Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №715/1754/25 — Глибоцький районний суд Чернівецької області

Справа № 715/1754/25

Провадження № 2/715/32/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року селище Глибока

Глибоцький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Маковійчук Ю.В.

секретар судового засідання Затолошна Р.В.

учасники судового процесу:

представник позивача ОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький Олег Олександрович, про визнання недійсними договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,-

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на фраудаторність оспорюваного нею правочину, просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки та об`єкта будівництва житлового будинку садибного типу від 01 травня 2025 року, серія та номер: 548, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 78680088 від 01.05.2025 16:10:28, індексний номер: 78680134 від 01.05.2025 16:11:58,

- застосувати наслідки недійсності правочину – договору купівлі продажу земельної ділянки та об`єкта будівництва житлового будинку садибного типу від 01 травня 2025 року, серія та номер: 548, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , шляхом зобов`язання ОСОБА_5 повернути ОСОБА_4 земельні ділянки та визнати за ОСОБА_4 право власності на вказані земельні ділянки,

- визнати за ОСОБА_4 в порядку застосування наслідків недійсності правочину право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7321082700:01:004:0368 та земельну ділянку з кадастровим номером 7321082700:01:004:0369,

- встановити порядок виконання рішення суду, за яким воно є підставою для реєстрації за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7321082700:01:004:0368 та земельну ділянку з кадастровим номером 7321082700:01:004:0369.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 жовтня 2024 року у справі №715/3990/23, було задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , яким стягнуто з відповідача на її користь заборгованість за договором позики (розпискою) від 10 липня 2023 року в розмірі 300 000 (триста тисяч) доларів США. Вказує на те, що наразі відкрито виконавче провадження на виконання вказаного рішення суду.

Посилається на те, що в період касаційного розгляду справи, а саме 01 травня 2025 року ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу належного йому житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 з ОСОБА_5 . Вважає, що відповідач ОСОБА_4 відчужив основну масу свого майна з метою ухилення від виконання рішення суду. Тому просить суд її позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 подав до суду відзив на позов просив відмовити у задоволенні позову. Зокрема, вказував на те, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки об`єкт, що став предметом цього договору, не є житловим будинком у розумінні закону, а є об`єктом незавершеного будівництва. Звертав увагу суду на відсутність у Державному земельному кадастрі кадастрового номеру, присвоєного об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказував на те, що посилання позивача у позовній заяві на його розписку від 10.07.2023 року, у якій зазначено, що «в разі не повернення боргу несе відповідальність своїм будинком», не створює жодних речових чи зобов`язальних правових наслідків щодо конкретного об`єкта нерухомості, тим більше — не може бути підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 01.05.2025 року.

Також зазначав, що позивачем не наведено жодних правових підстав для скасування цього договору, як то щодо того, що правочин було укладено з порушенням вимог законодавства, внаслідок обману, примусу, чи з перевищенням повноважень.

Крім того, звертає увагу на те, що об`єктом договору від 01.05.2025 року є земельна ділянка з кадастровим номером 7321082700:01:004:0583, а не «будинок», про який ідеться в розписці. Таким чином, вказує, що посилання позивача на розписку не мають юридичного зв`язку із змістом правочину, що оскаржується.

Крім того, звертав увагу суду, що ОСОБА_5 набула право власності на об`єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку з кадастровим номером 7321082700:01:004:0583 добросовісно, на підставі законно укладеного договору купівлі-продажу від 01.05.2025 року, який був нотаріально посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку.

Також посилався на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 01.05.2025 року, серія № 548, між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні будь-які записи про обтяження, арешти чи заборони щодо цього об`єкта.

Позивачка ОСОБА_3 подала до суду відповідь на відзив в якому на спростування доводів відповідача ОСОБА_4 вказувала на те, що об`єктом спору є саме об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , тип об`єкта – «житловий будинок садибного типу», що жодним чином не спростовує фактичних та юридичних підстав позову.

