Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №725/1601/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2026 року

м. Чернівці

справа № 725/1601/25

провадження № 22-ц/822/262/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Височанської Н. К., Кулянди М. І.

за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

Виконавчий комітет Чернівецької міської ради як орган опіки та піклування

апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на заочне рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 16 липня 2025 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Нестеренко Є. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 .

Просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов обґрунтований тим, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, за час перебування у яких у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Сімейне життя з відповідачкою не склалося, а сторони з 2011 року проживають окремо. З того часу дитина проживає разом із батьком. В свою чергу, відповідачка життям сина не цікавиться та не приймає участі у його вихованні, дитина знаходиться на повному утриманні позивача.

Вказує на те, що разом з сином проживають за адресою: АДРЕСА_1 . У період з 2011 року по 2014 рік син відвідував Дошкільний навчальний заклад № 21. В подальшому продовжив навчання у Чернівецькій гімназії № 18, проте за весь час навчання, відповідачка жодного разу у вказаних закладах не з`являлась.

Виключно позивач займався вихованням та фінансовим забезпеченням сина, а мати жодної участі у вихованні дитини не брала.

На даний час син навчається у Чернівецькому політехнічному фаховому коледжі, де батько його підтримує та приймає активну участь у навчальному процесі. За цей період поведінка матері не змінилася, зв`язку із дитиною не підтримувала.

Така поведінка відповідачки спонукала позивача до звернення із заявою до відповідного органу опіки та піклування про надання висновку щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав відносно її неповнолітнього сина.

Враховуючи наведені обставини, нехтування матір`ю своїми батьківськими обов`язками та фактичне винне ухилення від виховання сина, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини та норми матеріального права, вважав наявними підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її неповнолітнього сина.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівці від 16 липня 2025 року, з урахуванням ухвали від 11 грудня 2025 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до неповнолітньої дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

За встановлених фактичних обставин, суд дійшов висновку, що вина відповідачки полягає в її повній бездіяльності щодо виховання свого сина та його матеріального утримання, тобто свідомого нехтування батьківськими обов`язками.

Зібрані у справі докази підтверджують ту обставину, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не цікавиться духовним життям сина, його навчанням та розвитком, що у сукупності порушує права дитини та шкодить його інтересам.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявності правових підстав для його задоволення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_4 ) просить рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 16 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ІНФОРМАЦІЯ_4 в апеляційній скарзі посилається на те, що суд ухвалюючи рішення у справі вирішив питання про його права та обов`язки.

Вказував на те що 01 грудня 2025 командиром третього відділу охорони першого взводу роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 військовослужбовцем ОСОБА_1 на ім`я командира роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 подано рапорт із клопотання перед вищим командуванням про звільнення з військової служби на підставі абзацу шостого пункту 2 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII за сімейними обставинами – у зв`язку із самостійним вихованням та утриманням дитини віком до 18 років за рішенням суду.

До рапорту ОСОБА_1 було додано копію заочного рішення Чернівецького районного суду від 16 липня 2025року у справі № 725/1601/25.

Відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Акцентував увагу на тому, що за наслідком ухваленого рішення у позивача виникло про на звільнення із військової служби відповідно до норм Закону № 2232-XII.

Звертав увагу, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Однак у цій справі позивач не довів існування достатніх підстав, які б об`єктивно доводили факт умисного ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків стосовно її сина, та слугували підставою для позбавлення батьківських прав, що допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку. Покладений в основу рішення суду першої інстанції висновок органу опіки та піклування від 24 червня 2025 року є неналежно обґрунтованим, зробленим без наведення достатніх доказів ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, не містить даних, які об`єктивно характеризували відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків.

На вищевикладене суд першої інстанції уваги не звернув, в зв`язку з чим прийшов до помилкового висновку про задоволення позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 , подав клопотання у якому просив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на заочне рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 16 липня 2025 року закрити.

Акцентував увагу на тому, що сам по собі факт невизнання обставин встановлених судовим рішенням і правових наслідків такого рішення державним органом без з`ясування того, що оскаржене судове рішення впливає на суб`єктивні інтереси та обов`язки такого органу, чи може спричинити виникнення обов`язку здійснення ним яких-небудь дій, не надає йому автоматично статусу особи, інтереси якої порушено ухваленим рішенням, а отже й права на оскарження такого судового рішення в апеляційному порядку.

Подана ІНФОРМАЦІЯ_4 апеляційна скарга не містить доводів про те, яким чином рішення суду першої інстанції, оскаржене в апеляційному порядку, впливає на права, свободи, інтереси та (або) обов`язки апелянта, які вирішив суд першої інстанції без його залучення.

Позивач у цій справі є військовослужбовцем і у разі позбавлення батьківських прав другого з батьків може бути звільнений з військової служби, про те такі обставини є первинними, вимушеними, і не залежать від волі позивача або апелянта. Закріплене законом право звільнення з військової служби є публічними взаємовідносинами між військовослужбовцем та військовою частиною і реалізується в порядку і на умовах виконання адміністративної процедури та не належить до сфери приватно-правових особистих немайнових сімейних правовідносин.

Приватно-правовий характер невиконання матір`ю своїх батьківських обов`язків, встановлених нормами СК України, участі у вихованні та утриманні дитини не створює безпосереднього та безумовного преюдиційного впливу на публічні правовідносини військової служби, оскільки складовою останніх є ширше коло прав і обов`язків.

По суті спору звертав увагу на те, що при дослідженні всіх доказів у справі в їх сукупності судом було враховано, що відповідачка з початку 2011 року по теперішній час ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про стан здоров`я дитини та її духовний і фізичний розвиток, не проявляє батьківської турботи, в тому числі не допомагає матеріально, не підтримує зв`язок з сином.

За таких обставин судом ухвалено законне та обґрунтоване рішення про позбавлення відповідачки батьківських прав.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а. с. 7).

Як вбачається зі змісту довідки Дошкільного навчального закладу комбінованого типу № 21 Чернівецької міської ради від 04 липня 20214 року, ОСОБА_4 відвідував вищевказаний навчальний заклад з 24 травня 2011 року. За період навчання сина матір жодного разу заклад не відвідувала. Вихованням дитини займався батько, з яким дитина проживає з народження (а. с. 16).

Згідно з довідкою Чернівецької гімназії № 18 Чернівецької міської ради від 09 травня 2024 року № 01-31/178, ОСОБА_4 проживає тільки з батьком, який самостійно займається вихованням та утриманням сина. За період навчання сина у гімназії, його мати жодного разу не відвідала заклад, не спілкувалася з вчителями, не цікавилась навчанням сина. Зі слів ОСОБА_1 та його сина місце проживання матері ОСОБА_2 їм невідомо (а. с. 17).

Відповідно до довідки, виданої Чернівецьким політехнічним фаховим коледжем від 29 листопада 2024 року № 927, ОСОБА_1 відвідує батьківські збори, здійснює контроль за успішністю сина, сумлінністю відвідування занять, участю у заходах вихованого характеру. Мати ОСОБА_2 жодного разу в коледжі не з`являлася, життям, успішністю свого сина не цікавилась. З куратором групи та адміністрацією закладу зв`язок не підтримує (а. с. 19).

Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради як органом опіки та піклування на виконання ухвали суду надано висновок від 24 червня 2025 року № 315/15 про доцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 – матері неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку із ухиленням від виконання своїх батьківських обов`язків (а. с. 47-50).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні постанови

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи – учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18)).

У справі, що переглядається, заочне рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 16 липня 2025 року, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено та позбавлено останню батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , в апеляційному порядку оскаржив ІНФОРМАЦІЯ_4 , як особа, яка не брала участі у розгляді справи у суді першої інстанції.

Щодо вирішення судом першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ІНФОРМАЦІЯ_5 у спірних правовідносинах

Перевіряючи наявність передбачених законом підстав для апеляційного перегляду справи за скаргою особи, яка не брала участі у справі, колегія суддів виходить із наступного.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 587/847/23 (провадження № 61-9522св23).

Верховний Суд у постанові від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08 зробив висновок про те, що особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов`язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.

Під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку із прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому (див. постанову Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 621/626/18 (провадження № 61-8786св24).

ІНФОРМАЦІЯ_4 обґрунтовуючи покладення на нього нових обов`язків у зв`язку з ухваленням судового рішення у цій справі вказував на те, що в умовах воєнного стану позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина є безумовною підставою для звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 як другого з батьків з військової служби.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України відповідно до статті 65 Конституції України, статті 1 Закону № 2232-XII, статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі – Закон № 1932-XII).

Конституційний Суд України у рішенні від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019 у справі № 3-14/2019(402/19, 1737/19) вказав на те, що зі змісту статей 17, 65 Конституції України вбачається, що захист держави, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба – це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. … Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом). – рішення КСУ від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019 у справі № 3-14/2019(402/19, 1737/19).

