Постанова від 02 квітня 2026 р. у справі №487/1720/21 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1210/26

Справа № 487/1720/21

Головуючий у першій інстанції Роїк Д. Я.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про стягнення страхового відшкодування,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» про стягнення страхового відшкодування, в якому просить стягнути з відповідача на його користь суму страхового відшкодування у розмірі 14870,78 гривень та понесені позивачем судові витрати по справі.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 22 серпня 2020 року о 10 годині 20 хвилин в м. Одесі по вул. Тираспольське шосе, 28, забезпечений транспортний засіб BMW X5 д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_3 , а експлуатацію здійснював ОСОБА_4 , як особа відповідальність якої застрахована єдиною формою внутрішнього договору страхування, що посвідчує укладання такого договору – страховим полюсом №АО/4445472, виданим 31.10.2019 року ПАТ СК «Євроінс Україна», став учасником події, внаслідок якої т/з Mazda 6, держномер LTM14139, яким керував позивач під час ДТП, яка сталась за участі забезпеченого транспортного засобу заподіяні механічні пошкодження, які за оцінкою страховика становлять 14870,78 грн.

25 серпня 2020 року позивач подав страховику повідомлення про ДТП. У присутності позивача та страховика здійснено огляд автомобіля та складено протокол огляду транспортного засобу, та ремонтну калькуляцію № 31876, де зазначено що загальна сума ремонту становить 14870,78 грн.

26 серпня 2020 року позивач подав страховику заяву про страхове відшкодування, а 27 серпня 2020 року подав страховику заяву на виплату та щодо узгодження суми страхового відшкодування.

22 вересня 2020 року, постановою Малиновського районного суду м. Одеси по справі №521/15279/20 винуватцем ДТП визнано ОСОБА_4

16 жовтня 2020 року страховиком було видано акт № В-31876/20 «Про відмову у виплаті страхового відшкодування/страховій виплаті», посилаючись на те, що до повідомлення про подію від 25.08.2020 на підтвердження повноважень щодо отримання страхового відшкодування Страховику не було надано легалізовану довіреність на право отримувати страхове відшкодування.

16 жовтня 2020 року позивач також отримав від страховика письмове повідомлення про прийняте рішення (лист № 2439/ДВЗ від 16.10.2020).

З цим позивач не погодився, вважає відмову відповідача у виплаті страхової суми безпідставною, а її висновки необґрунтованими, та такими, що не відповідають дійсності, оскільки, позивач володіє транспортним засобом на підставі посвідченої Нотаріальним органом Польщі довіреності від 09.09.2019 виданої ОСОБА_5 .

Зазначав що відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону власниками транспортних засобів є юридичні та фізичні особи, які є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління на основі договору оренди правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах. Посилаючись на порушення відповідачем п.3. ст. 20, п 22.1, ст. 22 Закону України «Про страхування» просив стягнути з відповідача страхове відшкодування заподіяної майну шкоди у розмірі 14870,78 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «Євроінс Україна», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_6 , про стягнення страхового відшкодування задоволено. Стягнено з ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування у розмірі 14870 гривень 78 копійок. Стягнено з ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 гривень 00 копійок. Стягнено з ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень 00 копійок.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ПрАТ «СК «Євроінс Україна» просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ДТП сталось у 2020 році, а тому позивач мав здійснити державну реєстрацію транспортного засобу та отримати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу протягом 10 діб з моменту митного оформлення, завезення транспортного засобу в Україні. Позивач не надав до суду свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу за українським законодавством, а тому позивач не підтвердив своє право на правомірність володіння чужим майном та право на отримання страхового відшкодування.

