Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №204/10722/25 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/10722/25

Провадження № 2/204/784/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючої судді Дубіжанської Т.О.

за участю секретаря Жеребцової В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2025 року позивачка звернулась до суду з позовом у якому просила стягнути з держави російська федерація на її користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000 000 гривень.

В обґрунтування позовної заяви зазначає, що вона є уродженкою м. Краматорськ, Донецької області, де вона прожила все життя та працювала до червня 2021 року. Переживши у 2014 – 2015 роках фактичну окупацію терористами з ДНР свого рідного міста Краматорська. З середини 2021 року почалися постійно з`являтися новини про підготовку до визнання раніше захоплених рф територій так званих «ДНР» та «ЛНР» як державних утворень у складі рф. Через пригнічену обстановку, постійні новини про подальше захоплення всієї Донецької області, позивачка була вимушена покинути свій рідний дім та переїхати до найбільш наближеного міста обласного значення, у м. Дніпро. Незважаючи на те, що позивачці виповнилось вже 60 років, тобто людині похилого, пенсійного віку, було дуже важко морально покинути місто де вона прожила все своє життя, де пройшло її дитинство, навчання, робота, коло друзів, знайомих та життя найближчих рідних – батьків. До 24 лютого 2022 року позивачка проживала у м. Дніпрі. Проте, з початком збройної агресії ситуація у місті загострювалась, були постійні обстріли міста та області з різних сторін з боку рф. Почали гинути люди, задля збереження життя, позивачка була вимушена ночувати у підвалі багатоповерхового будинку, який не є бомбосховищем. Через постійний стрес, масовану пригніченість та повну невизначеність, позивачка вимушена була покинути м. Дніпро та виїхати за межі України до Латвійської Республіки. Однак через пенсійний вік позивачка не могла влаштуватись на роботу, оскільки ринок праці був переповнений молодим поколінням у тому числі переселенцями, а на виплату переселенцям було дуже важко вижити через дуже високі ціни, тому позивачка була вимушена повернутись у місто Дніпро. Моральні страждання внаслідок стресу позивачки викликані через постійні повітряні тривоги та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об`єктів критичної інфраструктури, а також докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав. Результатом збройної агресії для позивача стала втрата нормального мирного життя без щоденних побоювань за своє життя та життя рідних, за збереження майна, за безпеку пересування населеним пунктом. До війни позивачка була повноцінним членом суспільства, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя, проте через дії російської федерації була позбавлена таких можливостей. Позивачка стала свідком як російська військова техніка була застосована для обстрілів кварталів міста, що призвело до появи жертв серед цивільного населення, що безпосередньо вплинуло на життя позивачки. Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному стані позивачки. Усе до чого позивачка прагнула раніше тепер є неможливим, оскільки дуже гостро стало питання з приводу житла та фінансів, що безперечно позначилося на моральному та фізичному стані. Втративши можливість мирно проживати на рідній землі, можливість спілкуватись з близькими людьми позивачка відчуває розчарування, безсилля та безпорадність, що також завдає їй моральну шкоду. Позивачка вимушена витрачати час і кошти для захисту своїх прав та інтересів. Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, позивачка вважає законним обраним спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у вигляді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені російською федерацією відносно позивачки. У зв`язку з чим, позивачка вимушена звернутись до суду з вказаним позовом.

У судове засідання позивачка не з`явилась, але надала клопотання, в якому просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та розгляд справи проводити за її відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що загальновідомими та такими, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 82 ЦПК України не потребують доказування, є обставини, що збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення збройними силами російської федерації всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням російської федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і російською федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту російської федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.

Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення так званих «донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації, зокрема, військовослужбовців НОМЕР_1 окремої мотострілецької бригади, 76-ї та НОМЕР_2 дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил російської федерації. Задіяння регулярних збройних сил російської федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».

Четверта фаза збройної агресії розпочалася 24 лютого 2022 року повномасштабним вторгненням агресора на суверенну територію України.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому було продовжено та наразі режим воєнного стану в Україні триває.

Станом на 19 березня 2026 року Україна залишається об`єктом збройної військової агресії з боку рф, яку остання здійснює.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022 року затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією

Так, з документів, поданих позивачкою, судом встановлено, що вона зареєстрована та наразі постійно проживає у м. Дніпрі Дніпропетровської області, яке не входить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, визначених наказом № 309 від 22 грудня 2022 року, чи наказом № 376 від 28 лютого 2025 року.

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування – частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

2 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави – України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Позивачка в обґрунтування вимоги щодо відшкодування моральної шкоди посилається на те, що вона була вимушена переїхати до міста Дніпро, через похилий вік було дуже важко покинути місто де вона прожила все своє життя, також у зв`язку переїздом стало питання з приводу житла та фінансів, через що їй завдано моральну шкоду, яку нею було оцінено у розмірі 3 000 000 гривень.

Однак суд не може повністю погодитися з вищезазначеним, з огляду на наступне.

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди – явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відтак, під час розгляду справи та дослідження доказів, судом було встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачка ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка була нею придбана 8 квітня 2021 року. Тому, суд приходить до висновку, що позивачка фактично переїхала у м. Дніпро у зв`язку з придбанням власного житла, а не як внутрішньо переміщена особа у зв`язку із збройною агресією.

Крім того, відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав, у позивачки наявна й інша нерухомість на території України, а саме: квартира загальною площею 47,6 кв.м. у м. Києві; житловий будинок загальною площею 102,4 кв.м. розташований в селі Петропавлівська Борщагівка, Бучаньского району, Київської області; земельні ділянка у Києво-Святошинському районі, Київської області.

Тому, твердження позивачки у своєму позові щодо спричинення їй моральної шкоди у зв`язку з вимушеним переїздом до іншого місця, що безперечно позначилося на моральному та фізичному стані та того, що окрім пенсії інших доходів вона не має, у зв`язку з чим опинилась у скрутному матеріальному становищі, суд оцінює як такі, що не відповідають дійсності.

Що стосується тверджень позивачки щодо наявності моральних страждань внаслідок стресу, пов`язаному з постійними повітряними тривогами, необхідністю тривалого перебування в укритті, бомбордування об`єктів критичної інфраструктури та докладання додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки, то дані посилання знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

Разом з тим, суд вважає, що розмір моральної шкоди, який заявлений позивачкою у розмірі 3 000 000 грн., є значно завищеним.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд вважає, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни позивачка зазнала моральних переживань, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за безпеку, порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації її життя, а тому наявні підстави для відшкодування моральної шкоди з російської федерації.

Враховуючи встановлені у цій справі обставини, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивачки, характер вимушених змін у її житті, глибину фізичних та душевних страждань, порушення нормальних життєвих зав`язків внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, суд, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, вважає, що необхідною й достатньою сатисфакцією для позивачки є визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає компенсації за рахунок російської федерації у розмірі 30 000 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволені частково, а позивач був звільнений від сплати судового збору за цими позовними вимогами на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 3 328 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 23 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-82, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (адреса: рф, м. Москва, вул. Житня, буд. 17) про відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 30 000 грн.

Стягнути з російської федерації на користь держави Україна судовий збір у розмірі 3 328 грн.

Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Т.О. Дубіжанська