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв`язку зі збройним нападом російської федерації, який триває і тепер.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» внесено зміни до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон № 3543-XII) та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-XII), зокрема:

– пункт 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII викладено у наступній редакції: не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

– абзац шостий пункту 2 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII викладено у наступній редакції: під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Згідно з приписами статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

В даному випадку вирішення приватноправового спору між позивачем та відповідачкою у зв`язку з пред`явленням вимоги про позбавлення останньої батьківських прав, що є підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби, перебуває у сфері виконання публічного обов`язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, тобто стосуються інтересів саме держави.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 січня 2025 року у справа № 495/432/23 (провадження № 61-17548св23), від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25 провадження № 61-7345св25).

Пунктом 1 Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі – Положення № 154), визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Штатні посади територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки комплектуються військовослужбовцями, державними службовцями та працівниками Збройних Сил (далі – працівники) відповідно до їх штату та штатного розпису.

Добір військовослужбовців для комплектування територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, їх призначення на посади, проходження військової служби та звільнення з неї здійснюються відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153.

Призначення на посади та звільнення з посад керівників та інших військовослужбовців територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки здійснюються відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців (пункт 6 Положення № 154).

Згідно з наявною в матеріалах справи копією довідки від 16 грудня 2024 року № 250, сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період в ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Отже, за наслідком ухваленого у цій справі рішення суду про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина, ОСОБА_1 як другий із батьків отримав безумовне право на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану на підставі абзацу шостого пункту 2 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, так і в подальшому отримання відстрочки з цієї ж підстави згідно з пунктом 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та обов`язки держави. У спірних правовідносинах саме ІНФОРМАЦІЯ_4 як орган військового управління у якому проходить службу позивач, покликаний захищати інтереси держави.

Доводи апеляційної скарги про наявність права на оскарження цього рішення знайшли своє підтвердження.

Також з урахуванням вищенаведених висновків апеляційного суду слід відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження.

Щодо вирішення позову ОСОБА_1 пред`явленого до ОСОБА_2 .

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_5 слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону з огляду на наступне.

Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права

Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, апеляційний суд прийшов до висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про позбавлення батьківських прав матері відносно неповнолітнього сина, батько якого проходить службу у Збройних Силах України, вирішив питання про права та обов`язки держави, яка у спірних правовідносинах представлена ІНФОРМАЦІЯ_4 як органом військового управління, у якому проходить службу позивач.

Відповідно до вимог пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Вказані підстави для скасування рішення суду підтвердилися за наслідком перевірки доводів апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Щодо вирішення спору по суті

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини – це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України, приписи якої зокрема зобов`язують батьків виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Відповідно до частини першої статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків неодноразово було викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 06 червня 2024 року у справі № 132/2049/23, від 25 вересня 2024 року у справі № 206/1513/23, від 02 жовтня 2024 року у справі № 2-5679/11, від 04 вересня 2024 року у справі № 608/858/22 тощо.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) ЄСПЛ підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові від 12 лютого від 2024 року в справі № 202/1931/22 Верховний суд вказав на те, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

У справі, що переглядається, факт доведення підстав для позбавлення відповідача батьківських прав ОСОБА_1 обґрунтовував наступним.

У період з 2011 року по 2014 рік син відвідував Дошкільний навчальний заклад № 21. В подальшому продовжив навчання у Чернівецькій гімназії № 18, проте за весь час навчання, відповідачка жодного разу у вказаних закладах не з`являлась.

Виключно позивач займався вихованням та фінансовим забезпеченням сина, а мати жодної участі у вихованні дитини не брала.

На даний час син навчається у Чернівецькому політехнічному фаховому коледжі, де батько його підтримує та приймає активну участь у навчальному процесі. За цей період поведінка матері не змінилася, зв`язку із дитиною не підтримувала.

Також у ході розгляду справи на виконання ухвали суду Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради як органом опіки та піклування надано висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_4 .

Колегія суддів переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги та надаючи оцінку зібраним у справі доказам виходить із наступного.

Верховний суд у постанові від 10 грудня 2025 року у справі № 179/1100/24 (провадження № 61-12057св25) вказав на те, що необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти батька права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне – за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

На переконання колегії суддів наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Суд першої інстанції, крім фактів, що ОСОБА_2 не відвідувала заклади освіти, у яких навчався ОСОБА_4 , не зверталася до сімейного лікаря із сином, тобто не приймала активну участь у вихованні та піклуванні про сина, не встановив будь-яких інших фактів, які могли б виправдати позбавлення її батьківських прав. Судом не було встановлено, що відповідачка не відповідає вимогам, необхідним для виховання дітей, або що вона коли-небудь заподіювала шкоду своєму сину, або що вона становить загрозу для здоров`я та розвитку дитини, або що спілкування із матір`ю може порушити відповідні права дитини.

Хоча у період, який передував зверненню із цим позовом, ОСОБА_2 не приділяла належної уваги вихованню її сина і такий період тривав достатньо довго, цей фактор сам по собі не може виключати можливість відновлення зв`язків між дитиною і її матір`ю. Фактична повага до сімейного життя вимагає, щоб майбутні відносини між батьками і дитиною визначалися з урахуванням усіх важливих факторів, а не просто спливом часу.

Окрім цього, вирішуючи спір суд першої інстанції врахував наявний в матеріалах справи висновок органу опіки та піклування, згідно з яким вирішено за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вказав на те, що у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22) вказав на те, що висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.

Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Як вбачається зі змісту висновку органу опіки та піклування, яким визначено за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_4 , в основу такого висновку покладено обставини того, що за час навчання у закладах освіти мати не відвідувала ці заклади та не піклувалася про сина, а також те, що за результатами психологічної діагностики у дитини відсутній емоційний зв`язок із матір`ю через багаторічну розлуку.

З цього приводу колегія суддів відзначає, що сам факт невідвідування матір`ю закладів освіти, у яких навчався син, безумовно не може свідчити про повну відсутність відповідачки у житті сина, спілкування із ним, і є лиш одним із елементів виховного процесу.

Також в даному випадку відсутність емоційного зв`язку сина з матір`ю у розумінні закону не може бути основним фактором для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Як зазначалося вище позбавлення батьківських прав безвідносно до інших обставин переслідуватиме легітимну мету тільки в тому разі, якщо цього вимагає ситуація у якій батьки (один з батьків) становлять загрозу для дитини і цього вимагає забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

За обставин цієї справи судами не встановлено таких обставин, як і того, що відновлення зв`язку матері із сином порушуватиме його право на розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Також як акцентувалась увагу апеляційним судом, простої бездіяльності з боку матері, що має місце у цій справі, недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав, особливо не надавши матері попередню можливість налагодити взаємовідносини із дитиною, або ж достовірно пересвідчитись у невідворотності розриву таких зв`язків.

Окрім цього, за конкретних обставин цієї справи, колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23 (провадження № 61-17583св23), від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23 (провадження № 61-17548св23) вкотре наголосив, що дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Позивач звертаючись із цим позовом на захист своїх прав та прав неповнолітнього сина вказував на те, що відповідачка фактично з 2011 року ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання сина.

Разом з цим не надав будь-яких доказів, які б вказували на те, що протягом цього періоду (близько п`ятнадцяти років) ним вживалися відповідні заходи і вони не дали жодного результату щодо зміни ставлення відповідачки до виконання обов`язку з виховання та утримання сина. Із позовом про позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_1 звернувся тільки у лютому 2025 року будучи військовослужбовцем, якому відповідне судове рішення надає право на звільнення з військові служби.

Фактично позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою ухилення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

Аргументи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості рішення суду знайшли свого підтвердження у ході апеляційного розгляду справи.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що не може залишатися поза увагою та обставина, що відповідачка має брати більш активну участь у вихованні сина, в зв`язку з чим наявними є підстави для того, аби попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому слід роз`яснити відповідачці, що вона має зважати на те, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене вище, заочне рішення суду першої інстанції від 16 липня 2025 року ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Однак з урахуванням висновків суду слід попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, апеляційний суд за наслідком оскарження заочного рішення суду першої інстанції від 16 липня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_4 , як особою, яка не брала участі у розгляді справи у суді першої інстанції, дійшов висновку про відмову у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

За подання апеляційної скарги, з урахуванням її подачі в електронній формі, ІНФОРМАЦІЯ_4 у встановленому законом порядку та розмірі сплачено судовий збір у сумі 1 453 гривні 44 копійки (3 028,00 х 0,4 х 150% х 0,8), що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією від 13 січня 2026 року № 122.

З урахуванням вищевикладеного, за наслідками перегляду справи у суді апеляційної інстанції з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_5 підлягають стягненню судові витрати у виді судового збору у сумі 1 453 гривні 44 копійки.

Керуючись ст. ст. 362, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовити.

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

Заочне рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 16 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати у вигляді судового збору у сумі 1 453 гривні 44 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 03 квітня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді : Наталія ВИСОЧАНСЬКА

Мирослава КУЛЯНДА