Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №629/1017/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/1017/26

Номер провадження 2/629/836/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді Попова О.Г., за участю секретаря судового засідання – Олексенко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у м.Лозова цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому зазначає, що 02.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та відповідачкою укладено Договір №337202. На умовах, встановлених Договором, Кредитодавець зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у сумі 20000,00 грн. строком на 30 днів, а позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до умов кредитного договору у вигляді стандартної процентної ставки, яка становить 5.0 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом та проценти за користування кредитом: 2280.00 грн., які нараховуються за ставкою 0.38 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. 25.07.2024 було укладено договір № 25-07/24, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3372023. Станом на сьогоднішній день заборгованість за договором відповідачкою не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідачки обліковується прострочена заборгованість. В зв`язку невиконанням взятих на себе зобов`язань, загальна сума заборгованості за договором № 3372023 від 02.12.2021 становить 41305,36 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 17250,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 23455,36 грн, заборгованість за комісіями – 600,00 грн. Зазначену заборгованість представник позивача просить стягнути з відповідачки, поклавши також на останню судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2662,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16000,00 грн.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, у наданій відповіді на відзив просила позовні вимоги ТОВ «Факторинг Партнерс» до відповідача про стягнення кредитної заборгованості задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування зазначила, що у розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована. Незгода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє її можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій «контррозрахунок». Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку. Таким чином, представником відповідача не були зроблені арифметичні розрахунки суми заборгованості належним чином та у відповідності до всіх визначених та погоджених сторонами умов договору. З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач продовжувала строк кредитування на підставі п. 2.3.2 а) Договору шляхом сплати відповідних сум, а також, що строк кредитування автоматично продовжувався у зв`язку із наявною заборгованістю на підставі п. 2.3.2 б) Договору. З даних умов договору вбачається, що прострочення зобов`язання та відповідальність за таке прострочення виникають у позичальника після дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування. При цьому, протягом періоду, на який пролонговано договір, позичальник має правомірно не сплачувати кредитору борг та таке користування коштами не вважається простроченням. Відповідач здійснила дії, спрямовані на укладення вказаного договору, шляхом заповнення заяви-анкети на отримання кредиту, у якій відповідач підтвердила, що вона ознайомлена з умовами та правилами надання коштів в позику. Отже, розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим. Щодо нарахування комісії зазначає, що комісія за надання кредиту була також відображена і в тексті кредитного договору, який був підписаний відповідачем, що свідчить про обізнаність останньої щодо включення комісії «за надання кредиту» до загальних витрат за кредитним договором. Спеціальним законодавством України прямо визначені можливості позивача (як небанківської фінансової установи) як включати до тексту кредитних договорів із споживачами (яким є і відповідач) умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку). Щодо стягнення на правничу допомогу на користь позивача вказує, що відповідач не наводить обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Наголошує, що сторонами погоджено саме такі умови надання юридичної допомоги. Заперечення відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та є лише особистою думкою відповідача. Отже, такі твердження є припущеннями. Зауважує, що розмір гонорару визначається лише за погодженням стороною надавачем послуг та клієнтом, а відповідач не вправі втручатися в ці правовідносини.

Відповідач та його представник – адвокат Литвинова Г.В. у судове засідання не з`явилися, від представника надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, а також відзив на позовну заяву, в якому адвокат Литвинова Г.В. просить відмовити у задоволенні позову через відсутність належного розрахунку заборгованості та доказів руху коштів; у задоволенні вимоги про стягнення процентів, нарахованих після 01.01.2022; у задоволенні вимоги про стягнення комісії 600 грн; у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 16 000 грн або зменшити їх до співмірного рівня, а також врахувати обставини воєнного стану як істотні для оцінки добросовісності та можливості виконання зобов`язань. В обґрунтування відзиву зазначила, що позивач у позовній заяві, просив стягнути з відповідача заборгованість за процентами у розмірі 23455,36 грн., яка нарахована на дату відступлення права вимоги, однак враховуючи правову позицію Верховного Суду, прохає суд наведений розрахунок у позовній заяві до уваги не приймати. Відповідно до письмових матеріалів справи строк кредиту за договором становить 30 днів до 01.01.2022. Таким чином, проценти, заявлені позивачем у сумі 23455,36 грн., нараховані після 01.01.2022, є незаконними та не підлягають стягненню. Позивач не довів, що ці проценти нараховані в межах строку кредитування, а отже, вимога є необґрунтованою. Щодо стягнення комісії у розмірі 600 грн зазначає, що новий кредитор не може вимагати більше, ніж мав право вимагати первісний кредитор. Якщо первісний кредитор не мав права нараховувати проценти після 01.01.2022 або стягувати комісію, то і факторингова компанія не має такого права. Щодо витрат на правничу допомогу вказує, що з матеріалів справи вбачається, що 02.07.2024 між позивачем ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» в особі Керуючого партнера укладено договір про надання правової допомоги №02-07/2024. До матеріалів справи також долучено прайс-лист АО «Лігал Ассістанс». Згідно з актом №1816 про надання юридичної допомоги від 01.12.2025 сторони погодили надання правових послуг загальною вартістю 16 000,00 грн., що включає надання усної консультації з вивченням документів - 2 год. по 2000,00 грн. та складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 4 год. по 3000,00 грн. Справи мікрофінансових організацій, як правило, є типовими, позови шаблонними, доказова база стандартною. 16 000 грн. за складання шаблонного позову є завищеною та необґрунтованою сумою. Із урахуванням наведеного, виходячи з критеріїв реальності та розумності, а також враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, вважаємо, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 16000 грн. є завищеним, а тому просить суд відмовити у стягненні цих витрат або зменшити їх до мінімального рівня. Крім того, зауважує, що позивачем не надано жодного документа, який би підтверджував рух коштів, здійснення платежів або їх відсутність. Відсутній деталізований розрахунок заборгованості, який би відображав дату та суму кожного платежу, залишок заборгованості після кожної операції, порядок нарахування процентів та підстави для формування заявленої суми боргу. Також слід врахувати обставини воєнного стану. В Україні діє воєнний стан, що істотно впливає на можливість громадян виконувати фінансові зобов`язання. Нарахування багаторічних процентів у розмірі, що перевищує тіло кредиту, в умовах війни є несправедливим та суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

02.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем в електронному виді укладено Договір про споживчий кредит № 3372023.

На умовах, встановлених Договором, кредитодавець надає споживачу грошові кошти, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Кредитним договором встановлена сума кредиту – 20000,00 грн. строком на 30 днів (термін повернення кредиту – 01.01.2022).

Крім того, 02.12.2021 відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту, в якому зазначено всі умови кредитування, аналогічно викладені в договорі про надання споживчого кредиту № 3372023 від 02.12.2021.

Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору.

ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало відповідачу кредит в сумі 20000,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується копією квитанції від 02.12.2021 LiqPay .

Згідно відомості про щоденні зарахування та погашення, заборгованість відповідача за Договором № 3372023 від 02.12.2021 становить 41305,36 грн, з яких заборгованість за кредитом (залишок по кредиту) – 17250,00 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом – 23455,36 грн, заборгованість по комісії за надання кредиту – 600,00 грн.

25.07.2024 було укладено договір № 25-07/24, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, в тому числі за договором №3372023.

Відповідно до розрахунку заборгованості, відповідач має заборгованість у загальному розмірі 41305,36 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 17250,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 23455,36 грн, заборгованість за комісіями – 600,00 грн.

Всупереч умов договору, відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку з чим виникла заборгованість

В силу положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частинах першій та другій ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитор зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно вимог ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

За правилами ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частинами 1 та 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Відступлення права вимоги - це договірна передача зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові.

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Заміна осіб у зобов`язанні пов`язана з тим, що попередні учасники зобов`язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов`язки переходять до суб`єктів, які їх замінюють.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання зобов`язання є належним.

Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у відповідача виникло зобов`язання повернути суму отриманого кредиту та сплатити проценти.

Отже, позивачем доведено факт укладення відповідачем з ТОВ «Мілоан» Договору №3372023 про споживчий кредит від 02.12.2021, а також фактичного отримання позичальником кредитних коштів у сумі 20000 грн. Доказів того, що банківська картка з відповідним номером ОСОБА_1 не належить, матеріали справи не містять.

Позивач, пред`явивши вимоги до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (суми, яку фактично отримано в кредит), стягнути заборгованість за процентами у сумі 23455,36 грн., нарахованими за 88 днів користування кредитними коштами у період з 02.12.2021 по 04.03.2022.

Так, відповідно до п.1.3. Договору кредит надається строком на 30 днів з 02.12.2021 (строк кредитування).

За змістом пп. 1.5.2. та п. 1.6. Договору за користування кредитом нараховуються проценти відповідно до умов кредитного договору у вигляді процентів за користування кредитом: 2280,00 грн., які нараховуються за ставкою 0,38 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом та стандартної процентної ставки, яка становить 5,0 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 2.2.2 Договору нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 Договору.

Відповідно до п.2.3.1.1 Договору позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua (далі Сайт Товариства) і є невід`ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Як вбачається з відомості про щоденні нарахування та погашення, наданого позивачем, відповідачем у період з 02.12.2021 по 01.01.2022 було здійснено платіж зі сплати комісії за управління та обслуговування кредиту у розмірі 2000 грн. та певної частки заборгованості по кредиту у розмірі 2772 грн.

Отже, після спливу 01.01.2022 року 30 днів погодженого строку кредиту відбулась пролонгація строку кредиту на кількість днів, зазначених в пп. 2.3.1.1 Договору, а саме на 15 днів, тобто до 16.01.2022 включно.

Після спливу строку кредиту 16.01.2022 жодних платежів з погашення кредиту та сплати відсотків відповідач не здійснювала, лише сплатила 1879 грн. – 11.02.2022.

Однак, як вбачається з вищезазначеного розрахунку позикодавцем продовжувалися нараховуватися позичальнику проценти за користування кредитом за період з 17.01.2022 по 02.03.2022 (30 днів) за стандартною процентною ставкою 5% по 900 грн в день.

Між тим, належних та допустимих доказів повторної пролонгації кредитного договору №3372023 від 02.12.2021 матеріали справи не містять, оскільки відсутні докази про продовження строку користування кредитом за ініціативою позичальника.

Враховуючи наведене, суд вважає недоведеним позивачем факт продовження строку кредитування понад 60 днів (30 днів + 30 днів пролонгації), який було визначено у п.п. 2.3.1.2 договору № 3372023 від 02.12.2021.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають проценти, нараховані у межах строку дії договору з урахуванням пролонгації та часткової сплати нарахованих процентів у строк, визначений п. 2.3.1.1 Договору, а саме у період з 02.12.2021 по 16.01.2022 за ставкою 0,38 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, що становить 2503,60 грн. (3275,60 грн. (нараховані відсотки за 30 днів з урахуванням пролонгації) – 772 грн. (часткова сплата відсотків відповідачем 28.12.2021). Відсотки в сумі 20951,76 грн., які нараховані після спливу строку кредитування, не підлягають стягненню з відповідача.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.

До того ж, поведінка боржника не може бути одночасно правомірною і неправомірною, тобто виключається одночасне застосування статей 1048 та 625 ЦК України. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Великої Палати від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17.

Оскільки відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань належним чином не виконала, доказів, які б спростовували правильність складеного позивачем розрахунку заборгованості не надала, підстав для звільнення відповідача від обов`язку з повернення використаних нею кредитних коштів та відсотків у вказаному розмірі або для зменшення вказаної суми боргу матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення суми заборгованості за кредитом в сумі 19753,60 грн., з яких 17250,00 грн. -заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту), 2503,60 грн. - заборгованість за відсотками у вказаний період.

Щодо вимог про стягнення заборгованості за комісіями в розмірі 600 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом /стаття 215 ЦК України/.

За положеннями частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції /пункти 17, 23 статті 1/.

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

З цих підстав, суд доходить висновку про те, що умова кредитного договору щодо встановлення комісії суперечить вимогам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, банк не може встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які не є послугою банку. До таких самих висновків прийшов Верховний Суд України у постанові по справі № 6-2071цс16 від 06 вересня 2017 року та КЦС ВС від 19.08.2020 року у постанові по справі №641/11984/15-ц, визнавши умову кредитного договору щодо встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості нікчемною.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми комісії.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 16000 грн., суд зазначає наступне.

На підставі п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 1,2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги позивачем надано відповідні докази.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, (провадження №14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідачки, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.

При цьому суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.

За таких обставин суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 16000 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідачки, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд доходить висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на корить позивача понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача судові витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість в розмірі 19753 грн 60 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» судовий збір у сумі 1273 грн 25 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», ЄДРПОУ: 42640371, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Олексій ПОПОВ