Рішення від 28 жовтня 2024 р. у справі №932/2028/21 — Шевченківський районний суд міста Дніпра

Справа № 932/2028/21

Провадження № 2/932/554/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Кондрашова І.А.,

за участі секретаря судового засідання Підопригори Р.А.,

позивачів – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника позивача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Царейкін Михайло Михайлович, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та витребування майна з чужого незаконного володіння, –

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року позивачі звернулись до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Царейкін Михайло Михайлович, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтували наступним.

На підставі Ордеру на житлове приміщення № 25 серія 2, виданого 02.02.1999 року Виробничим об`єднанням «Південний машинобудівний завод» ОСОБА_7 було виділено у користування трикімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1 . Вказане житло надано на сім`ю у складі 4 осіб, а саме: ОСОБА_7 – основний квартиронаймач; ОСОБА_1 – дружина; ОСОБА_8 – донька; ОСОБА_4 – син.

Згідно Свідоцтва про право власності на житло, виданого Державним житлово – комунальним підприємством «Південне» 12 березня 1999 року, на підставі розпорядження (наказу) від 12.03.1999 № 887-99, подружжя ОСОБА_9 та їх діти отримали у спільну сумісну власність вищевказану квартиру, загальною площею 66.27 кв.м. Право власності було зареєстровано КП «ДМБТІ» у реєстровій книзі за № 496-р 1284-179.

У жовтні 2019 року позивачі випадково звернулись до Департаменту адміністративних послуги та дозвільних процедур та дізнались, що квартира, яка належить їм на праві власності, була відчужена за договором купівлі – продажу невідомій особі, а саме ОСОБА_5 . З цією особою позивачі раніше не були знайомі, ніколи не зустрічались, будь-яких договорів чи документів не підписували.

Підставою для відчуження квартири став договір купівлі – продажу, посвідчений 22 лютого 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М.М., серія та номер НАТ091875/р№189. Продавцем квартири зазначена ОСОБА_6 , яка до вказаної квартири не має жодного відношення і не є її власником.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 13.11.2019 року було відкрито кримінальне провадження № 12020045680000564 за фактом підробки документів та шахрайства.

Згідно відповіді КП «ДМБТІ» ДМР № 1727 від 19.02.2021 року, реєстрація права власності на квартиру за записом №365-11, реєстрова книга №418П не проводилась.

Згідно відповіді Дніпровської міської ради № 3/16-825 від 23.02.2021 за архівними даними приватизаційних справ відсутня інформація щодо передачі у власність громадянам шляхом приватизації квартири АДРЕСА_1 . Розпорядженням органу приватизації від 22.09.1998 року № 2/1753-98 передано у приватну власність квартиру АДРЕСА_2 іншим особам.

З огляду на викладене, позивачі вважають, що квартира не перебувала у комунальній власності, тому не могла бути передана у приватну власність шляхом приватизації громадянці ОСОБА_6 . Тому остання не мала права відчужувати цю квартиру шляхом укладення договору купівлі – продажу на користь ОСОБА_5 .

Посилаючись на викладені обставини, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивачі остаточно просили суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, виданого 22.09.1998 року Виконкомом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням № 2/1753-98 від 22.09.1998 року на ім`я ОСОБА_6 на право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_4 по 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_7 .

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 вересня 2021 року витребувано доказу у приватного нотаріуса, БТІ та Департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого 2022 року – зупинено провадження у справі у зв`язку зі смертю ОСОБА_7 до залучення правонаступника.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання про залучення правонаступника, провадження по справі залишати зупиненим.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2023 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 липня 2023 року залишено без руху заяву про збільшення позовних вимог.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 липня 2023 року витребувано у приватного нотаріуса матеріали спадкової справи після смерті ОСОБА_7 .

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2023 року виправлено описку в Ухвалі від 20.07.2023.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2023 року прийнято до провадження заяву позивачів про зміну предмета позову (збільшення позовних вимог).

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2024 року закрито підготовче засідання, справа призначена до розгляду.

В судовому засіданні позивачі та їх представник підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до суду не з`явились, повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Третя особа: приватний нотаріус Царейкін Михайло Михайлович до суду не з`явився, однак його неявка не перешкоджає розгляду спору.

