Постанова від 18 лютого 2026 р. у справі №759/11903/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 759/11903/23

провадження № 22-ц/824/664/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 березня 2024 року в складі судді Шум Л. М.,

встановив:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа - служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивований тим, що у ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_6 . Через місяців 10 після народження дитини, мати дитини ОСОБА_5 привезла її позивачці за адресою: АДРЕСА_1 , для того, щоб дитина побула у позивача, поки відповідачка ОСОБА_5 не знайде роботу.

Позивачка вказувала, що з 2012 року та по сьогоднішній день дитина проживає в будинку позивача та її сім`єю. Протягом року після того як відповідачка ОСОБА_5 залишила свою дитину позивачу, остання намагалась вмовити відповідачку повернути собі дитину для того, щоб дитина росла разом з матір`ю, але матір дитини вела вільний спосіб життя та не мала час на свою дитину. Після того, як мати дитини ОСОБА_5 залишила свою дитину позивачці, тільки один раз відвідала свою дитину у позивача вдома на 2-річний день народження дитини.

Батько дитини відповідач по справі ОСОБА_2 - це рідний брат позивачки і є неблагонадійною людиною, ніколи не приймав участі у вихованні, утриманні, забезпечення та розвитку своєї дитини, проживає окремо від дитини та має судимість і відкриті кримінальні провадження відносно нього.

Отже, відповідачі по справі, батьки дитини протягом всього життя дитини, якій наразі одинадцять років, не виконували та не виконують своїх батьківських обов`язків: не виховували дитину, взагалі не спілкувались з нею, не піклувались про неї, не намагались побачитись з нею, не забезпечували здобуття дитиною загальної середньої освіти, не готували її до самостійного життя, не забезпечували харчування, одягом, медичним доглядом, лікуванням дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; досі не спілкуються з дитиною, не зверталися до компетентних органів чи суду з приводу здійснення позивачем перешкод у вихованні дитини, тобто фактично батьки самоусунулися (ухилились) від виховання.

З моменту народження дитини, піклуванням, вихованням та її розвитком займалась позивачка, як є рідною тіткою дитини та рідною сестрою батька дитини. Дитина проживаючи з моменту народження в сім`ї позивача, сприймає родину позивача, як власну родину та називає позивача - мамою, її чоловіка - татом, а сина позивача - братом. У сім`ї позивачки дитина є членом родини та виховується, спілкується та забезпечується всім необхідним на рівних умовах з рідною дитиною позивачки. Дитина не пам`ятає своєї біологічної матері, а з біологічним татом періодично спілкується, але не як з батьком, а як рідним братом позивачки.

Таким чином, дитина проживає з рідною тіткою - позивачкою, з моменту її народження, де створені належні умови для проживання, виховується в дусі поваги, отримує належну освіту, систематично забезпечується доглядом лікарів, забезпечена всім необхідним для життя, щороку відпочиває та оздоровлюється з позивачем та його сім`єю, сприймає їх родину, як власну, знає про існування біологічних батьків, але сприймає їх як сторонніх осіб, з якими ніколи не проживала/не перебувала, які без поважних причин не приймали участі в її вихованні та утриманні, та не виявляли щодо дитини батьківської уваги та турботи в якій дитина щодня має потребу. Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

ОСОБА_1 просила:

позбавити батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_4 щодо малолітньої дитини ОСОБА_6 .

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року, вказаний позов задоволено, позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як таких що ухиляються від виконання батьківських обов`язків.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

12 жовтня 2023 року від третьої особи Служби у справах дітей Білогородсько сільської ради Бучанського району Київської області надійшов до суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_5 відносно їх малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизначених норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками;

вирішуючи спір, суд враховує зазначені роз`яснення Пленуму Верховного Суду України і з`ясовує які безсумнівні докази свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини за нормами статей 141, 150 157 СК України, у чому полягає винна поведінка відповідача, свідоме нехтування ним своїми обов`язками, чи вживались до нього заходи реагування, а також досліджує соціально-побутові умови життя та матеріальне становище відповідача;

орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України);

суд, з урахуванням того, що жодного доказу на спростування позовних вимог, відповідачкою ОСОБА_4 та її адвокатом суду не було надано, з урахуванням висновку Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області № 166 від 06 жовтня 2023 року, згідно якого дитина проживає з рідною тіткою - позивачем, з моменту її народження, де створені належні умови для проживання, виховується в дусі поваги, отримує належну освіту, систематично забезпечується доглядом лікарів, забезпечена всім необхідним для життя, щороку відпочиває та оздоровлюється з позивачем та його сім`єю, сприймає їх родину, як власну, знає про існування біологічних батьків, але сприймає їх як сторонніх осіб, з якими ніколи не проживала/не перебувала, які без поважних причин не приймали участі в її вихованні та утриманні, та не виявляли щодо дитини батьківської уваги та турботи в якій дитина щодня має потребу, з урахуванням думки малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка була допитана в судовому засіданні та зазначила, що із своїм біологічним батьком вона спілкується зрідка і він їй ніколи не був татом, а свою біологічну матір вона ніколи не бачила і не має бажання бачити, а своїми батьками вона вважає ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , які піклуються про неї з дитинства та забезпечують всім необхідним, зробив висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відносно малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Постановою Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення; рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 25 вересня 2024 рокукасаційну скаргу ОСОБА_8 , яка підписана ОСОБА_9 , задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , скасовано та в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В свою чергу, 10.03.2025 ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 березня 2024 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні зазначеної позовної вимоги.

Вважає рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині упередженим та невмотивованим. Заперечує проти того, що він є «неблагонадійною» людиною, оскільки вказаний термін використовується для політичної характеристики людини. Наявність у людини судимості не є та не може бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки злочини, що були ним вчинені, не вчинялись ним відносно його дитини - ОСОБА_10 . На відміну від матері дитини, він мав поважну причину того, що не брав участі у вихованні та утриманні дитини, оскільки майже увесь цей час перебував у місцях позбавлення волі.

Таким чином його було позбавлено батьківських прав без належного обґрунтування його винної поведінки у невихованні дитини, фактично він зазнав дискримінації з боку суду щодо свого соціального статусу «засудженої особи», що є порушенням Конституції України. За свої помилки він поніс покарання у відповідності з законом.

Звертає увагу, що дитина при опитуванні у суді заявила, що знає, що він є її батьком, зрідка бачиться з ним, хоч і не вважає його за батька. На його думку, це свідчить, що існує певний нейтрально-емоційний зв`язок між ним та донькою, у той час як із біологічною мамою дитина взагалі жодного разу не бачилась у свідомому віці.

У травні 2023 року, коли він вже вирішив, що піде служити до Збройних сил України, його мати вмовила його підписати заяву, що він відмовляється від батьківських прав на дитину. У червні 2023 року він добровільно пішов до лав ЗСУ, 26.06.2023 прийняв присягу. Після цього проходив військову службу, брав участь у бойових діях у складі 61 ОМБр із захисту України, отримав поранення у боях під Авдіївкою.

На підтвердження вказаної обставини до апеляційної скарги надав:

довідку командира військової частини НОМЕР_1 від 08.06.2024 №743 про те, що солдат ОСОБА_2 , заступник командира бойової машини - навідник-оператор 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , дійсно в період з 20.02.2024 по 25.02.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України перебуваючи в АДРЕСА_2 ;

довідку командира військової частини НОМЕР_1 від 08.04.2024 №2509 про те, що солдат ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 одержав ВТ. Акубаротравму. ВОСП лівого передпліччя. За обставин: під час артилерійського обстрілу збройними формуваннями російської федерації в районі н.п. Орлівка, Донецької обл., при виконанні бойового завдання, пов`язаного із захистом Батьківщини, з відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України. Поранення не пов`язане з вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. В стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння не перебував;

виписний епікриз із медичної карти стаціонарного хворого №2075 у в/ч НОМЕР_1 .

16.06.2025 представник відповідача ОСОБА_8 - адвокат Мілетич О. О. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін.

Вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить доводів того, що суд першої інстанції необґрунтовано встановив його винну поведінку з ухилення від виконання батьківських обов`язків. ОСОБА_2 не мав об`єктивних перешкод для виховання дитини. Його посилання на обставини засудження за вчинення ряду злочинів, пов`язаних із незаконним обігом та розповсюдженням наркотичних речовин, як на підставу, що унеможливила виховання дитини вважає необґрунтованим. Саме по собі вчинення кримінальних злочинів є аморальними та суспільно-небезпечними вчинками, які потягли відповідні юридичні наслідки у вигляді кримінальних покарань. Вчинення кримінальних злочинів особою не є обставиною непереборною сили, не є виконанням ним обов`язків перед державою, не є наслідком перенесення захворювання, а є проявом суспільно-небезпечної та аморальної поведінки.

Зазначає, що ОСОБА_2 систематично мав справу з наркотичними засобами, як вживав їх самостійно, так і брав участь у їх розповсюдженні та збуті.

Обставини ведення способу життя ОСОБА_2 дійсно вказують на ознаки «неблагонадійної особи», як про це правильно вказав суд.

Спосіб життя ОСОБА_2 призводив і до ознак вчинення ним інших кримінальних злочинів, зокрема проти власності (крадіжка ст. 185 КК України та грабіж ст. 186 КК України).

У період з 14.12.2011 по 20.03.2016 ОСОБА_2 не відбував покарання і взагалі не мав будь-яких об`єктивних обставин, які б унеможливлювали здійснення ним батьківських обов`язків щодо дитини.

Вважає, що ОСОБА_2 свідомо нехтував своїми батьківськими обов`язками, не здійснював виховання дитини та сприяв її розвитку.

Звертає увагу, що ОСОБА_2 допускає зі свого боку недобросовісну поведінку, оскільки його попередні заяви та поведінка не відповідають теперішнім.

Враховуючи, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 виник спір щодо місця проживання та відібрання дитини, ОСОБА_8 вважає, що невстановлені особи, з метою ускладнення захисту батьківських прав ОСОБА_8 , діючи від імені ОСОБА_2 (але без його відома), подали апеляційну скаргу з метою перегляду рішення суду першої інстанції та ускладнення визначення місця проживання дитини з матір`ю, а також з метою затягування нового розгляду справи після перегляду її касаційним судом.

14 листопада 2025 року ОСОБА_2 надіслав до суду заяву з проханням проводити розгляд його апеляційної скарги в його відсутність на підставі наявних матеріалів. Свою позицію, викладену в апеляційній скарзі, підтримав, зазначивши, що наявність дочки стане для нього додатковим стимулом для соціалізації.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Юрченко М. С., відповідачка ОСОБА_8 , яка приймала участь в розгляді справи апеляційним судом в режимі відеоконференції, а також її представник - адвокат Мілетич О. О. просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_6 .

У свідоцтві про народження дитини вказано батьком - ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_5 .

З 2012 року та по сьогоднішній день дитина проживає в будинку позивачки та її сім`єю.

Батько дитини ОСОБА_2 є рідним братом позивачки і є неблагонадійною людиною, ніколи не приймав участі у вихованні, утриманні, забезпечення та розвитку своєї дитини, проживає окремо від дитини та має судимість та відкриті кримінальні провадження відносно нього.

Відповідно довідки Білогородського академічного ліцею № 2 від 15 травня 2023 року № 48 та довідки Білогородської ЗШ 1-ІII ступеня № 2 від 10 квітня 2019 року № 23, позивачка займалась влаштуванням дитини до закладу в 2018 році, для зарахування її до І класу, звертаючись з відповідними документами. Дитина наразі навчається в 5 класі та перебуває під систематичною опікою і доглядом позивача, яка приводить її до школи, відвідує батьківські збори та цікавить навчанням дитини.

Згідно із Випискою від 06 червня 2023 року КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, дитина, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , здорова, хвороби відсутні, календар профілактичних щеплення відповідає віку. Дитина перебувала під спостереженням ОСОБА_1 від народження. Житлово-побутові умови задовільні, рекомендації лікаря дотримуються.

Відповідно до Декларації з лікарем законним представником дитини щодо якої укладалась Декларація, зазначено - позивачку, а довірену особу, зазначено чоловіка позивачки - ОСОБА_7 .

У висновку про стан здоров`я, фізичний та розумовий розвиток дитини від 20 червня 2023 року та висновку про стан здоров`я особи від 20 червня 2023 року на підставі огляду лікарів, вказано, що дитина здорова.

Згідно характеристики від 21 червня 2023 року виданої Білгородською сільською радою, позивач характеризується з позитивної сторони, як зразкова, працьовита громадянка та любляча мати, яка проживає разом зі своєю племінницею - ОСОБА_6 , яка перебуває на її повному утриманні й яку виховує.

11 травня 2023 року відповідач ОСОБА_2 , батько дитини, надав заяву, що посвідчена приватним нотаріусом Бучанського РНО Київської області Давидовою Т. М. за реєстровим № 334, про те, що ОСОБА_2 відмовляється від своїх батьківських прав та обов`язків відносно ОСОБА_6 , своєї доньки та надає згоду на позбавлення його батьківських прав.

12 жовтня 2023 року Службою у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_5 відносно їхньої малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно якого дитина проживає з рідною тіткою - позивачкою, з моменту її народження, де створені належні умови для проживання, виховується в дусі поваги, отримує належну освіту, систематично забезпечується доглядом лікарів, забезпечена всім необхідним для життя, щороку відпочиває та оздоровлюється з позивачем та його сім`єю, сприймає їх родину, як власну, знає про існування біологічних батьків, але сприймає їх як сторонніх осіб, з якими ніколи не проживала/не перебувала, які без поважних причин не приймали участі в її вихованні та утриманні, та не виявляли щодо дитини батьківської уваги та турботи в якій дитина щодня має потребу.

Допитана в судовому засіданні 28 квітня 2024 року в суді першої інстанції малолітня ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зазначила, що із своїм біологічним батьком вона спілкується зрідка і він їй ніколи не був татом, а свою біологічну матір вона ніколи не бачила і не має бажання бачити. Своїми батьками вона вважає ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , які піклуються про неї з дитинства та забезпечують всім необхідним.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі, шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Розглядаючи справу, суд першої інстанції вказував на існування передбачених пунктом 2 частини першої статті 164 СК України підстав для позбавлення відповідача батьківських прав. Наведене обґрунтовував тим, що відповідач без поважних причин не приймав участі у вихованні та утриманні дитини, не виявляв щодо дитини батьківської уваги та турботи, в якій дитина має потребу, з пояснень дитини, з нею спілкувався зрідка і він ніколи не був їй татом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої вказаної статті СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції не з`ясував, які докази свідчать про умисне ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини і, як наслідок, вказують на необхідність застосувати до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав.

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Аналіз вищевказаних норм законодавства свідчить про те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька, так і для дитини, тому воно допускається лише в тому випадку, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

З наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що відповідач тривалий час не брав участі у вихованні дитини, в травні 2023 року, до часу звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду, склав нотаріально посвідчену заяву про згоду на позбавлення батьківських прав.

Як вбачається зі змісту цієї заяви, надаючи таку згоду, ОСОБА_2 діяв в інтересах дитини, яка тривалий час проживала в родині його сестри, що піклується про неї та займається її вихованням.

З пояснень представника ОСОБА_1 встановлено, що дитині сторін виповнилось вже 14 років, вона почала спілкуватись з батьком, він надає їй матеріальну допомогу.

Враховуючи вказану обставину, бажання відповідача брати участь у спілкуванні з донькою, заперечення останнього щодо позбавлення його батьківських прав, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що відповідача доцільно позбавити батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною. Судом не враховано, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Колегія суддів вважає, що ухилення від виховання доньки протягом тривалого часу стало наслідком неналежного усвідомлення батьком потреби дитини у батьківському захисті та піклуванні.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав є необґрунтованим, оскільки останній не містить мотивів, з яких орган опіки та піклування прийшов до висновку, що вказана дія буде відповідати інтересам дитини.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

З урахуванням характеру поведінки батька щодо його участі у вихованні та спілкуванні з донькою, колегія суддів вважає за необхідне попередити його про необхідність змінити ставлення до виховання доньки, зокрема приймати реальну та активну участь саме у вихованні дитини.

При цьому відмова у задоволенні даного позову не позбавляє права позивача звернутися до суду з аналогічним позовом у майбутньому, якщо відповідач не змінить свого ставлення до виконання батьківських обов`язків без поважних причин.

Доводи представника ОСОБА_8 про те, що позов від імені ОСОБА_2 подано іншою особою без відома останнього не підтверджені жодними доказами. Вказана обставина спростовується також наданими до апеляційної скарги документами, які підтверджують його участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, обставини його поранення, та набуття ним статусу учасника бойових дій.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції не повно з`ясував обставини справи, не повністю врахував характер спірних правовідносин, а тому ухвалене у справі рішення в частині задоволення позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає за необхідне попередити відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків по відношенню до доньки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, понесені ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 610,40 грн слід покласти на ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 353, 367, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 березня 2024 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , скасувати.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаної позовної вимоги.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 1 610 грн 40 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03.04.2026.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук