Вирок від 31 березня 2026 р. у справі №169/34/26 — Турійський районний суд Волинської області

Справа № 169/34/26

Провадження № 1-кп/169/69/26

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2026 року селище Турійськ

Турійський районний суд Волинської області в складі

головуючого ОСОБА_1 ,

з участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої ОСОБА_4 ,

законного представника потерпілої ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Літин Турійського району Волинської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не працює, має повну загальну середню освіту, одружений, є пенсіонером, особою з інвалідністю третьої групи, громадянином України, раніше несудимий,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 286-1 Кримінального кодексу України, та угоду про примирення, укладену між законним представником потерпілої ОСОБА_4 – ОСОБА_5 , та обвинуваченим ОСОБА_7 ,

В С Т А Н О В И В:

11 листопада 2025 року близько 17 години 10 хвилин ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним транспортним засобом марки «AUDI 100», номерний знак НОМЕР_1 , по вулиці Володимирській в селищі Турійськ Ковельського району Волинської області в напрямку міста Ковель Волинської області поблизу приміщення пожежно-рятувальної частини, що розташована по вулиці Володимирській, 2 в селищі Турійськ Ковельського району Волинської області, передбачаючи можливість настання суспільнонебезпечних наслідків своїх дій і легковажно розраховуючи на їх відвернення, неуважно стежив за дорожньою обстановкою, відповідним чином не відреагував на її зміну, в момент виникнення небезпеки для руху, а саме: пішохода неповнолітньої ОСОБА_4 , яка перетинала проїзну частину дороги зліва направо по напрямку руху автомобіля в межах дії інформаційно-вказівних дорожніх знаків 5.38.1-5.38.2 Правил дорожнього руху України, що позначають пішохідний перехід по нерегульованому пішохідному переходу, і яку він спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, щоб надати їй дорогу, внаслідок чого вчинив наїзд на неповнолітню ОСОБА_4 .

У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому гілки правої сідничної кістки з підшкірною гематомою правої сідниці, що утворилися від дії тупого предмету (предметів), можливо від виступаючих частин кузова автомобіля з послідуючим падінням на дорожнє покриття, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я відповідно до пункту 2.2.1 в «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень».

У прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало порушення водієм ОСОБА_7 вимог статті 14 Закону України «Про дорожній рух» та пунктів 1.5, 2.3 «б, д», 2.9 «а», 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху України (далі – ПДР України), а саме:

статті 14 Закону України «Про дорожній рух», відповідно до якої учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди громадянам;

пункту 1.5 ПДР України, згідно з яким дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян;

підпункту «б» пункту 2.3 ПДР України, відповідно до якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі;

підпункту «д» пункту 2.3 ПДР України, за змістом якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

підпункту «а» пункту 2.9 ПДР України, згідно з яким водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

пункту 12.3 ПДР України, відповідно до якого у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди;

пункту 18.1 ПДР України, за змістом якого водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

01 квітня 2026 року між законним представником потерпілої та обвинуваченим укладена угода про примирення, за змістом якої обвинувачений повністю визнає свою винуватість у вчиненні вказаного вище кримінального правопорушення і щиро розкаюється у вчиненому; сторони угоди констатують факт добровільності її укладення і що потерпіла сторона претензій майнового та морального характеру до обвинуваченого не має, завдана кримінальним правопорушенням шкода в розмірі 80000 гривень повністю відшкодована; сторони узгодили, що покарання обвинуваченому за вчинення кримінального правопорушення призначається на підставі статті 69 Кримінального кодексу України у виді штрафу в розмірі 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки; обвинувачений погоджується з такими видом і мірою покарання. В угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про примирення, встановлені статтею 473 Кримінального процесуального кодексу України, та наслідки її невиконання, передбачені статтею 476 Кримінального процесуального кодексу України.

У підготовчому судовому засіданні обвинувачений, захисник, потерпіла та її законний представник просили затвердити укладену між ними угоду про примирення.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні заперечував проти затвердження угоди про примирення.

Заслухавши учасників судового провадження, перевіривши угоду на відповідність вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для затвердження угоди з таких мотивів.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 314 Кримінального процесуального кодексу України у підготовчому судовому засіданні суд має право затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього Кодексу.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 469 Кримінального процесуального кодексу України угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого. Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Частиною п`ятою статті 469 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що укладення угоди про примирення може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

Судом встановлено, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , відповідно до положень статті 12 Кримінального кодексу України є нетяжким злочином, правова кваліфікація органом досудового розслідування здійснена правильно, угода про примирення укладена після повідомлення ОСОБА_7 про підозру, будь-яких претензій майнового чи морального характеру потерпіла та її законний представник до обвинуваченого не мають, обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданого збитку, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, дають підстави для висновку про можливість застосування положень статті 69 Кримінального кодексу України та призначення йому покарання у виді штрафу в узгодженому сторонами розмірі – 5000 неоподатковуваних мінімумів громадян, що становить 85000 гривень, є більшим за розмір майнової шкоди – 80000 гривень, завданої вчиненим ОСОБА_7 злочином, та відповідає положенням частини другої статті 53 Кримінального кодексу України, додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк три роки передбачене санкцією частини першої статті 286-1 Кримінального кодексу України.

Таким чином, узгоджена сторонами міра покарання відповідає положенням статей 53, 69, частини першої статті 286-1 Кримінального кодексу України та загальним правилам призначення покарань, передбаченим Кримінальним кодексом України.

Зміст угоди про примирення відповідає вимогам статті 471 Кримінального процесуального кодексу України та її умови не суперечать іншим вимогам закону, не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.

Також судом з`ясовано, що обвинувачений цілком розуміє та усвідомлює права, визначені в пункті 1 частини п`ятої статті 474 Кримінального процесуального кодексу України, наслідки укладення та затвердження угоди про примирення, передбачені частиною першою статті 473 Кримінального процесуального кодексу України, характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим та вид покарання, яке до нього буде застосовано.

Під час підготовчого судового засідання з`ясовано у законного представника потерпілої, що він цілком розуміє та усвідомлює наслідки затвердження угоди, передбачені частиною першою статті 473 Кримінального процесуального кодексу України.

Обґрунтованих і достатніх підстав вважати, що укладення угоди між сторонами не було добровільним, тобто є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, а також, що в розглядуваному випадку відсутні фактичні підстави для визнання винуватості чи обвинувачений не має можливості виконати взяті на себе за угодою зобов`язання, судом встановлено не було, що не заперечували у підготовчому судовому засіданні сторони угоди.

Умови угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України, інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення підпадає під категорію кримінальних правопорушень, щодо яких передбачена можливість укладення угоди про примирення.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 та про наявність передбачених законом підстав для затвердження угоди і призначення обвинуваченому узгодженого сторонами покарання.

Питання про долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог статті 100 Кримінального процесуального кодексу України.

Процесуальні витрати, пов`язані з проведенням експертизи, на підставі положень статті 124 Кримінального процесуального кодексу України слід стягнути з обвинуваченого на користь держави.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді від 14 листопада 2025 року, відповідно до вимог частини четвертої статті 174 Кримінального процесуального кодексу України слід скасувати.

Керуючись статтями 314, 370, 374, 472-475 Кримінального процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Затвердити угоду про примирення, укладену 01 квітня 2026 року між законним представником потерпілої ОСОБА_4 – ОСОБА_5 , та обвинуваченим ОСОБА_7 .

Визнати винуватим ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 286-1 Кримінального кодексу України, та призначити йому узгоджене сторонами покарання на підставі статті 69 Кримінального кодексу України у виді штрафу із застосуванням частини другої статті 53 Кримінального кодексу України в розмірі п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 (вісімдесят п`ять тисяч) гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Речові докази:

-довідку травматологічного пункту Ковельської ЦРЛ № 7570 від 11 листопада 2025 року, DVD-R диск марки «Verbatim» сірого кольору з відеозаписами залишити в матеріалах кримінального провадження;

-транспортний засіб марки «AUDI 100», номерний знак НОМЕР_1 , який зберігається на спеціальному майданчику зберігання транспортних засобів ГУНП у Волинській області за адресою: вулиця Заводська, 2А, місто Ковель, Волинська область, повернути власнику ОСОБА_8 .

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 13371 (тринадцять тисяч триста сімдесят одна) гривня.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2025 року на транспортний засіб марки «AUDI 100», номерний знак НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_8 , скасувати.

Виро к набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Турійський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення з підстав, передбачених статтею 394 Кримінального процесуального кодексу України.

Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий