Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №183/5808/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2173/26 Справа № 183/5808/25 Суддя у 1-й інстанції - Парфьонов Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого – Свистунової О.В.,

суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,

за участю секретаря – Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області

на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – державний нотаріус Першої черкаської державної нотаріальної контори Шалденко Лариса Василівна, про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом , –

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – державний нотаріус Першої черкаської державної нотаріальної контори Шалденко Лариса Василівна, про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території України в місті Дебальцеве, Донецької області помер батько позивача – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 01 січня 2022 року Сєвєродонецький міський суд Луганської області ухвалив рішення у справі № 428/12757/21 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті її батька ОСОБА_2

01 лютого 2022 року Позивач звернулась до приватного нотаріуса Сєвєродонецького районного нотаріального округу де була відкрита спадкова справа № 57/2022 та виданий відповідний Витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі (№ витягу 68341577). У зв`язку з початком повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України позивач була змушена залишити місце свого проживання та переїхати в інше, більш безпечне місце. Зазначала, що встановити місцезнаходження, як самого приватного нотаріуса Сєвєродонецького районного нотаріального округу, де була відкрита спадкова справа № 57/2022, так і самої справи неможливо.

Відповідно до отриманої відповіді на адвокатський запит, Головне управління пенсійного фонду України в Луганській області (надалі – відповідач, ГУ ПФУ в Луганській області) повідомило нотаріуса у спадковій справі № 57/2022 про розмір недоотриманої пенсії ОСОБА_2 у сумі 42 897,40 гривень.

13 лютого 2024 року Перша черкаська державна нотаріальна контора в особі Державного нотаріуса Шалденко Лариси Василівни надала Постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій (вих. № 234/02-31). Відмова у вчиненні нотаріальних дій Першої черкаської державної нотаріальної контори в особі Державного нотаріуса Шалденко Л. В. ґрунтується на тому, що спадкова справа заводилась не у Першій черкаській державній нотаріальній конторі та відсутність доступу до неї у нотаріуса. Перша черкаська державна нотаріальна контора в особі Державного нотаріуса Шалденко Л. В. надала роз`яснення, що вирішення даного питання в судовому порядку.

Позивач вказала, що має законне право на виплату суму недоотриманої пенсії її батьку ОСОБА_2 у сумі 42 897,40 гривень, у зв`язку з чим просила стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності на недотриману за життя пенсію, належну померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 42 897 (сорок дві тисячі вісімсот дев`яносто сім) гривень 40 копійок.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої пенсії, належної пенсіонеру ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 42 897 (сорок дві тисячі вісімсот дев`яносто сім) гривень 40 копійок.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Позивач, у своєму відзиві поданому ним на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 27 лютого 1961 року, ІНФОРМАЦІЯ_3 у батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 народилася донька – ОСОБА_1 /а.с.17, 64, зворот/.

Згідно з наданою відповідачем копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 був зареєстрований з 07 лютого 1974 за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.61, зворот - 62/.

Відповідно до копії паспорту громадянки України серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 з 16 листопада 1985 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 /а.с.8-11, 62, зворот-63/.

Відповідно до довідки від 30 травня 2016 року № 919055022 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 /а.с.60, зворот/.

Із копії довідки від 23 лютого 2017 року № 16053 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 /а.с.18, 64/.

22 грудня 2021 року ОСОБА_1 видано довіреність на ОСОБА_4 , посвідчену Кізімою В. В., приватним нотаріусом Сєвєродонецького районного нотаріального округу та зареєстровану в реєстрі за № 1587 /а.с.65, зворот-66/. Згідно з довіреністю, в тому числі, уповноважено ОСОБА_4 бути представником ОСОБА_1 у будь-якій державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса та оформити спадкові права на майно, що залишилось після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , для чого надано право подати заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину та отримати його.

Із матеріалів Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 24 грудня 2021 року у справі № 428/12757/21 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа – Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Луганську Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та відкрито провадження у справі.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 січня 2022 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті задоволено. Встановлено факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Дебальцеве Донецької області, громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Дебальцеве Донецької області, Україна, у віці 73 років.

