Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №352/2570/25 — Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/2570/25

Провадження № 2/352/217/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 рокум. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - Гриньків Д.В.,

секретар судового засідання Івасів В.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики (розпискою),-

В С Т А Н О В И В :

І. Короткий зміст позовних вимог.

06.11.2025 року позивач звернувся до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики (розпискою).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.10.2022 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладений договір позики, у відповідності до якого відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 200 000 доларів США, які він зобов`язувався повернути разом з відсотками до 01.11.2022 року. На підтвердження вчинення даного правочину, відповідачем було написано розписку. Однак, позичальник у передбачений розпискою строк своїх повноважень не виконав, кошти не повернув, внаслідок чого станом на 01.11.2025 року утворилась заборгованість за період прострочення виконання зобов`язання з 02.11.2022 по 31.10.2025 року, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, яка становить 17982,56 доларів США, що є сумою 3% річних нарахованих на суму позики 200 000 доларів США.

Тому просив позов задовольнити в частині стягнення заборгованості в розмірі 217000 доларів США та судових витрат.

ІІ.Стислий виклад позиції учасників справи.

Ухвалою судді від 10.11.2025 року постановлено залишити позовну заяву без руху.

27.11.2025 року позивачем усунуто недоліки, вказані в ухвалі судді.

Ухвалою судді від 02.12.2025 року відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Згідно ухвали суду від 27.01.2026 року забезпечено участь представнику позивача ОСОБА_1 – адвокату Романюку В.І. у розгляді справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 28.01.2026 року постановлено прийняти заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Яцущак К.М. про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ухвали суду від 13.02.2026 року підготовче провадження у справі постановлено закрити та перейти до судового розгляду справи по суті.

ІІІ. Відомості про рух справи. Процесуальні дії у справі.

Позивач в судовому засіданні просив позовні вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання вкотре не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд». 27.03.2026 року до суду подав заяву, в якій просив розгляд справи перенести у зв`язку його зверненням для отримання безоплатної правничої допомоги, про що на даний час вирішується питання. Доказів звернення для отримання безоплатної правничої допомоги відповідач суду не надав.

Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Враховуючи строки розгляду даної справи і поведінку відповідача, який повторно не з`явився в судові засідання, не доведені обставини, які б перешкоджали відповідачу скористатись правничою допомогою протягом тривалого часу, суд визнає причину його неявки не поважною і розглядає справу за його відсутності.

ІV. Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 , 14.10.2022 року уклали договір позики на суму 200 000 доларів США, з терміном повернення до 01.11.2022 року.

На підтвердження виникнення зобов`язань за вказаним договором позики ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 власноручно написану розписку, копія та оригінал якої долучені до матеріалів справи (а.с.71).

Зі змісту розписки вбачається, що відбулася передача грошової суми від позикодавця ОСОБА_1 до позичальника ОСОБА_2 .

У вказаний в договорі позики строк відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, належні позивачу грошові кошти не повернув.

У заяві про зменшення позовних вимог, яка міститься в матеріалах справи, від 27.01.2026 року міститься розрахунок сум 3% річних, нарахованих на заборгованість за договором позики, а саме на суму 200 000 доларів США, за період з 02.11.2022 по 31.10.2025 року, як становить 17982,56 доларів США. Позивач просив стягнути з відповідача 217000 доларів США. (а.с.51).

V. Мотиви з яких виходить суд та норми права.

Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з ч. 1ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 1ст. 1047 ЦК України).

Частиною 2 ст.1047 ЦК України допускається пред`явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22 серпня 2019 року по справі № 369/3340/16-ц за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

У постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №143/280/17 додатково звернуто увагу судів на те, що наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов`язань.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 483/1953/16-ц, провадження №61-33891св18).

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Пунктом 18 розділу Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тобто, в даному випадку законодавством звільнено позичальника від сплати неустойки(штрафу, пені) за прострочення своїх кредитних(боргових) зобов`язань

У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22 суд виснував щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №183/7850/22.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.

VІ. Висновки суду.

Розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами було укладено договір позики, у відповідності до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти, на підтвердження чого відповідачем було написано розписку, який зобов`язався повернути їх з відсотками до 01.11.2022 року. Однак, своїх зобов`язань за договором не виконав.

Враховуючи, що розписка містить зобов`язання повернути грошові кошти в іноземній валюті, відповідачем договірних зобов`язань не виконано, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача боргу у валюті, визначеній договором. При цьому, валюта зобов`язання, визначена судом саме в доларах США, оскільки знак «$» відповідає визначенню саме американського долара.

Враховуючи викладене, та те, що суму богу розміром 200 000 доларів США відповідач не повернув, суд вважає підставною вимогу позивача про стягнення такої на його користь з відповідача.

Однак, суд не може погодитись із вимогою позивача в частині стягнення Стосовно вимоги позивача про стягнення із відповідача 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вважає, що такі до задоволення не підлягають, так як суперечать п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, які передбачають особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань, зокрема, списання сум нарахованих згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, в період дії на території України воєнного стану з 24.02.2022 року по даний час.

А відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

VІІ. Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про задоволення позову частково на 91,75%, відповідно до статті141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати на сплату судового збору в сумі 13890,95 грн.

На підставі ст. 59 Конституції України, ст. 526, 1046, 1047 та керуючись ст. 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики (розпискою) задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики (розпискою) від 14.10.2022 року у розмірі 200 000 (двісті тисяч) доларів США.

В задоволенні позову в іншій частині – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 890 (тринадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто) грн 95 коп. витрат зі сплати судового збору.

Згідно ст.273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Рішення складене в повному обсязі 03.04.2026 року.

Суддя Тисменицького районного суду

Івано-Франківської області Гриньків Д.В.