Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №283/2184/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №283/2184/25 Головуючий у 1-й інст. Хомич В. М.

Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Григорусь Н.Й., Талько О.Б.

розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №283/2184/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 04 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Хомич В.М.

встановив:

У серпні 2025 року ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» звернулось до суду із позовом, відповідно до якого просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №2915217541/261416 від 10 березня 2020 року в розмірі 10 570,60 грн, яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 3 400,00 грн; прострочена заборгованість за процентами в розмірі 7 170,60 грн; стягнути понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 10 500,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 10 березня 2020 року між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2915217541/261416 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердила, що вона ознайомилася з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

Відповідно до умов кредитного договору відповідачу надається фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума виданого кредиту становить 3 400,00 грн, дата надання кредиту 10 березня 2020 року, строк кредиту 14 днів, процентна ставка 1,85% на добу.

31 травня 2021 року між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ТОВ «СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено Договір факторингу № 1-31/05/21, відповідно до умов якого первісний кредитор відступило ТОВ «СІТІ ФІНАНС ГРУП» за плату належні йому права вимоги до боржників, в тому числі до відповідача ОСОБА_1

03 червня 2021 року ТОВ «СІТІ ФІНАНС ГРУП», як новий кредитор, відповідно до умов договору відступлення права вимоги №1-03/06/2021, відступило право вимоги за кредитним договором № 2915217541/261416 від 10.03.2020 до ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН», у зв`язку з чим останній набув право грошової вимоги до відповідача.

ТОВ «ГОУФІНГОУ» виконав свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти на умовах визначених договором.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором №2915217541/261416 від 10.03.2020 не виконала та станом на 26 травня 2025 року має заборгованість у загальному розмірі 10 570,60 грн, яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 3400,00 грн; прострочена заборгованість за процентами в розмірі 7 170,60 грн.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 04 листопада 2025 рокупозов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН»заборгованість за кредитним договором №2915217541/261416 від 10.03.2020в сумі 10 570,60 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн та 10 500,00 грн витрат на правничу допомогу.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Малинського районного суду Житомирської області від 04 листопада 2025 рокуі ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Також просила вирішити питання про стягнення судових витрат, які понесла сторона відповідача під час апеляційного розгляду справи.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду з відповідними позовом, оскільки кінцевий строк повернення кредиту був визначений сторонами 23.03.2020. Трирічний строку позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, сплив 24.03.2023, а з позовом ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» звернулось у серпні 2025 року. Отже суд першої інстанції безпідставно застосував продовження строку звернення до суду через карантин та воєнний стан, не встановивши реальної неможливості звернення до суду юридичної особи, яка працює дистанційно та має зареєстрований кабінет в підсистемі Електронний суд.

Звертає увагу, що суд при винесенні рішення не врахував висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц, у якій зазначено, що зі спливом строку кредитування припиняється право позивача нараховувати проценти за кредитом. Так фактично кредитором нараховувались відсотки понад строк кредитування, що прямо суперечить умовам договору, у заявку з чим підстави для стягнення всієї суми заборгованості відсутні. Також вважає, що присуджені з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 10 500,00 грн не відповідають принципу розумності, справедливості і співмірності, суд не врахував складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт та часом витраченим на їх виконання, а тому вважає, що обґрунтованим розміром понесених витрат на правничу допомогу буде сума в розмірі 2 000,00 грн.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи вірно встановив обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з нормами чинного законодавства. Звертає увагу, що строк позовної давності звернення до суду з даним позовом Товариством не було пропущено, оскільки з урахування Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України перебіг позовної давності з 02.04.2020 року і на момент подачі позову був зупинений, спочатку, у зв`язку із запровадженням карантину, а з 24.02.2022 – у зв`язку з введенням воєнного стану. Також звертає увагу, що нарахування відсотків повністю обґрунтовано та не суперечить умовам договору, з якими погодився відповідач, в тому числі щодо пролонгації строку дії договору та нарахування відсотків у випадку прострочення повернення кредиту.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7 та ч.2 ст. 369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21)).

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 30.03.2026 року, є дата складення повного судового рішення 01.04.2026 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 березня 2020 року між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та клієнтом ОСОБА_1 укладено індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту №2915217541/261416, який підписано останнім електронним підписом одноразовим ідентифікатором R78996, за умовами якого: товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 3 400,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом (а.с.19-22). В реквізитах сторін ОСОБА_1 зазначила рахунок № НОМЕР_1 .

