Вирок від 02 квітня 2026 р. у справі №185/4543/26 — Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/4543/26

Провадження 1-кп/185/1244/26

В И Р О К

іменем України

03 квітня 2026 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження

№ 12026046370000033 від 01 лютого 2026 року за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дмитрівка Дніпропетровської області, громадянина України, неодружений, має середню освіту, працює прохідником на шахті «Дніпровська», на утриманні має малолітнього сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_5 ,

потерпілої – ОСОБА_6 ,

обвинуваченого – ОСОБА_3 ,

установив:

Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним

ОСОБА_3 вчинив домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення психологічного та фізичного насильства щодо особи з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних і фізичних страждань та погіршення якості життя потерпілої особи, за таких обставин.

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період часу з 03.09.2025 року по 31.01.2026 року систематично вчиняє по відношенню до співмешканки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 дії, які зумовили порушення звичного стереотипу її життєдіяльності, завдали утиску фундаментальним особистим цінностям та потребам ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в особистому благополуччі, в продуктивній життєдіяльності, які є психотравмуючими (стресогенними), призводять до психологічних та фізичних страждань та погіршення якості життя потерпілої ОСОБА_6 .

Так, 03.09.2025 року о 00 год. 30 хв гр. ОСОБА_7 за місцем проживання: АДРЕСА_2 , відносно співмешканки гр. ОСОБА_6 завдав фізичного та психологічного насильства, ображав її образливими словами, на зауваження не реагував, у відповідь вдарив рукою по губах, дії вчинені повторно протягом року. Своїми діями ОСОБА_7 вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24.09.2025 ОСОБА_3 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 1020 (одна тисяча двадцять) гривень у дохід держави.

Крім того, 22.10.2025 року о 15 год. 30 хв гр. ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_3 , вчинив відносно своєї співмешканки ОСОБА_6 домашнє насильство, тобто умисні дії фізичного та психологічного характеру, а саме хапав за руки, ображав словесною образою, погрожував фізичною розправою, внаслідок чого могла бути завдана шкода її фізичному та психологічному здоров?ю, повторно протягом року. Своїми діями ОСОБА_3 вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24.11.2025 ОСОБА_3 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 1020 (одна тисяча двадцять) гривень у дохід держави.

Таким чином, ОСОБА_3 протягом 2025 року двічі притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП відносно своєї співмешканки ОСОБА_6 , що свідчить про вчинення останнім домашнього насильства, тобто умисного систематичного вчинення психологічного та фізичного насильства щодо своєї співмешканки, з якою ОСОБА_3 перебуває у сімейних відносинах, що призвело до психологічних та фізичних страждань та погіршення якості життя потерпілої ОСОБА_6 .

Крім того, незважаючи на неодноразові притягнення до адміністративної відповідальності, продовжуючи систематичне вчинення домашнього насильства,31.01.2026 року приблизно о 00 годині 00 хвилин ОСОБА_3 , перебуваючи у приміщенні квартири за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив конфлікт з співмешканкою, знаходячись у приміщенні ванної кімнати, наніс один удар кулаком лівої руки в область правого вуха ОСОБА_6 . Після цього ОСОБА_6 вибігла до коридору вказаної квартири, де ОСОБА_3 , продовжуючи на ґрунті виниклого словесного конфлікту, діючи умисно, перебуваючи обличчям до обличчя з потерпілою, наніс один удар кулаком правої руки в область лівої щоки ОСОБА_6 , чим спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, перелому кісток носа, параорбітальної гематоми зліва, саден лівої щоки. які за характером відносяться до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я впродовж більше шести днів, але не більше як три тижні (21 день), згідно з п. 2.3.1. а), п. 2.3.3. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» наказ № 6 «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» від 17.01.1995р. Тим самим вчинив, щодо останньої домашнє насильство фізичного характеру.

Позиція сторін кримінального провадження

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав частково, заперечивши наявність систематичності у своїх діях. Пояснив, що потерпіла ОСОБА_6 була його співмешканкою, з якою він проживав з липня 2024 року по січень 2026 року. Вони мають спільну дитину — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За час спільного проживання між ними виникали сварки, у зв`язку з чим ОСОБА_6 викликала поліцію, за результатами чого щодо нього складалися протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 173-2 КУпАП, та він притягувався до адміністративної відповідальності. Постанови суду не оскаржував. Також щодо нього виносилися терміновий заборонний припис. Виклики поліції потерпілою вважає маніпуляцією. 31.01.2026, перебуваючи у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , під час сварки з потерпілою наніс їй один удар правою рукою в область обличчя. Причину конфлікту пояснити не зміг.

Потерпіла ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що обвинувачений є її колишнім співмешканцем, з яким вони мають спільну дитину. З 2024 року вони проживали разом. За час спільного проживання вона близько п`яти разів зверталася до поліції у зв`язку з домашнім насильством з боку обвинуваченого. Причиною його поведінки вважає ревнощі. Після ухвалення постанов суду про притягнення обвинуваченого до адміністративної відповідальності його поведінка тимчасово змінювалася, однак згодом повторювалася. До ОСОБА_3 застосовувався терміновий заборонний припис, які він порушував. 31.01.2026 під час прогулянки з дитиною та подругою вона зустріла обвинуваченого, який провів її додому за вказаною адресою. У квартирі обвинувачений почав поводитися агресивно на ґрунті ревнощів, вживав алкоголь. Коли потерпіла зайшла до ванної кімнати, обвинувачений зайшов слідом та зачинив двері. На прохання потерпілої відчинити двері, оскільки дитина залишилась без нагляду, не реагував, після чого завдав їй один удар кулаком лівої руки в область правого вуха, а згодом відчинив двері. Після виходу з ванної кімнати потерпіла намагалася викликати поліцію, однак обвинувачений відібрав у неї телефон та розбив його об дитяче ліжко, після чого збирався залишити квартиру. Потерпіла вийшла до коридору та попросила повернути телефон, оскільки на ньому містилися фотографії дитини. У цей момент обвинувачений завдав їй ще один удар кулаком правої руки в область лівої щоки. Потерпіла зазначила, що дії обвинуваченого викликали у неї побоювання за власну безпеку та спричинили емоційну невпевненість.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 , за обставин, визнаних судом доведеними, підтверджується сукупністю досліджених письмових доказів.

Згідно з протоколом слідчого експерименту від 18.03.2026 з додатком (відеозапис відтворений у судовому засіданні), проведеного за участі потерпілої – ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено таке, потерпіла мешкала разом зі співмешканцем ОСОБА_3 упродовж 1,5 роки за адресою проведення слідчого експерименту. 31.01.2026 останній прийшов додому всівся на кухню почав вживати алкогольні напої та хотів з`ясувати стосунки з потерпілою, після того, як потерпіла зайшла до приміщення ванної кімнати ОСОБА_3 , закрив двері у ванну кімнату та при цьому перебував у ванній кімнаті, та почав нецензурно висловлюватись, штовхати ОСОБА_6 , тримавши двері, щоб потерпіла не вийшла. ОСОБА_3 наніс один удар кулаком лівої руки в область правого вуха ОСОБА_6 , далі ОСОБА_6 вирвалась у приміщення коридору та почала телефонувати у поліцію, на що ОСОБА_3 , вирвав телефон у потерпілої та почав його бити об дитяче ліжко, далі перебуваючи в коридорі квартири, потерпіла просила ОСОБА_3 , віддати телефон, та перебуваючи на колінах ОСОБА_3 присів та наніс удар кулаком правої руки в область обличчя ліворуч, чим спричинив потерпілій тілесні ушкодження. Крім цього, ОСОБА_3 упродовж 1,5 роки часто в її бік висловлювався нецензурною лайкою, образливими словами, але поліцію викликала у крайніх випадках.

Відповідно до довідки КНП «ПЛІЛ» ПМР від 31.01.2026 діагноз: забита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку. Перелом кісток носа. Забій правої вушної раковини. Забій м`яких тканин обличчя зліва.

Довідка № 1092 з травматичного кабінету діагноз: ЗЧМТ.СГМ. Перелом кісток носа. Забій правої вушної раковини.

Відповідно до епікризу від 03.02.2026 року, було проведено хірургічне втручання — відкриту репозицію перелому кістки носа.

Згідно з рентгенологічним дослідженням від 10.03.2026 на рентгенограмі кісток носа у 2-х бічних проєкціях визначається перелом кісток носа без зміщення уламків.

Згідно з довідкою нейрохірурга від 31.01.2026 діагноз: ЗЧМТ. Забиття головного мозку І ст.

Згідно з висновком експерта № 119 від 10.03.2026 згідно з наданою медичною документацією у ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, перелому кісток носу, параорбітальної гематоми зліва, саден лівої щоки. Виявлені тілесні ушкодження утворилися від дії тупих твердих предметів (предмету), які діяли за ударним механізмом та по дотичній з місцем прикладання діючої сили у вищезазначені області. Виявлені тілесні ушкодження за своїм характером відносяться до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров?я впродовж більше шести днів, але не більше як три тижні (21 день), згідно п. 2.3.1. а), п. 2.3.3. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» наказ № 6 «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» від 17.01.1995р. Враховуючи характер та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень, ОСОБА_6 , більш вірогідно, було спричинено не менше двох травмуючих дій. Враховуючи характер та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень, малоймовірно їх спричинення при падінні з висоти власного зросту. Враховуючи морфологічні ознаки виявлених тілесних ушкоджень, вони могли утворитися в час та при обставинах, вказаних в постанові про призначення судово-медичної експертизи та наданій медичній документації на її ім?я, тобто 31.01.2026р.

Згідно з висновком експерта № 152-Д від 18.03.2026 згідно з наданою медичною документацією у ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, перелому кісток носа, параорбітальної гематоми зліва, саден лівої щоки, які утворилися від дії тупих твердих предметів (предмету), які діяли за ударним механізмом та по дотичній з місцем прикладання діючої сили у вищезазначені області та за своїм характером відносяться до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров?я впродовж більше шести днів, але не більше як три тижні (21 день), згідно п. 2.3.1. а), п. 2.3.3. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» наказ № 6 «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» від 17.01.1995р.

Враховуючи морфологічні ознаки виявлених тілесних ушкоджень, вони могли утворитися в час та при обставинах, вказаних в постанові про призначення судово-медичної експертизи та наданій медичній документації на її ім?я, тобто 31.01.2026р. Враховуючи локалізацію та характер виявлених тілесних ушкоджень у потерпілої ОСОБА_6 , не виключена можливість їх утворення за обставин та умов, на які вказує потерпіла, в ході проведення слідчого експерименту за її участю, а саме: «... ОСОБА_8 спричинив тілесні ушкодження, нанісши удар кулаком в область правого вуха, потім наніс удар кулаком правої руки в область носа». Тобто механізм утворення виявлених тілесних ушкоджень у потерпілої ОСОБА_6 , не суперечить механізму їх спричинення зазначеному в ході проведення слідчого експерименту за її участю.

Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24.09.2025 ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шістдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 1020 (одна тисяча двадцять) гривень.

Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24.11.2025 ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шістдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 1020 (одна тисяча двадцять) гривень.

Належність, допустимість та достовірність наведених вище доказів сторони обвинувачення у суду сумніву не викликає, адже вони отримані у порядку, встановленому КПК України, без порушення закону, узгоджуються один з одним, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, у зв`язку з чим суд їх прийняв, та вважає такими, що є достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченої та визнання її винуватості.

Суд зауважує, що оцінювати з погляду допустимості можна лише докази, тобто фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, важливих для ухвалення рішення. Самі по собі процесуальні рішення, такі як постанови і доручення, ухвалені під час досудового розслідування, витяги з ЄРДР, рапорти та інші документи, що складаються в ході досудового розслідування, самі по собі не є доказами у розумінні ст. 84 КПК України, тобто фактичними даними, що підтверджують обставини справи, і не можуть оцінюватися з погляду допустимості, оскільки не є доказами у значенні статті 84 КПК, а тому не кладуться в основу висновків суду.

Висновки суду щодо доведеності вини обвинуваченого

Аналізуючи досліджені докази та співставляючи їх зі змістом пред`явленого ОСОБА_3 , обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний наданий доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, доходить висновку, що такі докази об`єктивно узгоджуються між собою, доповнюють один одного і не суперечать між собою, що свідчить про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 , «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» та кваліфікує його дії за ст. 126-1 КК України, як вчинення домашнього насильства, тобто умисне систематичне вчинення психологічного та фізичного насильства щодо особи з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних і фізичних страждань та погіршення якості життя потерпілої особи.

Статтею 126-1 КК України передбачено кримінальну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров`я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Психологічне насильство включає словесні та невербальні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, - якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинивши емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

В розумінні ст. 126-1 КК України особами, які перебувають у сімейних відносинах, є не лише подружжя, а й батьки та діти, інші особи, які проживають однією сім`єю.

Слід також звернути увагу, що Верховний Суд у постанові від 28.02.2023 (справа № 725/4683/20) вказав, що домашнє насильство майже ніколи не становить собою окремий епізод, а зазвичай охоплює кумулятивне та взаємопов`язане фізичне, психологічне, сексуальне, емоційне, вербальне та фінансове насильство щодо близького члена сім`ї чи партнера, наслідки якого виходять за межі обставин окремого епізоду. Повторення послідовних епізодів насильства в особистих стосунках становить собою особливий контекст і динаміку домашнього насильства. Воно становить собою триваюче правопорушення, що характеризується продовжуваним зразком поведінки, в якому кожен окремий інцидент є цеглиною більш загального зразка поведінки.

Для доведення систематичності домашнього насильства важливими є сам факт і обставини вчинення окремих його епізодів. Правові наслідки, які настали чи не настали для кривдника за цими окремими епізодами, а також час, коли такі наслідки настали, не є обставинами, які можуть впливати на доведеність цих епізодів. Мета адміністративного покарання й інших адміністративних заходів держави полягає в негайному реагуванні на окремий випадок домашнього насильства, який сам по собі не становить кримінального правопорушення, з метою своєчасно та ефективно запобігти подальшій ескалації насильства та захистити жертву.

Часткове визнання вини обвинуваченим ОСОБА_3 та заперечення систематичності, завдання двох ударів потерпілій, суд оцінює критично, оскільки вони спростовуються сукупністю інших досліджених доказів та спрямовані на зменшення власної відповідальності.

Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання

Обставини, які відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Як обставину, що пом`якшує покарання, в обвинувальному акті вказано щире каяття, однак суд не вбачає ознак щирого каяття обвинуваченого, з огляду на таке.

Щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не формальне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Судом не було встановлено, що ОСОБА_3 , надав критичну оцінку власній поведінці та засуджує таку поведінку.

Обставини, які відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Мотиви призначення покарання

Покарання є засобом примусу, що забезпечується силою державної влади в межах закону, є ефективним засобом забезпечення виконання кожною особою конституційного обов`язку неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Мета покарання є кара засудженого, яка повинна відповідати принципу справедливості; виправлення засудженого - такі зміни його особистості, які роблять його безпечним для суспільства, характеризують його схильність до правомірної поведінки, поваги до правил і традицій людського співжиття; запобігання вчиненню засудженим нового злочину; запобігання вчиненню злочинів іншими особами.

Ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а й від спроможності правоохоронних органів не допустити безкарності злочинних діянь та спроможності виконати його обвинуваченим.

Перевіркою даних про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , встановлено, що він на обліку у лікаря психіатра не перебуває, у лікаря нарколога на обліку не перебуває, неодружений, має середню освіту, працює прохідником на шахті «Дніпровська», на утриманні має малолітнього сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , характеризується позитивно за місцем мешкання, на військову службу не призивався, з 10.06.2016 року перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_5 (Петропавлівка), зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий, підлягає покаранню за вчинення нетяжкого злочину відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України.

Призначаючи покарання ОСОБА_3 , суд виходить із положень ст. ст. 50, 65 КК України, а саме - принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєнню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами; враховує характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, відношення обвинуваченого до скоєного кримінального правопорушення; його конкретні обставини та наслідки; особу винного; відсутність обставин які пом`якшують та обтяжують покарання, у зв`язку з чим останньому слід призначити покарання в межах санкції ст. 126-1 КК України, у виді позбавлення волі на певний строк, однак із застосуванням ст. 75 КК України, з випробуванням, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, оскільки саме таке покарання є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_3 , а також, на думку суду, призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які вплинуть на його готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Разом з цим, відповідно до вимог частини 1 статті 91-1 Кримінального кодексу України, в інтересах потерпілого від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів.

Статтею 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», передбачені спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству.

Пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», передбачено направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» суб`єктами, відповідальними за виконання програм для кривдників є місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Оскільки суд дійшов висновку про звільнення ОСОБА_3 , від відбування покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України з випробуванням, тому відносно нього необхідно застосувати обмежувальний захід згідно з пунктом 5 частини 1 ст. 91-1 КК України у виді направлення для проходження програми для кривдників строком на 2 місяці.

Виконання програми для кривдників покласти на орган місцевого самоврядування за місцем проживання кривдника.

Мотиви ухвалення інших рішень

Речові докази та процесуальні витрати відсутні.

Цивільний позов відсутній.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_3 , не обирався та підстав для його обрання у суду немає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 373, 374 Кримінального процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати виннуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком на 1 (один) рік, якщо він протягом іспитового строку не скоїть нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов`язки.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК КК України покласти на ОСОБА_3 , наступні обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації за місцем проживання, повідомляти уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду, тобто з 03 квітня 2026 року.

На підставі п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України, застосувати до ОСОБА_3 обмежувальний захід у виді направлення для проходження програми для кривдників на строк 2 (два) місяці.

Роз`яснити, що умисне невиконання обмежувальних заходів, передбачених статтею 91-1 Кримінального кодексу України, або умисне невиконання обмежувальних приписів, або умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, є підставою для притягнення засудженого до кримінальної відповідальності за статтею 390-1 КК України.

Виконання програми для кривдників покласти на орган місцевого самоврядування за місцем проживання кривдника.

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копії вироку негайно вручити прокурору та обвинуваченому.

Роз`яснити обвинуваченому право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Відповідно до ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку, суд обмежується проголошенням його резолютивної частини.

Суддя ОСОБА_1