Постанова від 02 квітня 2026 р. у справі №752/18683/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/5977/2026

Справа № 752/18683/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 квітня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Ольшевської І.О. в м. Київ 17 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У липні 2025 року позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 3524158 від 17 квітня 2021 року в сумі 25150 грн., покласти на відповідача судові витрати в розмірі 2422,40 грн. судового збору та витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн.

Позов мотивував тим, що 17 квітня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3524158, згідно з умовами якого відповідач отримав 10000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів (додаток № 1 до кредитного договору), повернення кредиту та сплати комісії та процентів відповідачем внесено не було. ТОВ «Мілоан» усі зобов`язання, які були покладені на нього згідно істотних умов договору виконав в повному обсязі, а саме видав кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач зі свого боку не виконав умов кредитного договору.

Укладаючи кредитний договір, відповідач та ТОВ «Мілоан» вчинили дії, визначені ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», а саме відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Після цього укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті відповідача, якому в свою чергу було перераховано кошти, відповідно до умов п. 2.1 кредитного договору, шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки позичальника, що підтверджується платіжним дорученням на користь відповідача від ТОВ «Мілоан» Підтвердженням добровільного укладення відповідачем даного договору є анкета-заява на кредит № 3524158 позичальника від 17 квітня 2021 року, що заповнена відповідачем.

23 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги № 74-МЛ, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило позивачу право вимоги від відповідача коштів за кредитним договором від 17 квітня 2021 року, право на одержання яких належить ТОВ «Мілоан», а позивач набув право вимоги грошових коштів від відповідача.

Суму та розрахунок заборгованості за кредитним договором № 3524158 від 17 квітня 2021 було передано позивачу від первісного кредитора ТОВ «Мілоан» згідно договору відступлення права вимоги № 74-МЛ від 23 липня 2021 року. Сума заборгованості відповідача становить 25150 грн. відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги, з них прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 10000 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків становить 14150 грн., прострочена заборгованість за комісією 1000 грн.

Позивачем була направлена відповідачу письмова претензія про погашення заборгованості вих. № 20957832/1131 від 13 червня 2025 року, яка ним задоволена не була.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 листопада 2025 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» 25150 грн., яка складається із заборгованості за основним боргом 10000 грн., заборгованості за відсотками 14150 грн., заборгованості за комісією 1000 грн., а також судові витрати.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити, покласти на позивача судові витрати.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводив порядок укладення електронного договору, передбачений ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», вказував, що позивачем надано роздруківку невідомого походження, яку останній намагається видати за нібито укладений кредитний договір від 17 квітня 2021 року № 3524158.

В той же час у матеріалах справи відсутні оферта на укладення кредитного договору, акцепт, відсутня інформація щодо того, чи проходила особа, яка нібито уклала кредитний договір, ідентифікацію, як це передбачено чинним законодавством, відсутні докази проведення такої ідентифікації, відсутня відповідь особи, яка нібито проходила ідентифікацію, про прийняття пропозиції (акцепт), відсутнє підтвердження вчинення електронного правочину, яке повинен був отримати позичальник при укладенні договору. Отже, матеріали справи не містять жодного доказу, що нібито укладення договору відбувалося в установленому законом порядку. Позивачем не повідомлено, як саме проводилася ідентифікація особи, та не надано доказів такої ідентифікації, не надано доказів відправлення одноразового ідентифікатора відповідачеві, і що відповідач використав ідентифікатор для нібито укладення кредитного договору.

Звертав увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц про те, що підпис є невід`ємним реквізитом письмової форми правочину, у тому ж випадку, коли сторона не виявила свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений; на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц про те, що звернення з вимогою про визнання недійсним правочину, який аргументовано тим, що цей договір не підписувався та не укладався, не є правомірним способом захисту та не є ефективним.

Наголошував, що наявний в матеріалах справи кредитний договір у розділі 10 «Реквізити сторін» не містить підписів як відповідача, так і ТОВ «Мілоан». У правому верхньому куті першого аркушу міститься відмітка про підписання договору з боку ТОВ «Мілоан», проте інформація про підписання такого договору відповідачем відсутня. Тож, матеріали справи не містять підтвердження використання позичальником одноразового ідентифікатора для підписання документу.

