Постанова від 02 квітня 2026 р. у справі №645/902/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 року

м. Харків

справа № 645/902/25

провадження № 22-ц/818/1997/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Пилипчук Н.П., Мальованого Ю.М.

сторони справи:

позивач - Акціонерне товариство «Акцент-Банк»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Немишлянського районного суду міста Харкова від 20 листопада 2025 року ухвалене у складі судді Ульяніч І.В.,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2025 року АТ «А-БАНК» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № № А454СТ155101094196 від 25.02.2021 року, станом на 02.02.2025 у розмірі 42475,17 грн, та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,4 грн.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 приєднався до умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», 25.02.2021 року ОСОБА_1 , будучи клієнтом банку, уклав з Банком кредитний договір № А454СТ155101094196, щодо надання йому кредиту у розмірі 33400,00 грн строком на 39 місяців, зі сплатою відсотків у розмірі 50 % щорічно та комісії в розмірі 0,00 грн. Банк свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти. Але ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином перед АТ «Акцент-Банк» не виконав, у зв`язку з чим станом на 02.02.2025 року, він має заборгованість в розмірі 42475 грн 17 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 24924, 51 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 17550 грн 66 коп., яку АТ «Акцент-Банк» просив стягнути з ОСОБА_1 , а також судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2422 грн 40 коп.

Рішенням Немишлянського районного суду міста Харкова від 20 листопада 2025 року позов АТ «Акцент-Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за Кредитним договором № А454СТ155101094196 від 25.02.2021 року в розмірі 42475,17 грн та 2422,40 грн судового збору.

Рішення мотивовано тим, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог. Суд критично оцінив показання представника відповідача про те, що відповідачем не укладався та не підписувався договір із банком, враховуючи дослідження в судовому засіданні докази, в тому числі: анкету-заяву від 30.11.2020 року, в якій засвідчено генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, що буде використовуватись відповідачем для накладання удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку АВаnk24 з метою засвідчення його дій згідно з Умовами та правилами надання банківських послуг; заяву Клієнта від 25.02.2021 року; виписки по картковому та банківському рахункам відповідача, з яких встановлено отримання відповідачем кредитних коштів, їх використання та часткове повернення. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ «Акцент-Банк» не повернуті, строк на який видавався кредит сплинув, суд зробив висновок про те, що кредитор має право вимагати виконання зобов`язання за договором та захисту порушених прав в судовому порядку.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «Акцент-Банк» в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме не повно встановив обставини у справі та дійшов до висновків що не відповідають дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Зазначає що матеріали справи не містять підтверджень, що за відсутності у анкеті заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Кредитний договір №А454СТ155101094196 від 25.02.2021 року на який посилається позивач взагалі відсутній, проте судом даний факт не взятий до уваги. Наданий банком розрахунок заборгованості, як доказ існування між сторонами кредитних правовідносин, наявності заборгованості та її розмір, сам по собі не є належним та допустимим доказом укладення кредитного договору та наявності заборгованості за цим договором, оскільки будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача, позивачем не надано. Підтвердження банк так і не наддав. Таким чином, перевірити розмір нарахованих суми боргу та процентів відповідачу не є можливим, отже доводи позивача щодо розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог банку. Апелянт наголошує що підпис ОСОБА_1 відсутній в будь-яких додатках наданих банком, окрім анкети-заяви.

21.01.2026 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає що рішення суду є законним та обґрунтованим. Зазначає що в матеріалах справи наявні усі докази на підтвердження факту укладення між сторонами кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» від 30.11.2020 року, відповідач є клієнтом АТ «Акцент-Банк», що в судовому засіданні не оспорював представник відповідача. Даної анкетою-заявою відповідач засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, що буде використовуватись для накладання удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку АВаnk24 з метою засвідчення його дій згідно з Умовами та правилами надання банківських послуг. Вбачається, що ОСОБА_1 ознайомившись з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами АТ «Акцент-Банк» та виявив бажання оформити на своє ім`я платіжну картку.(а.с.9)

У подальшому АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір з послугою «Швидка готівка» шляхом подачі заяви клієнта від 25.02.2021 року № А454СТ155101094196. Заявою передбачено умови кредитного договору, а саме: вид кредиту – кредит, тип кредиту – беззалоговий, мета отримання – придбання товару/здійснення платежу/оплата послуг, сума кредиту 33 400,00 грн, строк кредиту – 36 місяців, процентна ставка (фіксована) 50% на рік, номер платіжної картки, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту, 4323387010238445. Позичальник погодився, що ця заява разом з Умовами та правилами обслуговування фізичних осіб у А-Банку при наданні банківських послуг, таблицею обчислення вартості кредиту, паспортом споживчого кредиту становить кредитний договір, підтвердив, що ознайомлений з вказаними документами і отримав їх примірники, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. Заява підписана простим електронним підписом за ідентифікатором НОМЕР_1 (а.с. 11).

Того ж дня ОСОБА_1 простим електронним підписом підписав Паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка», який містить інформацію про умови кредитування, чинну до 23:59 годин 25.02.2021 року, та Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, згідно якої кредит мав бути повернутий до 24.02.2024 року (а.с. 10, 11 зворот).

Перерахування АТ «А-Банк» на рахунок ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 33400,00 грн згідно вказаного договору підтверджується копією меморіального ордеру №TR.16833694.23895.577 від 25.02.2021 року (а.с. 14).

Випискою по кредиту ОСОБА_1 підтверджується, що він, починаючи з 25.02.2021 року, користувався кредитними коштами, а також частково погашав заборгованість. Згідно виписки за період з 25.02.2021 року по 01.02.2025 року заборгованість склала 42475.17 грн. (а.с. 15-16, 88-89).

З наданого банком розрахунку вбачається, що станом на 02.02.2025 року ОСОБА_1 має заборгованість по кредиту в розмірі 42475.17 грн, з яких: 24924,51 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 17550,60 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, що нараховувались до 25.10.2023 року (а.с. 12-13).

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Важливо розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» (тут і далі в редакції на час укладення договору) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону).

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18). Відповідно до ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, в даному випадку АТ «Акцент-Банк».

Тому з огляду на зміст ст. ст.633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до положень ст. ст.549, 625, 1048, 1050 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, неустойки (штраф, пеня) у разі порушення боржником зобов`язання. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Згідно ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18), викладено правові висновки про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Як вбачається з матеріалів справи, 25.02.2021 року ОСОБА_3 підписав за допомогою простого електронного підпису за ідентифікатором за номером телефону НОМЕР_1 заяву клієнта № А454СТ155101094196 щодо надання кредиту за послугою «Швидка готівка», в якій сторонами узгоджено розмір кредиту (33400,00 грн), строк кредиту – 36 місяців та відсотки за користування кредитом - фіксована процентна ставка 50,00 % на рік.

Факт перерахування позичальниці кредитних коштів у розмірі 33400,00 грн підтверджується меморіальним ордером від 25.02.2021 року (а.с.14).

Стороною позивача, крім іншого, було також долучено до матеріалів справи виписку по кредиту з якої вбачається, що у відповідача станом на 01.02.2025 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 42475,17 грн.

Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891/15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». За змістом вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом, і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.

Аналізуючи викладені обставини у справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що сторонами погоджено відсоткову ставку за договором шляхом підписання заяви електронними підписами сторін.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, який узгоджується з даними виписки по рахунку, нарахування відсотків відбувалося за відсотковою ставкою 50 % річних, тобто за ставкою, погодженою з позичальником.

Згідно умов заяви клієнта № А454СТ155101094196 від 25.02.2021 року сторонами визначено строк кредитування – 36 місяців, тобто кредит мав бути повернутий до 25.02.2024 року. З виписки по кредиту і розрахунку заборгованості вбачається, що АТ «Акцент-Банк» нараховувало ОСОБА_1 проценти за користування кредитом до вказаної дати, тобто у межах строку кредитування.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що кредитний договір між сторонами підписано в електронній формі, він містить умови щодо встановленої відсоткової ставки за користування кредитом, тож суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача визначеної у позові суми заборгованості з огляду на доведеність факту узгодження між сторонами усіх істотних умов договору та отримання відповідачем кредитних коштів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Немишлянського районного суду міста Харкова від 20 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді Н.П. Пилипчук

Ю.М. Мальований