11 січня 2022 року видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в м. Дебальцеве Донецької області, копію якого надано суду /а.с.14, 61/.

11 січня 2022 року до Управління Пенсійного фонду України у м. Сєвєродонецьку надійшла заява з додаткам ОСОБА_4 про виплату допомоги на поховання після ОСОБА_2 /а.с.69/.

Із паперової копії електронного доказу у виді витягу з електронної підсистеми «Призначення та виплата пенсії» інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України, наданої відповідачем убачається інформація про нарахування до виплати допомоги на поховання ОСОБА_2 у січні 2022 року в розмірі 8 579,48 грн та виплата вказаної суми /а.с.75/.

Із витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 01 лютого 2022 року № 68341577, наданого позивачем у копії, вбачається, що приватним нотаріусом Сєвєродонецького районного нотаріального округу Луганської області Фесенком О. М. 01 лютого 2022 року зареєстрована спадкова справа № 57/2022 (номер у спадковому реєстрі 69069882) після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.20, 58, зворот/.

03 лютого 2022 року приватним нотаріусом Сєвєродонецького районного нотаріального округу Луганської області Фесенком О. М. направлено запит до Управління Пенсійного фонду України у м. Сєвєродонецьку щодо надання інформації про повний розмір пенсії, що належала ОСОБА_2 та повідомлено про наявність в провадженні нотаріуса спадкової справи № 57/2022 /а.с.68/.

14 лютого 2022 року за вихідним № 1200-0503-8/9362 ГУ ПФУ в Луганській області листом у відповідь на запит Приватного нотаріуса Фесенка О. від 03 лютого 2022 року повідомило, що сума недоотриманої пенсії пенсіонера ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис № 17 від 11 січня 2021 року), становить 42 897 грн 40 коп, за період з 01 березня 2021 року по 31 грудня 2021 року. Зазначено, що відповідно до частини першої статті 46 Закону № 1058 суму недоотриманої пенсії може бути змінено в залежності від дати звернення за виплатою /а.с.36, зворот, 70/.

Відповіддю вих. № 67/2 від 20 жовтня 2023 року Нотаріальної палати України на запит адвоката Лазаренка Є. повідомлено про відсутність компетенції розпорядника інформації про здійснення нотаріальної діяльності приватним нотаріусом ОСОБА_5 , проінформовано про необхідність звернення до Міністерства юстиції України /а.с.19/.

16 лютого 2024 року за вхід. № 674/8 Головним управлінням зареєстровано адвокатський запит від 15 лютого 2024 року представника ОСОБА_4 , яка відкрила спадкову справу у нотаріуса Фесенка О. М. без номеру /а.с.57/ щодо надання інформації про суми недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_2 .

Листом відповідача від 21 лютого 2024 року № 1200-0501-8/4528, окрім іншого, повідомлено представника позивача, що на запит приватного нотаріуса Фесенка О. М. Сєвєродонецького районного нотаріального округу від 03 лютого 2022 року надано інформацію про розмір недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_2 для видачі свідоцтва про право на спадщину листом від 14 лютого 2022 року № 1200-0503-8/9362 надано відповідь про розмір недоотриманої пенсії ОСОБА_2 у сумі 42 897,40 грн. Зазначено, що відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про Загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058 сума недоотриманої пенсії може бути змінена відповідно до дати звернення за виплатою недоотриманої пенсії. Надано відповідну відповідь /а.с.36, 71/

13 лютого 2024 року Першою черкаською державною нотаріальною конторою в особі Державного нотаріуса Шалденко Лариси Василівни прийнято постанову про відмову ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальних дій – видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на недоотриману пенсію після ОСОБА_2 (вих. № 234/02-31). Відмова у вчиненні нотаріальних дій ґрунтується на тому, що спадкова справа заводилась не в Першій черкаській державній нотаріальній конторі та відсутність доступу до неї у нотаріуса, відсутність довідки про місце реєстрації та склад сім`ї померлого /а.с.23-24/. Роз`яснено право вирішення даного питання в судовому порядку.

Згідно з копією довідки від 06 травня 2025 року № 3009-7002233098 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_5 /а.с.13/.

З відповіді УДМС у Луганській області на запит представника позивача № 4401.4-1378/44.2-25 від 08 серпня 2025 року вбачається відсутність в УДМС у Луганській області будь-яких обліків про склад зареєстрованих осіб у житлових приміщеннях /а.с.86/.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане зпозбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність івзаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним усправі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини, як це передбачено статтею 1218 ЦК України, входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України(стаття 1219 ЦК України).

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що:

- цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;

- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;

- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується з положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

За змістом цієї норми, можна дійти висновку, що законодавцем встановлено альтернативний механізм набуття права власності на недоотриману пенсію померлого пенсіонера, а саме пріоритет наданий членам сім`ї спадкодавця, які проживали з ним на момент смерті, та непрацездатним членам сім`ї, які перебували на його утриманні. Зазначені особи мають звернутися за виплатою цих грошових коштів протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто з моменту смерті спадкодавця. Якщо такі особи відсутні або не звернулися у встановлений строк із заявами, недоотримана пенсія входить до складу спадщини і успадковується спадкоємцями померлого на загальних підставах.

При цьому, за п. 2.11 пункту 2 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 передбачає, що якщо спадщина відкрилася на окремих територіях України, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, територіях, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, щодо яких не визначено дату завершення бойових дій або тимчасової окупації, дату відновлення здійснення своїх повноважень органами державної влади у повному обсязі (далі - окремі території України), та щодо якої спадкова справа була зареєстрована у Спадковому реєстрі, але неможливо продовжити провадження внаслідок її знищення або відсутності доступу до місця її зберігання у зв`язку з тимчасовою окупацією чи веденням активних бойових дій, будь-який (будь-яка) приватний нотаріус (державна нотаріальна контора), до якого (якої) звернувся спадкоємець, другий з подружжя (колишній з подружжя), продовжує провадження такої спадкової справи на підставі відповідної заяви спадкоємця, другого з подружжя (колишнього з подружжя). При прийнятті заяви нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність зареєстрованої спадкової справи, спадкового договору, заповіту.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем у відзиві на позовну заяву визнано, що ОСОБА_2 перебував на обліку в УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області (правонаступником якого є ГУ ПФУ в Луганській області), як отримувач пенсії.

Станом на день смерті ОСОБА_2 його донька ОСОБА_1 разом з ним не проживала, але прийняла спадщину шляхом подання заяви до нотаріуса протягом установленого законом шестимісячного строку, на що вказують надані суду докази у їх сукупності: видача позивачем довіреності з питання отримання спадщини у грудні 2021 року; звернення позивача до суду з заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 в 2021 році; фізична наявність у позивача витягу про реєстрацію спадкової справи нотаріусом від 01 лютого 2022 року; звернення уповноваженої позивачем фізичної особи за виплатою допомоги на поховання у 2022 році; направлення нотаріусом у 2022 році запиту до управління Пенсійного фонду з запитом про суми нарахованої пенсії померлого; звернення позивача до нотаріуса на підконтрольній території України за оформленням спадщини.

Також, суд приймає до уваги й факт тимчасової окупації м. Сіверськодонецьк (раніше – Сєвєродонецьк), що фактично позбавляє позивача й суд можливості перевірити факт безпосереднього звернення позивача до нотаріуса, відсутність доказів на підтвердження наявності інших спадкоємців першого ступеня споріднення, які звернулися до нотаріуса за місцем відкриття чи на підконтрольній території України, окрім позивача.

Позивачем також доведено, а відповідачем визнано, що спадкодавцю ОСОБА_2 належала пенсія, яка не була йому виплачена за життя у сумі 42 897,40 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що пенсія померлому нараховувалась і виплачувалась до лютого 2021 року включно, а також визнав період, протягом якого за життя пенсія ОСОБА_2 фактично не нараховувалась і не виплачувалась, проте була обчислена після звернення нотаріуса у 2022 році — з 01 березня по 31 грудня 2021 року.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що пенсія, яка не одержана ОСОБА_2 не з його вини, враховуючи не отримання пенсії членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті в порядку ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», входить до складу спадщини та успадковується єдиним спадкоємцем, яка подала заяву про прийняття спадщини та якою є позивач.

Посилання апелянта на те, що позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю довідки про осіб, які були зареєстровані з померлим, а отже належним відповідачем повинен бути нотаріус у справі про оскарження відмови, колегія суддів не приймає до уваги, зважаючи на наступне.

Як зазначено у висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 428/3413/17, згідно з яким обов`язок з виплати недоотриманої пенсії спадкодавця покладається на Управління ПФУ.

Верховний суд зауважив, що відповідно до статті 1227 ЦК України право на одержання сум заробітної плати, пенсії, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

За загальним правилом зазначеної норми, ці грошові кошти до складу спадщини не включаються, а підлягають виплаті особам, зазначеним у цій статті або в інших (спеціальних) законам, і лише за відсутності таких осіб зазначені кошти включаються до складу спадщини. Звернення з вимогою про виплату пенсії, яка належала померлому пенсіонерові, має надійти до органу Пенсійного фонду не пізніше 12 місяців після смерті пенсіонера.

За відсутності такого звернення впродовж зазначеного строку належна до виплати пенсія включається до складу спадщини і спадкується на загальних підставах.

Щодо підстав відмови нотаріуса, то за підпунктом 1.2 пункту 1 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (надалі – Порядок, у редакції, чинній на момент видачі постанови нотаріуса), при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

За підпунктом 4.14 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Відповідно до абзацу 1 п.1.12 підпункту 1.12 пункту 1 глави 10 розділу II Порядку, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця відповідно до статті 29 Цивільного кодексу України.

Абзац перший підпункту 1.13 пункту 1 глави 10 розділу II Порядку встановлював, що місце відкриття спадщини підтверджується: довідкою про реєстрацію/останнє місце проживання виконавчого органу сільської, селищної або міської ради, сільського голови (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради, або іншим документом, що може підтверджувати відповідний факт (копія актового запису про смерть, домова книга тощо). Якщо останнє місце проживання спадкодавця було на території України, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, нотаріусу подається відповідна заява спадкоємця (абз. 3).

Водночас, за ст. 26 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» за заявою особи, яка декларує або реєструє місце проживання (перебування), власника (співвласника) житла, представників, законних представників особи або власника (співвласника) житла, уповноваженої особи житла, іпотекодержателя або довірчого власника (далі - суб`єкт звернення) орган реєстрації видає витяг із реєстру територіальної громади, що підтверджує зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, виключення інформації з реєстру територіальної громади про місце проживання (перебування) особи.

За підпунктом 1.14 пункту 1 глави 10 розділу II Порядку у разі відсутності у спадкоємців документів, що підтверджують місце відкриття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям їх право на звернення до суду із заявою про встановлення місця відкриття спадщини. У такому випадку місце відкриття спадщини підтверджується копією рішення суду, що набрало законної сили.

При цьому, у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 Верховний Суд зазначив, що сама по собі відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент відкриття спадщини не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо передбачені частиною третьою статті 1268 ЦК України обставини підтверджуються іншими належними і допустимими доказами.

У постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Відповідно до висновків з питань застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 серпня 2022 року у справі № 538/2344/20 право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Відповідно до статті 392 ЦК України з вимогами про визнання права власності на спадкове майно спадкоємець вправі звернутися до особи, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно.

У разі коли спір виникає у зв`язку з неможливістю документального оформлення права на спадщину, за відсутності спору про безпосереднє право на неї, спадкоємець може оскаржити відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій у судовому порядку.

Порядок оформлення права на спадщину встановлений главою 89 ЦК України, Законом України «Про нотаріат», підзаконними нормативними актами та являє собою визначеною законодавством сукупністю функцій, притаманною юрисдикційній діяльності судів та нотаріусів.

Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 559/2667/13-ц (провадження № 61-1416св18) зазначив, що обґрунтованим є висновок, за яким свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Тож, якщо браку умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину не підтверджено належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.

Як встановлено судом, позивач, внаслідок відмови нотаріуса, неможливості самостійного отримання доказів на підтвердження місця відкриття спадщини та кола спадкоємців у розумінні, викладеному нотаріусом в оскаржуваній постанові в силу воєнного стану та з огляду на позицію відповідача у справі, який посилається на Положення п. 4 Порядку 1165, позбавлена у разі прийняття спадщини можливості належним чином оформити свої спадкові права у позасудовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, зазначеним у п. 5 ч. 2 цієї статті, може бути примусове виконання обов`язку в натурі.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність у позивача права на спадкування, зокрема з підстав неприйняття нею спадщини.

Такі твердження не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, які б спростовували доводи позивача щодо її статусу спадкоємця та факту прийняття спадщини.

Крім того, матеріали справи не містять доказів наявності інших спадкоємців, які прийняли спадщину, або існування заповіту.

За таких обставин доводи апелянта є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України установлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

Суд також звертає увагу на те, що Цивільний кодекс України не встановлює строку, протягом якого члени сім`ї спадкодавця можуть реалізувати право на отримання соціальних виплат.

Водночас, положення частин другої та третьої статті 52 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними щодо правовідносин спадкування сум пенсії, також не містять обмежень стосовно строку отримання пенсії, що належала пенсіонерові, але не була ним отримана у зв`язку зі смертю. Вказані норми лише визначають юридичні факти, умови, момент виникнення права, коло уповноважених осіб, їх правовий статус і предмет відповідних правовідносин, за наявності яких допускається виплата недоотриманої пенсії.

Отже, у спірних правовідносинах відповідач безпідставно перешкоджає реалізації прав позивача як спадкоємця на отримання належного їй спадкового майна в повному обсязі.

Доводи апелянта не спростовують правових підстав позову та не приймаються судом до уваги, оскільки право позивача на отримання зазначеної суми недоотриманої пенсії прямо передбачене чинним законодавством.

Що ж до посилань апелнята на постанову Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165, постанову Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299, колегія суддів звертає увагу на такі обставини.

Дійсно, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165 пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису. Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів. У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.

За п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299 пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) та страхові виплати, виплату яких припинено до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299 Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у зв`язку з непроходженням одержувачем фізичної ідентифікації, скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесенням відомостей про це до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, поновлюються за заявами про поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до органів Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія.Підпис» («Дія ID»), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача в режимі відеоконференцзв`язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред`являються документи, що посвідчують особу.

Однак, Конституційний Суд України у рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційне поняття Закон України, на відміну від поняття законодавство України, не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом закон - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.

Таким чином, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року у справі «Броньовський проти Польщі» (Заява № 31443/96) зазначив, що принцип верховенства права, на якому будується Конвенція, та принцип законності, про який ідеться в статті 1 Першого протоколу, вимагає від держав не лише поважати і застосовувати, у передбачуваний і узгоджуваний спосіб, запроваджені ними закони, а ще й - що безпосередньо випливає з цього обов`язку - забезпечувати правові та практичні умови для втілення їх в життя.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Jatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II)..

З огляду на викладене, суд критично оцінює доводи апелянта про майбутню виплату позивачеві недоотриманих сум пенсії згідно з Порядками 1165 та 299 та після її ідентифікації, пропорційно до сум, виділених на пенсійні виплати, адже наведене свідчить про невиконання державою взятих на себе позитивних зобов`язань. На власний розсуд зменшуючи суму, належну позивачеві та здійснюючи виплату різними платежами, розтягуючи таку виплату на невизначений строк відповідачем буде суттєво порушено спадкові та майнові права позивача, в тому числі і внаслідок знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно, а саме: на суму недоотриманої пенсії спадкодавця ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 березня 2021 року по 31 грудня 2021 року в розмірі 42 897,40 грн.

Крім того, суд відхиляє доводи відповідача щодо наявності підстав для відмови у виплаті або зменшення її розміру залежно від дати звернення позивача, оскільки такі твердження не ґрунтуються на вимогах законодавства.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь позивача суми недоотриманої пенсії.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення – без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області – залишити без задоволення.

Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 01 квітня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 03 квітня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: М.М. Пищида

І.Ю. Ткаченко