Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №161/20428/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/20428/25 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.

Провадження № 22-ц/802/441/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник ОСОБА_3 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Вказує, що з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.02.20118 року і від якого вони мають неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Покликається на те, що відповідач являється батьком неповнолітньої дитини, яка перебуває на її утриманні і останній належної матеріальної допомоги на утримання дочки не надає. Відповідач є працездатним і може надавати допомогу на утримання дитини.

У зв`язку з чим, просить суд стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дочки в розмірі 5000 грн. щомісячно і до досягнення нею повноліття, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2026 року позов задоволено.

Ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі по 5000 грн. щомісячно, починаючи з 03.10.2025 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач, в інтересах якого діє його представник, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутих аліментів на неповнолітню дитини змінити та стягувати з нього аліменти в розмірі 2000 гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитину відповідного віку.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до вимог ч. 13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За змістом частин четвертої, п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття постанови у даній справі є 01 квітня 2026 року, тобто дата складення повного судового рішення.

За частинами першою, другою статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1, 2 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є батьком неповнолітньої дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 11.01.2017 року (а.с. 3).

Дитина фактично проживає з позивачем та перебуває на її повному утриманні.

Домовленості між сторонами щодо розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини не досягнуто.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Згідно з частинами першою – третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Оскільки сторони добровільно не домовилися про утримання неповнолітньої дитини, то кошти на її утримання (аліменти) присуджує суд.

Суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Визначаючи розмір аліментів на утримання неповнолітніх дітей, суд першої інстанції, застосувавши положення ст. 182, 184 СК України, на підставі доказів, поданих сторонами, виходячи із встановленого законом розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, дійшов обґрунтованого висновку, що розмір аліментів у розмірі 5000 гривень на дитину, відповідає нормам закону та є достатнім для дитини відповідного віку, з урахуванням обов`язку обох батьків утримувати дитину, а не лише батька.

Такий розмір аліментів є справедливим, виваженим і розумним, він відповідатиме інтересам та потребам дитини, буде необхідним для забезпечення належних умов для її фізичного, розумового, морального і соціального розвитку.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 (провадження 61-22317св19) зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.

Аліменти на утримання дитини є гарантією виконання кожним з батьків свого обов`язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. При цьому, виходячи з положень чинного законодавства, доступ дитини до даних благ не залежить від перебування батьків у шлюбі. Аліменти є власністю самої дитини, а не батьків. Батьки лише отримують та використовують їх від імені дітей. Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Тобто перебування батьків у шлюбі або його розірвання не впливає на обов`язок батьків утримувати дитину.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що розмір аліментів в розмірі 2000 гривень, буде достатнім для дитини відповідного віку, оскільки прожитковий мінімум на дитину відповідного віку становить 3196 грн, а розмір аліментів не повинен бути меншим ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік», прожитковий мінімум на одну особу віком від 6 років до 18 років - становить 3196 грн.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а тому отримання аліментів в більшому розмірі ніж прожитковий мінімум на дитину відповідного віку не заборонено законом та буде відповідатиме якнайкращому інтересу дитини.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.

Розмір аліментів на дитину в умовах воєнного стану має бути більш ніж достатнім, оскільки діти є найбільш вразливими та потребують додаткових фінансових ресурсів через зростання цін та погіршення життєвих умов.

Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві, покладається законом рівною мірою на обох батьків і такий обов`язок є безумовним. Закон не передбачає будь-яких спеціальних умов для виникнення обов`язку батьків з утримання своїх дітей.

При вирішенні спору про стягнення аліментів, визначальним є обов`язок батьків утримувати своїх дітей незалежно від того, чи є батьки працездатними, чи є в них кошти, достатні для надання утримання. Тобто такий обов`язок превалює над можливістю платника таке утримання надавати. При цьому, в обов`язковому порядку судом враховуються всі обставини, які впливають на розмір аліментів.

Статтею 3 Конвенції ООН «Про права дитини» передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Статтею 48 Конституції України гарантовано, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Захищаючи першочергово інтереси неповнолітньої дитини, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги позивача та стягнув аліментів в розмірі 5000 гривень на утримання дитини.

Безпідставними є доводи відповідача про недоведеність позивачем розміру витрат, які вона несе на утримання дитини щомісячно, а також недоведеність його можливості сплачувати аліменти у заявленому розмірі.

Виховання дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв`язку з чим, певним чином, з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного.

Норми національного та міжнародного права вказують на те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, їхні найкращі інтереси повинні стояти понад усе. Дитині має забезпечуватися такий захист, який є необхідним для її благополуччя.

У справі встановлено, що неповнолітня дитина сторін, якій на момент звернення до суду виповнилось 8 років проживає разом із матір`ю. Отже, всі витрати на харчування, одяг, навчання, відпочинок, гуртки, розвиток тощо несе позивач, що не спростовано в свою чергу відповідачем.

Окрім того відповідачем не надано жодного доказу щодо розміру отримуваного ним доходу, що позбавляє суду апеляційної інстанції надати оцінку співмірності стягнутих судом аліментів з матеріальним становищем апелянта. Матеріали справи не містять доказів перебування на утриманні ОСОБА_2 інших непрацездатних осіб.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Статтею 186 СК України передбачено, що контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці.

У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

Відповідно до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, надав правильну правову оцінку заявленим сторонами доводам та наданим доказам і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Висновки суду ґрунтуються на повно і всебічно з`ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є покликання в рішенні суду і яким суд дав правильну юридичну оцінку.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування немає.

Керуючись статтями 268, 367, 368, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий-суддя:

Судді: