Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №361/15010/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№22-ц/824/6824/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2026року місто Київ

справа № 361/15010/25

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Борисової О.В.

суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.

за участю секретаря судового засідання -Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської областівід 26 грудня 2025 року про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Савчака С.П., у справі за позовом Княжицького ліцею Броварської міської ради Броварського району Київської області до ОСОБА_1 , третя особа: Управління освіти і науки Броварської міської ради Броварського району Київської області про стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування збитків,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року позивач звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 :

безпідставно набуті кошти у розмірі 41350 грн. разом з інфляційними втратами у розмірі 2242,04 грн. та 3% річних 1031,62 грн.;

завдані збитки у вигляді безпідставно нарахованої та виплаченої премії працівнику ОСОБА_3 у розмірі 1000 грн.;

завдані збитки у вигляді помилково нарахованих та виплачених ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 22585 грн.

Одночасно з поданням позовної заяви, позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать відповідачу до набрання судовим рішенням законної сили.

Обгрунтовуючи вказану заяву позивач посилався на те, що з 03серпня 2022 року по 24жовтня 2025 року відповідач працювала у Княжицькому ліцеї Броварської міської ради Броварського району Київської області на посаді головного бухгалтера.

Вказував, що під час виконання нею службових обов`язків були допущені помилки у нарахуваннях заробітної плати, доплат до посадового окладу та премій. В період з січня-квітень 2025 та червень 2025 року відповідач безпідставно нарахувала собі премію на суму 41350,00 грн. Крім того, у лютому 2025 року всупереч наказу №38-к/тр від 17 лютого 2025 року нарахувала премію працівнику ОСОБА_3 .

Зазначав, що відповідачем була невірно нарахована заробітна плата та інші виплати ОСОБА_4 у розмірі 22585,00 грн.

Посилався на те, що розгляд справи у суді займе тривалий час та забезпечення позову надасть можливість того, що ОСОБА_1 не відчужить своє майно та грошові кошти за рахунок яких у подальшому відбуватиметься стягнення заподіяних збитків ліцею.

Вказував, що заяву про забезпечення позову подано з метою недопущення істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду та для ефективного захисту порушених прав.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2025 року заяву Княжицького ліцею Броварської міської ради Броварського району Київської області про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на майно та грошові кошти, які належать ОСОБА_1 в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 68208,66 грн.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, зняти арешт з майна та грошових коштів ОСОБА_1 .

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що позивач не довів наявність реальної загрози, що ОСОБА_1 відчужить майно чи іншим способом унеможливить виконання рішення суду.

Вказував, що суд першої інстанції не навів жодних конкретних обставин, які б свідчили про активні дії відповідача щодо приховування, відчуження майна або ухилення.

Зазначав, що оскаржуваною ухвалою накладено арешт на майно та грошові кошти, які належать ОСОБА_1 , однак суд не ідентифікував жодного конкретного об`єкту майна, не зазначив чи йдеться мова про нерухоме майно, рухоме майно, кошти на рахунках або інші активи.

Посилався на те, що суд першої інстанції не оцінив вартість майна та не співвідніс її із сумою позову, чим допустив непропорційність захисту прав позивача.

16 лютого 2026 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у її задоволенні, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

18 лютого 2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Від представника відповідача надійшла заява, в якій останній просив розглядати справу у його відсутність та відсутність відповідача.

Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Правова природа та загальні принципи щодо забезпечення позову закріплені в Главі 10 ЦПК.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині 1 ст.150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову.

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі №623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі №761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі №361/5905/23 виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності доводів заявника щодо забезпечення позову; збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимогти, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття таких заходів.

Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Згідно з п.п.1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову в справі, рішення в якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення в справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення в конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Як вбачається з матеріалів справи,позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування збитків.

Порушуючи питання про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать відповідачу, позивач посилався на те, що невжиття заходів забезпечення позову у випадку задоволення позовних вимог може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Викладені обставини, враховуючи положення ст.151 ЦПК України є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.

При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи спір між сторонами виник з приводу відшкодування відповідачем на користь позивача коштів у вигляді збитків у загальному розмірі 68208,66 грн., а відтак з урахуванням ціни позову колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що достатнім та співмірним є забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, які належать ОСОБА_1 в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 68208,66 грн.

Такий захід вважається ефективним для запобігання відчуженню майна та гарантує реальне виконання майбутнього рішення суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів наявність реальної загрози, що ОСОБА_1 відчужить майно чи іншим способом унеможливить виконання рішення суду, колегія суддів відхиляє, оскільки забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що арешт на майно обмежує право відповідача користуватися та розпоряджатися своїм майном, колегія суддів відхиляє, оскільки цивільний процесуальний закон, а саме ст.ст.151-152 ЦПК України передбачає можливість обмеження особи у здійсненні права власності при вжитті заходів забезпечення цивільного позову зокрема шляхом накладення арешту на майно, отже ухвала суду відповідає приписам Конституції України і діючому законодавству.

Доводи про те, що оскаржуваною ухвалою накладено арешт на майно та грошові кошти, які належать ОСОБА_1 , однак суд не ідентифікував жодного конкретного об`єкту майна, не зазначив чи йдеться мова про нерухоме майно, рухоме майно, кошти на рахунках або інші активи є безпідставними, оскільки сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки, як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, які належать ОСОБА_1 в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 68208,66 грн. є законним та обґрунтованим.

Колегія суддів звертає увагу на те, що скасування судом першої інстанції ухвали про забезпечення позову не свідчить про порушення судом норм процесуального права при її постановленні.

Оскільки, ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.

Головуючий:

Судді: