Рішення від 31 березня 2026 р. у справі №752/31379/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/31379/25

Провадження № 2/752/3319/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2026 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі: головуючого- судді - Машкевич К.В., за участю секретаря - Касаткіної А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «Реле» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до суду з позовом і просить стягнути з відповідача:

- 58 500, 00 грн заборгованої заробітної плати;

- 38 999, 13 грн компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату.

Посилається в позові на те, що з 08 квітня 2021 року перебувала з відповідачем у трудових відносинах на посаді інженера-технолога.

15 грудня 2022 року звільнена з роботи на підставі пункту 8-3 частини 1 статті 36 КЗпП України.

З моменту укладення трудового договору заробітна плата становила 6 500,00 грн.

З березня 2022 року і до моменту звільнення заробітна плата їй не виплачувалася.

В грудні 2022 року їй було виплачено 3 728, 56 грн за 15 днів роботи в останній місяць.

Виходячи з розміру її місячної заробітної плати та з урахуванням виплаченої суми в грудні 2022 року заборгованість із заробітної плати становить 58 500, 00 грн.

З урахуванням цього, просить задовольнити позов та на підставі статті 117 КЗпП України стягнути з відповідача 38 999, 13 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 38 999, 13 грн.

Позов був зареєстрований судом 22 грудня 2025 року та відповідно до статті 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 25 грудня 2022 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження в справі, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

Відповідно до статті 178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для подання відзиву.

11 січня 2026 року відповідач подав відзив, яким проти позову заперечує.

Посилається на те, що посадовий оклад позивачки при укладенні трудового договору становив 6 000, 00 грн, а з 01 грудня 2021 року - 6 500,00 грн.

Наказом № 39-ВК від 07 грудня 2021 року позивачці був встановлений неповний робочий день тривалість 4 год. з 10:00 до 14:00 з оплатою пропорційно відпрацьованому часу.

З наказом позивачка була ознайомлена.

З моменту прийняття позивачки на посаду та до лютого 2022 року заробітна плата позивачці виплачувалася в повному обсязі.

28 лютого 2022 року був виданий наказ, яким призупинено дію трудових договорів працівників заводу в с.Козачі лагері Олешківської територіальної громади Херсонської обл. з 01 березня 2022 року.

Працівники про це повідомлялися всіма можливими засобами комунікації телефонного зв`язку.

Оскільки Олешківська територіальна громада була окупована і оператори мобільного та поштового зв`язку послуги на цій території не надавали, надати підтвердження повідомлення позивачці неможливо.

Станом на лютий 2022 року товариство виконувало замовлення ТОВ`Сандора», однак з 06 березня 2022 року виконання роботи було припинено, а тому працівники підприємства не могли бути забезпечені будь-якою роботою.

Починаючи з 24 лютого 2022 року позивачка будь-якої роботи на підприємстві не виконувала.

У зв`язку з втратою контролю над заводом на окупованих територіях, відсутністю зв`язку з позивачкою та неповідомлення нею про своє місце перебування, наказом від 15 грудня 2022 року позивачка була звільнена з роботи на підставі пункту 8-3 частини 1 статті 36 КЗпП.

При звільненні позивачці було нараховано компенсацію за 22 дні відпустки в сумі 3 728, 56 грн.

02 червня 2025 року позивачка вийшла на зв`язок, направивши заяву про виплату заробітної плати через за стосунок Viber на номер телефону генерального директора.

23 липня 2025 року на її номер телефону було направлено повідомлення про нараховану суму при звільнення і після надання відповідачкою реквізитів нарахована сума 07 серпня 2025 року була їй перерахована.

Вважає, що позивачка пропустила строк для звернення до суду, а тому просить у позові відмовити.

29 січня 2026 року представник позивачки подав відповідь на відзив.

Зазначає, що позивачка не пригадує, щоб нею подавалася заява про переведення на неповний робочий день та не пригадує, щоб розписувалася в наказі про ознайомлення з ним.

Вважає твердження відповідача в цій частині недоведеними.

Крім того, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності лише 23 березня 2022 року, а тому 28 лютого 2022 року дія трудового договору з позивачкою не могла бути призупинена.

Посилаючись на рішення Конституційного Суду від 11 грудня 2025 року вважає, що строк звернення до суду позивачкою не пропущено.

Дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 3 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частинами 1, 3 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Судом встановлено, що позивачка на підставі наказу № 8-ВК від 07 квітня 2021 року була прийнята на роботу в ТОВ НВФ «Реле» з 08 квітня 2021 року на посаду інженера-технолога на об`єкт за адресою: Херсонська обл., Олешківський р-н, с.Козачі лагері, вул.Мічуріна, 7 з посадовим окладом 6 000, 00 грн.

Наказом № 39-ВК від 07 грудня 2021 року на підставі статті 56 КЗпП України та заяви працівників, у тому числі позивачки, останній був встановлений неповний робочий день тривалістю 4 години з 10:00 до 14:0.0 щодня з оплатою пропорційно відпрацьованому часу з 07 грудня 2021 року.

В цей же день позивачка була ознайомлена з наказом.

Наказом № 25-ВК від 05 грудня 2022 року позивачка була звільнена з роботи на підставі пункту 8-3 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Відповідно до пункту 8-3 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, в тому числі, відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль.

Відповідно до Виписки з зарплатних відомостей заробітна плата позивачці виплачувалася з квітня 2021 року до лютого 2022 року та перераховувалися на картковий рахунок позивачки.

Ці обставини підтверджуються і формою ОК-5 Пенсійного фонду України, наданою позивачкою при зверненні до суду.

( а.с. 11 - 12; 37 -39; 70 - 71; 78 - 79 )

Судом встановлено та не заперечується позивачкою її робочим місцем був об`єкт відповідача за адресою: Херсонська обл., Олешківський р-н, с.Козачі лагері.

Олешківський район Херсонської області був окупований російськими військами в перший день повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року.

Вказана обставина є загальновідоми фактом та відповідно до частини 3 статті 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

15 березня 2022 року прийнятий Закон № 2136-IX « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень ( в редакції Законів № 2352-IX від 01.07.2022, № 3494-IX від 22.11.2023) цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Тобто, дія даного Закону поширюється на всі правовідносини, які виникли з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до статті 3 Закону України « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану час відсутності працівника на роботі, робоче місце якого розташоване на територіях активних бойових дій, не підлягає оплаті та не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».

Таким чином, заробітна плата позивачці з моменту повномасштабного вторгнення, не підлягала виплаті.

З матеріалів справи також вбачається, що позивачці при звільненні було нараховано компенсацію за невикористану відпустку.

Представник відповідача в відзиві зазначає, що вказана сума не була виплачена позивачці в зв`язку з відсутністю зв`язку з нею та реквізитів для її перерахування.

Зазначає також, що вперше після повномасштабного вторгнення вона вийшла на зв`язок 02 червня 2025 року, направивши заяву про виплату заробітної плати.

З матеріалів справи вбачається і цього не заперечує позивачка, що заява від 19 лютого 2025 року була направлена нею на особистий мобільний номер телефону генерального директора 02 червня 2025 року.

З переписки між позивачкою та адміністрацією відповідача в застосунку Viber вбачається, що реквізити для перерахування коштів нею були надані після повідомлення відповідальної особи від 23 липня 2025 року.

07 серпня 2025 року нарахована сума була перерахована позивачці на наданий нею банківський рахунок.

( а.с. 70 - 75 )

Відповідно до частини 2, 3 та 4 статті 7 Закону України « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Кожна із сторін трудового договору зобов`язана постійно (у тому числі під час призупинення дії трудового договору) забезпечувати можливість комунікації з нею та невідкладно (у строк не більше 10 календарних днів) інформувати іншу сторону трудового договору про зміну своїх контактних даних, зокрема адреси місцезнаходження (місця проживання), адреси електронної пошти (за наявності), номерів телефону тощо.

Виконання цього обов`язку забезпечується:

роботодавцем - шляхом внесення відповідних змін до відомостей про нього, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

працівником - шляхом надсилання інформації на адресу місцезнаходження роботодавця або адресу електронної пошти роботодавця, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У разі відсутності у працівника можливості надіслати інформацію засобами поштового зв`язку та/або технічними засобами електронних комунікацій роботодавець може бути повідомлений з використанням засобів телефонного зв`язку шляхом надсилання текстового повідомлення на офіційний номер телефону роботодавця.

У разі відсутності поштового зв`язку та/або технічних засобів електронних комунікацій за останніми відомими контактними даними визначена законодавством вимога щодо повідомлення такої сторони про виникнення та/або припинення трудових прав та обов`язків та/або про припинення/розірвання трудового договору не застосовується.

З долучених відповідачем доказів вбачається, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відображалася повна інформація про відповідача як роботодавця.

Відповідно до листа Національної клмісії, що здійснює державне регулювання у сфері електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв`язку № 06-4396/103 від 12 червня 2025 року відповідно до наказу Мінрозвитку №376 від 28 лютого 2025 року «Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися ) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» територія Олешківської територіальної громади Херсонської обл. визнана тимчасово окупованою з 24 лютого 2022 року, у зв`язку з чим оператори мобільного зв`язку та оператори поштового зв`язку не надають відповідні послуги на зазначеній території.

( а.с. 40 - 69 ; 80 - 81 )

З переписки в застосунку Viber вбачається, що позивачкою в червні 2025 року надана лише адреса іншої особи для відправки трудової книжки в м.Чернівці.

З моменту повномасштабного вторгнення позивачка з відповідачем до червня 2025 року не комунікувала, свого місця знаходження не повідомляла.

Вказані обставини позивачкою не спростовуються.

З урахуванням цього та частини 4 Закону України « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у відповідача був відсутній обов`язок повідомляти позивачку про питання, пов`язані з дією та розірванням трудового договору.

Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 13 Закону призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Під час та за період призупинення дії трудового договору роботодавець не зобов`язаний виплачувати працівнику заробітну плату, здійснювати гарантійні та компенсаційні виплати (крім сум, які належали такому працівнику на день призупинення дії трудового договору) і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і трудовим договором (у тому числі надавати, оплачувати та компенсувати будь-які відпустки, дні відпочинку, допомогу по тимчасовій непрацездатності, подавати відповідні заяви-розрахунки, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування).

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Виходячи з викладеного вище суд вважає відсутнім обов`язок відповідача виплачувати позивачці заробітну плату за вказаний нею період.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

З урахуванням приведеного вище, відсутності підстав для стягнення заробітної плати з відповідача, відсутні і підстави для стягнення середнього заробітку за час затримкки розрахунку при звільненні.

Суд також враховує, що відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

Виходячи з цих обставин, одного з основних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд також враховує, що відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`заний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

З урахуванням приведеного та викладеного вище, і решта приведених у позові обставин та бачень ситуації позивачкою щодо даного спору суд до уваги не приймає, оскільки вони спростовані приведеними вище обгрунтуванням.

Керуючись статтями 21, 36, 56, 83, 94, 97, 115, 116, 117 КЗпП України, Законом України « Про оплату праці», Законом України « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 263 - 266, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «Реле» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя: К.В.Машкевич