Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №635/6083/21 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

31 березня 2026 року

м. Харків

справа № 635/6083/21

провадження № 22-ц/818/460//26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря: Смелянець К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення витрат на утримання спільного майна за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 червня 2025 року, постановлене під головуванням судді Назаренка О.В.,-

в с т а н о в и в:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила визнати за нею право власності на 2/3 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , стягнути з відповідача судові витрати.

18 січня 2022 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати на утримання спільного майна – квартири АДРЕСА_1 за період з січня 2019 року по січень 2022 року в сумі 31331 гривня 76 копійок.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 червня 2025 року ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя – задоволено частково. Визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 загальною площею 65,40 кв.м. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3992 грн. 30 коп.. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення витрат на утримання спільного майна – задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на утримання спільного майна – квартири АДРЕСА_1 за період з січня 2019 року по січень 2022 року в сумі 31331 грн 76 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в сумі 992 грн. 40 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в частині поділу майна подружжя задовольнити повністю, а зустрічні позовні вимоги залишити без задоволення.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, суд першої інстанції не дослідив і не надав належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному та неупередженому розгляду справи, а тому рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував доказів, що значна частина коштів на купівлю квартири була надана батьками позивачки, внесок відповідача становить лише близько 21 % від вартості квартири, з метою придбання спірної квартири, сторонами була продана квартира, яка частково належала позивачці та спільній дитині, а не тільки сторонам. Вважає, що у разі придбання квартири під час шлюбу, якщо переважна частина коштів внесена з особистих джерел одного з подружжя, це може бути підставою для відступу від рівності часток. Також зазначає, що судом першої інстанції було залишено без задоволення клопотання про повернення до підготовчого провадження з метою подання доказів, що позбавило позивачку можливості надати суду докази заборгованості відповідача зі сплати аліментів. Заперечує проти задоволення зустрічного позову та зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що позивачка не проживала у квартирі певний проміжок часу, не користувалась комунальними послугами і не повинна нести витрати на її утримання.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя та визначаючи за позивачем право власності на 1/2 частину спірної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що спірну квартиру сторонами придбано під час перебування у зареєстрованому шлюбі, позивачем не надано доказів на підтвердження факту придбання майна за особисті кошти позивача та тих обставин, що відповідач ухилявся від сплати аліментів на неповнолітніх дітей, не виконував своїх батьківських обов`язків, приховував спільне або доходи, або майно та інших обставин, з якими закон пов`язує можливість відступу від засад рівності часток подружжя. Також задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 після оплати витрат, що пов`язані з утриманням спірної квартири, набув право вимоги до другого співвласника ОСОБА_1 на відшкодування частини сплачених витрат.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11.11.2000 року, який розірвано рішенням Харківського районного суду Харківської області від 23.03.2018 року.

Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10, 11)

Під час шлюбу 06 листопада 2003 року сторонами було продано належну їм та їх неповнолітній на той час доньці ОСОБА_4 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 13-14)

Також, у цей же день 06 листопада 2003 року сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_1 , яка розташована на 3 поверсі п`ятиповерхового будинку, складається з трьох кімнат загальною площею 65,40 кв.м. (а.с. 37-41)

Право власності на квартиру за вищевказаною адресою зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с. 35-36)

Відповідно до звіту оцінювача № 08/07-2021 від 30.07.2021 року станом на час звернення позивача з позовом вартість спірної квартири складала 798661,00 грн. (а.с. 23-34)

Як на підставу позовних вимог про розподіл майна подружжя, ОСОБА_1 посилалася на те, що 11 листопада 2000 року між сторонами укладено шлюб, від якого народилися діти – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час шлюбу сторони придбали трикімнатну квартиру за вищевказаною адресою, кошти частково були отримані від продажу спільної однокімнатної квартири, частково – від батьків позивача. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 23 березня 2018 року шлюб був розірваний, діти залишилися проживати разом з позивачем. Всі витрати, пов`язані з розвитком та навчанням дітей, лягли на плечі позивача ОСОБА_1 , а відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, у період з 2014 року по 2017 рік відповідач перебував на території Російскої Федерації та не бажав підтримувати жодних зв`язків з дружиною. Під час виховання дітей та оформлення офіційних документів позивач постійно зіштовхувалась з необхідністю мати згоду батька дитини, що унеможливлювало реалізацію її законних прав та суперечило інтересах дитини, що безпосередньо пов`язано із свідомим ухилянням відповідача від виконання батьківського обов`язку. Зазначає, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не приймає участь у вихованні дітей, не турбується про стан їх здоров`я, не цікавиться життям дітей, тобто не дбає про їх самоусвідомлення, не сприяє загальновизнаним нормам моралі, не дає доступу до культурних та інших цінностей. Розмір аліментів відповідачу встановлені судовим наказом лише на утримання молодшої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що є недостатнім для забезпечення належного розвитку дитини, при цьому відповідач ухиляється від сплати аліментів. Також, позивач вказує, що старша дочка ОСОБА_4 навна 1 курсі факультету фізичного виховання та мистецтв КЗ «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» на денній формі навчання, але відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання старшої дочки. З огляду на викладені обставини, позивач вважає, що аліментів, які стягуються з відповідача не достатньо для забезпечення життєдіяльності дітей, а тому є підстави для збільшення частки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Зазначила, що квартира була придбана в тому числі за рахунок її особистих коштів та коштів, отриманих за продаж частки квартири їх неповнолітньої на той час доньки ОСОБА_4 . Тому вважала, що за нею має бути визнано право на 2/3 частини спірної квартири.

Як на підставу зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що під час шлюбу з ОСОБА_1 за спільні кошти було придбано трикімнатну квартиру за вищевказаною адресою, та за ним зареєстровано право власності на квартиру. ОСОБА_1 не виконує обов`язок щодо утримання квартири, що є спільною сумісною власністю сторін, а відповідно зобов`язана відшкодувати позивачу за зустрічним позовом половину вартості сплачених ним витрат. Зазначає, що ним сплачені витрати за такі комунальні послуги: водопостачання в сумі 4103, 21 гривень за період з січня 2019 року по січень 2022 року; водовідведення в сумі 2052, 06 гривень за період з січня 2019 року по січень 2022 року; теплопостачання в сумі 42418, 03 гривні за період з січня 2019 року по грудень 2021 року; електропостачання в сумі 5440, 23 гривень за період з лютого 2019 року по грудень 2021 року; квартплата в сумі 8650, 00 гривень за період з березня 2019 року по грудень 2021 року; Загальна сума витрат на утримання спільної квартири, що сплачена позивачем за зустрічним позовом складає 62 663, 52 грн., а тому належна до стягнення з ОСОБА_1 сума цих витрат, відповідно до розміру її частки у праві власності на квартиру, складає 31 331, 76 гривень.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто ст.60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідно до ст.61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).

Згідно зі ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно з положеннями частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Зазначені вимоги Сімейного кодексу України кореспондуються з ч.3 ст.368 ЦК України майно, за якою набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порядок здійснення подружжям права спільної сумісної власності та право подружжя на розпорядження спільним сумісним майном визначено у статтях 63, 65 СК України.

Матеріали справи свідчать про те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11.11.2000 року, який розірвано рішенням Харківського районного суду Харківської області від 23.03.2018 року.

Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10, 11)

Під час шлюбу 06 листопада 2003 року ними було продано належну сторонам та їх неповнолітній на той час доньці ОСОБА_4 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 13-14)

Також, у цей же день 06 листопада 2003 року сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_1 , яка розташована на 3 поверсі п`ятиповерхового будинку, складається з трьох кімнат загальною площею 65,40 кв.м. (а.с. 37-41)

Згідно ст.ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Посилання позивачки на те, що значна частина коштів на купівлю квартири була надана батьками позивачки, внесок відповідача становить лише близько 21 % від вартості квартири колегією суддів не приймається, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження цього.

Доводи апелянта про те, що сторонами була продана квартира, яка частково належала позивачці та спільній дитині, а не тільки сторонам, колегією суддів також не приймається, оскільки набуття квартири за рахунок продажу іншої, право на яку в частині мала неповнолітня дитина, яка наразі досягла повноліття згідно вимог закону не дає підстав для збільшення частки позивачки у спільній власності подружжя.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що, спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, та позивач має право в порядку поділу майна подружжя на 1/2 частину квартири.

Матеріали справи також свідчать про те, що ОСОБА_2 за період з 2019 року по 2021 роки здійснив оплату за комунальні послуги у спірній кватирі у розмірі 62 663, 52 грн.

Згідно ст. 332 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Таким чином ОСОБА_1 має обов`язок відшкодувати на користь ОСОБА_2 частину сплачених ним комунальних послуг, що відповідає її частці у праві власності.

Посилання позивачки на те, що не проживала у квартирі певний проміжок часу, не користувалась комунальними послугами і не повинна нести витрати на її утримання суперечать вимогам закону.

Висновок суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи та наявним у справі доказам.

Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують

Також під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_6 адвокат Лаєвська М.Л. надала відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат.

Так судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Зі змісту статті 58 ЦПК України вбачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

В обґрунтування клопотання посилалась на договір про надання правової допомоги № б/н від 25 серпня 2025 року, на ордер адвоката Лаєвської А.Л., додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 25 серпня 2025 року.

Згідно додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 25 серпня 2025 року встановлено, що гонорар за виконання обов`язків адвоката за договором складає 10 000 грн..

Згідно копій квитанції Жовтобородовим О.М. було сплачено 2000 грн та 8000 грн. в загальній сумі 10000 грн. (а.с.52-53)

Представник позивача в суді апеляційної інстанції заперечувала проти стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн та просила відмовити в задоволенні клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, або зменшити її розмір посилаючись необґрунтованість розміру гонорару із наданими адвокатом послугами.

В пункті 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Згідно додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 25 серпня 2025 року встановлено, що гонорар за виконання обов`язків адвоката за договором складає 10 000 грн..

Зазначена сума гонорару згідно додаткової угоди є фіксованою.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

З урахуванням вимог розумності та справедливості, виваженості, складності справи та реального обсягу робіт, наявності поданих заперечень ОСОБА_7 судова колегія вважає, що наявні підстави для стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000 грн.

Зазначений представником ОСОБА_6 адвокатом Лаєвською М.Л. розмір витрат на правову допомогу, в сумі 10 000,00 грн не відповідає обсягу послуг наданих позивачеві, вимогам розумності та складності справи.

Підстав для стягнення витрат у розмірі, про який просить заявник, не вбачається.

Тому клопотання представника ОСОБА_6 адвоката Лаєвської М.Л. про стягнення витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 червня 2025 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в сумі 3000 грн

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Ю.М. Мальований

О.Ю. Тичкова