Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №727/2884/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа №727/2884/26

Провадження №3/727/651/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року м. Чернівці

Суддя Шевченківського районного суду м. Чернівці Терещенко О.Є., розглянув-ши матеріали, які надійшли з Чернівецького районного управління поліції ГУНП в Чернівецькій області, про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого в АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопору-шення, передбаченого ч.1 ст.184 КпАП України, –

встановив:

До Шевченківського районного суду м. Чернівці надійшла справа про притяг-нення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.184 КпАП України.

Так, із дослідженого судом протоколу про адміністративне правопорушення вба-чається, що 03.02.2026 року близько 15:00 год. ОСОБА_1 ухилився від виконання батьківських обов`язків по відношенню до свого малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого 03.02.2026 року близько 15 год. 00 хв. останній, перебуваючи за адресою м. Чернівці, вул. Південно-Кільцева, 7-Б, образливо чіплявся до малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме кидав сніжками в го-лову, чим своїми діями порушив вимоги ст.150 СК України, чим вчинив правопору-шення, передбачене ч.1 ст.184 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненому правопорушенні не ви-знав. Пояснив, що він належним чином виховує свого сина, неодноразово роз`яснював останньому про небезпеку, яку може спричинити здоров`ю кидання сніжками, а тому вказує, що ним було здійснено усі необхідні заходи з метою належного виховання ди-тини.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши письмові матеріали вказаної вище адміністративної справи, суд приходить до наступних висновків.

Так, згідно ст.245 КпАП України завданнями провадження в справах про адміні-стративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обста-вин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення вико-нання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчинен-ню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання гро-мадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст.280 КпАП України, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміні-стративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона ад-міністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відпо-відальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колек-тиву, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішен-ня справи.

Адміністративна відповідальність за ч.1 ст.184 КпАП України настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обо-в`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповно-літніх дітей.

Об`єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх, які зокрема регламентуються законодавством, а суб`єк-тивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі не-обережності. При цьому ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, по-в`язаної з незабезпеченням належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.

Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших норма-тивно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки батьків або осіб, які їх за-мінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповно-літніх дітей.

Таким чином, ухиленням від виконання батьківських обов`язків не повинна вва-жатися будь-яка дія, а вважатиметься невиконання обов`язків, чітко передбачених за-конодавством і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, нав-чання та виховання дітей.

Стаття 150 Сімейного кодексу України передбачає, що батьки зобов`язані піклу-ватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, батьки зобо-в`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостій-ного життя.

Преамбула Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону ди-тинства» (далі - Закон № 2402-ІІІ) визначає охорону дитинства в Україні як стратегіч-ний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення на-ціональної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні за-сади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інте-ресів дитини.

За визначенням термінів, наведених у статті 1 цього Закону, дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше; дитинство - період розвитку людини до досягнення повно-ліття; забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на за-доволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належ-ності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити; охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Кон-венції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших норма-тивно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-право-вих гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні (ст. 2 Закону № 2402-ІІІ).

Відповідно до статті 6 цього Закону кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров`я. Держава гарантує дитині право на охорону здоров`я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здо-ров`я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, ра-ціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелекту-ального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або осо-би, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для все-бічного розвитку дитини, відповідно до законів України (ст. 8 Закону № 2402-ІІІ).

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний роз-виток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків від-повідно до закону (ч. 6 ст. 12 Закону № 2402-ІІІ).

Відповідно до статті 35 Закону № 2402-ІІІ особи, винні у порушенні вимог зако-нодавства про охорону дитинства, несуть цивільно-правову, адміністративну або кри-мінальну відповідальність відповідно до законів України.

Аналіз приписів Закону № 2402-ІІІ дає змогу дійти висновку, що під невиконан-ням обов`язків щодо виховання дітей варто розуміти різні форми бездіяльності, у ре-зультаті яких відсутня належна турбота про виховання неповнолітніх. Ухилення бать-ків та осіб, що їх замінюють від виконання своїх обов`язків може виражатися в тому, що вони не піклуються про моральне виховання, фізичний розвиток дітей і зміцнення їхнього здоров`я, тощо.

Отже, правовою підставою для покладення відповідальності на батьків за ч.1 ст.184 КпАП України є наявність ознак та елементів складу правопорушення, що по-лягає в невиконанні батьками обов`язків щодо утримання, виховання, навчання, за-хисту прав та інтересів неповнолітніх.

Відповідно до ч. 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 бер-езня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізич-ний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зо-крема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дити-ни, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілку-ються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не на-дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засво-єнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен ок-ремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, ухилення від виконання батьківських обов`язків не повинна вва-жатися будь-яка дія, а вважатиметься невиконання обов`язків, чітко передбачених за-конодавством, і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, нав-чання та виховання дітей.

Так, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №980038 від 04.02.2026 року, ОСОБА_1 ухилився від виконання своїх батьківських обов`язків, передбачених ст.150 СК України.

Разом з тим, суду не надано доказів, що ОСОБА_1 ухилився від виконання своїх батьківських обов`язків, передбачених ст.150 СК України відносно свого малолітнього сина, а також не наведено, від яких саме батьківських обов`язків, передбачених ст.150 СК України, ухилився ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 КпАП України завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Положення ч.ч.1,2 ст.7 КпАП України передбачають, що ніхто не може бути під-даний заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на під-ставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до статті 252 КпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктив-ному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосві-домістю.

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шко-ду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на роз-гляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КпАП України).

Пунктом п.1 ст.247 КпАП України встановлено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає за-криттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, перевіривши докази у справі на допустимість, проаналізувавши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 Кодексу України про адміністративні пра-вопорушення, не підтверджена наявними доказами, а відтак провадження у справі під-лягає закриттю за відсутності складу адміністративного правопорушення на підставі п.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Керуючись статтями 7, 184, 245, 247, 256, 278, 280 КпАП України, -

постановив:

Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.1 ст.184 КпАП України - закрити у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеля-ційної скарги.

Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня винесення по-станови до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м.Чернівці.

Суддя Терещенко О.Є.