Постанова від 02 квітня 2026 р. у справі №373/1154/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6218/2026

Справа № 373/1154/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 квітня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області, ухвалене у складі судді Хасанової В.В. у м. Переяслав 08 серпня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У квітні 2025 року позивач ТОВ «Діджи Фінанс» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 10003642294 від 24 квітня 2021 року у розмірі 17442,50 грн. та судові витрати.

Позов мотивував тим, що 24 квітня 2021 року за власного волевиявлення, із повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, з використанням сервісу online-кредиту https://cashberry.com.ua ОСОБА_1 подала заявку на отримання кредиту № 10003642294, яка знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті ТОВ «ФК «Інвест Фінанс». Електронний підпис накладено ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором, тим самим підтвердивши прийняття умов договору про надання споживчого кредиту № 10003642294 від 24 квітня 2021 року.

Таким чином, ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 10003642294 від 24 квітня 2021 року з ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та 24 квітня 2021 року відповідачу перераховані кредитні кошти на банківську картку в сумі 5000 грн.

Факт перерахунку кредитних коштів на картковий рахунок позичальника підтверджується доданою до позовної заяви копією листа від АТ «ПУМБ» за № КНО-/55 від 02 серпня 2024 року та витягом з додатку до нього.

Зазначив, що позичальником не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням ст. 526, 527 ЦК України, внаслідок чого, керуючись ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 05 вересня 2022 року згідно умов договору факторингу № 556/ФК-22 ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» відступлено право вимоги за кредитним договором № 10003642294 від 24 квітня 2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги до відповідача.

Згідно договору факторингу сума боргу перед новим кредитором ТОВ «Діджи Фінанс» є обґрунтованою та документально підтвердженою і становить 17442,50 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту становить 5000 грн., заборгованість за відсотками становить 12442,50 грн.

Рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2025 року в позові відмовлено.

Позивач ТОВ «Діджи Фінанс», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, покласти на відповідача судові витрати.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводив зміст ст. 3, 7, 8, 10, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», зазначив, що 24 квітня 2021 року ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» було укладено договір № 10003642294 про надання споживчого кредиту за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора ТОВ «ФК «Інвест Фінанс», доступ до якої забезпечувався відповідачу через веб-сайт. Електронна ідентифікація відповідача здійснювалася при вході відповідача в особистий кабінет шляхом перевірки правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого позивачем на номер мобільного телефону відповідача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету.

Зазначив, що ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає альтернативні дії, які свідчать про підписання електронного договору, серед яких його підписання одноразовим ідентифікатором, що відповідає п. 9.1 кредитного договору.

Наводив зміст п. 9.1, 9.2, 9.4, 9.10, 9.17, 9,18 кредитного договору, пояснював, що зазначені позичальником дані особистого кабінету відображено у доданій до позову заяві позичальника № 10003642294 від 24 квітня 2021 року, що включає в себе і номер банківської картки, визначеної для зарахування кредитних коштів. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому було перераховано грошові кошти у розмірі 5000 грн., на картку № НОМЕР_1 , вказану відповідачем при оформленні кредитного договору (п. 2.1).

Вказував, що наведене підтверджується п. 10 договору № 10003642294 від 24 квітня 2021 року, в графі підпис позичальника вказано «Електронний підпис {Electronic Signature}/ ОСОБА_1 », тобто відповідач підписала договір одноразовим ідентифікатором, що передбачено умовами договору та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», а отже вчинила дію, що вважається прийняттям пропозиції укласти електронний договір.

Зазначив, що особливістю укладення договорів про отримання кредиту в електронній формі, тобто з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, є те, що при цьому виключається прямий контакт позичальника з кредитором та можливість останнього спонукати позичальника до укладення договору на несправедливих для нього умовах, а також можливість застосування до нього психологічного чи фізичного тиску, отже укладення договору на визначених у ньому умовах є результатом вільного волевиявлення відповідача, з урахуванням, що останній розумів, що дані умови договору є зручними для нього на ринку фінансових послуг в мережі Інтернет, і аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19.

Наголошував, що з обставин справи вбачається, що кредитний договір, на підставі якого позивачем заявлено про стягнення заборгованості, укладений в електронній формі із застосуванням верифікації та наданням персональних даних відповідача.

Вважав, що наданими доказами підтверджується укладення відповідачем кредитного договору саме у тій редакції, яка наявна серед матеріалів справи, оскільки вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету на офіційному сайті первісного кредитора ТОВ «ФК «Інвест Фінанс».

Зауважував, що зі свого боку стороною відповідача не надано жодних доказів на спростування факту укладення кредитного договору або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів.

Посилався на правові висновки Верховного Суду щодо реалізації стандарту більшої переконливості при доказуванні, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Наголошував, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту, що персональні дані відповідача були використані неправомірно для укладення кредитного договору від його імені, і будь-яких пояснень стосовно того, яким чином відповідні дані наявні у первісного кредитора, відповідачем не надано.

Тобто доказів, які б спростували створення відповідачем особистого кабінету на сайті ТОВ «ФК «Інвест Фінанс», належність засобів зв`язку, зокрема номеру мобільного телефону та електронної пошти, які використовувались при укладенні договору, іншій особі, ніж ОСОБА_1 , а також як укладення самого договору, так і отримання коштів на картковий рахунок матеріали справи не містять, тобто якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.

Зазначав, що ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» є фінансовою установою, що відповідно до наявної на момент виникнення спірних правовідносин ліцензії могло надавати лише одну фінансову послугу: надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Здійснення переказу коштів не охоплюється цією ліцензією, а отже для видачі коштів у безготівковій формі ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» має залучити надавача платіжних послуг. В даному випадку, таким надавачем платіжних послуг є платіжна система Platon, торгова марка, зареєстрована ТОВ «Платежі Онлайн», яке має статус платіжної установи та володіє ліцензією, виданою НБУ, на надання послуг з переказу коштів без відкриття рахунку.

Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому було перераховано грошові кошти у розмірі 5000 грн. У заяві позичальника № 10003642294 від 24 квітня 2021 року безпосередньо самим позичальником було зазначено номер карткового рахунку для зарахування кредитних коштів за кредитним договором № НОМЕР_1 .

Стверджував, що факт перерахунку кредитних коштів на картковий рахунок позичальника підтверджується доданою до позовної заяви копією інформаційної довідки ТОВ «Платежі Онлайн» № 62/7644/12 від 14 грудня 2022 року, якою останнє повідомило, що на сайті торговця через платіжний сервіс Platon була проведена успішна транзакція: сайт торговця cashberry.com.ua, тип транзакції видача кредиту, номер транзакції 31927-46931-95083, сума транзакції 5000 грн., дата та час проведення транзакції 24 квітня 2021 року 17:31:35, номер карти НОМЕР_1 , approval code НОМЕР_2 , банк емітент Privat Bank.

Таким чином, встановлені вище обставини підтверджують факт укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, умовами якого було визначено суму кредиту, розмір відсотків, порядок повернення грошових коштів та строк дії кредитного договору, при цьому факт отримання грошових коштів підтверджується відповідною довідкою про переказ грошових коштів на картку позичальника.

Вважав, що висновки суду першої інстанції не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20, у якій Верховний Суд виснував, що кредитний договір, укладений в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему кредитодавця з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є дійсним та рівнозначним договору в письмовій формі.

Для підтвердження укладення такого договору достатньо доказів проходження позичальником процедури ідентифікації (надання паспортних даних, ІПН, телефона, email) та підписання договору шляхом введення одноразового ідентифікатора. Ідентифікація була здійснена належним чином, а електронний договір має юридичну силу. Отримання коштів третьою особою не свідчить про неукладення договору, а стосується його виконання.

У спірних правовідносинах підписання відповідачем кредитного договору мало місце електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Підсумовував, що матеріали справи містять належні докази виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання кредитних коштів за спірним договором, що підтверджується фактом проходження позичальником ОСОБА_1 процедури ідентифікації шляхом надання паспортних даних, реєстраційного номера облікової картки платника податків, номера мобільного телефону, адреси електронної пошти, а також укладення договору шляхом введення одноразового ідентифікатора.

При цьому у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази на підтвердження фактичного виконання кредитодавцем свого обов`язку з надання кредитних коштів. У зв`язку з цим обставина належності платіжної картки, на яку зараховано кошти, іншій особі не має визначального значення для вирішення спору по суті, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду в постанові від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із недоведеності виникнення між первісним кредитором та відповідачем зобов`язальних правовідносин на відповідних договірних умовах, які були б прийняті відповідачем, а також недоведеності перерахування суми кредитних коштів, яка визначена у договорі, у спосіб, передбачений договором, на рахунок відповідача.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що відповідно до умов договору про надання споживчого кредиту №10003642294 від 24 квітня 2021 року, сторонами якого зазначені ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» в особі генерального директора Купріянова М.С. та ОСОБА_1 , товариство зобов`язалося надати позичальникові кредит у розмірі 5 000,00 грн. строком на 14 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,37 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом; процентна ставка розрахована відповідно до Програми Лояльності (з урахування знижки, що надається за промокодом), та яка становить 1,37 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом (а. с. 14 - 19).

За умовами договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані позичальником товариству з метою отримання кредиту.

Укладення договору здійснюється сторонами за допомогою ITC Товариства, доступ до якої забезпечується позичальнику через Веб-сайт. Електронна ідентифікація позичальника здійснюється при вході позичальника в особистий кабінет в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону Позичальника, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету (п.9.1 Договору).

Згідно п. 9.1 Договору укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Позичальнику через веб-сайт. Електронна ідентифікація Позичальника здійснюється при вході Позичальника в Особистий кабінет в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Позичальника, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету.

Згідно п. 9.4 Договору цей Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання позичальником зобов`язань за ним.

За змістом п. 9.10 Договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Товариством в якості підпису Позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис. Цей Договір укладається шляхом направлення його тексту в Особистий кабінет Позичальника та/або на електронну адресу Позичальника для ознайомлення та підписання. Цей Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом Позичальника, що відтворений шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора, який формується для кожного разу використання та направляється Позичальнику на номер мобільного телефону повідомлений останнім Товариству в ITC Товариства/зазначений в цьому Договорі. Введення Позичальником коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього Договору вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №10003642294 від 24 квітня 2021 року станом на 27 листопада 2021 року заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором становить 17442,50 грн, яка складається із 5 000,00 грн - заборгованість за тілом, 12442,50 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом (а. с. 21 - 22).

З інформаційної довідки № 62/7644/12 від 14.12.2022 ТОВ «Платежі Онлайн» слідує, що ТОВ «Платежі Онлайн» як оператор послуг платіжної інфраструктури на сайті торговця через платіжний сервіс «Platon» провів успішну транзакцію: номер транзакції 31927-46931-95083; сума транзакції 5000,00 грн; дата та час проведення транзакції 24.04.2021 17:31:35; номер карти НОМЕР_1 ; Approval code 360870; банк-емітент PRIVAT BANK (а. с. 20).

Заява позичальника на кредит № 10003642294 від 24 квітня 2021 року містить персональну інформацію про особу позичальника ОСОБА_1 ; номер банківської картки з частково прихованими даними НОМЕР_1 ; дату та час подачі заявки 24 квітня 2021 року 17:29:50; суму кредиту 5 000,00 грн.; процентну ставку за користування кредитом 1,37 %; суму до виплати 5959,00 грн.; строк виплати 08 травня 2021 року (а. с. 10 - 11).

Згідно наказу № 15-04-2024-1 від 15 квітня 2024 року, ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» змінило своє найменування на ТОВ «Компані Інвест Фінанс» (а. с. 31).

05 вересня 2022 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено Договір факторингу № 556/ФК-22, за умовами якого ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» зобов`язався відступити ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідному Реєстрі прав вимоги, а ТОВ «Діджи Фінанс» зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» за плату на умовах, визначених Договором (а. с. 23 - 27).

Відповідно до витягу з Додатку до договору факторингу № 556/ФК-22 від 05.09.2022 ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» відступив ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 10003642294 від 24 квітня 2021 року на загальну суму заборгованості 17 442,5 грн., з якої: 5 000,00 грн. сума заборгованості за тілом; 12 442,5 грн. сума заборгованості за відсотками (а. с. 28).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом ч. 3, 4, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинених з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.

Виходячи із правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що звертаючись до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, позивач посилався на те, що 24 квітня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» в особі генерального директора Купріянова М.С. та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №10003642294, за яким остання отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн строком на 14 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,37 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Умовами договору сторони погодили, що у всіх відносинах між Позичальником та Товариством в якості підпису Позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 127/33824/19 (провадження № 61-9071св20) зазначено, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Так, судом першої інстанції встановлено, що договір про надання споживчого кредиту №10003642294 не підписано накладанням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником ОСОБА_1 одноразового ідентифікатора. Графи «Електронний підпис позичальника» та підпис генерального директора ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» не заповнені. Алфавітно-цифрова послідовність, яку ОСОБА_1 використала як одноразовий ідентифікатор для підписання кредитного договору про його укладення, у договорі відсутня.

Встановивши, що договір про надання споживчого кредиту № 10003642294 не підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником ОСОБА_1 одноразового ідентифікатора, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про недоведеність факту укладення кредитного договору.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками, враховуючи, що згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, згідно ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, а саме з використанням електронного підпису або електронного цифрового підпису; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису).

Доводи апеляційної скарги, що в графі підпис позичальника вказано «Електронний підпис {Electronic Signature}/ ОСОБА_1 », що, на думку позивача, підтверджує підписання кредитного договору одноразовим ідентифікатором, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, оскільки сам одноразовий ідентифікатор, яким є певна алфавітно-цифрова послідовність, у договорі відсутній і докази направлення такого ідентифікатора відповідачу позивачем не надано.

Саме по собі зазначення у тексті договору особистих даних ОСОБА_1 не підтверджує підписання останньою кредитного договору в електронній формі, в зв`язку з чим апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що матеріали справи не містять доказів, які б спростували створення відповідачем особистого кабінету на сайті ТОВ «ФК «Інвест Фінанс», належність засобів зв`язку, зокрема номеру мобільного телефону та електронної пошти, які використовувались при укладенні договору, іншій особі, ніж ОСОБА_1 , а також доказів на підтвердження факту, що персональні дані відповідача були використані неправомірно для укладення кредитного договору від його імені, і будь-яких пояснень стосовно того, яким чином відповідні дані наявні у первісного кредитора, відповідачем не надано.

Оскільки докази підписання відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору № 10003642294 від 24 квітня 2021 року у спосіб, передбачений ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», в матеріалах справи відсутні, факт укладення договору ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 є недоведеним.

Апеляційний суд зауважує, що докази накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором є не технічним реквізитом, відсутність якого не впливає на сутність домовленості сторін, а підтвердженням підписання договору, тобто існування такої домовленості взагалі.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду в постанові від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20, у якій Верховний Суд виснував, що «отримання кредитних коштів не позивачем, а перерахування їх відповідачем на банківську карту ОСОБА_2 не може розцінюватись як доказ неукладення та/або непідписання вказаного договору», відхиляються апеляційним судом як нерелевантні, оскільки у даній справі жодна зі сторін не посилалася на отримання кредитних коштів іншою особою і судом такого не встановлено.

Доводи апеляційної скарги, з посиланням на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 про те, що особливістю укладення договорів про отримання кредиту в електронній формі, тобто з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, є те, що при цьому виключається прямий контакт позичальника з кредитором та можливість останнього спонукати позичальника до укладення договору на несправедливих для нього умовах, а також можливість застосування до нього психологічного чи фізичного тиску, отже укладення договору на визначених у ньому умовах є результатом вільного волевиявлення відповідача, з урахуванням, що останній розумів, що дані умови договору є зручними для нього на ринку фінансових послуг в мережі Інтернет, відхиляються апеляційним судом, з огляду на те, що процитованих правових висновків зазначена постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 не містить взагалі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги, що що 24 квітня 2021 року ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» було укладено договір № 10003642294 про надання споживчого кредиту за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора ТОВ «ФК «Інвест Фінанс», доступ до якої забезпечувався відповідачу через веб-сайт, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.

Крім того, суд першої інстанції правомірно виснував, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів перерахування ОСОБА_1 грошових коштів за договором № 10003642294 про надання споживчого кредиту від 24 квітня 2021 року, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Так, судом встановлено, що на підтвердження обставин отримання відповідачем грошових коштів за кредитним №10003642294 від 24 квітня 2021 року у користування, ТОВ «Діджи Фінанс» посилався на інформаційну довідку № 62/7644/12 від 14 грудня 2022 року ТОВ «Платежі Онлайн», та заяву позичальника на кредит № 10003642294 від 24 квітня 2021 року з особистими даними ОСОБА_1 .

Апеляційний суд враховує, що за змістом позовної заяви, факт перерахунку кредитних коштів на картковий рахунок позичальника підтверджується доданою до позовної заяви копією листа від АТ «ПУМБ» за № КНО-/55 від 02 серпня 2024 року та витягом з додатку до нього, однак в матеріалах справи та в переліку додатків до позовної заяви такий лист відсутній.

Дослідивши надані докази, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що встановити з наведеної довідки, чи здійснювалось перерахування суми кредитних коштів, яка визначена у договорі у спосіб, передбачений договором, а також, що відповідач отримала таку суму, не видається за можливе. Зі змісту вказаної довідки не вбачається, що картковий рахунок № НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 , а кошти переведені за умовами договору про надання споживчого кредиту №10003642294 від 24 квітня 2021 року.

Крім того, суд першої інстанції зауважив, що реквізити (банківський рахунок, номер картки тощо) для зарахування переказу по кредиту на рахунок позичальника не зазначені ані в акцепті пропозиції, а ні в умовах договору.

Також суд першої інстанції вірно визначився з тим, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи.

Водночас, надана позивачем інформаційна довідка № 62/7644/12 від 14 грудня 2022 року ТОВ «Платежі Онлайн», не є банківською випискою з рахунків позичальника, не відноситься до документів на переказ, визначених законами України та нормативно-правовими актам Національного банку України, не відповідає законодавчо визначеним вимогам бухгалтерських документів, які підтверджують вчинення фінансової операції, а є інформаційним документом, складеним ТОВ «Платежі Онлайн» для відома первісного кредитора ТОВ «ФК «Інвест Фінанс», отже не є належним доказом, який підтверджує отримання відповідачем коштів та користування ними.

Доводи апеляційної скарги, що фінансова установа ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» відповідно до наявної на момент виникнення спірних правовідносин ліцензії могла надавати лише одну фінансову послугу - надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, і здійснення переказу коштів не охоплюється цією ліцензією, отже для видачі коштів у безготівковій формі ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» має залучити надавача платіжних послуг, не звільняють позивача від обов`язку довести факт надання позичальникові грошових коштів шляхом надання відповідних первинних документів, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.

Доводи позивача, що матеріали справи містять належні докази виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання кредитних коштів за спірним договором, не підтверджуються належними та допустимими доказами, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.

Таким чином, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши всі доводи сторін, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справах доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, про відмову в позові.

Неподання стороною позивача на підтвердження своїх позовних вимог належних і допустимих доказів укладення кредитного договору та надання кредитних коштів відповідачу стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях.

Апеляційний суд не приймає необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що зі свого боку стороною відповідача не надано жодних доказів на спростування факту укладення кредитного договору або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів.

Зазначені доводи суперечать принципу змагальності, який передбачає покладення тягаря доказування на сторони, і водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду в позові відмовлено, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» залишити без задоволення.

Рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.