Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №758/12787/18 — Київський апеляційний суд

Єдиний унікальний номер справи № 758/12787/18

Провадження № 22-ц/824/7632/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ліберо», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Харченко Лариси Володимирівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Банк народний капітал», Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання зобов`язань припиненими та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ліберо», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Харченко Л. В., треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Банк народний капітал» (далі - ПАТ «Банк народний капітал»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання зобов`язань припиненими та зобов`язання вчинити дії.

Позов обґрунтовувала тим, що 01 грудня 2015 року ПАТ «Банк народний капітал» та ТОВ «Ю.С.А.» уклали кредитний договір № 53/15-К, за умовами якого банк надав останньому грошові кошти у загальній сумі 2 500 000 грн.

Також 01 грудня 2015 року ПАТ «Банк народний капітал» та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки № 53/15-І.1, за умовами якого на забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором № 53/15-К від 01 грудня 2015 року остання передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Оціночна вартість вказаної квартири становить 1 598 000 грн.

Крім того, 01 грудня 2015 року ПАТ «Банк народний капітал» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки № 53/15-І.2 для забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором № 53/15-К від 01 грудня 2015 року; ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 . Оціночна вартість вказаної квартири становить 2 152 000 грн.

Тобто належне виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором № 53/15-К від 1 грудня 2015 року вдруге забезпечено договором іпотеки № 53/15 І.2 від 01 грудня 2015 року, що, на думку позивача, є зловживанням кредитором своїми правами.

31 липня 2018 року ПАТ «Банк народний капітал» відступило ТОВ «ФК «Ліберо» право вимоги за кредитним та іпотечними договорами, зокрема за договором, стороною якого є позивач.

За таких обставин позивач просив:

- визнати припиненими зобов`язання, які виникли у позивача за договором іпотеки № 53/15-І.2 від 1 грудня 2015 року, укладеним для забезпечення виконання кредитного договору № 53/15-К від 1 грудня2015 року;

- зобов`язати ТОВ «ФК «Ліберо» передати ОСОБА_1 договір

іпотеки № 53/15-І.2 та повернути оригінали правовстановлюючих документів

на квартиру АДРЕСА_2 .

04 червня 2021 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Мельничук І. В., подав до суду клопотання про закриття провадження у справі та скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року, постановленою у складі судді Головчака М. М. за наслідками розгляду клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Мельничука І. В., провадження у справі закрито з тих підстав, що спір у справі виник щодо договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним юридичними особами, а саме ПАТ «Банк народний Капітал» та ТОВ «Грант Ойл Групп» (колишня назва ТОВ «Ю.С.А.»), що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2021 року, постановленою у складі судді Головчака М. М., заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою цього ж суду від 21 травня 2019 року, скасовано.

Не погоджуючись з вказаними ухвалами суду від 16 вересня 2021 року та 13 жовтня 2021 року, апелянт ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційні скарги, в яких просить скасувати ухвалу суду від 16 вересня 2021 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду та скасувати ухвалу суду від 13 жовтня 2021 року.

Основними доводами апеляційної скарги на ухвалу суду від 16 вересня 2021 року є те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права; безпідставно закрив провадження у справі; неправомірно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження з огляду на складність спору та його значення; не врахував правові висновки Верховного Суду щодо характеру спірних правовідносин та предмета спору, який стосується права власності на нерухоме майно; дійшов помилкового висновку про непідвідомчість спору судам цивільної юрисдикції; не забезпечив повного та всебічного з`ясування обставин справи, що призвело до постановлення незаконної та необґрунтованої ухвали.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2021 року скасовано.

Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року скасовано постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2022 року щодо перегляду ухвали Подільського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2022 року щодо перегляду ухвали Подільського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2021 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

27 січня 2026 року матеріали справи № 758/12787/18 надійшли до Київського апеляційного суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2026 року справу за апеляційними скаргами прийнято до провадження.

Станом на день розгляду справи відзивів на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання, призначене на 19 березня 2026 року з`явився представник третьої особи Непом`яща В. А., який просив вирішити апеляційну скаргу на розсуд суду та представник третьої особи Мельничук І. В., який просив апеляційний суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача, який просив апеляційний суд залишити апеляційну скаргу без розгляду.

Інші учасники справи у судове засідання у судове засідання, призначене на 19 березня 2026 року сторони не з`явилися, про розгляд справи належним чином повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавали.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає за можливе здійснити спільний розгляд двох апеляційних скарг в межах одного апеляційного провадження з ухваленням однієї постанови, з огляду на те, що обидві апеляційні скарги подані однією особою у межах однієї цивільної справи, стосуються взаємопов`язаних процесуальних ухвал суду першої інстанції, ухвалених у межах одного провадження, та випливають із єдиних спірних правовідносин.

Оскаржувані ухвали є взаємообумовленими, оскільки ухвала про скасування заходів забезпечення позову є процесуальним наслідком ухвали про закриття провадження у справі, а тому перевірка їх законності та обґрунтованості є доцільною у сукупності.

Крім того, спільний розгляд апеляційних скарг сприятиме повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванню обставин справи, забезпеченню процесуальної економії та ухваленню узгодженого судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

В ході розгляду справи судом першої інстанції було належно встановлено, що 1 грудня 2015 року ПАТ «Банк народний капітал» та ТОВ «Грант Ойл Групп» (попередня назва ТОВ «Ю.С.А.») укладено кредитний договір № 53/15-к, строком виконання основного зобов`язання за яким є 29 листопада 2016 року.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 та банком укладено договір іпотеки № 53/15-І.2 від 1 грудня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харенко Л. В. за № 2338.

Предметом іпотеки є трикімнатна квартира АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 6.1 договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання іпотекодавцем будь-яких умов основного договору та/або цього договору, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або основним договором та/або законодавством України.

Звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно з домовленістю сторін про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до пунктів 6.2.1, 6.2.2 цього договору. Право вибору способу задоволення вимог іпотекодержателя, визначених цим договором, належить іпотекодержателю.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 7 березня 2017 року № 127-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк народний капітал»» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 9 березня 2017 року № 903 «Про початок процедури ліквідації АТ «НК БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 6 червня 2018 року № 1386 «Про затвердження умов продажу активу ПАТ «Банк народний капітал» затверджено умови продажу права вимоги за кредитним договором № 53/15-К від 1 грудня 2015 року, заборгованість за кредитом на 1 квітня 2018 року складає 1 862 402,67 грн, оціночна вартість на 1 квітня 2017 року - 1 088 914,06 грн, початкова ціна реалізації - 1 862 402,67 грн, шляхом продажу на відкритих електронних торгах (аукціоні).

5 липня 2018 року відбулися електронні торги з реалізації лоту № F15GL27284 (право вимоги за кредитним договором № 53/15-К від 1 грудня 2017 року), початкова вартість лоту була 1 862 402,67 грн, кількість учасників 2, переможцем торгів визнано ТОВ «Фінансова компанія «Ліберо» за ціною продажу лоту 1 100 000 грн.

Господарський суд міста Києва розглядав справу № 910/10407/18 про визнання недійсними результатів вказаних відкритих торгів та договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17 грудня 2019 року відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕСЛАЙН» до ТОВ «ФК «Ліберо» та ПАТ «Банк народний капітал» про визнання недійсними результатів електронних торгів (аукціону) з продажу права вимоги за кредитним договором № 53/15-К від 1 грудня 2015 року, оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2018-06-15-000072-b від 5 липня 2018 року, та визнання недійсним договору № 2 від 31 липня 2018 року про відступлення прав вимоги ПАТ «Банк народний капітал» до ТОВ «ФК «Ліберо» за кредитним договором № 53/15-К від 1 грудня 2015 року.

30 серпня 2018 року позивач отримала від ТОВ ФК «Ліберо» вимогу про погашення заборгованості.

Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, зазначив, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання кредитного договору між юридичними особами; такий спір за своєю правовою природою є спором щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання господарського зобов`язання, а відтак підлягає розгляду в порядку господарського судочинства; при визначенні юрисдикції значення має суб`єктний склад сторін основного зобов`язання, а не забезпечувального правочину; положення статей 19 ЦПК України та 20 ГПК України виключають розгляд цієї категорії спорів у порядку цивільного судочинства; правові висновки Великої Палати Верховного Суду підтверджують віднесення таких спорів до юрисдикції господарських судів; у зв`язку з цим справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що є підставою для закриття провадження; питання скасування заходів забезпечення позову є передчасним до набрання ухвалою законної сили.

Колегія суддів в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції.

Одним із доводів апеляційної скарги на ухвалу суду про закриття провадження є посилання на безпідставність розгляду судом першої інстанції справи за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки, на його думку, така справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне:

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Пунктом 7 частини третьої статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Пунктом 6 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Проте, апелянт не врахував, що у даній справі закрито провадження з підстав порушення юрисдикційності та її розгляд по суті не відбувся, тому висновок щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права з підстав розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а не в порядку загального позовного провадження, є помилковим та не може слугувати підставою для скасування оскаржуваних ухвал суду.

Крім того, апеляційний суд приходить до переконання, що судом першої інстанції вірно застосовано п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України і висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18) та від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18).

Визначення належної судової юрисдикції здійснюється з урахуванням сукупності критеріїв, зокрема суб`єктного складу спірних правовідносин, предмета спору та характеру матеріальних правовідносин, з яких виник спір, а також з огляду на пряму вказівку закону щодо порядку розгляду відповідної категорії справ.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин, крім тих, для яких законом встановлено інший порядок судового розгляду. Водночас до юрисдикції господарських судів належать, зокрема, спори, пов`язані зі здійсненням господарської діяльності, у тому числі спори щодо укладення, зміни, розірвання та виконання правочинів у такій діяльності, а також спори щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами такого основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

З матеріалів справи вбачається, що спір виник у зв`язку з виконанням договору іпотеки, який укладено як забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Таким чином, спірні правовідносини є похідними від основного зобов`язання, що виникло у сфері господарської діяльності.

Колегія суддів звертає увагу, що забезпечувальне зобов`язання має акцесорний (похідний) характер від основного, не існує самостійно та не може змінювати правову природу основного зобов`язання. Відтак, якщо основне зобов`язання є господарським, то й спір щодо правочину, укладеного для його забезпечення, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, незалежно від суб`єктного складу сторін забезпечувального правочину.

Доводи апелянта про те, що вона є фізичною особою, а тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є помилковими та не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки визначальним у даному випадку є не статус сторін забезпечувального правочину, а характер основного зобов`язання, яке виникло між юридичними особами.

При цьому закон не виключає можливості участі фізичної особи, яка не є підприємцем, у справах, що розглядаються господарськими судами, якщо такі спори віднесені до їх юрисдикції за предметним критерієм, зокрема у спорах щодо забезпечення виконання господарських зобов`язань.

Аналогічний підхід неодноразово висловлений у правових позиціях Верховного Суду, відповідно до яких належність спору до господарської юрисдикції у подібних правовідносинах визначається саме характером основного зобов`язання, а не суб`єктним складом сторін забезпечувального правочину.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому провадження у справі правомірно закрито.

Не можуть бути прийняті й доводи апелянта щодо нерозгляду судом першої інстанції її заяви про заміну співвідповідача та зміну підстав позову. З матеріалів справи вбачається, що позивач 02.12.2020 р. подала до суду вищевказану заяву, в якій просила залучити ОСОБА_3 до участі у справі саме в якості співвідповідача та навела ряд нових доводів на підтвердження своєї позиції по суті спору. В той же час апеляційний суд звертає увагу на те, що по суті справа так розгляду не була, а доповнення аргументації позивача жодним чином не впливає на питання юрисдикції даного спору.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що апелянтом також оскаржено ухвалу суду першої інстанції про скасування заходів забезпечення позову. Водночас, з огляду на висновок колегії суддів про правомірність закриття провадження у справі, такі заходи забезпечення позову не можуть існувати самостійно поза межами відповідного судового провадження. Відтак їх скасування є логічним процесуальним наслідком припинення розгляду справи та відповідає вимогам процесуального закону.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність скасування заходів забезпечення позову у зв`язку із закриттям провадження у справі, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Разом із тим колегія суддів звертає увагу, що у разі наявності підстав для звернення із заявою про забезпечення позову у відповідних правовідносинах, така заява має подаватися до суду належної юрисдикції, тобто до господарського суду, оскільки саме він є компетентним розглядати спір по суті, а отже й вирішувати питання щодо вжиття заходів забезпечення позову.

Суд апеляційної інстанції перевіряє законність судових рішень виключно в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та розглядає лише ті доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не виходячи за їх межі та не бере до уваги інші доводи, які не були належно відображені у відповідному процесуальному зверненні.

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційних скарг, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржувані ухвали без змін, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 360, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько