Рішення від 26 березня 2026 р. у справі №705/1979/26 — Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/1979/26

2-о/705/99/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2026 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі

головуючого – судді Піньковського Р.В.

при секретарі Заповітряній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Уманський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті,

У С Т А Н О В И В:

Заявник ОСОБА_1 звернулась до Уманського міськрайонного суду із заявою про встановлення факту смерті в порядку ст.317 ЦПК України.

Заяву обґрунтовує тим, що вона ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк, Донецької області, що підтверджується медичним висновком про смерть.

Після смерті матері вона звернулася до Уманського відділу державної реєстрації актів

цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) по питанню реєстрації смерті матері, але їй було відмовлено у проведенні державної реєстрації смерті, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Зазначене місце смерті є тимчасово окупованою територією України на підставі наказу Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025 року. Встановлення факту смерті необхідно для реєстрації смерті та отримання свідоцтва про смерть для подальшого оформлення прав на спадкове майно.

Просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме - факт смерті її матері, громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження – Україна, Донецька область, м. Донецьк; місце смерті - Україна, Донецька область, м. Донецьк, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з`явилась, у своїй заяві просила розглядати справу без її участі.

Представник заінтересованої особи - Уманського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з`явився, на адресу суду подав заяву про розгляд справи без участі представника відділу, зазначивши про те, що в оцінюванні доказів покладаються на думку суду.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд розглядає в порядку окремого провадження.

Згідно положень ч.3 ст.294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Відповідно до ч.2 ст.317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.

Положеннями ст.ст.80, 81 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 13.04.1978 Донецьким відділом (бюро) запису актів громадянського стану, актовий запис №204, батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , записані: батько – ОСОБА_3 , мати – ОСОБА_2 .

Згідно медичного свідоцтва про смерть серії 21 № 201101750 від 24.02.2026, виданого Державною бюджетною установою донецької народної республіки «Республіканське бюро судово-медичної експертизи», що надано з нотаріально засвідченим перекладом на українську мову, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце смерті: АДРЕСА_1 .

Згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» м. Донецьк, Донецької області, відноситься до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, та який у подальшому продовжено до 04 травня 2026 року.

Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 року № 1064.

Відповідно до ст.17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою або рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Пунктом 5 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 року, в редакції, затвердженій Наказом Міністерства юстиції України № 1154/5 від 22.11.2007 року, з наступними змінами, передбачено, що підставою для державної реєстрації є: лікарське свідоцтво про смерть; фельдшерська довідка про смерть; лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; рішення суду про оголошення особи померлою; рішення суду про встановлення факту смерті в певний час.

Вказані вище нормативно-правові акти не містять спеціальної норми щодо порядку державної реєстрації факту смерті на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, що унеможливлює державну реєстрацію факту смерті в позасудовому порядку.

Згідно приписів ч.2 ст.319 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів (п.18 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 4 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Відповідно до ч.1 ст.18 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим та тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Частиною 1 статті 17 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 1 постанови ПВСУ від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Вирішуючи питання щодо оцінки наявних доказів, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права. Так, суд враховує висновки ЄСПЛ у справах Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001), Молдови та Росії (Mozer v. the Republicof Moldovaand Russia, 23.02.2016), де наголошено, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]. Цей висновок в контексті сформульованого у Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватись недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованих територіях, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цих територій при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать. При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Суд, оцінюючи в якості доказів надані заявником документи, а саме свідоцтво про смерть серії 21 № 201101750 від 24.02.2026, видане Державною бюджетною установою донецької народної республіки «Республіканське бюро судово-медичної експертизи», враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 707/1607/16-ц, згідно якої посилання заявника на застосування «намібійського винятку» не дає підстав для висновку, що факт смерті може підтверджуватися лише документами, виданими органами на непідконтрольній території України. Заявник зобов`язаний надати суду також й інші докази, які не отримані від органів тимчасово окупованої території. Такими доказами можуть бути пояснення свідків, фототаблиці, тощо.

За встановлених обставин суд дійшов висновку, що заявник не має можливості отримати документ встановленої форми про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, оскільки на вказаній території не здійснюють повноваження органи влади України, як заклади охорони здоров`я або судово-медичні установи, які б мали можливість встановити факт смерті, так і органи реєстрації актів цивільного стану, які б мали можливість зареєструвати факт смерті та видати належне свідоцтво про смерть.

Встановлення факту смерті ОСОБА_2 и породжує юридичні наслідки для заявника оскільки необхідне для проведення державної реєстрації смерті та отримання відповідного документу – свідоцтва про смерть, а також подальшої реалізації спадкових прав згідно законодавства України, при цьому, чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту смерті за вказаних обставин.

Оскільки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла на тимчасово окупованій території України, визначеною такою відповідно до законодавства, смерть особи не може бути зареєстрована в органах ДРАЦСУ на підставі наданих заявником документів, тому вимога заявника про встановлення факту смерті гр. ОСОБА_2 є обґрунтованою.

Оскільки заявник позбавлений можливості в іншому, ніж у судовому порядку встановити факт смерті своєї бабусі, а також надати для реєстрації смерті документ, передбачений законодавством України, оцінюючи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що наявні підстави для визнання факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 , тому є правові підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.4 ст.317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст.4, 5, 12, 13, 81, 89, 263-265, 293, 294, 315, 317, 319, 430, 354 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті – задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк,Донецької області, Україна.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Суддя: Р. В. Піньковський