Рішення від 31 березня 2026 р. у справі №367/12237/25 — Драбівський районний суд Черкаської області

Справа № 367/12237/25

Провадження № 2/692/154/26

01.04.26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року Драбівський районний суд Черкаської області в складі: головуючого судді – Чепурного О.П., при секретарі – Бубир В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Драбів цивільну справу в порядку спрощеного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача з позовом про стягнення заборгованості за договором позики. Свої вимоги мотивує тим, що між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_2 за допомогою ІТС було укладено договір позики №151852 від 12.03.2020 року в електронній формі. На підставі даного договору позичальнику було надано грошові кошти в якості позики у сумі 5000,00 грн. на умовах строковості, поворотності та оплатності. Відповідно до умов договору, стандартна процентна ставка становить 0,01% в день, розмір комісії складає 1,9%, підвищена комісійна винагорода у випадку прострочення терміну платежу становить 3,0%. Відповідач не виконує свої грошові зобов`язання належним чином, довготривалий строк. Внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість у розмірі 24356,00 грн., з яких:

-5000,00 грн. – заборгованість за позикою;

-19356,00 грн. – заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. та судовий збір.

Розгляд вказаної справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження на підставі ухвали Драбівського районного суду від 11.12.2025 року.

Ухвалою суду, яка направлена відповідачці в установленому порядку, останній був наданий строк для подання заяви із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також строк для подання відзиву на позов. Відповідачка відзиву на позов, заяви із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не направила, хоча була повідомлена про дату судового засідання у порядку визначеному чинним законодавством.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, на підставі повного, об`єктивного та всебічного дослідження, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цього кодексу.

Відповідно до копії договору позики №151852 від 12 березня 2020 року, який укладено між ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» та ОСОБА_1 . Відповідно до п.1.1. договору позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язався повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці, в сумі 5000,00 грн. плата за користування позикою у вигляді процентів складає 0,01% в день від поточного залишку позики (п.1.1.2.1.), комісії складає 1,5% в день від початкового розміру позики відповідно п.п.1.1.1. Згідно п.1.1.5. строк повернення позики: 10 квітня 2020 р. Позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в п.п.1.1.1. договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський1 рахунок позичальника).

Згідно п.9.5. договору сторони підтверджують, що даний електронний договір та всі додатки до нього має таку саму юридичну силу для сторін, як документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін, тобто вчинені в простій письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст.628ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання, як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

За змістом правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, у постанові від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, у постанові від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, якщо договір про надання фінансового кредиту підписаний за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами то підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. У такий спосіб сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Відповідно до Розділу 10 кредитного договору «Реквізити та підписи сторін» вбачається, що даний договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Враховуючи викладене, суд вважає укладеним кредитний договір, який підписаний позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Щодо розміру заборгованості суд зазначає наступне.

Відповідно до розрахунку заборгованості розмір заборгованості відповідачки за кредитним договором №151852 від 12.03.2020 року становить 24356,00 грн., з яких:

-5000,00 грн. – заборгованість за позикою;

-19356,00 грн. – заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

Перерахування коштів за кредитним договором відповідачу підтверджується листом ТОВ «ФК«ЕЛАЄНС» адресованому ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», в якому вказано що згідно договору, який укладено між ними та ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» №04/08-17 ПК від 04.08.2017 р., товариство надавало послуги з переказу грошових коштів фізичним особам без відкриття рахунку та повідомлено, що в результаті платіжної операції, ініційованої ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» на картковий рахунок отримувача було успішно перераховано грошові кошти платнику: ОСОБА_1 , дата проведення операції: 12.03.2020, сума платежу 5000,00 грн., номер банківської картки отримувача: НОМЕР_1 .

Розмір заборгованості за тілом кредиту підтверджується матеріалами справи, а тому суд вважає дані обставини доведеними.

Щодо розміру заборгованості по процентам, то відповідно до п.1.1.5 договору строк повернення позики: 10 квітня 2020 р. Згідно п.3.2.3. позичальник має право продовжити строк договору (не більше 3-х разів поспіль). Згідно п.4.3. обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики позичальнику до строку повернення позики, зазначеному в п.п.1.1.5.

Позивач не надав доказів того, що позичальником було вчинено дії на продовження строку кредитування, які передбачені кредитним договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та в Постанові КГС ВС від 25.07.2023 № 910/19891/20 вказано, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Отже, нарахування відсотків повинно відбуватися в межах строку кредитування, тобто 30 днів, а нарахування відсотків, які здійснені поза даним строком є неправомірними.

Аналіз, наданого позивачем розрахунку про щоденні нарахування за кредитним договором, свідчить про те, що заборгованість за відсотками нараховувалася в межах строку дії договору, а саме до 10.04.2020. А тому суд вважає, що наданий позивачем розрахунок щодо заборгованості по процентам по вказаному договору, таким, що відповідає умовам договору та нормам чинного законодавства, а тому розмір процентів, які підлягають до стягнення становлять 14,5 грн.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що за кредитним договором здійснювалися нарахування по комісії відповідно до п.1.1.2.2, яким передбачено комісія, яка складає 1,5% в день від початкового розміру позики, відповідно до п.1.1.1., а тому дана вимога про стягнення комісійної винагороди за користування позикою в розмірі 2175,00 грн. підлягає до задоволення.

Проте, з наданого позивачем розрахунку про щоденні нарахування за кредитним договором також вбачається, що були здійснені нарахування суми прострочених відсотків та суми прострочених комісій поза межами строку дії договору кредиту, а саме з 11.04.2020 по 07.08.2020 рік.

Відповідно до п.5.3 договору, у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% в день від суми позики за кожний день прострочення.

Тобто, зазначений пункт договору фактично встановлює відповідальність за прострочення виконання позичальником грошового зобов`язання.

В постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) Велика Палата Верховного Суду відступила (шляхом конкретизації) від її висновку, викладеного у постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20), вказавши, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки прострочені відсотки та прострочена комісія за користування кредитом, розраховані відповідно як відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання, нараховані у період дії в Україні воєнного стану, а тому позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за прострочені відсотки та прострочену комісію задоволенню не підлягає.

Враховуючи, що відповідачка отримала суму коштів за кредитним договором, користувалася ними, проте не виконала свої зобов`язання з повернення кредитних коштів, тіла кредиту, процентів та комісії, а тому сума з урахуванням сплачених нею коштів в рахунок погашення заборгованості в розмірі 893,50 грн., яка підлягає стягнення становить 6296,00 грн. ((2175+14,5+5000)-893,5)

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у строк і в порядку, що встановлені договором.

Ч. 2 ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення тіла кредиту, процентів та комісії, оскільки судом встановлено, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання по кредитному договору.

Окрім того, позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Відповідно до вимог ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відноситься до витрат пов`язаних з розглядом справи.

На підтвердження понесених витрат позивача на правову допомогу його представник надав суду Договір про надання правничої допомоги від 09 липня 2025 року, Акт №659 наданих послуг правничої допомоги від 01 вересня 2025 року за Договором про надання правничої допомоги від 09 липня 2025 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ч.4, 5 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Клопотань про зменшення цих витрат відповідач не подавала.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат понесену позивачем на професійну правничу допомогу, суд враховує Постанову Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22 (провадження № 61-13766св24), в якій зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.

Враховуючи вищевикладене, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати, пропорційно до задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 526, 530, 549, 550, 551, 624, 625, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст. 12, 13, 81, 141, 259, 265, 268, 273,280, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» заборгованість за договором позики №151852 від 12.03.2020 року у розмірі 6296 гривень 00 копійок

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» судові витрати в розмірі 1918 гривень 10 копійки.

Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду через суд апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий