Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №289/143/26 — Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 289/143/26

Номер провадження 3/289/139/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2026 м. Радомишль

Суддя Радомишльського районного суду Житомирської області Мельник О.В., розглянувши матеріали, які надішли з Відділення поліції №2 Житомирського РУП №2 ГУНП в Житомирській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , РНОКПП в матеріалах справи відсутній, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , місце роботи не повідомив,

за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 21.01.2026 року серії ЕПР1 № 572075, 21 січня 2026 року о 17 год. 13 хв., ОСОБА_1 , в м. Радомишль по вул. Микгород, керував транспортним засобом, з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки та в найближчому закладі охорони здоров`я у встановленому законодавством порядку відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 ПДР України за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином. Судом були вжиті заходи для забезпечення останньому права на участь у судовому засіданні, його відсутність як порушника, відповідно до ст. 268 КУпАП, не перешкоджає розгляду справи. Тому, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності останнього.

Також повідомлення про розгляд справи розміщено у відкритому доступі на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки суду: http://court.gov.ua/fair/sud0620, а відтак ОСОБА_1 повинен був цікавитись розглядом справи, добросовісно користуватись наданими йому процесуальними правами.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду об`єктивно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи та співставляючи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що провадження по справі підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 ст. 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

У відповідності до п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу Верховенства права в Україні.

Відтак, по аналогії права, вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення повинна бути доведена поза розумним сумнівом.

Тобто, дотримуючись засад змагальності, виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтями 251, 255 КУпАП, особи, які уповноважені на складання протоколу про адміністративне правопорушення та на збір доказів, мають довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення, за встановленими обставинами якого відносно неї складено протокол.

У цьому разі стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, які є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було учинено і особа, яка притягнута до адміністративної відповідальності, або відносно якої закрито адміністративне провадження з нереабілітуючих підстав, є винною у вчиненні цього правопорушення.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, адже не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», не доказує співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Зі змісту п. 2.5 ПДР слідує, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частина 1 статті 130 КУпАП встановлено, що відповідальність за вказаною нормою закону настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння, чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Наявні в матеріалах справи докази, суд не може визнати належними, допустимими, достовірними та такими, які узгоджуються зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом», і які свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного проступку, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, враховуючи наступне.

Відповідно до змісту статті ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», визначено вичерпний перелік ознак, на підставі яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби, а також зазначено, що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті (ч.3 ст.35).

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками поліції не було доведено належними і допустимими доказами, факту порушення водієм ОСОБА_1 таких положень Правил дорожнього руху, які б відповідно до зазначених вимог надавали право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу під керуванням останнього. Не містять таких доказів і наявний у справі відеозапис з камери поліцейського. Також, не усуває цих суперечностей і наявний в матеріалах справи рапорт сержанта поліції І.Сучка, оскільки такий може бути належним доказом законності зупинки, лише в сукупності з іншими доказами. Однак, в зазначеному рапорті, також не вказано конкретної причини зупинення вказаного транспортного засобу, тому він не може відноситися до належних доказів.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

До матеріалів справи про адміністративне правопорушення було долучено відеозаписи фіксації зазначеної в протоколі події, які мають фрагментарний характер з одномоментним уривком запису, з якого вбачається, що таку відео фіксацію розпочато 21.03.2024 року об 17:16:13 годин, а завершено 17:17:26 годин, тобто трохи більше однієї хвилини, при цьому відеозапис було вимкнуто самим поліцейським, а також, факту керування будь-яким транспортним засобом, ОСОБА_1 , відеозаписи не містять. Також, на вказаному відеозаписі відсутні будь-які транспортні засоби, окрім службового автомобіля працівників поліції.

Відомості про зупинений транспортний засіб (марка, модель, д.н.з.) в протоколі також відсутні.

Жодного іншого доказу на підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 256 КУпАП, в протоколі про адміністративне правопорушення, серед іншого, зазначається суть адміністративного правопорушення.

Диспозиція норми ч. 1 ст. 130 КУпАП виділяє два окремих, незалежних один від одного види адміністративних правопорушень. Перший, це керування транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а другий, це відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

При цьому обидві форми правопорушення передбачають обов`язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності факт керування правопорушником транспортним засобом.

Тобто, з аналізу ч. 1 ст. 130 КУпАП вбачається, що відповідальність водія за порушення цієї норми настає виключно у разі керування або експлуатації транспортного засобу.

Так, само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

Дана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 404/4467/16-а.

Також, п. 27 Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» визначено термін «керування транспортним засобом», за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Як вбачається з матеріалів справи, факт керування ОСОБА_1 не ідентифікованим транспортним засобом, що давало б поліцейським підстави для складання адміністративного протоколу за порушення вимог п. 2.5 ПДР, не зафіксований та не підтверджений належним чином.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на те, що поліцейські зупинили транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 ..

Вищенаведене вказує на відсутність обов`язкової ознаки об`єктивної сторони складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що в свою чергу вказує на недоведеність та/або відсутність події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Дослідивши у судовому засіданні диск із наявним частковим відеозаписом події, встановлено, що на відеозапис не зафіксовано початок події, яка відповідно до зазначеного у протоколі часу розпочалася о 17:13 год., також працівником поліції не було чітко роз`яснено особі порядок проведення освідування, та не було оголошено ОСОБА_1 складених адміністративних матеріалів відносно нього.

Зазначені обставини вказують на суттєві порушення під час складання протоколу.

Разом з тим, до матеріалів справи працівником поліції було долучено рапорт, з якого вбачається, що відеозапис з портативного відео реєстратора 858768 зберігся не у повному обсязі, у зв`язку з технічною несправністю, однак не долучено жодного належного документу щодо причини такої технічної несправності, який суд не бере до уваги та вважає неналежним доказом у справі.

Згідно з ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, що сформульовані у п. 43 рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».

За таких обставин суд вважає, що уповноваженими особами на складання протоколів про адміністративні правопорушення в даному випадку при оформленні та фіксації вказаної події було допущено грубе порушення зазначених норм закону, у зв`язку із чим, та за сукупністю з іншими обставинами, у даному конкретному випадку складені процесуальні документи відносно ОСОБА_1 не можуть бути належними та допустимими доказами вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками Житомирського апеляційного суду, зокрема, у постанові від 19 червня 2024 по справі №289/3094/23.

У свою чергу Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наприклад, у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09 червня 2011 року, заява № 16347/02, «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», заява № 36673/04, «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року). При цьому Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у вчиненні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, з урахуванням загального принципу про те, що всі сумніви щодо доведеності вини особи у вчиненні правопорушення необхідно тлумачити на її користь (ст. 62 Конституції України), суд дійшов висновку, що обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, не знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, що виключає можливість притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Зазначене є підставою для закриття провадження у справі через недоведеність складу адміністративного правопорушення в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Враховуючи викладене, суд вважає необхідним провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу даного адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 9, 130, 247, 283, 284 КУпАП, суддя –

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, закрити за відсутністю в його діях події і складу вказаного адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду протягом 10 діб з моменту її винесення.

Суддя Олександр МЕЛЬНИК