Постанова від 02 квітня 2026 р. у справі №755/20974/24 — Київський апеляційний суд

.

Унікальний номер справи 755/20974/24

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/4681/2026

Головуючий у суді першої інстанції В. П. Катющенко

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

03 квітня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

сторони

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю

«Інвестбудгаличина»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 листопада 2025 року, ухвалене у складі судду Катющенко В.П. в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва,

у с т а н о в и в :

ТОВ «Інвестбудгаличина», звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить судстягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 30 669,92 грн за утримання житла та комунальних послуг, просить судові витрати покласти на відповідача.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 95,7 кв. м. На утриманні у позивача з 17.11.2021 знаходиться будинок АДРЕСА_2 , для мешканців якого ним надаються житлово-комунальні послуги. ТОВ «Інвестбудгаличина» відповідно до наказу № 43 від 17.11.2021 затверджено тариф у розмірі 13,68 грн за 1 квадратний метр та типовий Договір про надання послуг з управління, утримання будинків і споруд, прибудинкових територій та сприяння в отриманні комунальних послуг у житловому комплексі « Паркові Озера ». Відповідно до довідки про нарахування та сплату послуг за утримання житла та комунальних послуг, загальна сума основного боргу відповідача перед позивачем по сплаті внесків складає 30 669,92 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 листопада 2025 року позов ТОВ «Інвестбудгаличина» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інвестбудгаличина» заборгованість за утримання житла та комунальних послуг в розмірі 30 669,92 грн, судовий збір у розмірі 3 028,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 4 066,99 грн.

Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.

Відповідач зазначає, що суд безпідставно визнав наявність заборгованості у розмірі 30 669,92 грн. Неодноразово у рішенні суду змінювався тариф послуг згідно наказу 43 від 17.11.2021. Суд постійно посилається на цей наказ, якій не є підставою для нарахування і надання послуг за утримання житла та комунальних послуг.

Зауважує, що між апелянтом і позивачем є підписаний договір №107 від 16.03.2020 про надання послуг з управління багатоповерховим будинком, який і є підставою для нарахування вартості наданих послуг. Довідка заборгованості за послуги оформлена не належним чином з багатьма арифметичними помилками. ОСОБА_1 надані квитанції за весь період дії Договору 107 від 16.03.2020, які підтверджують повну оплату вартості отриманих нею послуг.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що позивач не надав суду, а суд в свою чергу не витребував належно оформлені копії договір №107 від 16.03.2020 та квитанції зарахування коштів на рахунок позивача. В свіою чергу, апелянт свої зобов`язання виконала у повному обсязі - оплатила послуги вчасно і повністю згідно Договору.

Таким чином, відсутній предмет спору, що є підставою для відмови у позові.

Апелянт зазначає, що безпідставне стягнення з неї неіснуючої заборгованості, судова тяганина та необхідність спростовувати неправдиві твердження позивача призвели до моральних страждань і негативно вплинули на її життя.

ТОВ «Інвестбудгаличина» правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалося.

У відповідності до вимог п. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах його апеляційного оскарження, та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , загальна площа квартири становить 95,7 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 31.10.2019, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Драною Н.М., в реєстрі №1879. Це також підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав № 401742284 від 31.10.2024.

Пунктом 1.1. Договору про передачу в управління багатоквартирного житлового будинку №ВІ171121 від 17.11.2021, зазначено що ТОВ «МАКСИМУМ» передає, а ТОВ «Інвестбудгаличина» приймає та зобов`язується виконувати функції управління багатоквартирним житловим будинком по об`єкту: «Комплекс будівель житлового та соціально-культупного призначення з вбудовано-прибудованими торгівельно-офісними прміщеннями та паркінгом по АДРЕСА_3 » (Четверта черга будівництва. Третій пусковий комплекс. Житловий будинок АДРЕСА_4 (13).

Відповідно до Розпорядження №453 від 06.06.2019 Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, новозбудованому житловому будинку АДРЕСА_5 (п.1.1.1. Договору).

Відповідно до довідки про нарахування та сплату послуг за утримання житла ОСОБА_1 , заборгованість станом на 29.10.2024 складає 30 669,92 грн.

Задовольняючи позовну заяву, судом зазначено, що відповідач є споживачем послуг, вона не виконувала належним чином свої зобов`язання щодо оплати наданих їй послуг.

