Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №185/14943/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1018/26 Справа № 185/14943/25 Суддя у 1-й інстанції - Мельник Ю. А. Суддя у 2-й інстанції - Мазниця А. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року м. Дніпро

Суддя Дніпровського апеляційного суду Мазниця А. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за участю (в режимі відеоконференції):

особи, яка притягується

до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1

захисника - Мамонова А. А.

апеляційну скаргу захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 - Мамонова А. А., на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2026 року щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, інваліда III групи, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , —

якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173- 2 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 20(двадцяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 340(триста сорок) гривень, стягнуто судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп. -

ВСТАНОВИВ:

Згідно із оскарженою постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2026, 24.11.2025 року о 10.00 год. гр. ОСОБА_1 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , вигнав з будинку свою матір гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим вчинив домашнє насильство економічного характеру, що завдало шкоду психологічному здоров`ю останньої.

В апеляційній скарзі захисник Мамонов А. А. просить постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2026 року скасувати, провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173 -2 КУпАП закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що незгоден з постановою суду першої інстанції, вважає її незаконною та такою, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує що, діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення.

Зазначає що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи через захворювання ЦНС, що супроводжується порушенням органу мови. Через це під час первинної бесіди з адвокатом він не зміг повною мірою пояснити всі обставини справи, тому необхідні докази надаються лише на етапі апеляційного розгляду.

Вказує на те що між ОСОБА_1 та його матір`ю ОСОБА_1 існує тривалий конфлікт щодо житла. Раніше, 22.01.2025 р., поліція вже складала на нього протокол за "хибний виклик", коли він намагався викликати правоохоронців через конфлікт з матір`ю. Ця постанова була визнана незаконною та скасована судами першої та апеляційної інстанцій.

Зауважує, що ОСОБА_1 з лютого по листопад 2025 року добровільно проживала у своєї доньки ОСОБА_2 , та стверджує, що працівники поліції помилилися в суб`єкті правопорушення. Наголошує, що справжнім винуватцем ситуації є донька - ОСОБА_2 , яка насильно вигнала матір зі свого будинку і без попередження привезла її до будинку ОСОБА_1 , чим штучно спровокувала конфлікт і подальший виклик поліції.

Також зазначає, що матір мала на руках рішення суду першої інстанції про вселення від 24.09.2025, проте воно не набрало законної сили, оскільки було оскаржене, розгляд апеляційної скарги призначено на 01.04.2026, відповідно ОСОБА_1 мав законне право перешкоджати її спробам вселитися в будинок без попередження.

Також відзначає що, 28.01.2026 року матір ОСОБА_1 написала заяву про відмову від своїх позовних вимог щодо примусового вселення і повністю підтримує вимоги апеляційної скарги свого сина.

Суд апеляційної інстанції заслухавши особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, та захисника, які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили оскаржену постанову скасувати, а провадження у справі закрити; вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, приходить до наступних висновків

Так, відповідно до ст. ст. 245, 280, 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення одним із завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. Необхідно також встановити, чи вчинено правопорушення, чи винна особа у його вчиненні а також інші обставини, які мають значення для справи.

Згідно ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного що приймається в конкретній справі. У постанові судді повинні бути викладені всі обставини вчинення правопорушення, отримані на підставі сукупності досліджених доказів на обґрунтування наявності складу правопорушення та правильності його юридичної кваліфікації.

Ст. 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисного вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.

Відповідно до пункту 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашнього насильства», домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Положеннями п. 14 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону визначено, що психологічне насильство є формою домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи

Викладений у постанові суду першої інстанції висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, є передчасним, як і посилання на достатність доказів його винуватості.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та його матір`ю ОСОБА_1 існує спір цивільно-правового характеру з приводу користування належними їм жилими приміщеннями, який вирішується судом (а.с. 22, 23).

Належить додатково зазначити, що згідно із матеріалами справи такими приміщеннями є будинок АДРЕСА_2 , із якого згідно із протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вигнав свою матір (а.с. 3, 6, 7); будинок АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_1 на праві власності (а.с. 5, 10, 14, 20-23), будинок АДРЕСА_1 , який ОСОБА_1 зазначає як місце своєї реєстрації (а.с. 37); квартира АДРЕСА_3 , у якій згідно із наданою довідкою ОСББ «Затишне 31» постійно проживає ОСОБА_1 (а.с. 36).

З матеріалів справи неможливо встановити, із якого саме жилого будинку ОСОБА_1 вигнав ОСОБА_1 , які саме права має остання на відповідне жиле приміщення, в чому саме виразилися дії ОСОБА_1 щодо «вигнання» останньої з будинку та чи можуть вони бути кваліфіковані як домашнє насильство економічного характеру, чи була заподіяна шкода психологічному здоров`ю потерпілої, а якщо так – то яка саме.

Більше того, згідно із протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вигнав свою матір із будинку АДРЕСА_2 , в той час як оскарженою постановою останній визнаний винуватим у тому, що вигнав свою матір з будинку АДРЕСА_2 , що належить вважати виходом за межі пред`явленого обвинувачення.

Доводи сторони захисту про те, що фактично ОСОБА_1 не виганяв свою матір ОСОБА_1 з будь-якого жилого приміщення, а лише не пустив її до свого будинку після того, як остання, проживаючи тривалий час у іншому жилому приміщенні, вирішила переїхати до нього, та з цього приводу між ними існує спір цивільно-правового характеру, який перебуває у провадженні суду, рішення якого не набрало законної сили, нічим не спростовуються та узгоджуються із матеріалами справи (а.с. 22, 23, 26-38).

Крім того, апеляційний суд погоджується з доводами захисту щодо відсутності в матеріалах справи жодних належних та допустимих доказів того, що дії ОСОБА_1 24.11.2025 року реально призвели до шкоди психологічному чи фізичному здоров`ю потерпілої. Висновок суду першої інстанції про її психологічні страждання ґрунтується виключно на факті складання працівниками поліції протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях (зокрема, у справі «Малишев проти України») неодноразово наголошував, що суд не може обґрунтовувати своє рішення виключно на протоколі про адміністративне правопорушення, якщо особа заперечує факти, викладені в ньому, а інші об`єктивні докази відсутні.

Враховуючи вищевикладені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність за стандартом “поза розумним сумнівом” наявності у діях ОСОБА_1 ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а відтак і про відсутність в його діянні складу даного адміністративного правопорушення, оскільки у відповідності до вимог ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зважаючи на викладене, вважаю за необхідне постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП - закрити на підставі п. ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду,-

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу захисника Мамонова А. А.- задовольнити.

Постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2026 року щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП - скасувати, провадження у справі про адміністративне правопорушення — закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Дніпровського

апеляційного суду А.А. Мазниця