Також посилалася нате, що безпідставними є тези ОСОБА_4 про те, що «відсутність кадастрового номеру за зазначеною адресою свідчить про те, що реєстрація права власності на житловий будинок за цією адресою не могла бути здійснена у відповідності до закону, що у свою чергу, підтверджує позицію про те, що такий об`єкт не є завершеним будівництвом і не введений у законний цивільний обіг як житлова нерухомість, оскільки обставини набуття права власності ОСОБА_4 (як попереднім власником) на спірне майно взагалі не входять до предмету доказування у справі, так як спір стосується не набуття ОСОБА_4 у власність об`єктів спору, а їх відчуження на користь ОСОБА_5 .

Також посилалася на те, що обставини щодо того, що на момент укладення спірного договору купівлі продажу від 01.05.2025 року, серія № 548, між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні будь-які записи про обтяження, арешти чи заборони щодо цього об`єкта, не заперечується за змістом позовної заяви та жодним чином не суперечить правовій конструкції фраудаторного правочину, характерні ознаки якого наведені у позовній заяві із посиланням на відповідні правові позиції Верховного Суду.

Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Марян І.С. подав заперечення на відповідь на відзив, спростовуючи доводи позивача наведені у відзиві вказував на те, що позивач не довів, що договір купівлі-продажу № 548 від 01.05.2025 року укладено на шкоду його як кредитора чи з метою ухилення відповідача від виконання зобов`язань.

Також зазначав, що відсутні докази, що правочин укладено під час дії заборони відчуження майна або що він має фіктивний характер. Контрагент ОСОБА_4 — ОСОБА_5 — не є пов`язаною особою, не перебувала у родинних, ділових чи інших стосунках із боржником. Ціна продажу не є заниженою, а навпаки — перевищує ринкову вартість, що виключає штучне створення неплатоспроможності. Договір є реальним та оплатним, оскільки покупець перерахувала кошти на банківський рахунок продавця, що підтверджено платіжними документами. ОСОБА_5 є добросовісним набувачем, не була обізнана про борг ОСОБА_4 на момент укладення договору.

Вкотре наголошував, що сам по собі факт відчуження майна не є достатньою підставою для визнання договору недійсним. Об`єкт, що став предметом договору купівлі-продажу, не є житловим будинком, а є об`єктом незавершеного будівництва, що підтверджується відсутністю державної реєстрації як завершеного об`єкта нерухомості. За адресою: АДРЕСА_1 відсутній кадастровий номер, що додатково свідчить про незавершений статус об`єкта. На момент відчуження об`єкта у Державному реєстрі речових прав не було жодних записів про обтяження, арешти чи заборони, що свідчить про законність правочину та відсутність порушення прав третіх осіб. Розписка не є правочином, що створює речові права на нерухомість або обтяження таких прав. У договорі від 01.05.2025 року об`єктом є земельна ділянка з кадастровим номером 7321082700:01:004:0583, а не "будинок", про який згадується в розписці.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 просив суд позов задовольнити, посилаючись на обставини, які викладені у позові та інших поданих ним заявах по суті справи.

Представник відповідача ОСОБА_5 адвокатка Померанська Г.І. позов не визнала, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що її довірителька є добросовісним набувачем спірного майна та на час укладення спірного правочину будь – яких заборон щодо його відчуження не було. Також посилалася на те, що при укладенні договору позики, договір застави спірного майна укладено не було. Крім того, звертала увагу суду на те, що оспорюваний правочин позивачем не містить ознак фраудаторного правочину, тому не можу бути визнаний недійсним. Також вказувала на те, що позивачка, набувши право вимоги до ОСОБА_4 має право претендувати лише на кошти та майно останнього в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Інші учасники процесу в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому суд вважає, що справу можна розглянути в їх відсутності.