Отже, беручи до уваги всі встановлені судом обставини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позову ТОВ «Інвестбудгаличина» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території.

З таким висновком суду колегія суддів погодитися не може, та зазначає наступне.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуг (постанова Верховного Суду від 18.03.2019 р. у справі №210/5796/16-ц)

Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Таким чином, із зазначених положень Закону вбачається, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15 та постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 761/48615/18.

Пунктом п. 7 ч. 3 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що управитель багатоквартирного будинку має право вести претензійно-позовну роботу у разі виникнення заборгованості за надані послуги в порядку і строки, встановлені законом та/або договором.

Згідно з ст. 67, ч. 1 ст. 68 Житлового кодексу України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Частинами 2, 3 ст. 162 Жилового кодексу України встановлено, що плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Вимогами ст.322 Цивільного кодексу України визначено, що тягар утримання майна покладається на власника, а саме: власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 610-612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. п. 4, 17 Правил користування приміщеннями житлових будинків та прибудинковими територіями, власник житла та наймач квартири зобов`язаний за рахунок власних коштів оплачувати всі витрати, пов`язані з утриманням житлового будинку і закріпленої прибудинкової території. Власники та наймачі квартир зобов`язані вносити на відповідний рахунок власника будинку плату за обслуговування і ремонт будинку.

Із зазначених положень випливає, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу, відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги згідно з чинними тарифами.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідач як власник квартири, в якій були отримані житлово-комунальні послуги, мав обов`язок оплатити позивачеві їхню вартість.

Так, звернувшись з позовом до суду ТОВ «Інвестбудгаличина» посилалося на ту обставину, що відповідно до наказу № 43 від 17.11.2021 затверджено тариф у розмірі 13,68 грн за 1 квадратний метр та типовий Договір про надання послуг з управління, утримання будинків і споруд, прибудинкових територій та сприяння в отриманні комунальних послуг у житловому комплексі «Паркові озера» ( АДРЕСА_2 ) при цьому до позовної заяви позивачем додано наказ № 43 від 17.11.2021 «Про затвердження типового договору про надання послуг з управління, утримання будинків і споруд, прибудинкових територій та сприяння у отриманні комунальних послуг у житлового комплексу «ПАРКОВІ ОЗЕРА» в якому затверджено тариф у розмірі 10,53 грн. за 1 квадратний метр.

Отже, стає не зрозумілим виходячи з якого тарифу ТОВ «Інвестбудгаличина» проводить нарахування за надані житлово-комунальні послуги у будинку АДРЕСА_2 , та у разі затвердження тарифу у розмірі 13,68 грн за 1 квадратний метр, позивачем до позовної заяви доказів на підтвердження заявленого не долучено.

В свою чергу, відповідач звернувшись з апеляційною скаргою додає квитанції про оплату за житлово комунальні послуги надані позивачем у спірний період. Так, відповідачем здійснювалися проплати за надані житлово-комунальнні послуги згідно тарифу визначеного наказом ТОВ «Інвестбудгаличина» № 43 від 17.11.2021.

Доказів того, що тариф за надані житлово-комунальні послуги було змінено, матеріали справи не містять. Доказів цьому матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ТОВ «Інвестбудгаличина» про стягнення із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 30 669,92 задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення з позивача на її користь моральної шкоди у розмірі 20 000, 00 грн., колегія суддів зауважує, що таких вимог до суду першої інстанції ОСОБА_2 не заявлялося, а у суді апеляційої інстанції такі вимоги відповідача не приймаються і не розглядаються, оскільки вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції. За такими вимогами судом першої інстанції судове рішення не ухвалювалось.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, у зв`язку з чим вимоги апеляційної скарги суд апеляційної інстанції фактично задовольняє частково, оскільки не відшкодовує їй моральну шкоду.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання апеляційної скарги у цій справі відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 3 633,60, 00 грн.

Виходячи з принципу пропорційності компенсації судових витрат, стягненню з позивача на користь відповідача підлягає сума сплаченого судового збору в розмірі 3 633,60 грн.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 листопада 2025 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» (ЄДРПОУ 36520848, адреса 01011, м. Київ, вул. Печерський узвіз, буд. 19) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_6 ) витрати по сплаті судового збору за розгляд справ апеляційним судом у розмірі 3 633,60 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна