Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №643/727/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1141/26 Справа № 643/727/25 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників, цивільну справу №643/727/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2025 року, ухвалене у складі судді Корягіна В.О.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Діджи Фінанс» звернувся до Московського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» посилається на те, що 30 липня 2021 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву №103407226 на офіційному сайті ТОВ «Мілоан», у формі електронного правочину, шляхом підписання електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, що був надісланий відповідачу СМС-повідомленням, про прийняття пропозиції укласти кредит у формі електронного правочину. Перед укладенням кредитного договору, відповідач отримала проєкт цього договору разом з додатками в електронному вигляді в особистому кабінеті, ознайомилася з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на веб-сайті ТОВ «Мілоан» та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до вказаної заяви 30 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №103407226 в електронній формі, відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 15000 грн.

12 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги №13Т, відповідно до умов якого ТОВ «Діджи Фінанс» стало новим кредитором та отримало право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Заборгованість за кредитним договором №103407226 від 30 липня 2021 року становить 71850 грн, з яких: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15000 грн, заборгованість за процентами у розмірі 54000 грн, заборгованість за комісією у розмірі 2850 грн.

У зв`язку з чим просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №103407226 від 30 липня 2021 року у розмірі 71850 грн., судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

Ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 21 січня 2025 року позовну заяву ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення 71 850 грн. передано на розгляд Покровського районного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2025 року цивільну справу за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - передано до Тернівського міського суду Дніпропетровської області для розгляду за територіальною підсудністю.

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2025 року позов ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит №103407226 від 30 липня 2021 року станом на 28 жовтня 2021 року у розмірі 71850 грн., з яких сума заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15000 грн, заборгованість за процентами 54000 грн, заборгованість за комісією 2850 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судовий збір у сумі 2422,40 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6000 грн.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що оскаржене рішення не відповідає нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що сума нарахованих відсотків і комісій у понад 3,5 рази перевищує тіло кредиту. Це порушує ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Верховний Суд у постановах від 16 червня 2021 року у справі №464/7601/17 та від 02 грудня 2020 року у справі №753/22860/15-ц зазначив, що стягнення відсотків понад 100% від тіла кредиту є несправедливим.

Крім того, позивач заявив 6000 грн. витрат на адвоката, але не надав жодного підтвердження оплати (платіжних доручень, квитанцій).

В матеріалах справи відсутні докази, що відповідача було повідомлено про заміну кредитора (ст. 516–517 ЦК України). Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року у справі №522/1014/17 зазначив: боржник не зобов`язаний виконувати зобов`язання новому кредитору без належного повідомлення.

Вказує, що вона є внутрішньо переміщеною особою, має на утриманні малолітню дитину, доходи мінімальні - отримання лише мінімальної зарплати та соціальних виплат. Це свідчить про неможливість сплати завищених відсотків та витрат.

Суд першої інстанції не дав належної оцінки відзиву та запереченням, поданим через ЄСІТС, що суперечить ст.ст.13, 263 ЦПК України. Верховний Суд у постанові від 25 листопада 2020 року у справі №308/3156/17 визнав ігнорування доказів сторони істотним порушенням.

Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, не оцінив усі надані відповідачем докази.

У зв`язку з чим просила суд скасувати рішення суду у справі №643/727/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення відсотків, комісій та витрат на правничу допомогу; залишити до стягнення лише тіло кредиту у розмірі 15 000 грн.

Позивач ТОВ «Діджи Фінанс», скориставшись своїм правом, через представника, подав відзив, в якому вважає, що рішення суду законне та обґрунтоване, в процесі розгляду цивільної справи суд першої інстанції не припустився порушень норм ні матеріального, ні процесуального права, тому апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою.

Згідно з п.1.5. договору витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 11850 грн. в грошовому виразі та 119, 128 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п. п. 1.5.1 1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 26850 грн. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п. 1.4 договору.

Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань.

Вказує, що відповідно до п. 1.5.1. Договору комісія за надання кредиту: 2850 грн., яка нараховується за ставкою 19 відсотків від суми кредиту одноразово.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб. Отже, чинним законодавством України кредитодавцю надано право отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке право прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування».

Поряд з цим, відповідно до п. 1.5.2. договору проценти за користування кредитом: 9000 грн., які нараховуються за ставкою 2 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Також, згідно з п. 1.6. договору базова процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Умовами договору про споживчий кредит №103407226 від 30 липня 2021 року сторони передбачили порядок продовження строку договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом

Звертаємо увагу суду, що на підтвердження законності нарахування розміру заборгованості, позивачем до позовної заяви було долучено відомість про щоденні нарахування та погашення за договором про споживчий кредит №103407226 від 30 липня 2021 року, яка сформована, підписана та надана первісним кредитором.

Згідно з п.2.8. договору для визначення будь-яких обставин виконання грошових зобов`язань або будь-якої їх частини, вирішальне значення мають дані бухгалтерського обліку товариства.

Зазначає, неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань. З огляду на викладене, саме по собі неотримання повідомлення позичальника про відступлення права вимоги, не припиняє зобов`язань сторін за договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості на користь нового кредитора.

Позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення із відповідача витрат на професійну (правову) допомогу адвоката у розмірі 6000 грн. підлягають до задоволення.

У зв`язку з чим просив суд рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 липня 2025 року залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс»витрати, понесені останнім на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000 грн.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що 30 липня 2021 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву на кредит №103407226.

30 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №103407226, відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 15000 грн., строком на 30 днів до 29 серпня 2021 року, зі сплатою відсотків 2% в день за кожен день користування кредитом від фактичного залишку кредиту. У разі пролонгації кредиту нарахування відсотків здійснюється у розмірі 5% в день за кожен день користування кредитом від фактичного залишку кредиту. Комісія за надання кредиту 2850 грн., яка нараховується за ставкою 19% від суми кредиту одноразово.

Пунктом 2.3 Договору передбачені умови пролонгації строку кредитування, за якими строк кредитування може бути збільшено до 60 днів.

Відповідно до п.6.3 Договору, приймаючи умови кредитного договору, клієнт підтверджує, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися. Також погоджується з усіма додатками та невід`ємнимми частинами договору (Правилами, Паспортом споживчого кредиту та графіком платежів).

Договір підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електрорнну комерцію», та прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Відповідно до платіжного доручення №30506703 від 30 липня 2021 року, ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 на кратку НОМЕР_1 * грошові кошти у розмірі 15000 грн. відповідно до договору №103407226.

12 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги №13Т, і останній став новим кредитором та отримав право вимоги до відповідача за кредитним договором №103407226 від 30 липня 2021 року.

Відповідно до Витягу з додатку до договору відступлення прав вимоги №13Т від 12 листопада 2021 року, ТОВ «Діджи Фінанс» набув право вимоги за кредитним договором №103407226 від 30 липня 2021 року, боржник ОСОБА_1 , заборгованість за кредитним договором становить 71850 грн, з яких сума заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15000 грн, заборгованість за процентами 54000 грн, заборгованість за комісією 2850 грн.

27 вересня 2024 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до ОСОБА_1 з досудовою вимогою, в якій просило сплатити заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №103407226 від 30 липня 2021 року у розмірі 71850 грн.

З розрахунку заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №103407226 від 30 липня 2021 року вбачається, що станом на 28 жовтня 2021 року заборгованість за кредитним договором становить 71850 грн, з яких сума заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15000 грн, заборгованість за процентами 54000 грн, заборгованість за комісією 2850 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надала суду альтернативних розрахунків заборгованості за кредитним договором, не спростувала проведеного розрахунку, тому суд погоджується з розрахунком заборгованості, наданим позивачем та вважав, що вказана заборгованість підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно з частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частині 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до його виконання.

Згідно частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст.ст.1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Встановлено, що 30 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №103407226 шляхом подання заявки на отримання кредиту, яку він подав на офіційному сайті ТОВ «Мілоан», у формі електронного правочину, та підписання електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, що був надісланий відповідачу СМС-повідомленням, про прийняття пропозиції укласти кредит у формі електронного правочину. Перед укладенням кредитного договору, відповідач отримала проєкт цього договору разом з додатками в електронному вигляді в особистому кабінеті, ознайомилась з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на веб-сайті ТОВ “Мілоан” та є невід`ємною частиною цього договору.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Відповідно до п.1.1 умов якого кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2 - 1.5 Розділу 1 кредитного договору, сума кредиту становить 15000 грн. у валюті - гривня; кредит надається строком на 30 днів з 30 липня 2021 року, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом — 29 серпня 2021 року.