Як вбачається з довідки про ідентифікацію, ТОВ «ГОУФІНГОУ» підтверджує, що клієнт ОСОБА_1 , з якою укладено договір №2915217541/261416 від 10.03.2020 року ідентифікований товариством, акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): здійснювалось в інформаційно-телекомунікаційній системі www.gofingo.com.ua - одноразовий ідентифікатор R78996; - дата відправки ідентифікатору позичальнику 10.03.2020; - номер телефону/електронна пошта, на яку було відправлено ідентифікатор 380979619571 (а.с.14).

Відповідно до повідомлення ТОВ «ПрофітГід», направленого на адресу ТОВ «ГОУФІНГОУ», між товариствами укладено договір на переказ коштів №ПГ-2 від 15 вересня 2018 року та відповідно до зазначеного договору, 03.10.2020 було успішно здійснено переказ грошових коштів в сумі 3 400,00 грн на рахунок отримувача - платіжну картку отримувача НОМЕР_1 , призначення переказу: видача кредиту №2915217541/261416 (а.с.28).

31 травня 2021 року між клієнтом ТОВ «ГОУФІНГОУ» та фактором ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу №1-31/05/21, згідно якого, на умовах, встановлених цим Договором, Фактор передає грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступає Факторові права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за Кредитними Договорами (Портфель Заборгованості) (а.с.23-26).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №1-31/05/2021 від 31 травня 2021 року, укладеного між клієнтом ТОВ «ГОУФІНГОУ» та фактором ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП», до останнього перейшло право вимоги до ОСОБА_1 (а.с.13).

03 червня 2021 року між кредитором ТОВ «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС ГРУП» та новим кредитором ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» укладено Договір №1-03/06/2021 відступлення права вимоги (а.с.15-18).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №1-03/06/21 від 03 червня 2021 року, укладеного між кредитором ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» та ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН», останнє набуло права вимоги до відповідача ОСОБА_1 (а.с.12).

Відповідно до виписки з особового рахунка за Кредитним договором №2915217541/261416 від 10.03.2020 року, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН», станом на 26 травня 2025 року (включно) складає 10 570,60 грн, а саме: - прострочена заборгованість за сумою кредиту - 3 400,00 грн; - прострочена заборгованість за процентами 7 170,60 грн та станом на 26 травня 2025 року не погашена (а.с.11).

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН», суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, тому нарахована відповідно до умов договору заборгованість за тілом кредиту та відсотків підлягає стягненню з нього на користь позивача.

Однак повністю з такими висновками суду погодитись неможливо виходячи з наступного.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним ( стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статі 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1045 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У справі встановлено, що 10 березня 2020 між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2915217541/261416 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, тобто укладено договір шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Підписуючи договір, позичальник ОСОБА_1 підтвердила, що вона ознайомлена з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися їх.

Таким чином, факт укладення договору про надання фінансового кредиту №2915217541/261416 від 10.03.2020 між ОСОБА_1 та ТОВ «ГОУФІНГОУ» є доведеним.

31 травня 2021 року між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ТОВ «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу №1-31/05/21, згідно якого, Фактор передає грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступає Факторові права грошової вимоги до Боржників за Кредитними Договорами.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №1-31/05/2021 від 31 травня 2021 року, укладеного між клієнтом ТОВ «ГОУФІНГОУ» та фактором ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП», до останнього перейшло право вимоги до ОСОБА_1

03 червня 2021 року між кредитором ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» та новим кредитором ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» укладено Договір №1-03/06/2021 відступлення права вимоги.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №1-03/06/21 від 03 червня 2021 року, укладеного між кредитором ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» та ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН», останнє набуло права вимоги до відповідача ОСОБА_1 .

Як вбачається з умов договору про надання фінансового кредиту № 2915217541/261416 від 10.03.2020 року, зокрема пункту 1.4 кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.

Згідно з розділом 7 договору відповідач зазначив наступний номер електронного платіжного засобу (банківської картки) № НОМЕР_2 .

Факт перерахування грошових коштів підтверджено довідкою ТОВ «ПрофітГід» про переказ на картку № НОМЕР_2 грошових коштів в розмірі 3 400,00 грн.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем отримано кредитні кошти за договором про надання фінансового кредиту № 2915217541/261416 від 10 березня 2020 року у сумі 3 400,00 грн, однак вона належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання та не повернула кредитні кошти у передбачений договором строк.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 3 400,00 грн.

Вирішуючи питання щодо стягнення процентів за користування кредитом, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору про надання фінансового кредиту).

Стягуючи відсотки в сумі 7 170,60 грн за договором про надання фінансового кредиту №2915217541/261416 від 10 березня 2020 року, суд першої інстанції погодився із заявленим у позовній заяві розміром заборгованості, який надано позивачем, що є помилковим з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 висловила таку правову позицію: «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.»

На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, колегія суддів враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування.

Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором про надання фінансового кредиту № 2915217541/261416 від 10 березня 2020 року був погоджений сторонами та становив 14 днів, тобто до 23 березня 2020 року.

Пунктом 3.3.3 договору про надання фінансового кредиту передбачено, що продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.

Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.

Отже, розмір процентів відповідно до умов договору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 880,60 грн за період з 10 березня 2020 року по 23 березня 2020 року, виходячи з розрахунку: 3 400,00 грн (тіло кредиту) х 1,85% (відсоткова ставка) х 14 днів (строк кредиту).

Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам Цивільного кодексу України.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що кредит надається строком на 14 днів до 23 березня 2020 року (строк кредитування).

Отже, позивач ТОВ «ФК «ДЕБТ КОЛЛЕКШН» відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив вказані докази по справі та не надав їм належної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача процентів, які були нараховані поза межами, погодженого сторонами договору позики, строку кредитування.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що за договором про надання фінансового кредиту № 2915217541/261416 від 10 березня 2020 року з відповідача підлягає стягненню 4 280,60 грн, а саме: 3 400,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 880,60 грн. - нараховані проценти.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності звернення до суду з цим позовом колегія суддів відхиляє виходячи з наступного.

Так, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У ч. 1 ст.261 ЦК України зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Відповідач заперечуючи проти задоволення позову зазначав, що право позивача на звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту №2915217541/261416 від 10 березня 2020 року виникло після спливу строку, на який цей кредит надавався, тобто з 24 березня 2020 року. Трирічний строку позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, сплив 24.03.2023, отже позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду.

Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню та території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-ІХ від 30 березня 2020 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину».

Тобто строки, передбачені статтею 257 ЦК України (загальна позовна давність) продовжено на строк дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року відмінено з 24 год 00 хв 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З даним позовом ТОВ «ФК «ДЕБТ КОЛЛЕКШН» звернулося до суду 22 серпня 2025 року.

При цьому, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362. 559, 681, 728. 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану у подальшому неодноразово продовжувався і діяв на момент звернення до суду із даним позовом.

Законом України №4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності від 14 травня 2025 року виключено п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відповідно до якого в період дії воєнного стану перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану.

Колегія суддів, враховуючи факт продовження загального строку позовної давності, визначеного статтею 257 ЦК України, внаслідок введення карантину (п. 12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п. 19 Перехідних положень ЦК України) вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що загальний строк позовної давності в три роки для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту продовжено та позивачем не пропущено, є вірним.

Щодо стягнення понесених стороною позивача в суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.

Частина 1 ст. 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 вказаної статті Кодексу).

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво у суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом статей 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними ( реальними ), необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, усі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд повинен оцінити витрати сторони у справі на оплату правничої допомоги у сукупності з критеріями, на які звертає увагу Європейський суд з прав людини, ураховуючи реальні обставини їх понесення та необхідності таких трат. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт перший частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/ 19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач на підтвердження витрат понесених на надання правничої допомоги надав договір №11/07/2025 від 11.07.2025 про надання правової допомоги, укладений між ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» та адвокатом Пархомчуком С.В.; актом отримання правової допомоги від 20.10.2025 на загальну суму 10 500,00 грн; платіжною інструкцією про перерахування коштів за правничу допомогу в розмірі 10 500,00 грн. (а.с.17-18, 55-57).

Колегія суддів, враховуючи критерії реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, складність справи та обсяг послуг, наданих адвокатом під час розгляду справи, час, витрачений адвокатом на надання відповідних послуг, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що доцільним та обґрунтованим є стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» 3 000,00 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

Таким чином, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог з вищевказаних підстав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подачу позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, за подачу відповідачем апеляційної скарги – 4 542,00 грн, а тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог (40,5%) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 981,07 грн, а з позивача на користь відповідача 2 702,49 грн (59,5%).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 04 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (код ЄДРПОУ 44243120, адреса місцезнаходження: вулиця Саперне Поле, буд.12, м. Київ, 01042) заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 2915217541/261416 від 10 березня 2020 року в розмірі 4 280,60 грн, судовий збір в розмірі 981,07грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ДЕБТ КОЛЛЕКШН» на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі2 702,49 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Судді