Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №281/468/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №281/468/25 Головуючий у 1-й інст. Данчук В. В.

Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,

з участю секретаря

судового засідання Лугини О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 281/468/25 за позовом представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальність «Фінансова компанія «Профіт Капітал» на рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 14 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Данчука В.В. у селищі Лугини,

в с т а н о в и в :

У серпні 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (далі ТОВ «ФК «Профіт Капітал», Товариство, позивач) звернувся з даним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № С01.190.73495 від 05 жовтня 2016 року в сумі 101 953,83 грн, з яких: 41 569,63 грн – заборгованість за основним боргом; 60 384,20 грн – заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками, а також судовий збір в сумі 3 028,00 грн та 7 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Позов мотивувався тим, що 05 жовтня 2016 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду № C01.190.73495 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки. Максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000 грн. (п.3.1 договору). Ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди, становить 38 900,00 грн (п.3.2 договору). Процентна ставка за користування коштами кредитної лінії – 42% річних (п.3.3 договору).

Банк на виконання умов договору надав позичальнику грошові кошти у сумі 38 900,00 грн, строком до 05 жовтня 2024 року, а позичальник зобов`язався повернути його разом з іншими платежами (відповідно до тарифів Банку, які розміщені на сайті Банку).

Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 19 грудня 2023 року у неї утворилася заборгованість по кредиту в розмірі 101 953,83 грн, яка складається із: 41 569,63 грн заборгованості за основним боргом; 60 384,20 грн - борг по нарахованих та несплачених відсотках.

19 грудня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Оптіма Факторинг» укладено договір факторингу N? 19/12-2023.

Відповідно до п. 2.1 цього Договору АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «Оптіма Факторинг», а ТОВ «Оптіма Факторинг» приймає права вимоги та зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження АТ «Ідея Банк» за плату та на умовах визначених Договором факторингу.

Право вимоги, які клієнт відступає фактору за цим Договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості Боржників перед АТ «Ідея Банк», та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день укладення цього договору.

ТОВ «Оптіма Факторинг» зобов`язання за договором факторингу виконало в повному обсязі, та відповідно перерахувало суму на користь АТ «Ідея Банк».

22 грудня 2023 року між ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» був укладений договір факторингу № 22/12-2023, відповідно до умов якого ТОВ «Оптіма Факторнг» передало (відступило), а ТОВ «ФК «Профіт Капітал» прийняло права вимоги за кредитним договором № С01.190.73495 від 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до п. 2.1 Договору факторингу ТОВ «Оптіма Факторинг» відступає ТОВ «ФК «Профіт Капітал», а ТОВ «ФК «Профіт Капітал» приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Оптіма Факторинг» за плату та на умовах, визначених цим договором.

На виконання вимоги даного договору, ТОВ «ФК «Профіт Капітал» перерахувало на рахунок ТОВ «Оптіма Факторинг» 11 861 032,61 грн, та відповідно були здійснено передачі реєстру боржників.

За таких обставин, до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» починаючи з 22 грудня 2023 року відповідно до умов договору факторингу №22/12-2023 перейшло право за кредитним договором № С01.190.73495 від 05 жовтня 2016 року, що укладено між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 .

Рішенням Лугинського районного суду Житомирської області від 14 листопада 2025 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Профіт Капітал» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «ФК «Профіт Капітал» подала апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги Товариства в повному обсязі, стягнути суму сплаченого судового збору, а також судові витрати на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним, ухваленим із недотриманням норм матеріального і процесуального цивільного законодавства, без урахування правових позицій Верховного Суду, що призвело до оскарження ухваленого рішення.

Зазначає, що місцевий суд не дослідив надані позивачем докази. Зокрема, довідку-розрахунок, яка була сформована АТ «Ідея банк» на дату відступлення права вимоги. Дана довідка-розрахунок відображає інформацію щодо заборгованості по тілу кредиту, нарахованим відсоткам. Також, суд не надав належної оцінки долученій виписці по рахунку, чим самим фактично ухилився від вирішення спору по суті.

Посилаючись на практику Верховного Суду, представник позивача також зазначив, що суд у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для залишення позовних вимог без задоволення. На думку позивача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність заборгованості у відповідача.

Товариство наголошує, що сам факт відкриття кредитної лінії та підтвердження активним користуванням рахунком для отримання коштів та погашення заборгованості є в наданих доказах і документах, долучених до позовної заяви.

Звернуто увагу на те, що виписка по рахунку складена АТ «Ідея Банк» сформована та підписана згідно з вимогами чинного законодавства, як первинний бухгалтерський документ. Вона посвідчує наявність заборгованості, відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІУ. Відповідно до даної виписки, у графі «Кредит» можна прослідкувати кошти, що надійшли, шляхом поповнення картки, а в графі «Дебет» відображаються ті ж самі суми коштів, однак, із розподіленням їх на погашення по тілу, відсотках. У графі «Призначення» відображено інформацію щодо здійснення фінансової операції по рахунку.

Представник Товариства зазначає, що ОСОБА_1 отримала кредитні кошти на власні потреби у межах ліміту та активно використовувала їх. Суд першої інстанції не дослідив первинні бухгалтерські документи, сформовані за дебетово-кредитною системою.

Суд повинен був звернути увагу на призначення платежів та врахувати регулярність погашення заборгованості відповідачкою.

У відзиві представник ОСОБА_1 – адвокат Юревич І.В. апеляційну скаргу не визнав, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції представник відповідачки – адвокат Юревич І.В. підтримав поданий ним відзив, апеляційну скаргу не визнав, просив відмовити у її задоволення, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін. Представник також надав пояснення, які відповідають змісту поданого відзиву на скаргу.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що матеріали справи та досліджені докази (виписка по рахунку, тощо) підтверджують відсутність у ОСОБА_1 на 23 березня 2020 року у відповідачки не було заборгованості перед первинним кредитором.

Колегія суддів погоджується із висновками місцевого суду з огляду на таке.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за статтею 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

В силу статей 509, 525-526, 598, 610, 611, 622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині 1 статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статті 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до положень частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором.

У відповідності до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредиту, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору (а не новому) і таке виконання є належним. Інших правових наслідків факт не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору законом не передбачено.

Відповідно до положень частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з частиною 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У пункті 3 частини 2 статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України.) Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.81постановиВеликої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

З матеріалів даної справи убачається та судом встановлено, що 05 жовтня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду №С01.190.73495 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, відповідно до умов якої банк відкрив клієнту поточний рахунок у валюті гривня, операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу в рамках угоди та договору.

Згідно п. 3 договору, банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відповідної кредитної лінії по поточному рахунку на наступних умовах: максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000 грн (п.п. 3.1 Договору 1); ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди, становить 38 900,00 грн (п.п.3.2 Договору кредиту 1).

Відповідно до п.п. 3.3 договору кредиту, за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 42,0000% річних. Згідно п. 5.1 угоди, клієнт ознайомлений з умовами угоди, що затверджений розпорядженням Банку із усіма змінами та доповненнями, які оприлюднені на інтернет-сторінці Банку www.ideabank.ua та які йому роз`яснені, зрозумілі та з якими він цілком згодний.

Крім того, позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано угоду про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 05 жовтня 2016 року, згоду фізичної особи-суб`єкта кредитної історії.

Згідно довідки-повідомлення до угоди №С01.190.73495 про відкриття кредитної лінії та відкриття кредитної картки від 05 жовтня 2016 року № С01.190.73495 ПАТ «Ідея Банк» надає відповідачу фінансовий кредит в розмірі 38 900,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності на строк 12 місяців, процентна ставка 51,10 % (а. с. 5-10).

Встановлено, що 19 грудня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Оптіма Факторинг» було укладено договір факторингу № 19/12-2023, відповідно до умов якого АТ «Ідея Банк» передало ТОВ «Оптіма Факторинг» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрах прав вимоги.

Пунктом 5.1 встановлено, що права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора в день підписання відповідного реєстру боржників, за умови виконання фактором зобов`язань, передбачених п.4.1 цього договору (а. с. 55-61).

Відповідно до копії витягу з Реєстру боржників №3 до договору факторингу №19/12-2023 від 19 грудня 2023 року, права вимоги за яким відступаються, та боржників за такими договорами, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптіма Факторинг» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 кредитний договір № С01.190.73495, дата укладення кредитного договору - 05 жовтня 2016 року, дата закінчення кредитного договору - 05 жовтня 2024 року, сума кредиту - 38 900,00 грн, відсоткова ставка - 42,0% загальна сума заборгованості - 101 953,83 грн, кількість днів прострочення - 1387 (а. с. 62-64).

22 грудня 2023 року між ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» укладено договір факторингу № 22/12-2023 відповідно до умов якого ТОВ «Оптіма Факторинг» передало ТОВ «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрах прав вимоги (а.с.67-71).

Згідно копії витягу з Реєстру боржників №3 до договору факторингу №22/12-2023 від 22 грудня 2023 року, права вимоги за яким відступаються, та боржників за такими договорами, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 кредитний договір №С01.190.73495, дата укладення кредитного договору - 05 жовтня 2016 року, дата закінчення кредитного договору - 05 жовтня 2024 року, сума кредиту - 38 900,00 грн, відсоткова ставка - 42,0% загальна сума заборгованості - 101 953,83 грн, кількість днів прострочення - 1387 (а. с. 72-74).

На підтвердження наявності заборгованості у відповідача, позивачем до позовної заяви додано довідку-розрахунок за кредитним договором С01.190.73495 від 05 жовтня 2016 року, складеного АТ «Ідея Банк», відповідно до якого станом на 19 грудня 2023 року заборгованість становить 101 953,83 грн, з яких: 41 569,63 грн - заборгованість за основним боргом, 60 384,2 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками (а.с.47).

Колегія суддів зауважує, що у позовній заяві не викладені обставини, за який саме період утворилася заборгованість за основним боргом у розмірі 41 569,63 грн та за відсотками по кредиту у розмірі 60 384,2 грн, та в якому порядку були нараховані такі відсотки, розмір процентної ставки, що була застосована для нарахування відсотків, тобто формули та обґрунтованого розрахунку суми відсотків, а також не містить зазначення доказів на підтвердження цих обставин.

Як вбачається із виписки по рахунку № НОМЕР_1 (IBAN НОМЕР_2 ): «вхідний 0,00 грн., вихідний - 0,00 грн» (а.с.46).

Матеріали справи не містять детального розрахунку заборгованості із зазначенням помісячного нарахування відсотків та суми боргу, а долучений розрахунок лише вказує на наявність сум заборгованості(а.с.47).

Крім того, із виписку по рахунку відповідачки за період з 05 жовтня 2016 року по 19 грудня 2023 року убачається, що Дебет і Кредит однакові та становлять 232 202,15 грн.

Тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач не довів існування заборгованості відповідачки та період часу, коли вона виникла.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.

За приписами пункту 1 частини 1 стаття 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду – без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальність «Фінансова компанія «Профіт Капітал» залишити без задоволення, а рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 14 листопада 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складено: 01 квітня 2026 року.