114019, у відповідача не було передбачених частиною першою статті 50 Закону №606-XIV підстав для залишення чинного арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 .

Суд також звертає увагу, що 02.06.2016 прийнято Закон України № 1404-VІІІ "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VІІІ), який набрав чинності з 05.10.2016.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Порядок зняття арешту з майна регламентовано статтею 59 Закону № 1404-VІІІ.

Так, згідно з частиною другою статті 59 Закону № 1404-VІІІ у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України Про виконавче провадження підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VІІІ).

З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 340/25/19).

Позивач не ставить під сумнів правомірність винесення державним виконавцем постанов про арешт коштів боржника.

Частиною першою статті 74 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Підстави зняття арешту з майна боржника також визначено пунктом 16 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністесртва юстиції України від 02.04.2012 за № 512/5.

Так, постанова про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо:

судом скасовано заходи забезпечення позову за завершеним виконавчим провадженням;

при повторному пред`явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена);

після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено;

після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає);

арешт з майна боржника або інші заходи примусового виконання рішення скасовані судовим рішенням.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах зроблено у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21).

Водночас, арешт на нерухоме майно позивача, накладений у межах виконавчого провадження №31836781, втратив свою актуальність як засіб забезпечення реального виконання виконавчого документа з огляду на фактичне завершення виконавчого провадження №50114019 – 27.12.2016.

Крім того, судом встановлено, що повторно виконавчий документ на виконання до органу державної виконавчої служби не надходив та станом на момент розгляду справи на виконанні не перебуває. Окрім цього, відповідачем не надано суду жодних доказів наявності відкритих виконавчих проваджень щодо позивача або інших правових підстав для подальшого існування арешту.

Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Конституційний Суд України в абзаці 2 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини).

Відтак, виходячи з принципу юридичної визначеності, як складової частини поняття верховенства права, права позивача не повинні обмежуватись шляхом наявності арештів, які не тягнуть за собою забезпечення примусового виконання будь-яких виконавчих проваджень.

Суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у постанові від 27.03.2020 у справі № 817/928/17 та від 26.05.2020 у справі № 815/7269/15, відповідно до яких, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. При цьому порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 203/3435/21.

Згідно з пунктом 4 частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що, ефективним способом відновлення порушених прав позивача буде зобов`язання Відділ зняти арешт з усього нерухомого майна, яке належить позивачу, накладеного постановою від 01.08.2013 в межах виконавчого провадження №31836781 на підставі якої 04.03.2014 за №4866930 зареєстровано арешт майна та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Керуючись статтями 229, 243 - 246, 268, 287 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції арешт з усього нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 , накладеного постановою від 01.08.2013 в межах виконавчого провадження №31836781 на підставі якої 04.03.2014 за №4866930 зареєстровано арешт майна та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (43016, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Володимирська, 1, код ЄДРПОУ 35041461).

Суддя О. О. Андрусенко