Суд доходить висновку про можливість розгляду справи у відсутність відповідачів та третьої особи, оскільки ці особи є номінальними у спорі, відносно них розпочато кримінальне провадження за фактом шахрайства, а приватний нотаріус Царейкін М.М. вже відбуває покарання, тому суд з метою поновлення прав позивачів вважає доцільним не ухвалювати заочне рішення, а ухвалити судове рішення в загальному порядку.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

В силу положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до службового ордеру № 25 серії 2, виданого 02.02.1999 року Виробничим об`єднанням «Південний машинобудівний завод», ОСОБА_7 було передано у користування службову трикімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66.27 кв.м. Вказана квартира виділена на сім`ю у складі 4 осіб, а саме: ОСОБА_7 – основний квартиронаймач; ОСОБА_1 – дружина; ОСОБА_8 – донька; ОСОБА_4 – син.

В подальшому ця квартира виключена з числа службових та згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого Державним житлово – комунальним підприємством «Південне» 12 березня 1999 року, на підставі розпорядження (наказу) від 12.03.1999 № 887-99, передана позивачам у спільну сумісну власність, з визначенням часток, а саме ОСОБА_7 – частина квартири; ОСОБА_1 – частина квартири; ОСОБА_8 – частина квартири; ОСОБА_4 – частина квартири.

Право власності на квартиру було зареєстровано КП «ДМБТІ» у реєстровій книзі за № 496-р 1284-179.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право власності в Україні є непорушним: ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні, згідно зі ст. 41 Конституції та ст. 321 Цивільного кодексу України. Власник має право володіти, користуватися та розпоряджатися майном, а втручання допускається лише у передбачених законом випадках, зокрема при вилученні майна для суспільних потреб із відшкодуванням.

Суд виходить з того, що позивачі у встановленому Законом порядку набули право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , тому вважає їх законними і первинними власниками квартири. Спочатку позивачі користувались спірною квартирою на підставі відповідного ордеру, а потім це житло було передано їм у власність шляхом приватизації. Підстав сумніватись у законності цієї процедури та первинного набуття права власності, у суду немає. Отже, суд не встановив незаконності набуття права власності на квартиру, тому вважає позивачів (сім`ю ОСОБА_9 ) законними і повноправними власниками квартири.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, приблизно у жовтні 2019 року позивачі звернулись до Департаменту адміністративних послуги та дозвільних процедур, та дізнались, що вищевказана квартира у невстановлений час та за невстановлених обставин, була переоформлена на інших осіб.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 22.09.1998 року Виконкомом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням № 2/1753-98 від 22.09.1998 року, квартира АДРЕСА_1 передана у приватну власність громадянці ОСОБА_6 .

Проте, як встановлено судом, відомості про проживання чи реєстрацію ОСОБА_6 у спірній квартирі – відсутні. Ця особа ніколи не користувалась спірною квартирою, не отримувала ані службовий, ані звичайний ордер. Позивачі вказану особу ніколи не бачили, з нею не знайомі, та про її існування вперше дізнались наприкінці 2019-го року.

Таким чином, правомірність свідоцтва про право власності на житло, виданого 22.09.1998 року Виконкомом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням № 2/1753-98 від 22.09.1998 року, викликає обґрунтовані сумніви.

Цей висновок підтверджується відповіддю Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/16-825 від 23.02.2021, з якої убачається, що вказане свідоцтво про право власності на житло – ніколи не видавалось, а за реквізитами цього свідоцтва, його номерами і датою значяться відомості про передачу у приватну власність іншої квартири іншим фізичним особам.

Крім того, як видно з відповіді КП «ДМБТІ» ДМР № 1727 від 19.02.2021 року, реєстрація права власності на спірну квартиру за записом №365-11 у реєстровій книзі №418П – не проводилась.

Отже, свідоцтво про право власності на житло, видане 22.09.1998 року Виконкомом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням № 2/1753-98 від 22.09.1998 року, про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1 гр-ці ОСОБА_6 , ніколи не видавалось та не існувало, а відтак є підробленим.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 20.11.2019 р. убачається, що невстановлені особи шляхом зловживання довірою заволоділи квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , власником квартири є ОСОБА_7 .

В подальшому ОСОБА_6 , на підставі підробленого свідоцтва про право власності на квартиру, видаючи себе за власника вказаного приміщення, уклала договір купівлі – продажу з ОСОБА_5 .

Так, згідно договору купівлі – продажу від 22.02.2016, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царєйкіним М.М., серія та номер НАТ091875/р. № 189, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 продана гр. ОСОБА_5 .

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 28484806 від 27.02.2016, зареєстровано право власності на квартиру за ОСОБА_5 .

Між тим, з матеріалів справи судом установлено, що технічний опис квартири, який внесено приватним нотаріусом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, не відповідає технічному опису квартири, що міститься у технічному паспорті, наданому позивачами, зокрема, не збігається житлова і загальна площа квартири. Наведене може вказувати, що нотаріус або не перевіряв ці відомості, або свідомо оформив угоду у відсутність технічного паспорту на квартиру, або без проведення технічної інвентаризації цього житла.

Додатково про дефектність цього правочину свідчить те, що у договорі у п. 9 вказано, що квартира оглянута продавцем, прийнята, видимих недоліків або дефектів, які б могли перешкодити цільовому використанню, не виявлено. Але квартиру ніхто не оглядав, оскільки позивачі ніколи не бачили та не знайомі ані з ОСОБА_6 , ані з ОСОБА_5 , доступу до квартири останні не мають.

Таким чином, суд вважає договір купівлі – продажу від 22.02.2016, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царєйкіним М.М., серія та номер НАТ091875/р. № 189, за яким квартира була відчужена на користь ОСОБА_5 , - недійсним з моменту його вчинення, оскільки продавець цієї квартири – ОСОБА_6 не була її власником, а тому не мала повноважень укладати такий правочин.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Пункт 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підставою для проведення державної реєстрації прав є документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, подані органу державної реєстрації прав, нотаріусу як спеціальному суб`єкту, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, разом із заявою (стаття 19 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. За недійсним правочином, особа не набуває права власності на майно.

Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу.

Згідно із ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У п.п. 2 і 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, чи вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У ч. 3 ст. 388 ЦК України передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

За нормою ч.1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом положень ст. ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Зазначена норма передбачає вичерпне коло підстав, за яких власник зберігає право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Такою підставою є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суд повинен встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК, зокрема – чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.07.2018р. року у справі № 569/1221/16-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 ЦК України власник має витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Тобто вибуття майна з володіння власника поза його волею, є однією із безумовних підстав, яка дозволяє витребувати таке майно у добросовісного набувача.

Ураховуючи, що при укладанні договору купівлі-продажу квартири була відсутня воля власників на відчуження цього майна, суд вважає, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 підлягає витребуванню на користь позивачів у відповідних частинах, які належали власникам на момент видачі первинного свідоцтва про право власності від 12 березня 1999 року, на підставі розпорядження (наказу) від 12.03.1999 № 887-99.

При цьому витребування майна є універсальним способом захисту, тому суд вважає, що є недоцільним визнавати недійсними окремі правочини та дії, на підставі яких квартира у незаконний спосіб була відчужена на користь третіх осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова ВП ВС від 05.06.2018, справа № 338/180/17, постанова ВП ВС від 11.09.2018, справа № 905/1926/16, постанова ВП ВС від 30.01.2019, справа № 569/17272/15-ц).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19), а також підставою до скасування судового рішення.

Суд вважає, що для ефективного захисту прав та інтересів позивачів, їх поновлення не потрібно визнавати реєстраційні, нотаріальні дії та правочин недійсними, оскільки є достатнім лише встановити той факт, що майно вибуло з власності протиправно, поза волею власника, що узгоджується із правовим висновком, який міститься у Постанові ВП Верховного Суду від 11.02.2020 р., по справі № 922/614/19. Судом ці факти було встановлено.

З наведених підстав, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги в частині витребування спірного майна на користь позивачів, у відповідних частках.

Що стосується позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, виданого 22.09.1998 року Виконкомом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням № 2/1753-98 від 22.09.1998 року на ім`я ОСОБА_6 , суд зазначає, що визнати недійсним можна документ або правочин, який є реальним, укладеним та існував у правовій дійсності. Оскільки вищевказане свідоцтво ніколи не видавалось та, в принципі, не існувало, суд позбавлений можливості визнавати його недійсним та застосовувати наслідки недійсності.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та витребування спірної квартири у відповідних частках на користь позивачів.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачів підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 261, 263-265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Царейкін Михайло Михайлович, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та витребування майна з чужого незаконного володіння, задовольнити частково.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 .

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 ) 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 908, 00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів із дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дати складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів з дня його проголошення, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя Ігор КОНДРАШОВ