Рішення від 25 березня 2026 р. у справі №177/2724/25 — Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/2724/25

Провадження № 2/177/258/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26 березня 2026 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Лященко В.В.

за участю секретаря Дятел К.Ю.,

представника позивачів Тішуніна О.А.,

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Кривому Розі Дніпропетровської області цивільну справу №177/2724/25 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені та в інтересах яких діє адвокат Тішунін Олександр Анатолійович, до Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту належності майна на праві приватної власності та визнання права власності на нерухоме майно та земельну ділянку в порядку спадкування,

встановив:

У вересні 2025 року представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину по заповіту від 10 січня 1993 року, власниками житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 є: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 .

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після їх смерті залишилося спадкове майно, яке складається з вище вказаного житлового будинку та земельної ділянки площею 0,2257 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 1221881300:01:001:0128.

Після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_4 позивачі звернулись до державного нотаріуса Шостої Криворізької державної нотаріальної контори у Дніпропетровській області Деркач Я.В. із заявою про прийняття спадщини. Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25 липня 2025 року державний нотаріус відмовила позивачам у видачі свідоцтва про право на спадину, мотивуючи своє рішення тим, що спадкоємцем ОСОБА_2 не надано доказів родинних відносин зі спадкодавцем, а саме, що він є рідним сином ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з розбіжністю в написанні прізвищ спадкоємця та спадкодавця. Крім того, земельна ділянка на якій розташований спадковий будинок має цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221881300:01:001:0128, на яку 20 серпня 2004 року померлий ОСОБА_4 одноособово отримав державний акт (серія ДП № 006771) на право власності на земельну ділянку. Нормами діючого законодавства передбачено, що у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок), то право власності на земельну ділянку на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить до набувача у розмірі одержаної частки у праві смільної власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок). Оскільки спадковий будинок на праві власності належить трьом особам, а право власності на земельну ділянку, на якій він розташований було оформлено одноособово лише на одного із співвласників, що призвело до порушення прав власності інших співвласників. В зв`язку з чим видати свідоцтво про право власності на земельну ділянку не має можливості. Відповідно спадкоємцям запропоновано звернутися до суду для встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно.

Ухвалою суду від 06.10.2025 відкрито провадження у вказаній справі із призначенням підготовчого засідання та викликом сторін.

Ухвалою суду від 24.11.2025 витребувано у державного нотаріуса Шостої Криворізької державної нотаріальної контори у Дніпропетровській області: належним чином завірену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; належним чином завірену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

10.12.2025 до суду надійшли витребувані докази.

Ухвалою суду від 12.01.2026 підготовче провадження закрито, призначено судовий розгляд справи по суті.

Представник позивачів у судовому засіданні на позовних вимогах наполягави.

Представник Лозуватської сільської ради Криворізького району в судове засідання не з`явився, заявою від 25.02.2026 року просив справу розглянути за його відсутності, відзив на позов не подав. При прийнятті рішення покладався на розсуд суду.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні визнала позовні вимоги.

Вислухавши учасників, дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі факти та відповідні ним правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину по заповіту від 10 січня 1993 року, зареєстрованого в реєстрі за № 78, посвідченого держаним нотаріусом Криворізької нотаріальної контори Рогожіною А.В., власниками житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , в рівних частках кожній на спадкове майно, що складається з 1/3 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, є: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 .

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Після їх смерті залишилося спадкове майно, яке складається з житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,2257 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 1221881300:01:001:0128.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно з частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі ст. 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини (ст. 1266 ЦК України, спадкування за правом представлення).

Статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_4 позивачі звернулись до державного нотаріуса Шостої Криворізької державної нотаріальної контори у Дніпропетровській області Деркач Я.В. із заявами про прийняття спадщини.

Таким чином, ОСОБА_3 подала заяву про прийняття спадщини у розмірі 1/6 після померлого брата ОСОБА_4 . ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини у розмірі 1/3 після померлої матері ОСОБА_5 та у розмірі 1/6 після померлого дядька ОСОБА_4 в порядку спадкування за правом представлення. На підставі їх звернення було відкрито спадкові справу №36/2025 та №253/2025.

Постановою державного нотаріуса Шостої криворізької державної нотаріальної контори у Дніпропетровській області Деркач Я.В. від 25.07.2025 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з наступних підстав: із поданих спадкоємцем ОСОБА_2 документів неможливо встановити родинні відносини, а саме встановити, що спадкоємець ОСОБА_2 та спадкодавець ОСОБА_5 є сином та матір`ю, що спадкоємець ОСОБА_2 та спадкодавець ОСОБА_6 є сином та батьком.

Судом при встановленні факту родинних відносин спадкоємця ОСОБА_2 зі спадкодавцем враховані наступні докази. Так, мати ОСОБА_2 - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина. Спадкоємцями за законом були: син – ОСОБА_2 та чоловік померлої - ОСОБА_6 . На момент смерті ОСОБА_5 , спадкоємці мешкали разом з померлою. Заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори спадкоємці не подавали. ІНФОРМАЦІЯ_4 помирає ОСОБА_6 . Після його смерті відкрилась спадщина. Заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори після смерті батька ОСОБА_2 не подавав.

Відповідно до ст. 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Спадщину після смерті своєї матері та батька ОСОБА_2 фактично прийняв, оскільки був зареєстрований з ними на день смерті за однією адресою, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 1268 ЦК України, але юридично свої спадкові права він не оформив.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

25 липня 2025 р. ОСОБА_1 , яка діяла на підставі довіреності як представник ОСОБА_2 , звернулась з заявою про видачу свідоцтва на спадщину на його ім`я після смерті матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , так як на момент смерті матері та батька ОСОБА_2 був зареєстрований разом з ними за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до постанови державного нотаріуса Шостої криворізької державної нотаріальної контори у Дніпропетровській області від 25 липня 2025 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_2 за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що не надано доказів родинних відносин із спадкодавцем (розбіжність в написанні прізвищ спадкоємця та спадкодавця).

Родинні відносини (споріднення) - кровний зв`язок між людьми, з наявністю якого закон пов`язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків. Правове значення має як пряме споріднення так і непряме (бокове), коли родинні зв`язки виникають за наявності спільного пращура (родоначальника).

ОСОБА_2 є сином померлих ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження та відповідно до ст. 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги.

Факт батьківства підтверджується дублікатом свідоцтва про народження, виданого 07 лютого 2019 року Металургійним районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області. Оригінал свідоцтва про народження ОСОБА_2 було втрачено. Оригінал свідоцтво про народження було виписане російською мовою. Так в оригіналі свідоцтва про народження в графі «батьки» було зазначено російською мовою: «Отец: ОСОБА_6 ; Мать: ОСОБА_5 ».

У подальшому при заміні паспортів зразка СРСР ОСОБА_2 отримав паспорт громадянина України. В паспорті громадянина України прізвище було перекладено з російської мови на українську мову як « ОСОБА_7 », але російською мовою було записано як – « ОСОБА_7 ». Батьки позивача також замінили паспорти зразка СРСР та отримали паспорти громадян України. При видачі паспортів та перекладі прізвища були допущені певні помилки. Так батько позивача, ОСОБА_8 , отримав паспорт, в якому прізвище українською мовою було зазначено як - « ОСОБА_7 », але російською мовою було зазначено « ОСОБА_7 ». Мати позивача, ОСОБА_9 , отримала паспорт, в якому прізвище зазначено українською мовою як: « ОСОБА_7 », але російською мовою було зазначено « ОСОБА_7 ».

Таким чином, є розбіжності в написанні прізвищ позивача та його батьків. Розбіжності в написані прізвища батьків позивача виникли при невірному перекладі.

Відповідно до висновку ВСУ від 31.03.1995 року №5 «Про практику про встановлення юридичних фактів» факт родинних відносин між фізичними особами встановлюється у судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки для заявника: право на спадщину, право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, одержання компенсації тощо. Заявниками у справі про встановлення факту родинних відносин можуть бути: — спадкоємці померлої особи, які мають право на спадщину як за законом, так і за заповітом, і для яких у зв`язку із встановленням факту родинних відносин мають настати певні юридичні наслідки; — інші особи, якщо встановлення такого факту тягне виникнення юридичних наслідків для цих осіб.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 293 ЦПК України суди розглядають справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У відповідності до вимог ч. 1 і 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Довести в інший спосіб, ніж у судовому порядку, факт батьківства немає можливості. Встановлення даного факту має для ОСОБА_2 юридичне значення, тягне за собою виникнення майнових прав на оформлення спадщини та оформлення права власності на спадкове майно.

Суд, розглядаючи позовну вимогу стосовно встановлення факту належності майна на праві приватної власності та визнання права власності на нерухоме майно та земельну ділянку в порядку успадкування дійшов таких висновків.

Як зазначалось вище, відповідно до свідоцтва про право на спадщину по заповіту від 10 січня 1993 року, зареєстрованого в реєстрі за № 78, посвідченого держаним нотаріусом Криворізької нотаріальної контори Рогожіною А.В., власниками нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 в рівних частках кожній на спадкове майно, що складається з 1/3 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, є: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 .

В 1999 році ОСОБА_4 звернувся до Вільненської сільської ради з заявою про безкоштовну передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку загальною площею 0,226 га.

Виконавчий комітет Вільненської сільської ради прийняв рішення б/н від 30.11.1999 про передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки загальною площею 0,226 га згідно з декретом Кабінету Міністрів «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1996 року № 15-92.

Померлий ОСОБА_4 отримав державний акт (серія ДП № 006771) на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,2257 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221881300:01:001:0128, виданий 20 серпня 2004 року.

На момент приватизації земельної ділянки ОСОБА_5 померла та спадщина фактично була прийнята позивачем, ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до. ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 отримали у власність домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 в період дії Земельного Кодексу України 1990 року.

Частина перша статті 30 ЗК України 1990 року в імперативній формі визначала, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

Отже, право користування земельною ділянкою, закріпленою за житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , було набуте в установленому законом порядку, тому не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення.

Статтею 42 ЗК України 1990 року передбачено, що громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.

Наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі, що сталися у зв`язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін установленого порядку використання та розпорядження земельною ділянкою.

Угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою є обов`язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі. Якщо згоди на використання та розпорядження спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується судом.

Отже, порядок користування землею, закріпленою за будинком, в силу вимог ст. 42 ЗК України 1990 року визначався для власників домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 залежно від (пропорційно до) розміру часток у праві власності на будинок. Відтак, частка земельної ділянки, яка перебувала у користуванні кожного власника домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , становила 1/3 частки земельної ділянки, на якій розташований будинок.

Як вже зазначалось вище, у 2004 році ОСОБА_4 одноособово приватизував земельну ділянку, на якій знаходилось вказане домоволодіння з надвірними будівлями, та отримав на своє ім`я Державний акт про право приватної власності на землю серії ДП № 006771 на підставі рішення виконавчого комітету Вільненської селищної ради № б/н від 30.11.1999р. про передачу ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,226 га для ведення особистого підсобного господарства.

Виконавчим комітетом Вільненської селищної ради при ухваленні рішення № б/н від 30.11.1999р. про передачу ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,226 га для ведення особистого підсобного господарства, не було враховано, що дана земельна ділянка перебувала також у спільному користуванні спадкоємців після померлої ОСОБА_5 і ОСОБА_3 як співвласників домоволодіння з надвірними будівлями, розташованого на цій земельній ділянці, відповідно до приписів ст. 30 ЗК України 1990 р., та використання і розпорядження земельною ділянкою згідно зі ст. 42 ЗК України 1990 мало здійснюватися останніми спільно.

Земельна ділянка була надана ОСОБА_4 для ведення особистого підсобного господарства, однак у інших співвласників – ОСОБА_5 , ОСОБА_3 вона (земельна ділянка) у встановленому законодавством порядку не вилучалась, як то було передбачено ст. 50 ЗК УРСР.

При цьому, цільове призначення земельної ділянки не змінювалось, та в порядку відведення в одноособове володіння чи користування ОСОБА_4 земельна ділянка не передавалась.

Відповідно до пункту 7 розділу X "Перехідні положення" ЗК України 2001 року громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок, що при відсутності окремої цивільноправової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статі 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

З огляду на викладене, належне ОСОБА_3 та спадкоємцям померлої ОСОБА_5 , право користування зберігалося незалежно від наявності або відсутності у них правовстановлюючих документів на спірну (належну їй частину) земельну ділянку, оскільки зміна законодавства, за загальним правилом, не може впливати на існування того права, що правомірно виникло у встановленому попереднім законодавством порядку.

Згідно ч. 1ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно зі ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 ст. 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно зі статтею 125 ЗК України (в редакції, чинній до 05.03.2009) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно положень ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Згідно ч. 1 ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно положення ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Відповідно до ч. 2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (крім випадків, коли такі дії здійснюються у порядку, передбаченому статтею 37цього Закону).

Згідно п. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Такі ж положення містить ч. 13 ст. 79-1 ЗК України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення б/н від 30.11.1999 р. про передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки загальною площею 0,226 га прийнято незаконно.

Державний акт про право приватної власності на землю серії ДП № 006771 виданий на підставі рішення виконавчого комітету Вільненської селищної ради № б/н від 30.11.1999р. про передачу ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,226 га для ведення особистого підсобного господарства виданий також незаконно.

А тому, рішення б/н від 30.11.1999 р. про передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки загальною площею 0,226 га та державний акт про право приватної власності на землю серії ДП № 006771 виданий на підставі рішення виконавчого комітету Вільненської селищної ради № б/н від 30.11.1999р. підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.ч. 1,5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до положень ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Як вже зазначалось вище, ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини у розмірі 1/3 після померлої матері ОСОБА_5 та у розмірі 1/6 після померлого дядька ОСОБА_4 в порядку за правом представлення. ОСОБА_3 подала заяву про прийняття спадщини у розмірі 1/6 після померлого брата ОСОБА_4 .

Враховуючі, що нерухоме майно та земельна ділянка відносяться до спадкового майна тому позивачі, як спадкоємці за законом маю право на набуття права власності на наступне майно в порядку спадкування за законом:

ОСОБА_3 : - в порядку успадкування за законом на спадкове майно після померлого ОСОБА_4 , а саме: на 1/6 частку житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який складеться з «А-1» – житлового будинку, загальною площею 43,2 кв.м., «Б» - літньої кухні, «В» - гаражу, «Г» - погребу, №; 1-3 – огорожі, І – водоколонки, ІІ – замощення;

- в порядку успадкування за законом на спадкове майно після померлого ОСОБА_4 , а саме: на 1/6 земельної ділянки площею 0,2257 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 1221881300:01:001:0128.

ОСОБА_2 : - в порядку успадкування за законом на спадкове майно після померлої матері - ОСОБА_5 та померлого батька - ОСОБА_6 , а саме: на 1/3 частку житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який складеться з «А-1» – житлового будинку, загальною площею 43,2 кв.м., «Б» - літньої кухні, «В» - гаражу, «Г» - погребу, №; 1-3 – огорожі, І – водоколонки, ІІ – замощення;

- в порядку успадкування за законом на спадкове майно після померлої матері - ОСОБА_5 та померлого батька - ОСОБА_6 , а саме: на 1/3 частку земельної ділянки площею 0,2257 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 1221881300:01:001:0128;

- в порядку успадкування за правом представлення на спадкове майно після померлого ОСОБА_4 , а саме: на 1/6 частку житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який складеться з «А-1» – житлового будинку, загальною площею 43,2 кв.м., «Б» - літньої кухні, «В» - гаражу, «Г» - погребу, №; 1-3 – огорожі, І – водоколонки, ІІ – замощення.

- в порядку успадкування за правом представлення на спадкове майно після померлого ОСОБА_4 , а саме: земельної ділянки площею 0,2257 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 1221881300:01:001:0128.

Таким чином, наявні правові підстави для задоволення позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити.

Встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 є батьком ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області.

Встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є матір`ю ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області.

Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Вільненської сільської ради б/н від 30.11.1999 р. про передачу ОСОБА_4 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку загальною площею 0,226 га згідно з декретом Кабінету Міністрів «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1996 року № 15-92 за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серія ДП № 006771, виданий 20 серпня 2004 року на ім`я ОСОБА_4 , яким передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,2257 га, що розташована на території АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку земельної ділянки площею 0,2257 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 1221881300:01:001:0128.

Визнати за ОСОБА_3 право власності, в порядку успадкування за законом, на спадкове майно після померлого ОСОБА_4 , а саме: на 1/6 частку житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який складеться з «А-1» – житлового будинку, загальною площею 43,2 кв.м., «Б» - літньої кухні, «В» - гаражу, «Г» - погребу, №; 1-3 – огорожі, І – водоколонки, ІІ – замощення.

Визнати за ОСОБА_3 право власності, в порядку успадкування за законом, на спадкове майно після померлого ОСОБА_4 , а саме: на 1/6 земельної ділянки площею 0,2257 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 1221881300:01:001:0128.

Визнати за ОСОБА_2 право власності, в порядку успадкування за законом, на спадкове майно після померлої матері - ОСОБА_5 та померлого батька - ОСОБА_6 , а саме: на 1/3 частку житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який складеться з «А-1» – житлового будинку, загальною площею 43,2 кв.м., «Б» - літньої кухні, «В» - гаражу, «Г» - погребу, №; 1-3 – огорожі, І – водоколонки, ІІ – замощення.

Визнати за ОСОБА_2 право власності, в порядку успадкування за законом, на спадкове майно після померлої матері - ОСОБА_5 та померлого батька - ОСОБА_6 , а саме: на 1/3 частку земельної ділянки площею 0,2257 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 1221881300:01:001:0128.

Визнати за ОСОБА_2 право власності, в порядку успадкування за правом представлення, на спадкове майно після померлого ОСОБА_4 , а саме: на 1/6 частку житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який складеться з «А-1» – житлового будинку, загальною площею 43,2 кв.м., «Б» - літньої кухні, «В» - гаражу, «Г» - погребу, №; 1-3 – огорожі, І – водоколонки, ІІ – замощення.

Визнати за ОСОБА_2 право власності, в порядку успадкування за правом представлення, на спадкове майно після померлого ОСОБА_4 , а саме: на 1/6 частку земельної ділянки площею 0,2257 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 1221881300:01:001:0128.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 03.04.2026 року.

Суддя В.В.Лященко