Постанова від 02 квітня 2026 р. у справі №645/1841/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 року

м. Харків

справа № 645/1841/25

провадження № 22-ц/818/3/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Пилипчук Н.П., Савенка М.Є.

сторони справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс»

відповідач – Щупко максим Володимирович

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» на заочне рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2025 року ухвалене у складі судді Богдан М.В.,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року ТОВ «Кредитсервіс» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 210904-004 від 04.09.2021 за період із 04.09.2021 по 04.09.2022 у розмірі 24300,00 грн., суми сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та суму сплаченої правничої допомоги у розмірі 7 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 04.09.2021 між відповідачем та ТОВ «Кредитсервіс» був укладений кредитний договір № 210904-004, який було підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором L25131 (04.09.2021 17:57:58). Відповідно до умов кредитного договору клієнту було надано кредит у сумі 22 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та оплатити його на умовах визначених у Договорі. Відповідно до умов кредитного договору крім щомісячних процентів, стягується одноразова комісія за видачу кредиту від початкової суми кредиту у розмірі 7,5% (1650,00 грн.) із суми кредиту у день перерахування коштів на банківський рахунок позичальника. Відповідач не виконував належним чином зобов`язання за договором, в результаті чого виникла заборгованість за договором станом на 27.01.2025 в розмірі 24300,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту – 12833,35 грн., прострочена заборгованість за процентами – 11466,65 грн. З урахуванням викладеного, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, а також судові витрати, які складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Заочним рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2025 року позов ТОВ «Кредитсервіс» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» заборгованість за кредитним договором № 210904-004 від 04.09.2021 у розмірі 15 966,65 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту – 12833,35 грн, прострочена заборгованість за процентами - 3133,30 грн, 2 000 грн - витрат на професійну правничу допомогу та 1591,67 грн - судового збору, а всього 19 558, 32 грн.

Рішення мотивовано тим, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт укладення з відповідачем кредитного договору та надання останньому кредитних коштів в розмірі 22000,00 грн на умовах визначених договором. Відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, оскільки не повернув кредитору кредитні кошти, проценти за користування ними, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором № 210904-004 від 04 вересня 2021 року, зокрема прострочена заборгованість за тілом кредиту – 12833,35 грн. Оскільки відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання в строки, передбачені умовами кредитного договору, доказів погашення заборгованості за укладеним договором в повному обсязі відповідачем суду не надано, суд вважає, що позивач має право на стягнення заборгованості за кредитним договором № 210904-004 від 04 вересня 2021 року. Проте суд зазначає що сума нарахованих відсотків за період з 04.10.2021 по 04.09.2022, згідно розрахунку позивача, становить 11466,65 грн. При цьому, відповідач сплатив 8333,35 грн. на погашення відсотків, відтак, заборгованість по сплаті відсотків становить 3133,30 грн. за період до 04.09.2022. Саме у такому розмірі відсотки можуть бути стягнуті з відповідача. Після цієї дати позивач не мав підстав нараховувати відсотки у розмірі, вставленому договором.

Не погодившись з рішенням суду ТОВ «Кредитсервіс» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення в частині відмови в задоволені позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та здійснити перерахунок судових витрат, стягнути витрати на професійну правничу допомогу понесених в суді першої інстанції в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не надав належної оцінки поданому розрахунку заборгованості та фактично допустив арифметичну і правову помилку, оскільки повторно відняв суму вже сплачених відсотків від суми, яка й без того визначена з урахуванням такої оплати. Апелянт зазначає що на підтвердження наявності заборгованості Позивачем до матеріалів справи надано виписку з особового рахунку та розрахунок заборгованості, які відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є належними та допустимими доказами. Наданий разом із позовною заявою розрахунок заборгованості спростовує висновок суду першої інстанції про можливість стягнення з Відповідача відсотків лише в розмірі 3 133,30 грн. Так, як вбачається з таблиці (табл. 1), що є складовою частиною розрахунку заборгованості, загальна сума нарахованих відсотків за весь період дії договору становить 19 800,00 грн. Із цієї суми Відповідачем було фактично сплачено 8 333,35 грн, що безпосередньо враховано Позивачем при формуванні заявлених позовних вимог (табл.2) Таким чином, залишок простроченої заборгованості за процентами становить 11 466,65 грн (19 800,00 – 8 333,35), що і є сумою, заявленою Позивачем до стягнення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що сума отриманого кредиту становить 22000 грн, строк дії договору 12 місяців тобто з 04.09.2021 по 04.09.2022. Відсотки за користування кредитом становлять 7,5% щомісяця. Таким чином заборгованість за кредитним договором в межах строку кредитування, становить 15 966,65 грн яка складається з тіла кредиту – 12833,35 грн та відсотків за користування кредитом – 3133,30 грн з урахуванням сплачених відповідачем коштів в рахунок погашення кредитної заборгованості. Отже, лише наведений розмір заборгованості може бути стягнутий з відповідача на користь Товариства, оскільки після спливу строку кредитування, відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, Товариство не мало правових підстав нараховувати відсотки за договором про споживчий кредит.

Такий висновок суду першої інстанції є помилковим та не відповідає фактичним обставинам справи.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 04.09.2021 між ТОВ «Кредитсервіс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 210904-004, який позичальником підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором L25131 (04.09.2021 17:57:58), відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальникові кредит у розмірі вказаному у Договорі, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит кредитодавцю та зробити оплату за користування кредитом на умовах, що передбачені цим договором (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до розділу «Умови кредиту», сума кредиту становить – 22 000,00 гривень, строк, на який надається кредит – до 04.09.2022, відсоткова ставка на місяць від початкової суми кредиту становить 7,5% (3483,33 грн.), орієнтована реальна річна процентна ставка дорівнює 97,5%, сума одноразової комісії за видачу кредиту від початкової суми кредиту становить 7,5%, що становить 1 650,00 грн. Сума щомісячного платежу – 3483,33 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту – 43450,00 грн. Крім того в договорі зазначено рахунок НОМЕР_1 та картка №4441114445237587 відповідно на яку буде здійснено перерахунок коштів.(а.с.17-18)

Відповідно до п.3 Договір набуває чинності і діє до 04.09.2022 з моменту його укладення, але в будь-якому випадку до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором.

В пункті 1.2 договору визначено що кредит надається позичальнику шляхом перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника.

Пунктом 3.1 передбачено що за користування кредитом позичальник виплачує кредитодавцю платежі, строки і суми яких зазначені в графіку платежів. Плати за користування кредитом нараховується, щомісяця за кожен місяць користування кредитом.

Відповідно до п.3.8 Договору у разі, якщо протягом 7 (семи) календарних днів з кінцевої дати повного погашення кредиту, що визначається, виходячи з терміну кредитування, кредит не був повністю погашеним, щомісячна плата за користування кредитом нараховується кожен повний та не повний місяць до моменту повного остаточного погашення позичальником кредиту на умовах Договору.

Також позивачем долучено паспорт споживчого кредиту в якому наявна інформація стосовно розміру кредиту, строку його повернення, відсотків за користування кредитом була доведена відповідачу у паспорті кредитного продукту, який підписаний електронним підписом - одноразовим ідентифікатором L25131.(а.с.18-19)

Відповідно до довідки про укладення договору підписання договору позичальником здійснювалось за допомогою одгоразового ідентифікатора L25131 відправленого позичальнику 04.09.2021 року о 17:57:30 год. на номер телефону НОМЕР_2 та введеного 04.09.2021 року о 17:57:58 год.(а.с.18)

З даних платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 106684049 від 04.09.2021 року вбачається, що позивачем 04.09.2021 року перераховано отримувачу ОСОБА_1 на рахунок № НОМЕР_3 кошти сумі 20350,00 гривень.(а.с.31)

14 лютого 2025 року ТОВ «Кредитсервіс» направило досудову вимогу до ОСОБА_1 щодо повернення кредиту, процентів та інших належних до сплати платежів за кредитним договором № 210904-004 від 04 вересня 2021 року в розмірі 24300,00 грн.(а.с.28-30)

Згідно з наданих ТОВ «Кредитсервіс» розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором № 210904-004 від 04 вересня 2021 року, заборгованість станом на 27 січня 2025 року складається із суми заборгованості по тілу кредиту – 12833,35 грн., суми заборгованості по нарахованим відсоткам за користування кредитом – 11466,65 грн., а всього 24300,00 грн. Всього ОСОБА_1 в період дії договору було сплачено кредиту 17500,00 грн. Зазначене також підтверджується випискою з особового рахунку за кредитним договором №210904-004 від 04.09.2021 року. (а.с. 26, 32)

Відповідно до частин першої, третьої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, в разі прострочення повернення чергової частини позики кредитор має право вимагати від боржника дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків за користування кредитом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Враховуючи положення ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Кредитсервіс» було укладено кредитний договір № 210904-004 від 04 вересня 2021 року в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем L25131).

Факт зарахування кредитних коштів на банківську картку ОСОБА_1 підтверджено платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 106684049 від 04.09.2021 зі змісту якої вбачається що позивачем 04.09.2021 року перераховано отримувачу ОСОБА_1 на рахунок № НОМЕР_3 кошти сумі 20350,00 гривень. (а.с.31)

Відповідачем не спростовано достатніми та допустимими доказами, що саме він уклав цей кредитний договір, отримав кредитні кошти та користувалася ними тому колегія суддів погоджується із доводами суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту.