Крім вказаних документів, позивачем долучено правила надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан», які визначають порядок і умови надання товариством грошових коштів у позику, однак зазначені правила також не містять доказів підписання їх відповідачем.

Звертав увагу на правові висновки Верховного Суду у постанові від 29 травня 2024 року у справі № 545/1750/21, згідно яких матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме позивачем цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме позивача у інформаційно-телекомунікаційній системі відповідачів, відсутні докази отримання саме позивачем коштів згідно з оспорюваними кредитними договорами, тому наявні достатні праві підстави для судового захисту прав та інтересів останнього.

Вважав, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладення кредитного договору, а тому оскаржуване рішення є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Вказував, що згідно ч. 1 ст. 1050, 526, 527, 530 ЦК України кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, що узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 161/16891/15-ц та у інших.

Посилався на норми Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», сталу судову практику Верховного Суду, що належними доказами, які підтверджують наявність або відсутність заборгованості, можуть бути первинні документи, оформлені в порядку ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які встановлюють розмір заборгованості.

Наводив зміст п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року № 22, додатки 3 та 9 до Інструкції, звертав увагу, що з наданого позивачем платіжного доручення вбачається, що відмітки про дату отримання та виконання банком платіжного доручення ТОВ «Мілоан» відсутні, таким чином, платіжне доручення не можна вважати належним доказом надання грошових коштів ТОВ «Мілоан».

Вказував, що матеріали справи не містять доказів перерахування коштів від первісних кредиторів на рахунки платіжних систем, які нібито перераховували кошти відповідачеві. Доводи позивача про те, що кредитні кошти були перераховані відповідно до умов кредитного договору та Правил надання споживчих кредитів, на підставі інформації про банківські реквізити для перерахування кредитних коштів, отриманої від відповідача, не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами.

Зазначав, що аргументи позивача, з посиланням на ст. 46 Закону України «Про платіжні послуги», про те, що у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу відомості про нього, як належного отримувача кредиту, не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась; що відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер електронного платіжного засобу, але відповідно до п. 10 постанови Правління НБУ від 03 листопада 2021 року № 113 та п. 64 постанови Правління НБУ від 29 липня 2022 року № 164 позивач не може повністю зазначати та зберігати у документах номер особистого електронного платіжного засобу відповідача, не доводять самі по собі факту надання кредитних коштів відповідачу.

Звертав увагу, що подані позивачем копії договорів факторингу не містять будь-якої інформації, що могла б свідчити про відступлення права вимоги саме до відповідача, як то ПІБ, номер кредитного договору та інші дані.

Посилався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 20 грудня 2021 року у справі № 911\3185/20 про те, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення прав вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Підсумовував, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів укладення спірних кредитних договорів, отримання відповідачем кредитних коштів, доказів відступлення права вимоги.

Звертав увагу, попри недоведеність позовних вимог, на невідповідність вимогам закону проведених позивачем розрахунків заборгованості, оскільки проценти за користування кредитними коштами нараховані поза зазначений в кредитному договорі строк та перевищують встановлену договором загальну вартість процентів.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що на а. с. 5 - 12 наявна копія договору про споживчий кредит № 3524158 від 17 квітня 2021 року, сторонами якого зазначено ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , за умовами даного договору кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3 договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору та термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Згідно п. 1.2 договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 10000 грн. Згідно п. 1.3 договору кредит надається строком на 30 днів з 17 квітня 2021 року (строк кредитування). Згідно п. 1.4 договору термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 17 травня 2021 року. Згідно п. 1.5.1 договору комісія за надання кредиту 1000 грн., яка нараховується за ставкою 10 % від суми кредиту одноразово. Згідно п. 1.5.2 договору проценти за користування кредитом 3750 грн., які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно п. 2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

У п. 10 «Реквізити сторін» зазначено прізвище, ім`я та по батькові ОСОБА_1 , РНОКПП, реквізити паспорту, адреса місця реєстрації, номер телефону та електронної пошти, підписи сторін відсутні (а. с. 12).

На першій сторінці договору наявна відмітка, що договір підписано ОСОБА_2 , ТОВ «Мілоан» (а. с. 5).

На а. с. 14 - 15 знаходиться копія паспорту споживчого кредиту № 3524158 від 17 квітня 2021 року, у якому наявна графа для підпису споживача (електронний підпис одноразовим ідентифікатором), у якій не проставлено одноразового ідентифікатора.

Згідно довідки ТОВ «Мілоан», складеної за підписом генерального директора Вініченка О.В. 12 червня 2025 року, товариство підтверджує, що ОСОБА_1 , з яким укладено договір про споживчий кредит, ідентифікований ТОВ «Мілоан». Акцепт (договір) підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором Z21287, дата відправки 16 квітня 2021 року о 21:38, номер телефону, на який було відправлено одноразовий ідентифікатор +38 063 178 23 43 (а. с. 16).

На а. с. 17 - 18 знаходиться документ під назвою «Анкета-заява на кредит № 3524158 від 17 квітня 2021 року» із хронологією вчинення дій щодо укладення кредитного договору у формі електронного правочину, складений від імені директора ТОВ «Укр Кредит Фінанс», але не підписаний ним.

Позивачем надано копію платіжного доручення № 43996148 від 17 квітня 2021 року, за яким платником є ТОВ «Мілоан», отримувачем ОСОБА_1 , сума переказу 10000 грн., кредит рахунку № 537541ХХХХХХХ7900, призначення платежу: кошти згідно договору 3524158 (а. с. 19).

ТОВ «Мілоан» склало відомість про щоденні нарахування та погашення, згідно якої 17 квітня 2021 року було надано кредит в розмірі 10000 грн. та здійснювалось нарахування процентів до 16 липня 2021 року включно (а. с. 20 - 21).

23 липня 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «Мілоан» уклали договір відступлення права вимоги № 74-МЛ, п. 6.2.3 якого передбачено, що права вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору (а. с. 23 - 31).

Згідно витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимог № 74-МЛ від 23 липня 2021 року, за порядковим № 889 було відступлено право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3524158 від 17 квітня 2021 року, зазначено загальну суму заборгованості 25150 грн. та її складові (а. с. 40).

ТОВ «Фінансова компанія «Укр Кредит Фінанс» складено документ з назвою «Виписка з особового рахунка за кредитним договором № 3524158 від 17 квітня 2021 року), у якому зазначено, що заборгованість перед ТОВ «Фінансова компанія «Укр Кредит Фінанс» за кредитним договором № 3524158 станом на 23 червня 2025 року включно складає 25150 грн., з якої прострочена заборгованість за сумою кредиту 10000 грн., прострочена заборгованість за комісіями 1000 грн., прострочена заборгованість зав відсотками 14150 грн. (а. с. 22).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що 17 квітня 2021 року ТОВ «Мілоан», як позикодавцем, та ОСОБА_1 як позичальником (споживачем) укладено договір про споживчий кредит №3524158, шляхом його підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, ТОВ «Мілоан» на виконання умов договору про надання споживчого кредиту перерахувало відповідачу 10 000 грн.; виходячи з умов договору відступлення прав вимоги, позивач у даній справі 23 липня 2021 року став кредитором за кредитними договорами, укладеними ТОВ «Мілоан» та позичальниками, в тому числі і за договором №3524158 від 17 квітня 2021 року, боржник ОСОБА_1 ; відповідачем не спростовано належними засобами доказування наявності заборгованості перед позивачем у загальній сумі 25 150 грн., з яких 10 000 грн. основного боргу, 14 150 грн. заборгованості за відсотками, 1 000 грн. комісії.

Апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Так, згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (стаття 634 ЦК).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення.

Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України).

Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У позовній заяві ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» вказувало на те, що кредитний договір був укладений первісним кредитором з ОСОБА_1 з використанням підписання електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинених з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

На підтвердження факту укладення 17 квітня 2021 року кредитного договору між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та ОСОБА_1 позивачем до матеріалів справи додано копію договору про відкриття кредитної лінії № 3524158 від 17 квітня 2021 року, паспорт споживчого кредиту, копію довідки ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію ОСОБА_1 , якому було направлено одноразовий ідентифікатор Z81287, хронологію процесу оформлення та розгляду анкети-заяви на кредит.

