Вирок від 01 квітня 2026 р. у справі №185/14002/25 — Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Єдиний унікальний номер справи 185/14002/25

Провадження № 1-кп/185/835/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2026 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участі секретаря ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в період воєнного стану кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024050020000100 від 14 серпня 2024 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не одружений, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

за участю:

прокурора ОСОБА_4 (дистанційно),

обвинуваченого ОСОБА_3 (дистанційно)

В С Т А Н О В И В :

Солдат ОСОБА_3 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, перебуваючи в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , раніше перебував на посаді навідника 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти НОМЕР_2 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст.ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199,216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів і начальників, без поважних причин, 15 червня 2024 року самовільно залишив місце служби, а саме місце тимчасової дислокації 3 аеромобільної роти НОМЕР_2 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , розташованого поблизу АДРЕСА_2 та ухилявся від несення обов`язків військової служби, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби до 02 жовтня 2024 року, доки самостійно не прибув до слідчого ТУ ДБР розташованого у м. Краматорську, тим самим припинив вчиняти зазначене триваюче кримінальне правопорушення.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 кваліфікуються за ч. 5 ст. 407 КК України як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану.

Обвинувачений ОСОБА_3 під час судового розгляду свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю. Підтвердив, що обставини, зазначені в обвинувальному акті, відповідають тим, що мали місце. Пояснив, що він з 23.11.2023 проходив службу за призовом під час мобілізації. Його направили до ВЧ НОМЕР_1 , де він пробув приблизно вісім місяців. В травні 2024 року його направили проходити ВЛК у м. Харкові, яке повністю не пройшов, а поїхав додому, бо його не відпускав командир у відпустку.

Винність обвинуваченого ОСОБА_3 підтверджується сукупністю доказів, які містяться у матеріалах кримінального провадження та безпосередньо досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до повідомлення про кримінальне правопорушення командир ВЧ НОМЕР_1 повідомив, ТУ ДБР про те, що проведено службове розслідування за фактом відсутності на військовій службі без поважних причин військовослужбовця, ОСОБА_3 , який був зареєстрований на медичний огляд ВЛК, однак не надавши висновки лікарів з 15 червня 2024 року вважається таким, який відсутній на військовій службі без поважних причин;

Відповідно до копії витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 17 грудня 2023 солдата ОСОБА_3 стрільця-снайпера 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 ДШВ ЗСУ призначено навідником 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що з 17 грудня 2023 року прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за вказаною посадою;

Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 02 липня 2024 року солдата ОСОБА_3 вважати таким, що станом на 02.07.2024 не надав жодних належним чином оформлених документів, які б підтверджували факт проходження ВЛК у ВЧ НОМЕР_3 АДРЕСА_1 . Припинено виплату грошового забезпечення з 02.07.2024;

Згідно зі службовою характеристикою солдат ОСОБА_3 характеризується виключно з негативної сторони. Відсутній на військовій службі з 15.06.2024;

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_4 , ОСОБА_3 призваний відповідно до Указу Президента України, «Про загальну мобілізацію» до виконання військових обов`язків на особливий період;

Відповідно до витягу з ЄРДР № № 62024050020000100, 14 серпня 2024 року внесені відомості стосовно ОСОБА_3 , 1976 року народження, про те, що останній не з`явився з ВЛК до місця несення служби ВЧ НОМЕР_1 .

Ці докази суд визнає допустимими і належними, достовірними і достатніми, оскільки у відповідності до ст.ст. 84-86 КПК України прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а також є такими, що отримані у порядку, встановленому Конституцією та КПК України.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справах «Ювченко та інші проти України» (рішення від 09 квітня 2020 року), та в справі «Скачкова та Рижа проти України» (рішення від 16 липня 2020 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».

Таким чином, винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України – доведена повністю та підтверджена дослідженими у судовому засіданні доказами.

Згідно статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Підстави для застосування ст.ст. 69, 75, 76 КК України відсутні, оскільки норми вказаних статей прямо забороняють їх застосування під час засудження за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.407 КК України.

Визначене судом покарання буде відповідати ступеню тяжкості кримінального правопорушення, особі обвинуваченого, а також здатним сприяти виправленню ОСОБА_3 та попередженню скоєння нових кримінальних правопорушень, як обвинуваченим, так і іншими особами.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у відповідності з вимогами ст.65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, віднесення його до категорії тяжкого злочину, ступінь негативних наслідків, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, за місцем несення служби характеризується негавтивно, є військовослужбовцем, на обліку в психіатричному диспансері та у лікаря-нарколога не перебуває, а також враховує повне визнання обвинуваченим своєї вини, щире каяття.

Обставинами, відповідно вимог ст.66 КК України, що пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття.

Обставин, відповідно до вимог ст.67 КК України, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Суд дійшов висновку, що відносно обвинуваченого ОСОБА_3 необхідно застосувати реальне покарання можливе лише з ізоляцією його від суспільства і відносно обвинуваченого необхідно застосувати покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції, інкримінованої статті Особливої частини Кримінального кодексу України.

Речові докази та судові витрати відсутні.

Застосований запобіжний захід стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою на гауптвахті до набрання вироком законної сили не підлягає змінам.

Керуючись ст.ст. 368, 374 КПК України, суд –

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, та призначити покарання за ч.5 ст.407 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити обраний – тримання під вартою з утриманням на гауптвахті.

Строк відбуття покарання ОСОБА_3 обчислювати з 02 квітня 2026 року.

Зарахувати в строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення ОСОБА_3 з 14 жовтня 2025 року до 02 квітня 2026 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Речові докази та судові витрати відсутні.

Вирок може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти діб з дня його проголошення, а за відсутності апеляційної скарги вирок набуває законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику, потерпілому та прокурору.

Суддя: ОСОБА_1