Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №761/28504/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №761/28504/21 Головуючий у суді І інстанції: Мальцев Д.О.

провадження №22-ц/824/6118/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Музичко С.Г., Болотова Є.В., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2025 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року представник Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, у якому просив стягнути заборгованість за надані послуги в загальному розмірі 26284,54 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що позивач є виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення. Відповідач мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення, які постачає позивач. Разом з тим, відповідач своєчасно не оплачує надані позивачем послуги, внаслідок чого у останньої утворилась заборгованість, з урахуванням індексу інфляції та 3% становить 26284,54 грн. Відповідач в добровільному порядку заборгованість не погашає, через що представник позивача звернувся до суду із вказаним позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, Плясун О.І., який представляє інтереси Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 отримувала послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж) за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору, однак жодних заяв або повідомлень про відмову від надання зазначених послуг та договору про надання послуг від відповідача не надходило.

Вказував, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що ОСОБА_1 була зареєстрована в позовний період за адресою: АДРЕСА_1 , про що зазначалось в прохальній частині позовної заяви.

Зауважував, що судом першої інстанції задоволено клопотання позивача та витребувано від КП Київської міської ради «Київське бюро технічної інвентаризації» в якій зазначено, що 45/100 частини квартири АДРЕСА_2 на праві власності зареєстровані за ОСОБА_2 на підставі договору дарування серії АЕР № 430445 посвідченого 30.03.2002 року.

З цього приводу представник позивача зазначив, що на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 відкрито два особових рахунки з яких № НОМЕР_1 відкрито на ім`я ОСОБА_1 та № НОМЕР_2 який відкрито на ім`я ОСОБА_2 та по яким у період з 01 серпня 2014 року по 31 травня 2021 року проводились нарахування за надані послуги з централізованого водопостачання т централізованого водовідведення.

При цьому, особовий рахунок № НОМЕР_1 який зазначено в довідці та розрахунку заборгованості відкрито на ім`я відповідача, а тому незалежно від того, чи є вона власником квартири, чи наймачем цієї квартири, вона має оплачувати житлово-комунальні послуги, які у цю квартиру надаються, доки не спростовує, що він не є споживачем послуг.

Зазначав, що позивачем було надано суду першої інстанції оригінали, а відповідачу копії довідки про розмір заборгованості та безпосередньо розрахунок заборгованості щодо відповідача, таким чином представник позивача вважає, що позивачем були надані всі необхідні докази, які встановлюють факт наявності у відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги перед позивачем.

Розмір нарахованих спожитих послуг відповідачу міститься у повідомленнях про сплату комунальних послуг, які наявні у відповідача.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги представник позивача зазначав про те, що з огляду на помилковість твердження суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення боргу у розмірі 18 622,35 грн, за надані послуги з водопостачання та водовідведення у період з 01.08.2014 року по 31.05.2021 року, відповідно безпідставною є відмова суду у стягненні нарахованих на вказану суму боргу інфляційних втрат у розмірі 6022,32 грн і 3% річних у розмірі 1639,87 грн.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходила.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що відповідач є власником або користувачем квартири АДРЕСА_2 , а відтак споживачем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення. Тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» не визначило правового статусу квартири та її власників/співвласників, що унеможливлює вирішення судом питання про стягнення заборгованості по оплаті послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення саме з ОСОБА_1 , як власника вказаного майна.

Також, суд першої інстанції вважав, що позивачем ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» не доведені суми заборгованості за увесь період, що зазначений в довідках про розмір заборгованості.

Крім того, суд першої інстанції не вбачав підстав для застосування до даних відносин санкцій цивільно-правового характеру, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем не доведено факту виникнення у відповідача зобов`язання щодо сплати боргу за фактично спожиті послуги з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення, тому відмовив у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат.

Такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що 05 серпня 2014 року в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», в подальшому перейменованим у ПрАТ «АК «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж).

Повідомленням визначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов Договору. Вказано, що у разі відмови споживачів від отримання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «АК «Київводоканал», для оформлення припинення надання цих послуг.

Відповідно до пункту 1.1. вказаного договору ПрАТ «АК «Київводоканал» зобов`язується надавати відповідачу відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення холодної та гарячої води (з використанням внутрішньобудинкових систем), а відповідач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строк і на умовах, що передбачені договором.

Пунктом 3.1. договору визначено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Застосовується щомісячна система оплати послуг. Платежі вносяться споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Зі змісту довідки ПрАТ «АК «Київводоканал» від 30.06.2021 року №7942/8/8/02-21, вбачається, що у ОСОБА_1 станом на 31.05.2021 року обліковується заборгованість за послуги з централізованого постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) перед ПрАТ «АК «Київводоканал» по о/р НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 18 622,35 грн (а.с. 9).

Відповідно до наданого розрахунку заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з серпня 2014 року по травень 2021 року за адресою АДРЕСА_1 , особовий рахунок НОМЕР_1 числиться заборгованість за надані послуги у розмірі 18 622,35 грн, а також інфляційні втрати у розмірі 6022,32 грн, три відсотки річних - 1639,87 грн (а.с. 10-11).

Також з матеріалів справи вбачається, що в суді першої інстанції позивач заявляв клопотання про витребування доказів, обгрунтовуючи його тим, що у позивача відсутністі документи, які підтверджують право власності ОСОБА_1 на квартиру за адресою АДРЕСА_1 . У зв`язку з цим представник позивача просив суд витребувати у Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» довідку, витяг або інший документ, що підтверджує право власності ОСОБА_1 на кв. АДРЕСА_2 (а.с. 12-13).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25.04.2025 року клопотання позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано від Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» докази, а саме довідку, витяг або інший документ, що підтверджує право власності ОСОБА_1 на кв. АДРЕСА_2 (а.с. 30-31).

25.06.2025 року на адресу суду першої інстанції надійшла відповідь від Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», в якій повідомлено суд про те, що згідно з даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 45/100 ч. кв. АДРЕСА_2 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі договору дарування серії АЕР № 430445 посвідченого 30.03.2002 року. (а.с.38-43).

Крім того, відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи за відомостями відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської РДА ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 22.01.1985 року по теперішній час (а.с. 27).

Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносини) договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної та гарячої води, послуг з водовідведення, що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже, за змістом даних норм, відповідь особи про прийняття пропозиції укласти договір - акцепт повинен бути повним і беззастережним. В такому випадку особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом, автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні.

За загальним правилом мовчання не є акцептом, якщо інше не випливає із закону, звичаю ділового обороту або з колишніх ділових відносин сторін. Мовчання можна вважати акцептом лише тоді, коли це прямо передбачено договором або законом.

Зокрема, згідно ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму вчинення правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Водночас, за ч. 3 ст. 205 ЦК України мовчання, як форма вираження волі сторони до вчинення правочину, може мати місце у випадках, встановлених договором або законом.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» покладає на споживача обов`язок укласти договір про надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (п.п. 1 і 5 ч. 3 ст. 20 Закону).

Наведені приписи закону свідчать про обов`язковість договору про надання житлово-комунальних послуг для споживача та неможливість останнього відмовитись від укладання договору, а сам договір є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта повністю та без застережень або у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту, або за умови передбачення такого у договорі або законі не висловив заперечень проти договору у формі мовчання.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2019 року у справі № 646/834/17, де скасовуючи судові рішення про відмову у стягненні боргу за надані комунальні послуги та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, Верховний Суд зазначив, що надавач послуг опублікував в газеті у якості пропозиції (оферти) для підписання споживачами публічний договір про надання комунальних послуг, а тому з огляду на те, що відповідач протягом місяця з дня публікації не направив свою письмову відмову укласти договір, то він вважається таким, що прийняв пропозицію позивача про укладення договору. При цьому Верховний Суд керувався тим, що на фізичних осіб покладено законодавчий обов`язок укласти договір та вносити плату за користування послугами, а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору про надання послуг або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання.

В матеріалах справи міститься відповідь № 68055288 від 18.08.2021 року з Єдиного державного демографічного реєстру про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 22.01.1985 року по теперішній час (а.с. 27).

У свою чергу, положеннями Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації осіб за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

Порядок реєстрації місця проживання регулюється Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207, відповідно до 18 яких для реєстрації особа або її представник подає документ, що підтверджують право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласника житла, наймача та членів його сім`ї.

Таким чином, враховуючи, що реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою, а також те, що довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачка ОСОБА_1 користувалась квартирою та отримувала житлово-комунальні послуги для власних потреб, оскільки вона зареєстрована у даній квартирі з 1985 року.

При цьому, суд першої інстанції не врахував, що не перебування у власності відповідача квартири не може бути підставою для звільнення останнього від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань. Крім того, відповідач не надав доказів, що вона не є власником квартири або відомостей про інших співвласників квартири.

Таким чином, зазначені докази підтверджують, що відповідачка ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим позивач як надавач послуг в силу приписів частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг від відповідачки ОСОБА_1 ..

Позивач звернувся із позовом до суду про стягнення усієї заборгованості за вказаною квартирою із тієї особи, відомості про яку були наявні у позивача, що не позбавляє в подальшому відповідача, який виконав зобов`язання зі сплати коштів за отримані послуги, права стягнути ці кошти з інших мешканців житла, які несуть солідарну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року до житлово-комунальних послуг відносяться комунальні послуги з централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, опалення, вивезення побутових відходів.

Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить уведений в дію 01.05.2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року, згідно п. 2 ст.5 якого комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у ст. 162 ЖК Української РСР.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Разом з тим, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Також, слід зазначити, що у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У даному випадку, наявність відносин між сторонами, а, отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків у кожної із сторін, підтверджується діями сторін: відповідачці з 01.08.2014 року надавалися послуги, централізованого водопостачання та водовідведення, а відповідачка від наданих позивачем послуг у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялась.

При цьому, згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення за період з серпня 2014 року по травень 2021 року за адресою АДРЕСА_1 , особовий рахунок НОМЕР_1 числиться заборгованість за надані послуги у розмірі 18 622,35 грн, а також інфляційні втрати у розмірі 6022,32 грн, три відсотки річних - 1639,87 грн.

Матеріали справи не містять доказів які б вказували на те, що ПрАТ «АК «Київводоканал» в спірний період неналежним чином виконував свої обов`язки щодо надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, а відповідачкою, у свою чергу, не надано доказів сплати вартості наданих та спожитих нею послуг з постачання холодної води та водовідведення в період з серпня 2014 року по травень 2021 року.

Таким чином, виходячи з вищевстановлених обставин справи та вимог законодавства, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову, адже позивачем доведено факт укладення договору з відповідачем, факт надання послуг із водопостачання та водовідведення та користування ними відповідачкою без здійснення належної оплати.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, ухвалене судом першої інстанції рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2270 грн 00 коп. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3405 грн 00 коп.

Крім того як вбачається з прохальної частини позовної заяви позивач просив також стягнути з відповідача на свою користь витрати за отримання відомостей з Державного реєстру речових прав у розмірі 35,00 грн.

Відповідно до положень п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до наданої позивачем квитанції від 07.06.2021 року № 9A17-AUSS-S57E, позивачем у зв`язку із отриманням відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було понесено витрати у розмірі 35,00 грн, при цьому сума до сплати складає 30,00 грн, а 5,00 грн - комісія (а.с. 7).

Однак позивачем не долучено до позовної заяви та матеріали справи не містять доказів того, позивачем отримувалась такі відомості, тобто витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно матеріали справи не містять, тому суд апеляційної інстанції вважає, що судові витрати позивача в частині отримання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 35,00 грн відшкодуванню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що полягало у невірному наданні оцінці доказів, і підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог відповідно до ст. 376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у розмірі за період з серпня 2014 року по травень 2021 року у розмірі 18 622,35 грн, три проценти річних у розмірі 1639,87 грн, інфляційні втрати у розмірі 6022,32 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2270 грн 00 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 3405 грн 00 коп..

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.

Реквізити сторін:

Позивач: Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», код ЄДРПОУ: 03327664, місцезнаходження: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Повний текст постанови складено «02» квітня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді С.Г. Музичко

Є.В. Болотов