Разом із тим, наявний в матеріалах справи кредитний договір у розділі 10 «Реквізити сторін» не містить підписів як відповідача, так і ТОВ «Мілоан». У правому верхньому куті першого аркушу міститься відмітка про підписання договору з боку ТОВ «Мілоан», проте інформація про підписання такого договору відповідачем відсутня. Тож, матеріали справи не містять підтвердження використання позичальником одноразового ідентифікатора для підписання документу.

Зазначення у тексті договору особистих даних ОСОБА_1 не підтверджує підписання останнім кредитного договору в електронній формі. Довідка ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію ОСОБА_1 , у якій зазначено про направлення ОСОБА_1 одноразового ідентифікатора, не є належним та допустимим доказом укладення кредитного договору, враховуючи, що кредитний договір та паспорт споживчого кредиту цим одноразовим ідентифікатором не підписані.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що спірний кредитний договір є неукладеним.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду в постанові від 05 червня 2024 року у справі № 335/8467/21 (провадження № 61-18012св23), згідно яких, оскільки позивач власноручно не підписував спірний кредитний договір від 06 червня 2019 року, а також не надав письмову згоду на укладення кредитного договору, шляхом використання його електронного підпису, Верховний Суд вважає, що спірний кредитний договір є неукладеним.

Наведені обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції, який безпідставно вважав погодженими умови кредитного договору від 17 квітня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Крім того, доказів проведення ідентифікації відповідача в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», ТОВ «ФК «Кредит капітал» суду не надало.

Без доказів на підтвердження факту створення заявки на отримання кредиту, ознайомлення з офертою, надсилання одноразового ідентифікатора відповідачу на мобільний номер телефону, який він мав вказати під час заповнення заявки, використання даного ідентифікатора та надсилання позивачем примірника кредитного договору та додатків до нього, які є невід`ємною частиною договору, проведення ідентифікації відповідача та доказів здійснення ним дій, спрямованих на укладення договору в електронній формі, одноразовий ідентифікатор, зазначений в довідці ТОВ «Мілоан», є лише абстрактною літеро-числовою комбінацією.

Такими належними та допустимими доказами міг бути моніторинг дій користувача в інформаційно-телекомунікаційній системі, яким зафіксовано чітку послідовність (хронологію) всіх дій фінансової установи та споживача щодо укладення електронного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі, яку фінансова установа використовує для укладення електронних договорів.

Разом із тим, такі докази не подавалися до суду першої інстанції, оскільки хронологія процесу оформлення та розгляду заяви № 3524158, складена від імені директора ТОВ «Мілоан», але не підписана ним, не може вважатися допустимим доказом.

Наведені обставини також залишились поза увагою суду першої інстанції.

На підтвердження факту видачі ОСОБА_1 кредиту позивачем надано платіжне доручення № 43996148 від 17 квітня 2021 року, за яким платником є ТОВ «Мілоан», отримувачем ОСОБА_1 , сума переказу 10000 грн., кредит рахунку № 537541ХХХХХХХ7900, призначення платежу: кошти згідно договору 3524158 (а. с. 19).

Станом на 17 квітня 2021 року здійснення безготівкових розрахунків регулювалось відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 22, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Згідно додатку 3 до Інструкції № 22, платіжне доручення містить обов`язкові реквізити про дату одержання платіжного доручення банком та дату проведення, з підписом банку.

З Додатку 9 до Інструкції № 22 слідує, що датою надходження є відмітка, де зазначаються число, місяці, рік отримання банком платника розрахункового документа, які засвідчуються підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. Датою виконання є відмітка, де зазначаються число, місяці, рік списання коштів з рахунку платника, які засвідчуються підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку.

Так, дослідивши надане позивачем платіжне доручення № 43996148 від 17 квітня 2021 року на підтвердження виконання кредитором обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 10000 грн. ОСОБА_1 , на його картковий рахунок згідно кредитного договору, апеляційний суд враховує, що зазначене доручення не є належним та допустимим доказом, на підставі якого можна було б достовірно встановити факт перерахування коштів на картковий рахунок саме відповідача, оскільки реквізити картки, на яку здійснюється переказ, частково приховані, і будь-які інші докази, наявні в матеріалах справи, не містять номеру картки або рахунку ОСОБА_1 для перерахунку коштів.

Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, можна було б достовірно встановити факт перерахування коштів на картковий рахунок саме відповідача.

Крім того, копія платіжного доручення не містить відмітки банку або іншої уповноваженої установи про проведення платежу.

Позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що відповідачу по справі були перераховані грошові кошти у розмірах, які зазначені позивачем по справі, а наявні в матеріалах справи документи, а саме розрахунок заборгованості та витяг з реєстру боржників, у якому зазначено суму заборгованості за відступленою вимогою, лише констатують наявність заборгованості у фіксованій сумі, але не підтверджують її наявність, походження і розмір.

З урахуванням того, що надані позивачем розрахунки суми боргу за кредитним договором та витяг з реєстру боржників не є зведеними документами, які не були погоджені з відповідачем і не підтверджені первинними обліковими бухгалтерськими документами, апеляційний суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за вказаними договорами кредиту та позики у розмірах, зазначених у розрахунку.

Відомість про щоденні нарахування та погашення, а також документ під назвою «Виписка з рахунку» (фактично розрахунок заборгованості), на які посилався позивач, не є первинними документами, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а, отже, не є належними доказами наявності заборгованості. Вказані розрахунки із зазначенням конкретних розмірів заборгованості є документами, що створені самим позивачем та первісним кредитором, а відтак, інформація, зазначена в цих доказах, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Наведені обставини були залишені поза увагою суду першої інстанції та зроблено передчасний та помилковий висновок, який не ґрунтується на наявних у справі доказах, що як свідчать матеріали справи, ТОВ «Мілоан» на виконання умов договору про надання споживчого кредиту перерахувало відповідачу 10 000 грн.

За даних обставин та з урахуванням системного аналізу зазначених вище норм, апеляційний суд приходить висновку про недоведеність в межах цієї справи укладання 17 квітня 2021 року між ТОВ «ФК «Кредит капітал» та ОСОБА_1 кредитного договору та отримання ним кредитних коштів.

Тягар доказування покладено на сторони, що забезпечує реалізацію принципу змагальності у судовому процесі. Реалізація такого принципу здійснюється через стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видасться вірогіднішим, ніж протилежний. Застосування такого підходу оцінки доказів відповідає позиції Верховного Суду у справах №910/18036/17 від 02 жовтня 2018 року, №917/1307/18 від 23 жовтня 2019 року.

Оскільки жодних належних та допустимих доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, щодо укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, наявності заборгованості та її розміру матеріали справи не містять, позов ТОВ «ФК «Кредит капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором є недоведеним та необґрунтованим, а тому безпідставно задоволений судом першої інстанції.

За таких умов, оскільки факту отримання ОСОБА_1 коштів за кредитним договором в межах даного апеляційного перегляду не встановлено, нарахування процентів за користування кредитними коштами в будь-якому розмірі та за будь-який період є безпідставним, в зв`язку з чим апеляційний суд не оцінює доводи апеляційної скарги про незаконність нарахування відсотків поза межами строку користування кредитним договором.

Зважаючи на недоведеність в межах даного позову факту укладення кредитного договору та надання кредитних коштів, а отже недоведеності наявності права вимоги до ОСОБА_1 у первісного кредитора ТОВ «Мілоан», апеляційний суд не оцінює доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту відступлення права вимоги, а саме, що подані позивачем копії договорів факторингу не містять будь-якої інформації, що могла б свідчити про відступлення права вимоги саме до відповідача.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нової постанови про відмову в позові.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом здійснюється перерозподіл судових витрат, і оскільки за подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 4542 грн., зазначені судові витрати підлягають стягненню на його користь з позивача.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 листопада 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» в позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (м. Львів вул. Смаль-Стоцького 1, 28 корпус, код ЄДРПОУ 35234236) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 4542 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.