Щодо розміру заборгованості за процентами колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до розділу «Умови кредиту», сума кредиту становить – 22 000,00 гривень, строк, на який надається кредит – до 04.09.2022, відсоткова ставка на місяць від початкової суми кредиту становить 7,5% (3483,33 грн.), орієнтована реальна річна процентна ставка дорівнює 97,5%, сума одноразової комісії за видачу кредиту від початкової суми кредиту становить 7,5%, що становить 1 650,00 грн. Сума щомісячного платежу – 3483,33 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту – 43450,00 грн. Крім того в договорі зазначено рахунок НОМЕР_1 та картка № НОМЕР_4 відповідно на яку буде здійснено перерахунок коштів.(а.с.17-18)

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 210904-004 від 04 вересня 2021 року, заборгованість станом на 27 січня 2025 року складається із суми заборгованості по тілу кредиту – 12833,35 грн., суми заборгованості по нарахованим відсоткам за користування кредитом – 11466,65 грн., а всього 24300,00 грн. Всього ОСОБА_1 в період дії договору було сплачено кредиту 17500,00 грн.

Крім того зі змісту зазначеного розрахунку вбачається що ТОВ здійснювало нарахування процентів за користування кредитом в період з 04.09.2021 по 04.09.2022 тобто в межах обумовленого договором строку. Загальна сума нарахованих у визначений період кредитором процентів становить 19800,00 грн.

Враховуючи що відповідачем здійснювалось часткове погашення заборгованості за кредитом а саме на суму 17500,00 грн з яких 9166.65 грн було розподілено кредитором в рахунок сплати заборгованості за тілом кредито, 8333,35 грн пішли на погашення процентів, залишок простроченої заборгованості за процентами становить 11 466,65 грн (19 800,00 – 8 333,35), залишок простроченої заборгованості за тілом кредиту становить 12833,35 грн 22000,00 – 9166,65) що і є сумою, заявленою Позивачем до стягнення.

Проте колегія суддів зауважує що відповідно до розрахунку заборгованості вбачається що кредитором також була нарахована комісія за надання кредиту в розмірі 1650,00 грн. Крім того зі змісту платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 106684049 від 04.09.2021 вбачається що відповідач фактично отримав 20350,00 грн тобто вже із сплаченою комісією в розмірі 1650,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок: «Так, за змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Колегія суддів звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Відтак, колегія суддів вважає за необхідне зарахувати сплачену відповідачем комісію в розмірі 1650,00 грн в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту зменшивши його до 11183,35 грн які підлягають стягненню з відповідача.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем доведено суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 210904-004 від 04.09.2021 у загальному розмірі 22650,00 грн, з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру відсоткової та періоду кредитування.

Даних, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором в повному обсязі погасив, матеріали справи не містять.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 3, 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки, суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права, дійшов помилкового висновку в частині визначення заборгованості за відсотками, та не взяв до уваги що у ОСОБА_1 відсутній обов`язок щодо сплати комісії у зв`язку з чим оскаржуване рішення в частині визначення розміру заборгованості слід скасувати та в цій частинні ухвалити нове судове рішення яким та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитсервіс» заборгованість за кредитним договором № 210904-004 від 04.09.2021 в розмірі 22650,00 грн

Відповідно до ст. 141 ЦПК Україниі з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову 2422,40 грн та апеляційної скарги 3633,60 грн, а всього 6056 грн.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (93,20%) ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 5644,19 грн.

Згідно з ч. 1ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Із положень ч.ч. 1-5ст.137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В силу ч.ч. 2, 3, 8ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).

Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Згідно з платіжною інструкцією № 1567 від 05 січня 2024 року, ТОВ «Кредитсервіс» сплатив на користь АО «Правовий діалог» в рахунок оплати правничої допомоги за підготовку і направлення позовної заяви відповідно до акту №3 від 04 січня 2024 року до Договору № 25-01/2023 від 25 січня 2023 року без ПДВ суму в розмірі 7 000 гривень.

Дослідивши надані докази витрат на професійну правничу допомогу та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 слід стягнути 6524,00 грн витратна професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» - задовольнити частково.

Заочне рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2025 року в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором № 210904-004 від 04.09.2021 змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» (ЄДРПОУ 41125531) заборгованість за кредитним договором № 210904-004 від 04.09.2021 у розмірі 22650 (двадцять дві тисячі шістсот п`ятдесят) гривень 00 коп.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» (ЄДРПОУ 41125531) судовий збір в розмірі 5644 (п`ять тисяч шістсот сорок чотири) гривні 19 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» (ЄДРПОУ 41125531) 6524 (шість тисяч п`ятсот двадцять чотири) гривні 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: Н.П. Пилипчук

М.Є. Савенко