Порядок розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 03 квітня 2026 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судове рішення оскаржується лише в частині не задоволених позовних вимог, а тому підлягає перегляду лише в цій частині.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до вимог ст. 979 ЦК України та ст. 16 Закону України «Про страхування», за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку виплати страхувальникові або іншій особі, визначений у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 22 серпня 2020 року о 10:20, ОСОБА_4 в м. Одесі по вул. Тираспольске шосе, 28, керуючи т/з BMW x5 д.н.з. НОМЕР_1 при повороті праворуч не впевнився в безпечності маневру в результаті чого відбулось зіткнення з т/з Mazda 6 н.з. НОМЕР_2 , який рухався в зустрічному напрямку. При ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

22 вересня 2020 року постановою Малиновського районного суду м. Одеси справа №521/5279/20) водія забезпеченого автомобіля BMW x5 д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП. В апеляційному порядку дана постанова не оскаржувалася та набрала законної чинності.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого 13.08.2003, власником легкового автомобіля Mazda 6, 2003 року випуску, державний номерний знак Польща НОМЕР_4 є Hajduk Daniel.

Відповідно до доручення, 09 вересня 2019 року ОСОБА_2 ( ОСОБА_7 ) доручив автомобіль Mazda 6, власником якого він є ОСОБА_8 , отже, позивач керував транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом і реєстраційного документа на транспортний засіб, а тому має право вимагати відшкодування шкоди, завданої транспортному засобу.

Власником т/з BMW x5 д.н.з. НОМЕР_1 є ОСОБА_3 . Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у ПАТ СК "Евроінс України", за полісом № АО/44454/2.

25 серпня 2020 року позивач звернувся до ПАТ СК «Евроінс Україна» з заявою про виплату страхового відшкодування за страховою подією, яка відбулася 22.08.2020 року.

Того ж дня транспортний засіб оглянуто, про що фахівцем відділу врегулювання збитків ОСОБА_9 складено акт огляду транспортного засобу, у якому вказано назви деталей та опис пошкоджень. Також зроблено ремонтну калькуляцію № 31876 відповідно до якої загальна сума ремонту становить 14870,78грн.

26 серпня 2020 року позивачем на ім`я відповідача подано заяву про виплату страхового відшкодування по справі № 31876 на рахунок позивача.

09 грудня 2019 року відповідачем складено акт № В-26882-19 про відмову у виплаті страхового відшкодування/страховій виплаті, де вказано, що факт страхового випадку не визнаний, а як підставу такої відмови з посиланням на ст. 26 Закону України «Про страхування» та п. 11.1.3. Умов страхування зазначено подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про факт, обставини та місце настання страхового випадку.

09 грудня 2019 року відповідачем листом за вих. № 450/ДВЗ повідомлено позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування у зв`язку із наданням страховику свідомо неправдивих відомостей про факт та обставини настання випадку, що має ознаки страхового. Як на джерело доказів того, що позивач надав страховику свідомо неправдиві відомості відповідач посилається на заключення/висновок експертного дослідження обставин та механізму пригоди за участі «Mazda 6», державний реєстраційний номер НОМЕР_4 .

Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі ст. 1166 ЦК України настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою та вина в заподіянні шкоди.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV (далі по тексту - Закон України від 01.07.2004 №1961-IV) до шкоди, заподіяної в результаті ДТП майну потерпілого відноситься шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого.

Відповідно до ч. 1 ст. 990 Цивільного кодексу України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Згідно з вимог підпункту 33.1.4 пункту 33.1. статті 33 Закону України №1961-IV, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний: невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що на даний час страхове відшкодування йому відповідачем не виплачена.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно з ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений в договорі.

При цьому, метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15ц; провадження № 14-176цс18, викладеної у п.п. 49 - 51, 53, 55 -57 визначено, що згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільнно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.

Згідно з ст. 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Положеннями ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 34.2 ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Відповідно до п. 34.3 ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Отже, обов`язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Згідно з п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик зобов`язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

З змісту вказаної норми вбачається, що до збитків належать і витрати, які особа понесе у майбутньому.

Відповідно до положень п.33.3. ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник (працівник або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).

За приписами п.п.37.1.3 п.37 ст.37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну.

За змістом частини другої статті 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Пунктом 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (в редакції, чинній на час вчинення ДТП) передбачено, що Власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України. Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху (висновок Верховного Суду України в постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14).

