Рішення від 16 лютого 2026 р. у справі №759/21118/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/21118/25

пр. № 2/759/2328/26

17 лютого 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Корецької М.С., представника позивача, Скритуцької О.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Центр соціально-психологічної реабілітації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиції учасників справи

Аргументи позивача

10 вересня 2025 року до суду надійшла позовна заява Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування (далі також - Святошинська РДА), подана першим заступником Голови Василем Григоренком, до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Центр соціально-психологічної реабілітації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі також - Центр) про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позов обґрунтований тим, що:

- відповідачка є матір`ю малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; відомості про батька малолітнього ОСОБА_2 записані за вказівкою матері;

- станом на квітень 2025 року відповідачка та її син мешкали в хостелі за адресою: АДРЕСА_1 ;

- відповідачка постійно залишала сина без нагляду, не забезпечувала його харчуванням, не слідкувала за навчанням, не утримувала матеріально;

- 29 квітня 2025 року відповідачка залишила дитину на працівників хостелу; 01 травня 2025 року за актом органу внутрішніх справ України дитину передано для лікування до закладу охорони здоров`я; 08 травня 2025 року дитину влаштовано до Центру;

- за час перебування малолітнього ОСОБА_2 в Центрі відповідачка долею дитини не цікавилася; її теперішнє місце перебування невідоме.

З урахуванням викладеного просила:

- позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо її сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- стягнути з ОСОБА_1 аліменти в розмірі 1/4 доходу з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на користь особи або того закладу, де перебуватиме дитина, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до повноліття дитини.

У судовому засіданні представник Святошинської РДА, Скритуцька О.Д. , позовні вимоги підтримала повністю, просила їх задовольнити з підстав, викладених у позові. Додатково пояснила, що малолітній ОСОБА_4 перебуває на обліку Служби у справах дітей Святошинскьої РДА як дитина, яка опинилася в складних життєвих обставинах. Відповідачка після влаштування дитини до Центру жодного разу до дитини не приходила; її місце перебування, попри розшук органами поліції встановити не вдалося. Акцентувала, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав матиме наслідком постановлення ОСОБА_2 на облік як дитини, позбавленої батьківського піклування, та можливість його подальшого усиновлення. Також підтвердила, що Центр може відкрити рахунок на ім`я дитини для перерахування аліментів.

Позиція відповідачки

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про причини неявки не повідомила, про дату, час і місце судового засідання була повідомлена належним чином.

Відзив на позовну заяву відповідачка не подала.

Позиція третьої особи

Представник Центру в судове засідання не з`явився. 17 лютого 2026 року, до початку розгляду справи по суті, директор Центру Ілля Жиріков подав заяву, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

За змістом положень частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) неявка у судове засідання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, що її належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

ІІ. Процесуальні дії суду

17 вересня 2025 року суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху з підстав ненадання доказів повноважень на подання позову Василем Григоренком .

05 листопада 2025 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, у якій визначив проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 17 грудня 2025 року.

17 грудня 2025 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті на 19 січня 2026 року.

У зв`язку з відсутністю електропостачання в суді судове засідання, призначене на 19 січня 2026 року, суд відклав на 17 лютого 2026 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Вирішуючи питання про проведення заочного розгляду справи, суд зазначає таке.

Поштові конверти, якими відповідачці на її місце проживання суд направив ухвалу про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками (а.с. 53, 57, 70), повернулися до суду без вручення. На довідках про причини повернення / досилання стоять відмітки «повертається» та «за закінченням терміну зберігання».

Суд зауважує, що листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.

Указана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).

Оскільки відповідачка відзив на позовну заяву не подала, у судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час і місце судового засідання була повідомлена належним чином, а також ураховуючи те, що представник позивача проти ухвалення заочного рішення не заперечила, суд без оформлення окремого документа ухвалив провести заочний розгляд справи.

ІІІ. Обставини, які встановив суд

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно Святошинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 13.06.2025, актовий запис № 207 від 19.06.2015 складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ізюму реєстраційної служби Ізюмського міськрайонного управління у Харківській області, батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_6 , матір`ю - ОСОБА_1 (а.с. 7).

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, виданим Ізюмським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стануГоловного територіального управління юстиції у Харківській області 12.01.2018 за № 00019109126, відомості про батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , записані за вказівкою матері відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (а.с. 8).

Згідно з актом органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров`я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку, складеним інспектором СЮП ДП Святошинського УП ГУНП в м. Києві Суміним К.В., 01.05.2025 о 15 годині 20 хвилин за адресою: АДРЕСА_1 (хостел), була виявлена дитина чоловічої статі, віком 9 років, на ім`я ОСОБА_2 ; мати дитини, ОСОБА_1 , залишила його самого в хостелі 29 квітня 2025 року на дві доби і не повернулася; дитина доставлена до КНП КМКЛ № 5 Центр дитячої медицини (а.с. 16).

Відповідно до повідомлення про дитину, позбавлену батьківського піклування, складеного Комунальним некомерційним підприємством «Київська міська клінічна лікарня № 5» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 02.05.2025 за № 061/37-159, в закладі охорони здоров`я з 02 травня 2025 року перебуває дитина, позбавлена батьківського піклування, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 17).

Відповідно до наказу Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації № 27 від 06.05.2025 малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поставлений на облік дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах (а.с. 11).

08 травня 2025 року Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації направила малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відділення загальної соціально-психологічної реабілітації Центру соціально-психологічної реабілітації № 1 Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, що підтверджується направленням № 29-В/З (а.с. 18).

Згідно з листом Служби у справах дітей Ізюмської міської ради Харківської області від 07.07.2025 № 608-ВС з листопада 2023 року по травень 2024 року родина ОСОБА_1 перебувала під соціальним супроводом в Ізюмському міському центрі соціальних служб, а малолітній ОСОБА_2 на профілактичному обліку служби у справах дітей, як дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах у зв`язку з неналежним виконанням матір`ю батьківських обов`язків. За період перебування на обліку мати неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення; за інформацією Ізюмського ліцею № 11 Ізюмської міської ради в першому семестрі 2023 року ОСОБА_2 не виходив на онлайн навчання. 04 червня 2025 року працівники служби здійснили виїзд за адресою, де мешкала родина ОСОБА_1 ; під час візиту двері ніхто не відчинив; інформація про родичів, які бажали б займатися вихованням дитини, відсутня (а.с. 14).

Відповідно до висновку № 107-4992 від 01.07.2025 Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо її малолітнього сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 19-23).

ІV. Мотиви, оцінка і висновки суду

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Аналогічна за змістом норма наведена у частині першій статті 4 ЦПК України.

Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язку можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).

Способами захисту сімейних прав та інтересів є, зокрема, примусове виконання добровільно не виконаного обов`язку, припинення правовідношення, а також визнання його недійсним, скасування (пункти 2,3 частини другої статті 18 СК України).

Згідно із ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, що ратифікована постановою Верховної Ради УРСР 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» № 2402-ІІІ від 26.04.2001 забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Відповідно до частин першої-другої статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до вимог ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц Верховний Суд виснував, що: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».

Такі ж правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі № 331/5427/17, від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19, від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17, від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17, від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішень Європейського Суду з прав людини «Мамчур проти України» (заява № 10383/09, п. 100) від 16.07.2015, «М.С. проти України» (заява № 2091/13, п. 76) від 11.07.2017, при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини.

Відповідно до положень статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Аналогічна за змістом норма закріплена у статті 180 СК України.

Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини (частина друга статті 166 СК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі (ч. 1, 2 ст. 181 СК України).

Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (ч. 1 ст. 183 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справі про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 тривалий час не виконувала батьківські обов`язки щодо свого малолітнього сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується листом Служби у справах дітей Ізюмської міської ради Харківської області від 07.07.2025 № 608-ВС.

Матеріали справи підтверджують, що 29 квітня 2025 року ОСОБА_1 залишила малолітнього сина на працівників хостелу та не повернулася, у зв`язку з чим малолітній ОСОБА_2 був переданий працівниками поліції до закладу охорони здоров`я, а надалі влаштований до Центру. Відтоді ОСОБА_1 не виявляє до свого сина жодного інтересу.

Надані позивачем письмові докази беззаперечно підтверджують, що відповідачка не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, не спілкується з ним, не виявляє інтересу до 1ого внутрішнього стану, не створює умов для отримання ним освіти, не забезпечує його матеріально, не забезпечує його належний медичний догляд.

Суд ураховує, що відповідачка в судове засідання не з`явилася, не скористалася своїми процесуальними правами учасника справи, не подала відзиву на позов та не навела суду будь-яких аргументів, якщо у неї такі існували, що спростовують доводи позивача і надані ним докази в обґрунтування позовних вимог. Жодних доказів заінтересованості у вихованні сина ОСОБА_1 суду не подала.

Наведене свідчить, що ОСОБА_1 свідомо знехтувала батьківськими обов`язками щодо свого сина, ОСОБА_2 , тому вимогу про батьківських прав суд задовольняє повністю.

Щодо вимоги про стягнення аліментів суд зазначає таке.

У позовній заяві Святошинська РДА просила стягнути з ОСОБА_1 аліменти в розмірі 1/4 доходу з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на користь особи або того закладу, де перебуватиме дитина, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до повноліття дитини.

Суд акцентує, що вжите в позові формулювання «на користь особи або того закладу, де перебуватиме дитина» є неконкретизованим, що унеможливлює виконання рішення в частині стягнення аліментів та забезпечення права малолітнього ОСОБА_2 на утримання.

Водночас суд зауважує, що чинний СК України не врегульовує питання стягнення аліментів на утримання дитини, яка позбавлена батьківського піклування і яка тимчасово перебуває в закладі соціально-психологічної реабілітації.

Відповідно до статті 10 СК України якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону). Якщо до регулювання сімейних відносин неможливо застосувати аналогію закону, вони регулюються відповідно до загальних засад сімейного законодавства (аналогія права).

Необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.

Суд повторює, що відповідно до ч. 3 ст. 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Вище суд виснував, що вимога про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо її сина ОСОБА_2 підлягає задоволенню. З огляду на те, що малолітній ОСОБА_2 перебуває в Центрі тимчасово і його подальша доля станом на день ухвалення рішення не визначена, суд, керуючись якнайкращими інтересами дитини, з метою забезпечення права на утримання дитини, констатує що застосуванню в цій справі за аналогією закону підлягає ч. 3 статті 166 СК України.

Оскільки представник Святошинської РДА в судовому засіданні підтвердила, що Центр може відкрити рахунок на ім`я дитини для перерахування аліментів, беручи до уваги те, що аліменти є власністю дитини, суд доходить висновку, що аліменти слід стягувати з ОСОБА_1 на користь малолітнього ОСОБА_2 , для чого слід зобов`язати Центр відкрити особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України в місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

З урахуванням, викладеного вимогу про стягнення аліментів та позов у цілому суд задовольняє частково.

V. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до п. 12 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарг про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб

Окрім того, суд зауважує, що від сплати судового збору за вимогу про стягнення аліментів позивач звільнений на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011.

Отже, позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову.

Доказів понесення інших судових витрат сторони у справі не надали.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», яка є чинною на час ухвалення рішення суду, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат.

Доказів звільнення відповідачки від сплати судового збору матеріали справи не містять.

За таких обставин, судовий збір за подання цього позову у сумі 2 422,40 гривень підлягає стягненню з відповідачки на користь держави.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 273, 280, 282, 288, 289, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Центр соціально-психологічної реабілітації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо її сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягувати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на його утримання, в розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 10 вересня 2025 року і до досягнення дитиною, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття.

Аліменти перераховувати на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

Зобов`язати Центр соціально-психологічної реабілітації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відкрити особистий рахунок на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відділенні Державного ощадного банку України у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині вимоги про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 2 422,40 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду після набрання ним законної сили надіслати до Ізюмського відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Ізюмському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (64302, Харківська область, Ізюмський район, місто Ізюм, проспект Незалежності, будинок 64-В).

Учасники справи:

Позивач: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування (місцезнаходження: місто Київ, проспект Берестейський, будинок 97, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37395418).

Відповідачка: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; останнє відоме фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Центр соціально-психологічної реабілітації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (місцезнаходження: місто Київ, проспект Червоної Калини, будинок 28-В).

Повне рішення суду складене 27 лютого 2026 року.

Суддя Ю.В. Кравченко