Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №641/4210/23 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року

м. Харків

справа № 641/4210/23

провадження № 22-ц/818/147/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Мальованого Ю.М.

за участі секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

учасники справи:

позивач – Харківська міська рада

відповідачі – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові апеляційну скаргу Пекареніна Андрія Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 березня 2025 року в складі судді Курганникова О.А.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року представник Бенденжук Л.О., який діє в інтересах Харківської міської ради звернувся до суду із позовом (уточненим а.с.52-53) про стягнення з ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 762 946, 61 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1», що складається з приміщень № 1 - № 13 загальною площею 214,8 кв.м. по АДРЕСА_1 з 10.08.2013 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10.08.2013 № 2028. Рішень Харківської міської ради про надання відповідачу у користування вказаної земельної ділянки не приймалося. Позивач зазначає, що відповідач у період часу з 01.01.2020 р. по 31.12.2021 р. не сплачував за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 плату за землю, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради грошові кошти у розмірі орендної плати у сумі 762 946, 61 грн. гривень, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 березня 2025 року позов Харківської міської ради задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки загальною площею 0,0760 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310136900:03:002:0005 за період з 01.01.2020 по 31.12.2021 у сумі 762 946 , 61 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 11 444, 20 грн.

Повернуто Харківській міській раді надміру сплачений судовий збір за подання позовної заяви згідно платіжної інструкції №648 від 29 червня 2023 року у розмірі 1094, 66 грн.

Рішення обґрунтовано тим, що в матеріалах справи наявні належні, допустимі, достовірні та вірогідні докази на підтвердження факту використання відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:03:002:0005 площею 0,0760 га по АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 , як фактичний користувач земельною ділянкою, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що факт державної реєстрації не вирішує питання характеру і обсягу користування: власник будівлі «А-1» має право користуватись лише тією частиною ділянки, яка необхідна дл яобслуговування цієї будівлі. Суд проігнорував те, що з 18.03.2020 на тій самій ділянці знаходиться будівля «Б-1», власник якої ОСОБА_3 та не встановит, яку частину ділянки використавував ОСОБА_1 , а яку ОСОБА_3 . Зазначив, що платниками зп землю є всі фактичні користувачі земельної ділянки пропорційно частці їх користуванн, а тому у ОСОБА_1 відсутній обов`язок сплачувати 100% суми стягнення. Суд неправильно прирівняв формальну сформованість ділянки до необмеженого фактичного користування нею. Унаслідок цього безпідставно застовув до всієї площі 0,0760 га замість реальної чатини відповідача (0,02148 га). При відсутності договору оренди між сторонами застосовується ставка не більше 3% від нормативно грошової оцінки землі. Крім того, ОСОБА_1 має ІІ групу інвалідності, а тому стягнення судового збору в суді першої інстанції є безпідставним.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як встановлено судом та підтверджуєтьтся матеріалами справи, щовідповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 01.05.2023 № 330779248 право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1», що складається з приміщень № 1 - № 13 загальною площею 214,8 кв.м. по АДРЕСА_1 з 10.08.2013 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10.08.2013 № 2028 (а.с. 16-19, 124-126).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.10.2021 № НВ-0007877942021 площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:03:002:0005 складає 0,0760 га, дата державної реєстрації земельної ділянки - 30.07.2013 цільове призначення якої 03.07 для будівництві та обслуговування будівель торгівлі. Вид використання земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування будівлі магазину (а.с. 20-21).

Судом встановлено, що у період з 01.01.2020 р. по 31.12.2021 р. право користування спірною земельною ділянкою за фізичними чи юридичними особами - не реєструвалося, рішень Харківської міської ради щодо надання у користування ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 не приймалось, договори оренди Департаментом не укладались, що підтверджується актом обстеження земельної ділянка за вказною адресою, складений головним спеціалістьм сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради (28-32).

Згідно листа Головного Управління ДФС у Харківській області №1246/0/224-23 від 14.03.2023 ОСОБА_1 не зареєстрований платником земельного податку або платником орендної плати за використання земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 24).

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кадастровим номером 6310136900:03:002:0005, станом на дату формування витягу – 10.09.2020 р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 4975739 грн, коефіцієнт Кф – 2,5 (а.с. 23).

Позивачем зроблено детальний розрахунок орендної плати, виходячи з даних витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кадастровим номером 6310136900:03:002:0005 , відповідно до якого за період з 01.01.2020 р. по 31.12.2020 р. складає 364887, 49 гривень (а.с. 25), за період з 01.01.2021 р. по 31.12.2021 р. складає 398059, 12 грн. (а.с. 26).

Судова колегія вважає, що судом правильно встановлено характер спірних правовідносин та застосовані належні норми матеріального права що їх регулюють.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як вбачається із положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України досить широко визначає підстави виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

У зобов`язанні з безпідставного набуття, збереження майна підлягають доведенню: а) факт набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, б) відсутність для цього підстав, встановлених договором, законом або іншими правовими актами, в) вартість безпідставного збагачення.

Тягар доказування відсутності підстав для збереження майна лежить на власнику майна. При цьому, під набуттям майна в даних правовідносинах слід розуміти збільшення вартості власного майна набувача; приєднання до нього нових цінностей, внаслідок чого потерпілий несе додаткові витрати або втрачає належне йому майно, тобто збереження майна однією особою відбувається за рахунок іншої.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Таким чином, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшує вартість власного майна, а позивач (потерпілий) втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, обов`язок сплатити суму безпідставного збагачення виникає в силу самого факту такого збагачення і не залежить від того чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталось поза волею останніх. При цьому має значення лише сам об`єктивний результат: наявність безпідставного збагачення.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності.

На відміну від зобов`язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Відповідно до ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

У справі, що розглядається, судом встановлено, що відповідач правомірно володіючи майном - нежитловою будівлею, користуються спірною земельною ділянкою.

Частиною 14.1.136 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки комунальної власності це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідач набув право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1», що складається з приміщень № 1 - № 13 загальною площею 214,8 кв.м. по АДРЕСА_1 з 10.08.2013 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10.08.2013 № 2028, чинність якого позивачем та іншими особами не оспорюється, тобто з правомірних підстав. Проте відповідне право щодо Земельної ділянки за відповідачем у заявлений період не було зареєстровано.

Відповідно до ч. 4 ст. 319, ст. 322 ЦК України власність зобов`язує, на власнику лежить тягар утримання майна, у тому числі обов`язок внесення плати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано об`єкт нерухомого майна, відповідно до закону, що випливає із ст. 206 ЗК України. В силу правових властивостей нерухомої речі, з набуттям права власності на об`єкт нерухомого майна, відповідачі одночасно набули і правову можливість користування земельною ділянкою.

З часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник й обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку.

Однак, відповідач протягом періоду з 01.01.2020 по 31.12.2021 цього обов`язку не виконував, а отже без законних підстав зберігали у себе майно - кошти за оренду землі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 по справі № 3-1345гс16.

Розмір доходу відповідача було розраховано позивачем як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Суд виходить із того, що земельна ділянка, на якій розташований об`єкт нерухомого майна відповідача у розумінні ст. 791 ЗК України є сформованою, із здійсненням державної реєстрації 30.07.2013, підтвердженням чого є наявний у матеріалах справи Витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку ( а.с. 20 ).

Крім того, судом встановлено, що земельна ділянка, на якій розташована належна відповідачу нежитлова будівля будівлю літ. «А-1», що складається з приміщень № 1 - № 13 загальною площею 214,8 кв.м. по АДРЕСА_1 , перебуває у комунальній власності, оскільки право власності на вказану земельну ділянку площею 0,0760 га з кадастровим номером 6310136900:03:002:0005 зареєстровано з 30.07.2013 за Харківською міської радою.

Виходячи з цього, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду щодо виникнення у відповідачів кондикційного зобов`язання в силу положень ст. 1212 ЦК України сплатити на користь позивача вартість користування земельною ділянкою, на якій розташовано нерухоме майно, належне відповідачам, за весь період такого користування з моменту формування спірної земельної ділянки відповідно до ст. 79, 791 ЗК України.

Докази укладання договору оренди спірної земельної ділянки ОСОБА_1 про укладання договору оренди чи визнання його укладеним, у матеріалах справи відсутні.

При визначенні розміру недоотриманого доходу від користування земельною ділянкою, суд правильно виходив з положень рішення Харківської міської ради від 18 грудня 2019 року № 1908/13 «Про затвердження «Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01 січня 2018 року» та керувався вимогами Положення «Про затвердження «Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Харкові» № 41/08 , в редакції до 31.12.2021 ( надалі Положення).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру Земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови. Вид використання земельної ділянки - для будівництва торговельного центру та подальшої експлуатації.

Внаслідок чого, відповідно до п. 2.5 Положення розмір базової ставки орендної плати встановлено на рівні 8% від нормативної грошової оцінки.

Додатком до Положення встановлено, що у випадку перевищення 50 кв.м площі земельної ділянки, застосовується коефіцієнт зі значенням 1.

Згідно п. 2.4 Положення № 41/08 застосування коефіцієнтів складних інженерно-геологічних умов (К1) та обмеженого використання (К2) здійснюється за ініціативою орендаря на підставі наданих ним документів, які свідчать про наявність обставин, що дають право на використання вказаних коефіцієнтів (експертні висновки територіальної організації в галузі інженерних вишукувань для будівництва, спеціалізованих установ та організацій, довідки державних та інших уповноважених органів, висновки (довідки) підприємств, установ та організацій, які експлуатують об`єкти, навколо (уздовж) яких встановлені охоронні зони, тощо).

Оскільки відповідачем не надано жодних документів на підтвердження особливих умов використовуваної земельної ділянки, у розрахунках застосоване базове значення 1.

В супереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України відповідач не надав суду належних та допустимих доказів розташування іншого об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136900:03:002:0005 площею 0,0760 га по АДРЕСА_1 , який належить іншій особі.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 762946, 61 гривень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною 1 статті 141ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ст ч. 6 ст. 141 Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України«Про судовий збір» в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, від сплати судовоговід сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняютьсяінваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ №324555 від 19.06.2024, що були надана суду ОСОБА_1 має другу групу інвалідності (а.с. 91).

Поте суд на зазначені обставини уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача понесених позхивачем судових витрат у вигляді судового збору.

Відповідно до пунктів 3,4 ч. 1, ч.4 ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.

Оскільки доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, тому апеляційну скаргу належить задовольнити частково, судове рішення підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст.367,368,369,376,381- 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляійну скаргу Пекареніна Андрія Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 березня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору скасувати.

В іншій частині рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 березня 2025 року залишити без змін.

Понесений Харківською міською радою судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 11 444 (одинадцять тисяч чотириста сорок чотири) грн компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Мальований