Таким чином, згідно з норм чинного законодавства відповідач мав сплатити належну позивачу суму страхового відшкодування, однак всупереч вищевказаним нормам закону відповідач у встановлені строки суму страхового відшкодування не виплатив, чим порушив права позивача.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення зі страховика виплат страхового відшкодування суд першої інстанції правильно взяв уваги позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17 (провадження № 14-95цс20), де зазначено, що позивачу, який правомірно керував транспортним засобом належить право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну за рахунок страховика (страхової компанії) винної особи.

Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 гривень.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача відшкодування витрат позивача на правову допомогу, в розмірі 13487,00 грн. суд першої інстанції дійшов наступних висновків.

До позовної заяви позивачем долучено Договір про надання правової допомоги №06-01/01 від 06.01.2021 згідно якого адвокат Пірог С.В. прийняв на себе зобов`язання здійснювати представництво інтересів Клієнта щодо здійснення вивчення та аналізу документів наданих Клієнтом, при необхідності підготувати та подати адвокатські запити, клопотання, заяви, скарги, в інтересах Клієнта, у тому числі позовну заяву щодо суми збитків, (страхового відшкодування) отриманих B результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 22.08.2020 року за адресою м. Одеса, Тираспольське шосе, навпроти будинку № 28 за участю транспортного засобу BMW15, державний номерний знак НОМЕР_5 (протокол про адміністративне правопорушення: серія ДПР18 № 083872 від 22.08.2020 року). Здійснити представництво (представити) Клієнта в суді першої та апеляційної інстанції.

У п.3 Договору про надання правової допомоги від 06.01.2021 року сторони погодили, що Клієнт зобов`язаний виплатити адвокату гонорар ( винагороду) та окремо оплатити витрати в розмірі та на умовах в Додатку № 1 до Договору.

Представником позивача також надано додаток № 1 до Договору № 06-01/01 від 06.01.2021 року про надання правничої допомоги, п.1 якого сторони погодили що гонорар адвоката становить 4000,00 грн.

Представником позивача також надано Додаткову угоду №1 до Додатку №1 до Договору № 06-01/01 про надання правничої допомоги від 17.04.2021 року відповідно до якого, сторони в п.1.1. погодили , за надання правничої допомоги в п.п. 1.1 Договору гонорар адвоката становить 4000,00 грн., 2000,00 грн за кожний окремий судодень ( участь у розгляді справи), 10% від суми задоволених позовних вимог ( гонорар успіху адвоката).

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява подана до Заводського районного суду м. Миколаєва та підписана Нипошенком В.С.

Так, представником позивача на електрону адресу суду направлено 3 клопотання про відкладення розгляду справи, до суду надано також клопотання про долучення додаткових матеріалів, клопотання про залучення третьої особи, заву про уточнення розміру судових витрат на правничу допомогу. Представник позивача приймав участь лише в одному судовому засіданні, 24.10.2024 року.

Положеннями ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У постанові від 04 липня 2018 року по справі №310/11534/13-ц Велика Палата Верховного Суду під час ухвалення судового рішення за правилами цивільного судочинства вважала можливим керуватися однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382дс19) зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін».

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/WestAllianceLimited проти України», від 26 . лотого 2015 р. у справі «Барк шевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від, 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Проте, суд першої інстанції правильно встановив, що дана справа не є складною, письмові докази сторонами протягом розгляду справи не долучались, експертизи не призначались, свідки не допитувались, переклад на польську мову позивач не здійснював.

З огляду на вище вказані обставини, визначення представником позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 13487,00 грн. не є співмірними зі складністю справи та обсягом виконаних робіт.

Таким чином, враховуючи рівень складності справи, тривалість її розгляду, обсяг виконаних робіт, суд першої інстанції вмотивовано вважав, що зазначені витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача частково у розмірі 5 000 грн.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до абз. 1.6. ч. 1 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції на час вчинення ДТП і розгляду справи у суді першої інстанції) власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 користується транспортним засобом Mazda 6, 2003 року випуску, державний номерний знак Польща є НОМЕР_4 , на підставі доручення, виданого від імені ОСОБА_10 (а.с. 24).

Таким чином, у розумінні абз. 1.6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ОСОБА_1 є власником транспортного засобу і має право на отримання відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Наведені в апеляційних скаргах інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.

Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 §23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 03 квітня 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

С.М. Сегеда