Вислухавши пояснення учасників процесу, свідків та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 жовтня 2024 року у справі № 715/3990/23 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , яким стягнуто з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики (розпискою) від 10 липня 2023 року в розмірі 300 000 (триста тисяч) доларів США.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 20 січня 2025 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 було задоволено, вищевказане рішення Глибоцького суду скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного суду від 07 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, постанову суду апеляційної інстанції скасовано, рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 жовтня 2024 року залишено в силі.

Крім того, встановлено, що рішенням Богунського районного суду м. Житомир від 16.09.2025 року, яке залишене в силі постановою Житомирського апеляційного суду від 17.11.2025 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги. У відкритті касаційного провадження на вказані рішення судів відмовлено ухвалою Верховного Суду від 20.01.2026 року.

01 травня 2025 року між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу, серія та номер: 548, об`єктом продажу виступив об`єкт будівництва житлового будинку садибного типу (незавершене будівництво житлового будинку, 67 % готовності) та земельна ділянка з кадастровим номером 7321082700:01:004:0583 площею 0.1217 га за адресою АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 910923073210, за ціною 1 600 000 грн., в тому числі вартість незавершеного будівництва – 1020000 грн, вартість земельної ділянки 580000 грн.

Встановлено, що ОСОБА_5 здійснила поділ придбаної нею земельної ділянки на дві окремі земельні ділянки, із присвоєнням ним окремих кадастрових номерів.

Так, за інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №444843274 від 24.09.2025р. за ОСОБА_5 22.05.2025р. зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7321082700:01:004:0368, площа (га): 0.0674, підстава внесення запису про право власності: відомості з ДЗК, серія та номер: 88557071, виданий 22.05.2025, видавник: Державний земельний кадастр, особа, яка здійснила державну реєстрацію права власності - ОСОБА_7 , Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 79090437 від 26.05.2025 09:00:29.

Крім того, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 444848216 від 24.09.2025р. за ОСОБА_5 22.05.2025р. зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7321082700:01:004:0369, площа (га): 0.0543, підстава внесення запису про право власності: відомості з ДЗК, серія та номер: 88556839, виданий 22.05.2025, видавник: Державний земельний кадастр, індексний номер: 79090728 від 26.05.2025 09:00:29. Сумарна площа обох земельних ділянок складає: 0.0674 га + 0.0543 га = 0.1217 га, та дорівнює площі земельної ділянки 1 до її поділу. Підставою для реєстрації вказаних земельних ділянок за відповідачкою ОСОБА_5 була Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 19.05.2025 року.

При цьому слід зазначити, що ні відповідач ОСОБА_4 , ні відповідач ОСОБА_5 не заперечували та не спростовували факту поділу вказаної земельної ділянки.

Також встановлено, що на даний час, приватним виконавцем Чернівецького виконавчого округу Коломійцем В.К. проводиться примусове виконання рішення Глибоцького районного сулу про стягнення з боржника ОСОБА_4 на користь стягувача ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 10.07.2023 року в розмірі 300 000 доларів США, що стягнута за рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09.10.2024 року.

Постановою виконавця від 20.10.2025 року у виконавчому провадженні призначено суб`єкта оціночної діяльності для визначення вартості земельних ділянок, що перебувають у власності боржника ОСОБА_4 .

Згідно звіту № 6/26 від 10.02.2026 року про оцінку нерухомого майна – земельної ділянки кадастровий номер 7321082700:01:004:0582 площею 0,0442 га, цільове призначення – 01.03- для ведення особистого селянського господарства та розміщених на ній будівель і споруд, що в с. Коровія Чернівецького району Чернівецької області, вартість належної на праві власності ОСОБА_4 земельної ділянки №7321082700:01:004:0582 та споруд на ній – 3 349 593 грн.

Згідно звіту № 7/26 від 10.02.2026 року про оцінку нерухомого майна – земельної ділянки кадастровий номер №7321082700:01:004:0749, площею 0.1005 га,, цільове призначення – 01.03- для ведення особистого селянського господарства та розміщених на ній будівель і споруд, що в с. Коровія Чернівецького району Чернівецької області, вартість належної на праві власності ОСОБА_4 земельної ділянки № №7321082700:01:004:0749 та споруд на ній – 3 492 587 грн.

Крім того, встановлено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 13.03.2026р. № 468076714 щодо земельних ділянок №7321082700:01:004:0749 та №7321082700:01:004:0582, що на належну ОСОБА_4 накладено арешт ухвалою Чернівецького районного суду м. Чернівців від 17.12.2025р. №725/11745/25 у кримінальному провадженні, що відкрите за заявою ОСОБА_4 за спробу заволодіння його майном з боку ОСОБА_3 .

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року №2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанови Верховного Суду: від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19), від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).

Подібні висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16 (провадження № 61-10541св19), у якій зазначено, що правочином, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Відповідно до частин першої, третьої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.

Отже, цивільно-правовий договір, не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення виконання зобов`язання зі сплати грошових коштів, в тому числі, на відшкодування шкоди або виконання судового рішення.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814св18)).

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц також наголосила, що за змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, Велика Палата Верховного суду у своїй постанові № 910/6654/24 від 04.02.2026 року зазначила, що правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Крім того, у вказаному рішенні Велика Палата дійшла висновку, що нормативна підстава для кваліфікації правочину як фраудаторного і визнання його недійсним за статтями 3, 13 ЦК України (всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом) є достатньою. При цьому наголосила, що оспорити такий правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою своїх прав. Таким чином, Великою Палатою зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Проте Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у разі звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору його стороною з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу), реституція застосовується лише між сторонами такого правочину.

У разі звернення з таким позовом третьої особи (не сторони договору) з метою захисту прав та інтересів кредитора вимога про визнання недійсним фраудаторного правочину є належним та ефективним способом захисту, оскільки кредитор зазвичай зацікавлений у поверненні йому грошових коштів, а не майна, яке в подальшому слід буде відчужувати для отримання цих коштів.

Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні звернула увагу на те, що за наявності дійсного невиконаного зобов`язання, строк за яким настав, кредитор має право поставити під сумнів будь-який правочин, вчинений боржником, унаслідок якого останній відчужив власне майно, не виконавши свого зобов`язання перед кредитором. Тягар доведення того, що спірні правочини не спрямовані на завдання шкоди кредиторові, створення перешкод у погашенні заборгованості перед ним, покладається на боржника.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Дослідивши наявні у справі докази і надавши їм оцінку, суд дійшов висновку про визнання недійсними (фраудаторними) оспорюваного договору купівлі-продажу незавершеного будівництва та земельної ділянки, оскільки відповідач ОСОБА_4 використав передбачений законом механізм відчуження належного йому майна для унеможливлення звернення стягнення на його майно, як майно боржника і зумовив для позивача настання негативних наслідків у вигляді невиконання судового рішення, оскільки у боржника фізично відсутнє майно, за рахунок якого можна повністю задовольнити вимоги кредитора.

Так, судом в становлено, що оспорюваний договір був укладений між відповідачами по справі саме у період судового вирішення спору між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за розпискою. Суд погоджується з доводами відповідача про те, що на момент укладення оспорюваного договору не існувало заборон на відчуження належного йому майна та формально договір був укладений у період існування рішення суду апеляційної інстанції, яким було скасовано рішення першої інстанції про задоволення позову та його оскарженням позивачем ОСОБА_3 до суду касаційної інстанції. Тобто остаточного вирішення спору не було, тому відповідач міг передбачити прийняття судом касаційної інстанції рішення, за яким буде задоволено позов ОСОБА_3 про стягнення з нього боргу в сумі 300 000 доларів США, а його дії щодо відчуження майна свідчать про свідомі дії на відчуження майна з метою уникнення стягнення з нього боргу.

На думку суд сам факт наявності боргової розписки, на момент укладення оспорюваного договору, по який настав строк виконання, свідчить про те, що відповідач ОСОБА_4 є боржником та має невиконані зобов`язання за цивільно правовим зобов`язанням перед кредитором, незалежно від того чи наявне, чи відсутнє рішення суду про стягнення заборгованості за цією розпискою, свідчить про те, що дії відповідача ОСОБА_4 були свідомими та спрямованими саме на уникнення виконання зобов`язання, шляхом зменшення майна, на яке може бути звернене стягнення.

Так, суд погоджується із доводами представників відповідача, що зазначення у борговій розписці про те, що ОСОБА_4 за невиконання свого боргового зобов`язання відповідає своїм будинком, не створює жодних речових чи зобов`язальних правових наслідків щодо конкретного об`єкта нерухомості, оскільки зазначення у розписці вказаних обставин не є належним чином укладеним договором застави. Разом з тим, суд зауважує, що укладаючи договір позики, та достовірно зазнаючи про те, що у боржника є нерухомість, кредитор мав легітимні очікування на те, що у випадку невиконання боржником своїх зобов`язань щодо повернення коштів, він матиме можливість за рахунок належного майна боржника, зокрема шляхом звернення стягнення на належне боржнику майно, повернути кошти надані йому у борг.

Суд також відхиляє доводи відповідачів про те, що ціна продажу майна за договором не є заниженою, а навпаки — перевищує ринкову вартість, оскільки як вже зазначалося вище договір можу бути фраудаторним як оплатний, так і не оплатний. При цьому слід зауважити, що звертає увагу на себе те, що у боржника наявні є дві земельні ділянки, що знаходяться в тому ж населеному пункті, в с. Коровія, які описані виконавцем, вартість яких за проведеною оцінкою становить: земельної ділянки кадастровий №7321082700:01:004:0749, площею 0.1005 га - 3 492 587 грн., а земельної ділянки кадастровий №7321082700:01:004:0582, площею 0.0442 га - 3 349 593 грн. Тоді як вартість земельної ділянки, що є предметом оспорюваного правочину площею 0,1217 га, згідно договору становить 580 000 грн.

На думку суду в даному конкретному випадку вирішальне значення для визнання оспорюваного договору недійсним внаслідок його фраудаторності є те, що дії відповідача ОСОБА_4 були спрямовані саме на зменшення своєї платоспроможності з метою невиконання свого зобов`язання за договором позики.

Суд приходить до такого висновку, виходячи із сукупності всіх встановлених обставин даної справи. Адже аналіз всіх дій відповідача, зокрема, наявність судових проваджень, реєстрація кримінального провадження є свідченням того, як останній намагається уникнути виконання свого зобов`язання перед кредитором, хоча його дії вчинені в цілому в межах законодавчо визначених процедур.

На такі висновки суду вплинули, зокрема, постанова Верховного Суду (КЦС) від 25 лютого 2026 року у справі № 715/1144/24, якою задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 08 листопада 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_8 до відповідача ОСОБА_4 третя особа – ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, Вказаною постановою суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову ОСОБА_8 до ОСОБА_4 про стягнення нібито отриманих ОСОБА_4 в борг у вказаної особи 2 000 000 доларів США. При цьому, Верховний Суд у своєму рішенні зазначив, що ОСОБА_4 визнавав отримання ним коштів у борг та не заперечував проти задоволення позову, водночас, суд касаційної інстанції констатував, що учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно правовий інструментарій для унеможливлення чи ускладнення виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, тощо), тобто з неправомірною метою, не для заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Очевидно, що суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри».

Крім того, встановлено, що ОСОБА_4 звертався до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про визнання недійсним з моменту укладення договір відступлення права вимоги від 11 грудня 2023 року укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 . Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 16.09.2025р. у справі № 2 96/9663/24, що залишене в силі постановою Житомирського апеляційного суду від 17.11.2025р., відмовлено у задоволенні позову. Ухвалою Верховного Суду (КЦС) у вказаній справі від 20.01.2026р. відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Крім того, на даний час на інше майно відповідача ОСОБА_4 , земельні ділянки кадастровий номер №7321082700:01:004:0582 та №7321082700:01:004:0749, які 01.10.2025 року описані виконавцем та на них накладено арешт в рамках виконавчого провадження, ухвалою слідчого судді Чернівецького районного суду міста Чернівців від 17.12.2025р. №725/11745/25 накладено арешт у кримінальному провадженні № 12024263020001142, що зареєстровано за заявою ОСОБА_4 згідно якої останній повідомив правоохоронні органи про спробу заволодіння його майном з боку ОСОБА_3 .

Крім того, суд відхиляє доводи представника відповідача ОСОБА_2 про те, що її довірителька ОСОБА_5 є добросовісним набувачем за оспорюваним договором, оскільки при вирішенні спору визнання договору фраудаторним, добросовісність набуття майна у власність не оцінюється при встановленні ознак фраудаторного правочину.

Відповідно до п.114 Постанови ВП ВС для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Отже, у даній справі доведеним є факт існування чинного рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 жовтня 2024 року, яким було задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики (розпискою) від 10 липня 2023 року в розмірі 300 000 (триста тисяч) доларів США. Вказане судове рішення, є «легальною судовою процедурою», за якою ОСОБА_3 є стягувачем, а ОСОБА_4 – є боржником.

Крім того, виходячи із того, що боржник ОСОБА_4 у легальній судовій процедурі, не сплатив жодної копійки на виконання зобов`язання перед ОСОБА_3 , здійснив відчуження належної йому на праві власності земельної ділянки та розташованого на ній незавершеного будівництва, внаслідок чого зменшився обсяг майна відповідача ОСОБА_4 як боржника, тому суд вважає, що метою вчинення оспорюваного правочину останнім було саме для унеможливлення стягнення з нього боргу перед позивачкою, оскільки іншого майна, реалізація якого забезпечила повне виконання своїх зобов`язань перед кредитором у ОСОБА_4 , як боржника немає.

Виходячи із наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, визнати договір купівлі – продажу від 01 травня 2025 року, серія та номер: 548, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 недійсним та застосувати наслідки його недійсності, в тому числі слід визнати за відповідачем ОСОБА_4 право власності на земельні ділянки, які були створені в наслідок поділу земельної ділянки, що була предметом оспорюваного договору, оскільки саме такий спосіб вирішення спору буде сприяти відновленню порушеного права позивача. Разом з тим, у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача ОСОБА_5 повернути нерухоме майно ОСОБА_4 є зайвою.

Крім того, враховуючи вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ч.7 ст. 264 ЦПК України необхідно становити порядок виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає поверненню судовий збір в сумі по 992,40 грн. на користь кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3-13,19, 76-81, 89, 206, 259, 263-265 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки та об`єкта будівництва житлового будинку садибного типу від 01 травня 2025 року, серія та номер: 548, укладений між ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2 ), нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О.О.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 78680088 від 01.05.2025 16:10:28, приватний нотаріус Балацький Олег Олександрович, Чернівецький міський нотаріальний округ, Чернівецька область.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 78680134 від 01.05.2025 16:11:58, приватний нотаріус Балацький Олег Олександрович, Чернівецький міський нотаріальний округ, Чернівецька область.

Визнати за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в порядку застосування наслідків недійсності правочину право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7321082700:01:004:0368 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 3145052073210) площею 0,0674 га та земельну ділянку з кадастровим номером 7321082700:01:004:0369 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 3145063373210), площею 0,0543 га.

Встановити порядок виконання рішення суду, за яким воно є підставою для реєстрації за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7321082700:01:004:0368 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 3145052073210) площею 0,0674 га та земельну ділянку з кадастровим номером 7321082700:01:004:0369 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 3145063373210), площею 0,0543 га.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Глибоцький районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 02.04.2026 року.

Суддя: