Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №159/8925/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 159/8925/25 Головуючий у 1 інстанції: Матвійчук С. П.

Провадження № 22-ц/802/387/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Власюк О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Шацького районного суду Волинської області від 23 січня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, а саме: повернення безпідставно отриманої допомоги на оздоровлення.

Ухвалою Шацького районного суду Волинської області від 23 січня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди. Роз`яснено позивачу, що він вправі звернутися з зазначеними позовними вимогами до відповідача до Волинського окружного адміністративного суду.

В поданій апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, з підстав порушення судом норм процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, однак суд вважає за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття постанови у даній справі є 1 квітня 2026 року, тобто, дата складення повного судового рішення.

Відмовляючи у відкритті провадження у даній цивільній справі, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки подана позовна заява містить самостійні вимоги у сфері публічно-правових відносин, так як спір виник між військовою частиною та військовослужбовцем ОСОБА_1 під час проходження ним військової служби (яка є державною службою), з приводу повернення допомоги на оздоровлення за 2023 рік.

Такі висновки суду зроблені з дотриманням норм процесуального права.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно п. 2 ч. 1ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в НОМЕР_2 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби.

01.07.2024 року наказом начальника солдата ОСОБА_1 виключено з усіх видів забезпечення, як такого, що самовільно залишив місце дислокації підрозділу.

У ході службових перевірок та аналізу фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 та виявлено факт надмірної виплати грошового забезпечення, зокрема: ОСОБА_1 .

Військова частина, звертаючись до суду з вказаним позовом просила стягнути з ОСОБА_1 , повторно нараховану допомогу для оздоровлення за 2023 рік на підставі наказу НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про виплату допомоги на оздоровлення», у розмірі 26 090 грн. 00 коп.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулює Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

За змістом ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Фінансове забезпечення військовослужбовців входить до публічно-правової сфери.

Постановою КМУ №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Статутами ЗСУ (затвердженими Законом України №548-ХІV) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців є формою реалізації державою владно управлінських функцій щодо утримання своїх військових формувань.

Відповідно до пункту 2 глави 1 розділу I Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558. Термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. 6 Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством. Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).

Відповідно до пункту 1, 2 глави 7 розділу IV Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення (далі - допомога) в розмірі місячного грошового забезпечення.

Допомога надається військовослужбовцям за їх рапортом за місцем штатної служби на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникові (командирові) - на підставі наказу начальника вищого рівня із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Враховуючи зазначене, можна прийти до висновку, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується відповідно до чинного законодавства на підставі наказів командирів (начальників), які діють від імені держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 КАС України визначено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч.4. ст.5 КАС України)

Згідно до ч. 2 ст. 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до п. 17 ч. 1 статті 3 КАС України встановлено, що публічною службою є, серед іншого, військова служба.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори з приводу прийняття громадян на військову службу, її проходження, звільнення з військової служби.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Як убачається з матеріалів позовної заяви, військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, у якому просить стягнути з відповідача на користь держави у розмірі 26 090, грн. 00 коп., зумовлені повторним нарахуванням та сплатою допомоги для оздоровлення за 2023 рік під час проходження військової служби.

Таким чином, спірні правовідносини пов`язані з проходженням відповідачем публічної (військової) служби.

Відповідно до висновків у Постанові від 27 грудня 2023 року Верховного Суду у справа № 120/10943/21-а (адміністративне провадження № К/990/26061/23), «спори підлягають вирішенню у порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби».

З огляду на викладене спір у даній справі є публічно-правовим, а тому підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Той факт, що позивач обґрунтовує вимоги нормами ЦК України (зокрема, ст. 1212, 1215), не змінює адміністративного характеру спору. Тож використання норм ЦК України у позовних вимогах не змінює характеру правовідносин, що виникли у зв`язку із виконанням публічних функцій державою чи її органами.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що спір необхідно розглядати за правилами КАС України, а не ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм права та обставин справи, яким суд дав відповідну правову оцінку.

Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що викладені в ухвалі висновки суду відповідають обставинам справи та зібраним доказам.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шацького районного суду Волинської області від 23 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: