Рішення від 31 березня 2026 р. у справі №752/25694/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/25694/25

Провадження № 2/752/2505/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2026 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі головуючого - судді Машкевич К.В., за участю секретаря - Касаткіної А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом і просить стягнути з відповідача 141 639, 69 грн матеріальної шкоди, з яких:

-129 317, 82 грн страхового відшкодування;

-516, 75 грн інфляційних втрат;

-10 763, 49 грн пені;

-1 041, 63 грн річних.

Посилається в позові на те, що 20 червня 2024 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участі транспортних засобів - Seat Toledo, д.н. НОМЕР_1 , під керуванням відповідача, та Audi, д.н. НОМЕР_2 .

Винним у дорожньо-транспортній пригоді за статтями 124, 130 КУпАП був визнаний відповідач.

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ТДВ «СГ «Оберіг».

Транспортний засіб Audi, д.н. НОМЕР_2 був застрахований відповідно до Договору добровільного страхування в АТ « СГ «ТАС».

30 липня 2024 року ТДВ «СГ «Оберіг» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 129 317, 82 грн.

Таким чином, до товариства перейшло право вимоги до відповідача.

З урахуванням цього, просить задовольнити позов.

Позов був зареєстрований судом 20 жовтня 2025 року та відповідно до статті 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2025 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

Направлені судом на адресу відповідача документи повернулися до суду в зв`язку з відсутністю адресата.

Відповідно до статті 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно з частиною 9 статті 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 червня 2022 року в справі № 2-591/11 зазначила, зокрема, що необхідність застосування інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права.

Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права.

За таких підстав суд вважає за необхідне в порядку аналогії закону застосувати норму статті 128 ЦПК України, яка регулює порядок вручення судових повісток.

Відповідно до пункту 3 частини 8 статті 28 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Виходячи з цього, відсутності адресата за міцем знаходження, суд вважає відповідача обізнаним про наявність спору в провадженні суду та його предмет.

Відповідно до статті 178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для надання відзиву на позов.

Відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.

З урахуванням цього, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній доказами.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів.

Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування).

Згідно із статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

На момент укладення між сторонами договору діяв Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в редакції Закону № 1961-IV від 01 липня 2004 року.

Відповідно до статті 3 даного Закону метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Статтею 6 Закону визначено, що страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно із статтею 29 Закону страховик заподіювача шкоди несе обов`язок перед потерпілою або іншою особою, яка здійснила потерпілій особі відшкодування, в межах ліміту страхування та за вирахуванням визначеної у встановленому порядку величин зношеності деталей, які підлягають відновленню або заміні.

Судом встановлено, що 20 червня 2024 року на вул. Заболотного, 156 в м.Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участі транспортних засобів - Seat Toledo, д.н. НОМЕР_1 , під керуванням відповідача, та Audi, д.н. НОМЕР_2 .

Постановою Голосіївського районного суду м.Києва від 09 серпня 2024 року винним у дорожньо-транспортній пригоді за статтями 124, 130 КУпАП був визнаний відповідач.

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ТДВ «СГ «Оберіг».

Транспортний засіб Audi, д.н. НОМЕР_2 був застрахований відповідно до Договору добровільного страхування в АТ « СГ «ТАС».

Платіжною інструкцією № 428151 від 30 липня 2024 року ТДВ «СГ «Оберіг» було виплачено страхове відшкодування в сумі 129 317, 82 грн на користь власника пошкодженого в дорожньо-транспортній пригодів автомобіля Audi, д.н. НОМЕР_2 ОСОБА_2 .

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов`язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

З огляду на це та викладене вище обгрунтування, вина відповідача в дорожньо-транспортній пригоді доказуванню не підлягає.

Згідно з частиною 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до підпункту а) підпунку 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України « Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Враховуючи викладене вище, виплату позивачем страхового відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу внаслідок ДТП, яка мала місце з вини відповідача, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Щодо стягнення інфляційних втрат, річних та пені.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Даною нормою закону визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року в справі №758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі №910/1238/17 зазначено, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях.

Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.

Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відповідно до частини 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частинами 2 та 3 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Нормами ЦК України, які регулюються взаємовідносини регресу та суброгації, а також Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено стягнення з винної особи в ДТП пені, інфляційних втрат та річних при стягненні понесених страховиком виплат за умовами договору.

Тобто, таке право у позивача може виникнути лише на підставі судового рішення про стягнення коштів у порядку регресу.

З урахуванням цього, суд приходить до висновку, що відповідач не може вважатися боржником у розумінні вимог статті 625 ЦК України, який прострочив виконання грошового зобов`язання, а тому підстави для задоволення позову в цій частині та стягнення пені відстуні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладються на відповідача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Звертаючись до суду, позивач надав Договір про надання професійної правничої допомоги від 16 липня 2025 року та попередній (орієнтований ) розрахунок сумис удових витрат на правову допомогу.

Відповідно до наданого розрахунку позивачу було надано правових послуг на 7 300, 00 грн.

( а.с.14 - 20 )

Відповідно до частин 5, 6 статті 137 ЦПК України за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постановіВеликої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Не подавши відзив, відповідач про неспівмірність витрат на правничу допомогу, понесену позивачем, не заявив.

Враховуючи викладене вище, предмет спору сторін та складність справи, характер та обсяг виконаної роботи адвокатом, принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 211, 66 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 509, 625, 979, 980, 981, 993, 1166, 1187, 1191, 1192 ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 133, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України,суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» 129 317, 82 грн страхового відшкодування, 7 300, 00 грн витрат на правничу допомогу та 2 422, 40 грн судового збору.

В решті позову відмовити.

Позивач: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг», адреса: 03040 м.Київ вул. Васильківська, 14 ,ЄДРПОУ: 394337699.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В.Машкевич