Рішення від 24 березня 2026 р. у справі №694/609/26 — Звенигородський районний суд Черкаської області

Справа № 694/609/26

провадження № 2-а/694/12/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.03.2026 року м. Звенигородка

Звенигородський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Кравченко Т.М.,

з участю секретаря судового засідання Литвин Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , представник позивача – адвокат Бабенко Руслан Володимирович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_2 , Т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Бабенка Р.В., звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_2 від 06.03.2026 року № 94, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати, а саме суму сплаченого судового збору в розмірі 1331,20 грн. та 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що постановою № 94 від 06.03.2026 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковником ОСОБА_2 на нього накладено штраф у сумі 17000 грн. В оскаржуваній постанові зазначено, що ОСОБА_1 02.02.2026 року о 14:00 год. не з`явився до ТЦК та СП за повісткою № НОМЕР_1 . Єдиним доказом «належного оповіщення» відповідач визнав те, що 29.12.2025 року повістка була повернута відправнику з відміткою АТ «Укрпошта» «одержувач відсутній за вказаною адресою» (з посиланням на п. 41 Постанови КМУ № 560). Позивач вказане адміністративне правопорушення не вчиняв, вину не визнає, жодних повісток чи повідомлень про їх надходження на поштове відділення не отримував. Про це позивач прямо, письмово та однозначно заявив 27.02.2026 року під час складання Протоколу № 94, вказавши у графі пояснень: «не рахую себе правопорушником тому, що повістки я не отримував». Більше того, позивач має чинну відстрочку від призову (бронювання), яка дійсна до 26.12.2026 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» (через застосунок «Резерв+»), згідно з яким ОСОБА_1 27.02.2026 року також самостійно уточнив свої персональні дані.

Позивач вказує на те, що не отримував виклику до ТЦК та СП. Відсутність фізичного отримання повістки, за умови постійного проживання за адресою реєстрації ( АДРЕСА_1 ), виключає умисел на порушення правил військового обліку. Додатковим доказом відсутності мотиву для ухилення від явки є наявність у позивача задокументованого бронювання. Особа, яка має законне право на відстрочку, не має жодного сенсу ухилятися від візиту до ТЦК та СП для уточнення даних.

Ухвалою суду від 13.03.2025 року було відкрите провадження у справі за адміністративним позовом за правилами спрощеного позовного провадження без

повідомлення (виклику) учасників справи. Зобов`язано відповідача надати суду оригінали матеріалів справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1

20.03.2026 року надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Вказав на те, що позивачу засобами поштового зв`язку була направлена повістка про виклик до РТЦК на 02.02.2026 року, проте він не прибув у визначений день та час. В діях ОСОБА_3 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому його було правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності з накладенням штрафу. Оскаржувана постанова є законною та прийнятою в межах повноважень відповідача.

24.03.2026 року позивач ОСОБА_3 подав відповідь на відзив, в якій просив відхилити доводи відповідача та задовольнити позов у повному обсязі.

Із заявами про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін учасники справи не звертались, а тому суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних в ній матеріалів.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України уразі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно даних додатку Резерв+ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , має звання солдат, дата ВЛК 16.07.2025 року. Дата уточнення даних 27.02.2026 року. Має відстрочку від мобілізації (бронювання) на строк з 16.02.2026 року до 26.12.2026 року.

21.12.2025 року була сформована повістка № 6084711 про виклик ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 14 год. 00 хв. 02.02.2026 року для уточнення даних.

Вказана повістка 21.12.2025 року засобами поштового зв`язку була направлена на адресу реєстрації ОСОБА_1 , а саме АДРЕСА_1 та згідно даних трекінгу поштового відправлення 29.12.2025 року повернута відправнику у зв`язку з відсутністю одержувача за вказаною адресою.

27.02.2026 року офіцер адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 подав рапорт на ім`я начальника про те, що ОСОБА_1 , 1998 р.н., до РТЦК в період з 02.02.2026 року по 12.02.2026 року не з`являлвся.

Згідно з протоколом № 94 від 27.02.2026 року ОСОБА_1 був оповіщений 29.12.2025 року про необхідність прибути о 14 год. 00 хв. 02.02.2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документу з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів, однак до ІНФОРМАЦІЯ_3 не з`явився. Своїми діями ОСОБА_3 порушив вимоги п.п. 1 п. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543, згідно якого громадяни повинні прибувати за викликом до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці районних-територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, направлення для проходження медичного огляду.

Постановою № 94 від 06.03.2026 року на ОСОБА_1 накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн. за те, що він о 14 год. 00 хв. 02.02.2026 року не з`явився до ТЦК та СП за повісткою № НОМЕР_1 , яка згідно трекінгу Укрпошти 29.12.2025 року була повернута відправнику, для уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документу з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру

призовників, військовозобов`язаних, резервістів територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Цим він порушив обов`язок, визначений п.п. 1 п. 1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», а саме: громадяни повинні прибувати за викликом до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці районних-територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, направлення для проходження медичного огляду.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною першою статті 210-1 КУпАП України передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП України передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вказана норма є бланкетною, тому для з`ясування суті вчиненого правопорушення необхідно звернутися до інших нормативно-правових актів у сфері оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Постановою № 94 від 06.03.2026 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме порушенні підпункту 1 пункту 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка передбачає, що «громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду».

Виходячи зі змісту вказаної норми, ОСОБА_1 , у разі отримання повістки, мав з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік, визначення призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 викликався до ІНФОРМАЦІЯ_3 повісткою на 02.02.2026 року для уточнення даних, однак в повістці не зазначено, які саме дані мав уточнити позивач. При цьому з`ясовано, що ОСОБА_1 згідно даних військово-облікового документа Резерв+ перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , має звання солдат та потребує проходження базової загальновійськової підготовки, 16.07.2025 року пройшов медичний огляд та постановою ВЛК визнаний придатним до військової служби у визначених підрозділах, має відстрочку від мобілізації (бронювання) на період з 16.02.2026 року до 26.12.2026 року. Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що жодної повістки чи повідомлення про надходження повістки до відділення зв`язку він не отримував, а доводи відповідача про те, що позивач був належним чином повідомлений про виклик до РТЦК та не з`явився без поважних причин не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Оцінивши надані докази, суд вважає, що ОСОБА_1 не допускав умисного порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме порушення абзацу 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому в його діях відсутній склад правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.210-1 КУпАП.

Крім того, згідно з приміткою до ст. 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 викликався до Звенигородського РТЦК з метою уточнення даних, відповідач мав змогу отримати персональні дані військовозобов`язаного шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Вказані вище обставини при розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 відповідач не врахував, не вжив заходів для повного з`ясування обставин справи та виніс постанову, яка не відповідає вимогам закону.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, за відсутності

події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУПаАП, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог та скасування постанови ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_2 від 06.03.2026 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 3 ст.210-1 КУпАП у виді штрафу в розмірі 17000 грн. та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За приписами статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду

справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Разом з цим, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд зазначає, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано до суду договір про надання правничої допомоги від 06.03.2026 року, обгрунтований розрахунок до вказаного договору та акт виконаних робіт.

Виходячи із змісту зазначених документів, адвокатом Бабенком Р.В. надано ОСОБА_1 послуги у вигляді консультації, складання та направлення до суду позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, формування доказової бази та клопотання про витребування інформації з АТ «Укрпошта».

Всього за 1 годину 36 хвилин роботи адвокатом нараховано 8000 грн. При цьому надано квитанцію про сплату позивачем ОСОБА_1 адвокату Бабенку Р.В. грошових коштів в сумі 8000 грн.

Виходячи з фактичних обставин, відповідно до яких представник позивача – адвокат Бабенко Р.В. складав адміністративний позов, збирав докази, представлені у справі, направляв документи до суду, суд вважає, що професійна правова допомога у цій справі дійсно надавалася позивачу.

Стосовно розміру заявленої до відшкодування професійної правової допомоги суд виходить з такого.

Згідно постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, у разі недотримання вимог про співмірність суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи

та фінансового стану обох сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, та враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо, а від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, а не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права.

Виходячи з обставин розгляду цієї справи, її складності та виконаної роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом та значимості таких дій у справі, зважаючи на критерій розумності розміру витрат, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги є явно завищеним.

Суд враховує при цьому, що представник позивача оскаржував постанову у справі про адміністративне правопорушення, що не потребувало зібрання великого обсягу доказів на підтвердження заявлених аргументів та доводів, які переважно стосувалися дотримання відповідачем процедури та порядку розгляду справи про адміністраивне правоорушення.

Основний обсяг доказів у справі був наданий відповідачем у справі. Розгляд справи проводився в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Враховуючи вказані обставини, суд приходить до переконання, що заявлений розмір витрат у 8000 грн. не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а також покладе надмірний матеріальний тягар на відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_5 , який є суб`єктом владних повноважень, виконує надважливі для держави в умовах воєнного стану повноваження в умовах значного навантаження, та фінансується за рахунок державного бюджету.

Адекватною у даному випадку сумою відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи предмет розгляду у цій справі, обсяг матеріалів та практичний вклад фахівця у галузі права – представника сторони, на користь якої ухвалено рішення, суд вважає 5 000 грн., які присуджує до стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 .

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору, які необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, посадова особа якого виступала відповідачем у справі, на користь позивача в сумі 1331 грн. 50коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 19, 77, 241-246, 255, 295 КАС України, суд,

у х в а л и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 , представник позивача – адвокат Бабенко Руслан Володимирович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_2 , ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковник ОСОБА_2 про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.

Скасувати постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 № 94 від 06 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після

повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_4 .

Суддя Т.М. Кравченко