Умовами п. 2.2.3 кредитного договору встановлено, що проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору.

З умов п. 6.1 договору вбачається, що кредитний договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Відповідно до платіжного доручення №30506703 від 30 липня 2021 року, ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 на кратку НОМЕР_1 * грошові кошти у розмірі 15000 грн. відповідно до договору №103407226.

12 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги №13Т, і останній став новим кредитором та отримав право вимоги до відповідача за кредитним договором №103407226 від 30 липня 2021 року.

Відповідно до Витягу з додатку до договору відступлення прав вимоги №13Т від 12 листопада 2021 року, ТОВ «Діджи Фінанс» набув право вимоги за кредитним договором №103407226 від 30 липня 2021 року, боржник ОСОБА_1 , заборгованість за кредитним договором становить 71850 грн, з яких сума заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15000 грн, заборгованість за процентами 54000 грн., заборгованість за комісією 2850 грн.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №103407226 від 30 липня 2021 року у розмірі 15000 грн. - за тілом кредиту є обґрунтованими.

Однак, колегія суддів зазначає, звернувшись до суду із цим позовом, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за відсотками у розмірі - 54000 грн.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Мілоан», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Таким чином, колегія суддів вважає, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками – фізичними особами.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Отже, положення кредитного договору щодо різних відсоткових ставок не відповідають загальним засадам цивільного законодавства про договір щодо справедливості, добросовісності, розумності його умов.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами за кредитним договором №103407226 від 30 липня 2021 рокув розмірі 54000 грн. не є співмірною сумі кредиту у розмірі 15000 грн., суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, тому рішення суду підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутої заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом за договором №103407226 від 30 липня 2021 рокув розмірі з 54000 грн. до 15000 грн. та відповідно загальної суми заборгованості.

Стосовно заборгованості за комісією - 2850 грн. слід зазначити наступне.

Пунктом 1.5.1 передбачена сплата комісії за надання кредиту — 2850 грн.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі – Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, – щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України “Про захист прав споживачів” (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року

№ 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 2850 грн.

Стосовно витрат на правову допомогу, надану у суді першої інстанції, у розмірі 6000 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Водночас суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

У позовній заяві представник позивача просив суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу, у суді першої інстанції, представник позивача надав суду договір №42649746 про надання правової допомоги від 01 листопада 2024 року, укладеного між адвокатом Стародуб І.В. та Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»; детальний опис робіт на суму 6000 грн. та акт про підтвердження факту надання правової допомоги від 30 грудня 2024 року на суму 6000 грн.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною, навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

З огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову, колегія суддів суд вважає, що слід змінити розмір витрат на правову допомогу, надану у суді першої інстанції, стягнутих з відповідача на користь позивача, зменшивши їх розмірі з 6000 грн. до 3000 грн., що відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, та зміну рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування кредитом за договором №103407226 від 30 липня 2021 року, зменшивши їх розмір з 54000 грн. до 15000 грн., зміну рішення суду в частині стягнутих з відповідача на користь позивача, зменшивши їх розмірі з 6000 грн. до 3000 грн., та скасування рішення суду в частині стягнення заборгованості за комісіями у розмірі 2850 грн. за договором №103407226 від 30 липня 2021 року, ухваливши в цій частині нове рішення, про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Відповідно пунктів 3 та 4 частина 1 статі 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки, апеляційний суд дійшов до висновку про зміну рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування кредитом за договором №103407226 від 30 липня 2021 року та скасування рішення суду в частині стягнення заборгованості за комісіями та відмови у задоволенні цієї частини вимог, то слід змінити розподіл витрат, пропорційно задоволеним позовним вимогам, керуючись ч.10 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за звернення з апеляційною скаргою у розмірі 1108,25 грн.

В іншій частині ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам ст.263 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити частково.

Рішення рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2025 року у справі №643/727/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором:

— змінити в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» відсотків за користування кредитом за договором №103407226 від 30 липня 2021 року, зменшивши їх розмір з 54000 грн. до 15000 грн.;

— скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованості за комісією у розмірі 2850 грн. за договором №103407226 від 30 липня 2021 року, та ухвалити нове рішення, про відмову у задоволенні цих позовних вимог;

- змінити в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрат на правову допомогу, зменшивши їх розмірі з 6000 грн. до 3000 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1108 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 01 квітня 2026 року.

Судді: