Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №627/229/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 квітня 2026 року

м. Харків

справа № 627/229/25

провадження № 22-ц/818/1980/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Тичкової О.Ю.

суддів: Маміна О.В., Пилипчук Н.П.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 28 жовтня 2025 року у складі судді Вовк Л.В.,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позову зазначено, що 03 квітня 2013 року було укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримав у позику грошову суму в розмірі 25 774, 00 грн Відповідно до п.1.1 договору позики , ОСОБА_2 зобов`язувався повернути таку ж суму грошових коштів та сплачувати не пізніше 25-го числа кожного місяця, протягом чинності цього договору, платежі не менше 3682,00 грн в рахунок погашення позики на банківський рахунок за відповідними реквізитами. Позика надана строком до 03.11.2013. Однак, в порушення умов договору позики, відповідач грошові кошти повернув лише частково в загальному розмірі 1500,00 грн, а з травня 2023 року перестав відповідати на дзвінки та фактично відмовляється від обов`язку повернення коштів. Однак після настання терміну повернення суми позики відповідач гроші не повернув, тому позивач вимушений звернутися до суду з позовом про стягнення суми боргу, інфляційних втрат нарахованих за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та 3% річних відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України. Сума заборгованості за договором позики станом на 10.02.2024 становить 24 274,00 грн. У зв`язку із чим позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики - 24 274 грн 00 коп., втрати у зв`язку з інфляцією - 54 782 грн 30 коп. за період з 04.11.2013 по 23.02.2022, та 3% річних - 6 423 грн 02 коп., а всього 85 479 грн 32 коп. та вирішити питання про судові витрати.

Рішенням Краснокутського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим що, строк позовної давності сплинув, оскільки позивач звернувся з позовом до суду у лютому 2025 року, а договір позики був укладений строком до 03.11.2013. Оскільки відповідачем заявлено вимогу про застосування строків позовної давності до даних правовідносин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач не спростовує факту отримання коштів за договором позики і аргументує відмову у задоволенні позову лише простроченням строку позовної давності. Вважає, що має незначний пропуск позовної давності (4 місяці), адже на час дії карантину COVID-19 позовна давність на правовідносини, що тривали після 12 березня 2017 продовжується. Крім того, тривала кризова ситуація, обумовлена анексією Автономної Республіки Крим, проведенням антитерористичної операції, а згодом операції Об`єднаних сил, масштабним внутрішнім переміщенням осіб, руйнуванням або обмеженням доступу до державних інституцій. Також скаржник вказує, що перевантаженість судів, кадровий дефіцит, нестабільна робота судових установ, ускладнений доступ до правової допомоги ускладнювали можливість звернення до суду.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між ОСОБА_1 (позикодавець) да ОСОБА_2 (позичальник) 03.04.2013 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавроненком Ю.П. за реєстровим № 909, за умовами якого, відповідач отримав у позику грошову суму в розмірі 25774 грн 00 коп. та зобов`язувався повернути Позикодавцю суму позики. ( а.с. 7-8)

Згідно з п. 1.1 та 1.2 договору, ОСОБА_2 зобов`язується повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) та сплачувати не пізніше 25-го числа кожного місяця протягом чинності цього договору платежі не менше 3682 грн 00 коп в рахунок погашення за договором позики на банківський рахунок за відповідними реквізитами: Отримувач: Приватбанк; МФО: 305299, ОКПО: 14360570, рахунок № НОМЕР_1 , призначення платежу: виплата по договору позики на карту № НОМЕР_2 ОСОБА_1 , податковий номер НОМЕР_3 .

Відповідно до п. 2.1 та 2.2 договору, позика надається строком до 03.11.2013, та сторони підтверджують, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі визначеному договором, до його підписання та нотаріального посвідчення.

Однак, в порушення умов договору позики , відповідач грошові кошти повернув лише частково в загальному розмірі 1500,00 грн.

Як вбачається з виписки АТ КБ «Приватбанк» від 19.12.2024 , по картці/ рахунку НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) і додатковим рахункам договору SAMDN52000075221376 від 01.02.2013 , належним ОСОБА_1 , вбачається , що будь-які операції про рух коштів за період з 03.04.2013 по 19.12.2024, відсутні (а.с.9).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з вимогами частини першої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

У ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до стаття 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших нормативних актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ст. 1046. ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа № 464/3790/16-ц), постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 26 травня 2021 року (справа №405/8280/19) «…за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.»

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

У статті 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина четверта, п`ята статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Відповідно до ст.264. ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-розділ « Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії ».

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, дія якого неодноразово продовжувалася та триває на час розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58).

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Всі докази оцінено судом у їх сукупності з урахуванням фактичних обставин справи.

Судом встановлено, що між сторонами 03.04.2013 року укадений договір позики, на виконання якого позивачем передано відповідачу кошти в сумі 25 774 грн 00 коп.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що ОСОБА_2 зобов`язувався повернути всю суму боргу в строк до 03 листопада 2013 року.

З позовом про стягнення боргу за договором позики ОСОБА_1 звернувся до суду у лютому 2025 року.

У заяві про перегляд заочного рішення ОСОБА_4 , в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності відмовити у задоволенні позовних вимог.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази укладання між сторонами договору про збільшення позовної давності або переривання строку позовної давності.

Оскільки карантин на території України запроваджено з 12 березня 2020 року, а воєнний стан введено з 24 лютого 2022 року та його дію продовжено. Водночас строк позовної давності у спірних правовідносинах сплив 03 листопада 2016 року, тобто до настання зазначених обставин.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо продовження чи зупинення перебігу позовної давності у зв`язку із запровадженням карантину та воєнного стану є необґрунтованими, оскільки такі обставини виникли після спливу встановленого законом строку та не впливають на його перебіг.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

З огляду на вищевикладене судова колегія вважає, що суд повно та всебічно встановив обставини у справі та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності . В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення. Тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення районного суду Харківської області від 21 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук