Вирок від 02 квітня 2026 р. у справі №630/382/26 — Люботинський міський суд Харківської області

Справа №630/382/26 Провадження № 1-кп/630/38/26

В И Р О К

Іменем України

03 квітня 2026 року м. Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі головуючого ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні, за відсутності учасників судового провадження, обвинувальний акт від 30 березня 2026 року, складений прокурором Харківської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_2 у кримінальному провадженні № 42026222130000034 від 23 березня 2026 року, по обвинуваченню:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Жданов, Приморського району Донецької області, громадянина України, українця, освіта середня, не працюючого, ідентифікаційний № НОМЕР_1 , в порядку ст. 89 КК України раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч. 1 ст. 162 КК України,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 20 березня 2026 року приблизно о 16-00 год. (більш точного часу вчинення кримінального проступку під час судового розгляду не встановлено), перебуваючи поблизу домоволодіння по АДРЕСА_3 , маючи намір на незаконне проникнення до двору (земельної ділянки), на якій знаходиться вказане домоволодіння, переконавшись у відсутності власника або користувача на території домоволодіння, через незамкнену вхідну хвіртку незаконно проник на територію вказаного приватного домоволодіння, власником якого є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно зі статтею 12 Загальної декларації прав людини, яка прийнята і проголошена Резолюцією 217 А (Ш) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, «…ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла…Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань».

Таке саме положення міститься у статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, який набув чинності для України 23 березня 1976 року.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) передбачено, що: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до ст. 30 Конституції України передбачено, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Статтями 7, 13 Кримінального процесуального кодексу України закріплено, засади кримінального судочинства за якими не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи положення частини другої статті 233 КПК недоторканості житла та іншого володіння особи це предмети матеріального світу, які перебувають законно або незаконно у фактичному стабільному (тривалому) і безперервному володінні фізичної особи та призначені, пристосовані чи спеціально обладнані для розміщення або зберігання її майна, вирощування чи виробництва продукції, забезпечення побутових та інших потреб особи, а також оснащені будь-якими пристосуваннями (огорожею, запорами, сигналізацією, охороною тощо), які роблять неможливим або ускладнюють проникнення до них.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (справа «Барклі проти Сполученого Королівства» 1996 року), який у своїх рішеннях, визначаючи, зокрема поняття «житло», тлумачить його як місце (помешкання), де особа постійно проживає, незалежно від форми чи підстави такого проживання, утримує і облаштовує його, навіть якщо це здійснено з порушенням національного законодавства.

Таким чином, ОСОБА_4 , усвідомлюючи відсутність перерахованих законних підстав, що дозволяли б останньому проникнути до території приватного домоволодіння, власником якого є ОСОБА_5 , безпідставно, самовільно, за відсутності дозволу власника або користувача, шляхом проникнення через вхідну хвіртку, 20 березня 2026 року приблизно о 16-00 год. проник на територію приватного домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , чим порушив передбачене Конституцією України, міжнародно-правовими актами, діючим законодавством право на недоторканість іншого володіння ОСОБА_5 .

Окрім цього, ОСОБА_4 20 березня 2026 року приблизно о 18-30 год. (більш точного часу вчинення кримінального проступку під час судового розгляду не встановлено), перебуваючи поблизу домоволодіння по АДРЕСА_4 , маючи намір на незаконне проникнення до двору (земельної ділянки), на якій знаходиться вказане домоволодіння, переконавшись у відсутності власника або користувача на території домоволодіння, через незамкнену вхідну хвіртку незаконно проник на територію вказаного приватного домоволодіння, яке належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та законним користувачем якого є її син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно зі статтею 12 Загальної декларації прав людини, яка прийнята і проголошена Резолюцією 217 А (Ш) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, «…ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла…Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань».

Таке саме положення міститься у статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, який набув чинності для України 23 березня 1976 року.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) передбачено, що: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до ст. 30 Конституції України передбачено, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Статтями 7, 13 Кримінального процесуального кодексу України закріплено, засади кримінального судочинства за якими не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи положення частини другої статті 233 КПК недоторканості житла та іншого володіння особи це предмети матеріального світу, які перебувають законно або незаконно у фактичному стабільному (тривалому) і безперервному володінні фізичної особи та призначені, пристосовані чи спеціально обладнані для розміщення або зберігання її майна, вирощування чи виробництва продукції, забезпечення побутових та інших потреб особи, а також оснащені будь-якими пристосуваннями (огорожею, запорами, сигналізацією, охороною тощо), які роблять неможливим або ускладнюють проникнення до них.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (справа «Барклі проти Сполученого Королівства» 1996 року), який у своїх рішеннях, визначаючи, зокрема поняття «житло», тлумачить його як місце (помешкання), де особа постійно проживає, незалежно від форми чи підстави такого проживання, утримує і облаштовує його, навіть якщо це здійснено з порушенням національного законодавства.

Таким чином, ОСОБА_4 , усвідомлюючи відсутність перерахованих законних підстав, що дозволяли б останньому проникнути до території приватного домоволодіння законним користувачем якого є ОСОБА_7 , безпідставно, самовільно, за відсутності дозволу власника або користувача, шляхом проникнення через вхідну хвіртку, 20 березня 2026 року приблизно о 18-30 год. проник на територію приватного домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , чим порушив передбачене Конституцією України, міжнародно-правовими актами, діючим законодавством право на недоторканість іншого володіння ОСОБА_7 .

Положеннями ч. 2 та 3 ст. 381 КПК України передбачено, що суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.

В обвинувальному акті прокурором викладено клопотання, в якому зазначено, що враховуючи те, що підозрюваний беззаперечно визнає свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, у відповідності до положень ч. 1 ст. 302 КПК України просить суд розглянути кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч. 1 ст. 162 КК України, у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

До обвинувального акта додано письмову заяву обвинуваченого ОСОБА_4 , яка складена за участі захисника ОСОБА_8 , в якій ОСОБА_4 зазначає, що свою винуватість у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч. 1 ст. 162 КК України, він беззаперечно визнає; згоден із встановленими досудовим розслідуванням обставинами; йому роз`яснено та зрозуміло зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також про його обізнаність у тому, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку він буде позбавлений права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини; і що він згоден на розгляд обвинувального акта у спрощеному проваджені без проведення судового розгляду в судовому засіданні без його участі.

Відповідно до письмових заяв потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_7 згодні із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлені з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з ч. 2 ст. 302 КПК України та згодні з розглядом обвинувального акта в спрощеному провадженні.

Враховуючи викладене, а також те, що вимоги КПК України виконано, суд дійшов висновку, що обвинувальний акт має бути розглянутий в порядку, передбаченому ст. 381-382 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_4 , інтереси якого представляє захисник ОСОБА_8 , обставини вчинення кримінальних проступків, передбачених ч. 1 ст. 162 КК України, не оспорює, вважає, що органом досудового розслідування вони встановлені в повному обсязі, свою винуватість у вчиненні вказаних кримінальних проступків беззаперечно визнає в повному обсязі, його позиція є добровільною та не є наслідком будь-якого примусу.

Розглянувши обвинувальний акт, долучені до нього додатки та матеріали кримінального провадження, суд вважає доведеним вчинення ОСОБА_4 інкримінованих кримінальних правопорушень та кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 162 КК України, а саме як порушення недоторканності житла, тобто незаконне проникнення до іншого володіння особи.

Дослідженням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_4 судом встановлено, що він отримав середню освіту, на даний час не працює, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, за місцем мешкання характеризується посередньо; раніше був засуджений, але судимості погашені.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання для обвинуваченого ОСОБА_4 , суд не встановив.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Суд, враховуючи характер вчинених кримінальних проступків, внаслідок яких не було завдано шкоди майну потерпілих, та особу винного, обставину, яка пом`якшує покарання, з дотриманням вимог ст. 65 КК України, а також із принципів законності, справедливості, індивідуалізації та достатності покарання для подальшого виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень, призначає обвинуваченому покарання у виді штрафу в середньому розмірі, передбаченому санкцією статті, за якою кваліфіковані його дії, що буде співмірним до вчиненого і достатнім для попередження вчинення ним подібних правопорушень в майбутньому.

Цивільні позови потерпілими не заявлені. Процесуальні витрати і речові докази відсутні.

Під час досудового розслідування запобіжний захід до ОСОБА_4 не застосовувався.

Керуючись ст. 100, 369-371, 373, 374, 376, 381-382 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч. 1 ст. 162 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 75 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює 1275 (Одна тисяча двісті сімдесят п`ять) гривень.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Люботинський міський суд Харківської області протягом 30 днів з дня отримання його копії, з урахуванням особливостей, передбачених ч.1 ст. 394 КПК України.

Роз`яснити учасникам судового провадження, що вирок суду, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 і 382 КПК України не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати всім учасникам судового провадження.

СуддяОСОБА_1